3. «Ні, аморети, мені за погоничів…»

Іван Франко

Ні, аморети, мені за погоничів ви вже нездалі:

Надто ви, хлопці, палкі, надто в їзді нетривкі.

Надто бурливі у вас поривання: раз блисків, пожежі,

А за хвилину вам бур, громів і трусу давай.

Надто, голубчики, ви патетичні, засліплені трохи

В своєму власному «я». Се не до ладу мені.

Я вже старий мореплав, як смакують ті громи і бурі,

Знаю докладно! Нехай робить собі їх Зевес!

Досвідний нурок із мене: що в власному «я» там таїться

На болотистому дні – знаю, голубчики, й се!

Черепи стовчених мрій, кістяки неоправданих планів,

Зломки дрібних пожадань, трупи обманних надій.

Ах, а крім того, гидкі слимаки самолюбства, медузи

Зависті, хроби гризот, кефалоподи підлот.

Ні, аморети, не вас за погоничів взять я бажаю:

Сонце, погоду люблю, ясність і радісний сміх.

Хай уже лучче дідусь, сміхотворець отой бородатий,

Супряг летючий жене, золотосяйний гумор.

Нам ні пощо поспішать – не втече від нас чорна могила;

Нам нікого проклинать, нам нікому докорять.

Пристрасті в нас уляглись, скороспілки ілюзій обпали,

З ран, що життя завдало, ще хіба шрами болять.

Та з життьової борні ми не вийшли каліками: серце

Не відучилось любить, іскри не згасли в очах.

Нумо ж, дідусю! Хапай за ті поводи, з променю ткані,

На романтичнім візку в край реалізму майнем!

Сонцем маєвим нехай наше слово заблисне, заграє,

Жаль наш маєвим дощем хай на лани капотить.

Наша любов, мов маєва погода, хай гріє-голубить,

Гнів наш хай буде мов грім, що лиш міазми вбива,

Але ненависть гонім і зневіру далеко від себе!

Біль наш і сумнів на сміх, слізьми облитий, змінім.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 343 – 344.