4. «Стаяли живо сніги…»

Іван Франко

Стаяли живо сніги, розірвала морозні окови

Річка і вниз понесла, повінню грає в руслі.

Зм’якла землі заморожена шкіра і руном шовковим

Сонячний усміх палкий швидко її покрива.

Гай ожива, і хоч голим ще гіллям махає до сонця,

Та на гілках уже скрізь поналивало бруньки.

В селах лише ще, здається, зима коморує: не чути

Радісних криків дітей, гейкання плугатарів,

Мокро ще в полі, нема для худоби ще паші на лузі;

В стайні худібка стоїть, трухлу солому гризе;

Діти у затхлих хатах ще сидять, визирають у вікна,

Личка бліді, лиш горять очка, немов вугольки;

Тужно крізь шиби мутні визирають вони на подвір’я,

Німо питають: коли висхне болото грузьке?

Сонце, коли ж ти осушиш поля, і луги, і обори?

Швидко з обслонок липких випустиш гладишу цвіт?

Сонце сміється, і небо сміється блакиттю і вабить

Бідних із хати на світ, вабить зрадливо дітей.

Босі, в одних сорочках вибігають вони і назустріч

Сонцю і небу несуть радощів рій і надій.

Але з Хребта-гори ще потягає проймаючий вітер,

Криє ще маска весни злюще жало зимове.

Виснажене нерухливим чапінням у запічку, й постом,

І ще повітрям душним у нездорових хатах,

Тіло дитяче тремтить під тим подихом вітру зрадливим,

І повертають до хат діти, немов качани.

Личка поблідли ще дужче, посиніли руки і ноги,

Тільки головка пала, очі ще дужче горять.

Ніччю ж музика нова: шкандибає від хати до хати

Сум і жура: дифтерит, коклюш і тиф черевний.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 344 – 345.