Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

1. «Весно, ти мучиш мене…»

Іван Франко

Весно, ти мучиш мене! Розсипаєшся сонця промінням,

Леготом теплим пестиш, в сині простори маниш!

Хмари вовнисті, немов ті клубочки, шпурляєш по небу

І, мов шовкові нитки, дощ із них теплий снуєш.

Сірую грудку з землі ти підкинеш під небо блакитне,

І в жайворонкову трель грудка розсиплеться вмить.

Ти журавлиним ключем навертаєш нестерпную тугу,

Мрії про вольний простір, щастя далеке моє.

Ти лебединим крилом кришталевії хвилі скородиш –

Чую їх плеск аж у сні на лазуровій ріці.

Бачу, як чайкою ти колихаєшся над глибиною,

Як над широким Дністром гнешся лозою к воді.

Весно, ти мучиш мене! Міліонами кольорів, тонів,

Ліній і творів кричиш: воля, і рух, і життя!

І, мов безсильне стебло в бистрину ту, ти рвеш мою душу,

В серці зав’ялім, черствім будиш нові почуття.

Будиш бажання, яким не сповнитись; освітлюєш пустку;

Ніжно гойдаєш в гілках осамотіле гніздо;

Пильно схиливши лице, роздуваєш погасле огнище;

Свистом від гаю зовеш, наче мій друг молодий.

Ні, не мені вже гулять по тім гаю, мій друже-соколе!

Ні, не мені вже зайцем в зелень пахучу нирять!

Серце тріпочеться ще, і у груді кров б’ється живіше,

Та напосіли літа, давить життя тягота.

Мрії безумні, немов той табун, вигравають по полю,

Гриви на вітер, і ржуть, дзвінко копитами б’ють.

Ах, та се мрії, чуття легкокрилі, барвистії діти,

Але тверда їх рука в поводах цупко держить.

Хвилька – і ляск батога, і жорстоке, понуре «ніколи»…

Праця! І чар весь мине. Весно, ти мучиш мене!


Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 342.