Цісарська сльоза

Іван Франко

Цісарську кімнату тиша залягає,

Довкола, неначе у церкві, спокій.

Се цісар якесь-то писання читає

І голову хилить в задумі тяжкій.

Письмо це – то засуд. За вбивство криваве

«На смерть» чоловіка закон засудив, –

Та серце цісарське, батьківське, ласкаве

Рішає, чи вмре він, чи ще буде жив.

Тиша! І Франц-Йосиф той засуд читає

І голову хилить в задумі важкій…

Кривавая драма з письма оживає,

Цісарського серця мішає спокій.

««На смерть!» По закону… Кров люто пролита,

Знай, смерті жадає убійці свого!..

Та він молодий ще! Натура сердита!

Противник довів до безумства його!

У серці є зароди доброї вдачі…

Занедбані… Ще би поправитись міг…

Та кров ся пролита… І сльози гарячі

Сиріт… І закони однакі для всіх!…»

Та в серці цісарськім, батьківськім, ласкавім,

Чуття й справедливість провадять війну.

Минають години. Ось в блиску кривавім

Скривається сонце за хмару страшну.

Гримить! Стрепенувся монарха. «Не можу!

Не смію! Закони однакі для всіх!

На цьому папері свій підпис положу.

Бог бачить, з сумлінням боровся, як міг!»

Перо взяв у руку – рука затремтіла.

Се ж смерть чоловіка на тому пері!

Та совість цісарська писати веліла

І розум, що правду суспільну беріг.

Рука покорилась. Ось «Франц» вже готово.

Стиснулося серце, немов замерза…

Та ні! Воно плаче! Ще слово! Ще слово!..

Та бризнула з ока цісарська сльоза.

Та бризнула з ока і підпис змазала,

І цісар мов світлом осяяний став.

«Сльоза мені правду найкращу сказала.

Най Бог його судить, мій суд вже устав!»

Секретар підходить і цісар звіщає –

Турботная хмара з обличчя щеза:

«Хай Бог його судить, а цісар прощає,

Сей засуд змазала цісарська сльоза».

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Руська читанка для шкіл виділових. – Львів, 1896. – С. 93 – 94, без підп.

Єдине, що відрізняє цю переробку від перекладу твору Ф. Валігурського «Łza Monarchy (Ustęp z życia Cesarza Franciszka Józefa I)» – це відсутність останньої строфи, яку наводимо за вид.: Wypisy polskie dla klas niższych с. k. szkół…, we Lwowie, 1889. – S. 391 – 392:

A anioł Boży, co stoi na straży

Starej świetności habsburskiego rodu,

Zapisał czyn ten u wieczności grodu,

A Stwórca łaską swoją go odważy.

Вірш «Łza Monarchy…» блукав не лише підручниками (див. ще: Wypisy polskie dla klasy trzeciej…, we Lwowie, 1894. – S. 13 – 14). Ha нього (щоправда, без зазначення авторства) натрапляємо у брошурі: Sokalski В. О życiu i czynach Najmiłościwiejszego nampamijącego, Najjaśniejszego Pana, Cesarza i Króla Franciszka Józefa I. – Lwów, 1898. В іншому аналогічному метеликові: Siojalowski S. Życie i rządy cesarza Franciszka Józefa Ї. – Gródek, 1888, цей сентиментальний сюжет подано в прозовому переказі.

Валігурський Францішек (1823 – 1907) – польський поет, журналіст, педагог. У 1846 р. відбув кількамісячне ув’язнення, підозрюваний у зв’язках із повстанцями. З 1848 по 1867 р. – співробітник «Gazety Lwowskiej», читачам якої особливо запам’ятався своїми театральними рецензіями. Автор кількох поетичних збірок. З 1868 по 1893 р. перебував на педагогічній роботі у львівських школах.

Франц-Йосиф І (1830 – 1916) – імператор Австро-Угорщини (від 1848 р. до смерті). Справжнє ставлення Франка до особи Франца-Йосифа було далеким від загального настрою вірша «Цісарська сльоза», що засвідчує уривок з його листа до І. Шараневича (після 21 травня 1888 р.):

«Вступлення на престол Австрії цісаря Франца-Йосифа вважаєте Ви, вельмишановний пане професор, фактом, обіч хрещення Русі, найважнішим в нашій історії. Даруйте моїй ігноранції, але я абсолютно не бачу, на якій підставі се зроблено. Чим заслужився Франц-Йосиф для нашого народу? для Русі? Адже ж панщину дарував Фердінанд І, а Франц-Йосиф через свій декрет о індемнізації з р. 1852 покинув на наш народ тягар індемнізації, т[о] є[сть] повернув ту ж панщину, тільки в іншій формі. Адже ж конституцію дав той же Фердінанд І, а Франц-Йосиф тільки скасував її, а коли по тяжких 10 літах був змушений її привернути, то учинив се в формі голуховщини й шмерлінговщини» (48, 164).

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 169 – 170.