Промова на банкеті під час ювілейного свята 1898 р.

Іван Франко

Якби в мене було що-небудь з натури когута, то мені повинен би по сьогоднішнім вечорі вирости отакий високий гребінь. На які різні гідності мене підносили сьогодні! Зробили мене гетьманом, яким я ніколи не був і не хотів бути; зробили мене керманичем, хоч я, придивившися правдивим керманичам на дарабах на Черемоші, зовсім не мав би охоти ним бути; зробили мене проводирем, хоч я любив лише йти в ряді, пам’ятаючи добре того генерала, про котрого Наполеон казав, що коли він іде в ряді, то дуже добрий вояк, коли ж напереді – то чистий ідіот.

Дістаються мені від громади компліменти за се, чого в мене нема, хоч, дай боже, щоби було; але коли in vino veritas, то – як писав колись Танячкевич, – «скажімо собі всю правду в очі», нехай громада почує компліменти і від мене! Я любив іти в ряді і любив, але – такого ряду не було…

І се було моє нещастя, я крутився, як вівця, і, замість іти уже протертою дорогою, сам мусив протирати її. У нас було і є замало людей і до найпростішої роботи. Се одна хиба громади. Друга: у нас уже така вдача, що любимо – уживши прикладу з війська – свого Flügelmann’a – вічно штуркати, аби схибив з дороги і не йшов рівно з другим. Я дізнавав цього штуркання безнастанно від своїх і чужих. Отсе поштуркування і випихання другого не позволяв нам іти рівним рядом. Якби з мого досвіду я мав подати громаді яку науку, то вона була би така, як у війську: Richtung halten!

Бути може, що до 50-літнього ювілею, котрим мені отсе грозили, ми навчимося того. А поки що на становищі рядового я навчився того, чого рад би навчити і інших, а то: нічому не дивуватися і половинку чого доброго уважати ілюзією. За 25 літ роботи досвід навчив мене філософічного спокою – і саме того мені і завидують. Звісно, краще було би мати інший досвід. Отсе мої слова правди для громади!

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1898, т. IV, кн. 11, с. 131 – 133, у статті О. Маковея «Ювілей 25-літньої діяльності Івана Франка».

Подається за першодруком.

Банкет відбувся 30 жовтня після офіційної частини ювілею.

Танячкевич Данило (Будеволя, 1842 – 1906) – український буржуазно-клерикальний діяч і публіцист.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 310 – 311.