Автобіографія (1909)

Іван Франко

Називаюсь Іван Франко, я є русин (українець), селянський син, а народився в Нагуєвичах, Дрогобицького повіту, у Галичині, в 1856 р., в серпні. Мій батько був селянин, а крім того, також коваль, і ім’я його було Яків.

Після дворічної сільської школи в сусідньому селі Ясениця Сільна закінчив я за три роки чотирикласну нормальну школу у василіанському монастирі в Дрогобичі і там же реальну гімназію, в якій 1875 р. одержав свідоцтво зрілості з відмінними оцінками з усіх дисциплін.

Мої університетські студії у Львові (класична філологія й українська мова та література) перервав у липні 1877 р. арешт, що потягнув за собою майже восьмимісячне слідче ув’язнення, політичний процес за соціалістичні ідеї і кару шеститижневою тюрмою. Цей процес не мав ніяких юридичних наслідків, і я міг опісля далі відвідувати університет. Але що я зарані втратив надію на урядову службу, то я слухав в університеті, крім українських лекцій, також безплатні курси психології, палеонтології й національної економії.

Змушений від ранніх літ здобувати собі на прожиття власними силами, мав я в останньому році гімназії та в трьох перших семестрах університету малу стипендію з крайових фондів, однак за четвертий семестр, до закінчення якого не вистачало мені всього одного тижня, виділ крайовий з огляду на процес не виплатив мені її, хоч університетська влада признала мені семестр зарахованим.

У 1878 – 79 р. видавав я разом з М. Павликом редагований в соціалістичному дусі місячник «Громадський друг», перетворений вже після другого зошита, через регулярні поліцейські конфіскати, із періодичного видання в низку збірників під різними назвами, але з продовженням пагінації. Таких збірників вийшло два, під назвами «Дзвін» і «Молот», але й їх так само сконфіскувала поліція, так що все видання під загальною назвою «Молот», до якого, нарешті, я склав зміст, є сьогодні великою бібліографічною рідкістю.

У цьому часописі появилось моє перше більше оповідання «Boa constrictor», видане пізніше в книжковому виданні і перекладене на німецьку мову (друкувалось у «Zeit» у Відні); після тридцяти років я видав його цілком переробленим.

Тому що моє становище в зимовому семестрі 1879 р. було не забезпечене, виїхав я на приватну лекцію до Березова в Коломийському повіті, однак по дорозі жандарми арештували мене, і через цілком безпідставне підозріння мене три місяці держали в тюрмі; після того, правда, мене випустили як невинного з судової тюрми, але повітовий суддя вислав мене етапом до Дрогобича і звідти до мого рідного села. Однак після кількох тижнів я вернувся до Березова, та, доки дістався туди, пережив тяжкий тиждень у Коломиї, де написав своє оповідання «На дні», яке незабаром після того видали мої приятелі у Львові; пізніше його перекладено теж на німецьку мову під заголовком «Der Bodensatz» (друковано у віденській «Arbeiterzeitung»).

До Березова прибув я хворий на пропасницю, але там видужав, прожив два місяці і повернувся опісля знову до Нагуєвич. Восени 1880 р. був я знов у Львові і відвідував у зимовому семестрі університет. З початком 1881 р. почав я з своїм приятелем Іваном Белеем видавати місячник «Світ». Там з’явилося, між іншими моїми працями, оповідання «Борислав сміється», кільце в свобідній низці моїх оповідань про відносини в східно-галицьких копальнях нафти, куди належать також «Boa constrictor» і пізніше написаний «Яць Зелепуга». Тому що часопис не дожив до кінця 1881 р., це моє оповідання лишилось незакінченим. У цьому ж часописі надрукував я також довшу статтю «Мислі про еволюцію в історії людськості», в якій старався на підставі модерної еволюційної теорії дати одноцільний світогляд, а також погляд на історію.

Ще в березні 1881 покинув я знову Львів і вернувся до свого рідного села, де навесні того самого року переніс тяжку хворобу тифу, а пізніше закінчив переклад першої частини «Фауста» Гете, який було надруковано ще в тому ж році у Львові. Всю решту року 1881 аж до осені 1882 провів я на селі, зайнятий переважно звичайною селянською роботою.

Восени 1882 р. я написав на конкурс історичне оповідання «Захар Беркут»; це оповідання не тільки принесло мені визначену премію 100 гульденів, але й запрошення від Омеляна Партицького, що влаштував конкурс, помагати йому при редагуванні «Зорі», і навіть запрошення на скромні старокавалерські обіди. Це дало мені можливість покинути Нагуєвичі і оселитись у Львові.

Тому що праця при «Зорі» не вимагала багато часу, то я радо прийняв взимку 1883 р. запрошення багатого дідича Володислава Федоровича приїхати до його маєтку Вікно в Скалатському повіті, щоб там написати на підставі багатого родинного архіву докладну біографію Івана Федоровича, батька теперішнього власника. Жваво взявся я до праці і зробив за час свого триразового перебування у Вікні в рр. 1883 – 1885 силу цікавих витягів з листів та щоденників Федоровича, привіз додому також том копій з різних документів, переписаних для мене власноручно дівчиною Марією Карнецькою, що проживала в домі дідича.

В цей період, коли я одержував від пана Федоровича скромну підмогу – 25 гульденів місячно, простудіював я докладно у Львові часи перед 1848 р. у Австрії, і, зокрема, в Галичині та написав по-українськи першу частину біографії Івана Федоровича, яка заповнила б цілком немалий том (загалом 12 великих розділів), але яка досі лишилась в рукопису як приватна власність пана В. Федоровича.

В 1883 – 86 рр. брав я досить жваву участь в соціалістичній пропаганді та робітничій агітації у Львові і жив з кореспонденцій, які писав до варшавського польського тижневика «Prawda» і до петербурзького польського тижневика «Kraj». В 1884 р. став я також співробітником українського часопису «Діло», де написав силу статей, зокрема економічного й соціально-політичного змісту. Для видавничої редакції «Діла», «Бібліотеки найзнаменитших повістей» я переклав «Мертві душі» Гоголя.

В літературному часописі «Зоря» надрукував в 1884 р. релігійно-наукову студію про потоп на підставі студії такої ж назви проф. Едуарда Зюсса, яка тоді з’явилась, але я докладніше зайнявся біблійним оповіданням про потоп і, розбираючи рядок за рядком, провів різницю між двома різними редакціями, чого не зробив проф. Зюсс.

На початку травня 1886 р. оженився я в Києві і живу відтоді з своєю дружиною й чотирма дітьми у Львові. В 1887 р. був протягом шістьох тижнів кореспондентом етнографічної виставки, яку влаштував пап В. Федорович в Тернополі на честь подорожі наслідника трону Рудольфа по Галичині. Від липня 1887 р. став я співробітником польського часопису «Kurjer Lwowski» і лишався на цьому місці повних десять літ. Тут надрукував я, окрім безлічі політичних і економічних статей, також низку оповідань та літературних студій і ще заощадив засоби на закінчення своїх університетських студій, а для цієї мети мусив закінчити літній семестр 1891 р. в Чернівцях.

У 1894 р. взяв я відпустку з редакції «Kurjer Lwowski» і прожив два семестри у Відні, де, під керівництвом проф. Ягича, доповнив свої славістичні студії і в липні 1894 р. одержав диплом доктора.

Від 1889 р. схилявсь я більше до наукової праці і написав тоді свою першу більшу роботу про Івана Вишенського, афонського ченця і українського письменника XVI в., яку надрукував аж 1894 р. На дисертацію до докторату подав докладну студію про старохристиянський роман про «Варлаама та Йоасафа» з окремим дослідженням притчі про однорожця староболгарської переробки, як тоді мені видавалось. Розвідку про самий роман я пізніше грунтовно переробив і розширив докладним аналізом змісту; вона появилась у 1896 – 97 рр. в українських «Записках Наукового товариства ім. Шевченка у Львові», а також окремим відбитком. Розвідку про притчу про однорожця я теж переробив і доповнив новою літературою; вона з’явилась у болгарському перекладі в «Сборнику» болгарського міністерства освіти, т. XIII.

Тим часом політичні обставини довели до того, що у Львові виник гурток молодих інтелігентних і незалежних українців і ухвалив заснувати радикальну селянську партію в краю, яка мала покласти кінець дотеперішньому українському партійному хаосові і безпрограмності інтелігенції. Було засновано часопис «Народ», перший річник якого 1890 р. – це найкраща і найпутніша публіцистична праця, якою може взагалі похвалитися українська література. Одночасово почалась жива агітація в краю, зокрема в кількох більш освічених повітах, як Коломийський, Тернопільський, Станіславівський. Скликалися збори, в яких брали участь тисячі селян і на яких поряд інтелігентних промовців виступали також численні талановиті й визначні селянські промовці.

Так виникла в Галичині пам’ятна радикальна агітація, що для всього українського народу, як для селян, так і для інтелігенції, була справжньою школою політичних прав і конституціоналізму, а притім дала найбільше заохочення до економічної організації самодопомоги. Незважаючи на своє співробітництво в «Kurjeri Lwowski’m», я аж до 1897 р. стояв, так сказати б, у центрі цього руху і тільки в 1898 р. відсунувся від нього, щоб цілком присвятити себе літературній і науковій праці.

Незабаром після мого шлюбу 1886 р. появився перший томик моїх віршів «З вершин і низин», в якому більша епічна поема «Панські жарти» була найважнішою. Тут змальовано життя українського народу за панщини і момент визволення 3 травня 1848 р.

Два роки пізніше появилась перша збірка моїх новел (20 номерів) під назвою «В поті чола», де змальовано всілякі сцени з життя дітей, шкільної молоді, селян, циган, євреїв і інтелігентних мешканців міст та робочого народу. Збірку пустила російська цензура до Росії, пізніше її перекладено повністю на російську мову, а українською мовою надруковано знов у Києві в двох томах під тією самою назвою.

В 1894 р. появилось друге, дуже збільшене видання моїх віршів під тією ж назвою «З вершин і низин», де у віршах відбилися і мої переживання в тюрмі («Тюремні сонети», «Жидівські мелодії»).

В 1893 – 94 роках видавав я під фірмою моєї дружини літературно-науковий місячник «Житє і слово», який з погляду літературного і з погляду наукового можна вважати першим європейським журналом. Він виходив раз на два місяці і продержався точно два роки. В цих двох річниках, що разом становлять 4 томи, появилась моя повість «Основи суспільності», яка лишилась незакінченою. Тому що я не був спроможний далі видавати журнал в такій формі, бо число передплатників мало відповідало коштам, видав я з допомогою російських українців у 1895 – 96 роках два піврічники (по шість зошитів) політично-літературного місячника під тією ж назвою.

В 1893 р. написав я у Відні, в останньому осінньому місяці, більшу новелу (понад десять аркушів друку) під заголовком «Для домашнього огнища». Це оповідання, написане спочатку польською мовою, перекладене було з польського рукопису на німецьку мову і появилось у недільному додатку берлінського «Vorwärts’y» в 1894 р. Український текст появився аж 1896 р. як додаток до місячника «Житє і слово».

Моє перебування у Відні дало мені змогу особисто познайомитися з різними людьми, приязнь яких є для мене честю. Назву між ними проф. Ягича, д-ра Адлера, видавця «Arbeiterzeitung» проф. Зінгера та д-ра Каннера, видавців «Zeit», посла Пернерсторфера й інших. Від 1894 р. був я довголітнім співробітником «Zeit», який чималий час виходив як тижневик, і надрукував там довгу низку докладних статей про різні галицькі справи, як і низку політичних казок так само про галицькі справи. Моя стаття про «Адама Міцкевича як поета зради» викликала проти мене безприкладні напади з боку львівської польської преси і була причиною мого виходу із «Kurjer’a Lwowsk’oгo».

Тому що один із моїх перших друкованих віршів появився в 1874 р. у львівському студентському часописі «Друг», вважали мої львівські приятелі за потрібне відсвяткувати в 1899 р. 25-літній ювілей моєї письменницької діяльності. Я заперечував цьому, але все-таки мусив це знести, тим більше, що мій ювілей збігся із святом 100-літнього ювілею відродження української літератури. Як малий національний дарунок, одержав я з приводу цього свята 1000 гульденів, що разом з віном моєї дружини, яке після зреалізування російських паперів дало 6000 гульденів, дало змогу мені подумати про будування власного дому.

Мої заробіткові відносини склались дещо краще після виходу з польської преси, бо як співредактор, а пізніше як самостійний редактор місячника «Літературно-науковий вісник», заснованого в 1899 р. Науковим товариством ім. Шевченка у Львові, одержував я місячно забезпечену постійну плату 100 гульденів. Праця у «Віснику», яку я вів сумлінно цілих вісім років, лишала мені вільний час для написання довгої низки оригінальних наукових праць, як і для видання декількох дуже важних наукових публікацій.

Між оригінальними працями назву перш за все «Святого Климента в Корсуні, історію легенди», де я досліджував, після докладного студіювання виникнення, історичну вартість та різні оброблення й розгалуження легенди протягом багатьох століть, а при цій нагоді більш або менш докладно обробив такі теми, як псевдоклиментини та давній грецький роман анагноризмів, як вони в’яжуться генетично, далі цикл херсонських легенд і пов’язані з ними досить вільно легенди про слов’янських апостолів Константина й Мефодія, нарешті, культ Климентія в старій Русі й Італії і вкінці відірвані відгалуження легенди про Климентія у різних західноєвропейських народів.

Здобуток своїх студій над легендами про слов’янських апостолів у зв’язку з херсонськими легендами про Климентія виклав я по-німецьки в «Archiv für slavische Philologie», т. XVIII, а російський учений Лавров подав його в сумлінному аналізі російському науковому світові в російському «Журнале министерства народного просвещения».

З дальших своїх студій, що появилися переважно в «Записках Наукового товариства ім. Шевченка у Львові», а частково також в «Киевской старине», назву тут тільки «Хмельниччина 1648 – 49 рр. в сучасних польських віршах», де на підставі сучасних польських віршів показано, що тодішні поляки і навіть італійці не бачили в Хмельницькому начальника розбійників, але народного провідника, свідомого мети заснувати окрему державу.

Найбільша частина моїх наукових праць основується на текстах давніших пам’яток південноруського письменства, які я відкрив або критично реставрував. Низку таких рукописів XVI – XVII в. (двадцять числом) – усі виникли з цього й з того боку Карпат і всі нецерковного змісту, описав я докладно і видав з передмовою під назвою «Карпато-руське письменство». Відкритий мною текст польсько-українського вертепу дав мені привід до вичерпної студії над цим видом середньовічного театру і привів мене до висновку, що ми ніяк не повинні бачити в цьому польсько-українському вертепі низки німецьких або латинських різдвяних ігор, але швидше літературний залишок давніх скомороших ігор, які безпосередньо в’яжуться з турецькою ігрою карагез, як остання з свого боку не може заперечити свого походження від грецького міму.

Три праці присвятив я українським народним пісням. Одна з них «Козак Плахта» пробує на основі опублікованої в 1626 р. в Кракові готськими буквами української народної пісні порівняно простудіювати пізніші переміни й відміни цієї пісні в устах як українського, так і польського народу.

Інша праця «Пісня про Правду й Неправду», зіставляючи народні і літературні твори інших народів на цю тему, дає цікаву картину того, як розуміється й малюється у різних народів контраст між правдою і неправдою. Шлях дослідження веде аж до загубленого вірша Арістотеля «Геракл на роздоріжжі» і до величного поетичного впливу боротьби правди з неправдою в Зендавесті.

Третя праця, до якої я взявся в 1907 р. і з якої вже з’явився один том, має на меті більш-менш систематичне зіставлення найважніших історичних пісень українського народу і якнайможливішу відбудову їх текстів на основі всіх давніх видань, а де можливо, нових або старих рукописів. У першому томі реставровано таким способом тексти 25 пісень і простудійовано їх науково, отже, порівняно їх з паралелями в інших народів. Усі пісні належать до XVI та першої половини XVII століття, а найгідніша уваги група між ними оповідає про зворушуючі серце події з часів турецьких і татарських нападів.

Нахил до популяризації в [18]90 рр. привів до того, що я робив популярні поетичні переробки західноєвропейських і східних поетичних творів, а саме: «Лиса Микити» – на підставі старофранцузької поеми про Ренарда, «Абу-Касимових капців», де коротку арабську казку переробив в широку поему, «Дон-Кіхота» Сервантеса, де я обробив віршами низку пригод першої частини та кінець другого тому і, нарешті, переробив другу східну казку з «Тисячі й одного дня» – «Коваля Бассіма» також в чималу гумористичну поему. Ці переробки зустрінуті були великими похвалами, а перша з них появилась минулого року четвертим виданням.

Для товариства «Просвіта» написав я в 1898 р., в році п’ятдесятилітнього ювілею скасування панщини в Галичині, популярну, але наскрізь наукову історію панщини та її скасування в Галичині в 1848 р.; перше видання цієї праці в кількості 5000 примірників уже вичерпалося.

Як додаток до неї видав я в 1907 р. окремим томом «Архіву», який видає Товариство Шевченка, «Громадські шпихліри в Галичині» – історію заснування та скасування громадських шпихлірів у Галичині, разом з документами; тим самим я грунтовно з’ясував справу, яку затаювали галицько-польські дослідники більше ніж півстоліття.

В тому самому році звів я також до властивої, дуже скромної історичної міри, – подавши докладне оповідання свідка, – досить таємничу досі історію так званої уманської різні поляків у 1768 р., роздутої до великої катастрофи польськими мемуаристами, опублікуванням сучасного польського вірша.

В «Літературно-науковому віснику» надрукував я в останньому десятиріччі довгу низку літературних критик і студій, велику повість «Великий шум», як і ряд менших оповідань. Крім того, дав я під заголовком «Із секретів поетичної творчості» спроби психологічного аналізу поетичної творчості українського поета Шевченка згідно з методом Дюпреля («Психологія лірики»). Під заголовком «З останніх десятиліть XIX в.» подав я в тому самому журналі на підставі свого власного досвіду картину розвитку ідей галицько-українського громадянства.

В тому самому часі появилось п’ять моїх менших збірок поезій: «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Поеми» і «Semper tiro», а крім того, окремим томом велика поема «Мойсей».

В різних часах подав я також том перекладів поезій Гейне («Німеччина», багато байок, політичні поезії й «Диспут»), том перекладів з чеського сатирика Карла Гавлічка (між ними «Тірольські елегії», «Король Лаврін» і «Хрест святого Володимира»); «Гелена і Фауст» Гете (третій акт другої частини); «Едіп-цар» Софокла.

В тому самому журналі подав я також переклади низки віршів К. Ф. Майєра, Віктора Гюго (між ними перший монолог і третій акт «Торквемади») і нарешті багатий вибір гідних читання місць «Божественної комедії» Данте з паралельним аналізом змісту і докладним вступом про середні віки та їх світогляд у зв’язку з поетичною творчістю Данте; останню працю обробив я на підставі знаменитої монографії мого приятеля Карла Федерна, але все-таки в багатьох місцях самостійно.

Рівночасно з цими працями редагував я або, власне, вів кілька менше або більше об’ємистих видань, як напр. п’ятий том «Етнографічного збірника» Товариства Шевченка, який містить силу етнографічного матеріалу з галузей народної традиції, які, звичайно, найменше звертають уваги (народні вірування, гуцульські заклинання, народні традиції про панщину, жебрацькі молитви й подібне).

В тому самому «Етнографічному збірнику» появилось також досі п’ять томів моєї збірки «Приповідок галицько-руського народу». Кожні два томи «Етнографічного збірника» складають разом том збірки приповідок із найменше 600 сторінками тексту. Кожна приповідка з евентуальними варіантами має окреме пояснення, а де можливо, вказуються паралелі з інших мов. Збірка, що має заповнити три такі томи або шість півтомів, тепер наближається до свого кінця.

До другої подібної праці взявся я під назвою «Пам’ятки української мови й літератури», де перші чотири томи дають по можливості повний цикл апокрифічної літератури, яка нагромадилась у різних південноруських рукописах від 10-го століття, в оцих чотирьох систематично впорядкованих і науково опрацьованих групах: 1. Апокрифи старого завіту; 2. Апокрифічні Євангелія; 3. Апокрифічні діяння апостолів; 4. Есхатологічні апокрифи. Ці чотири томи з’явились протягом останніх десятьох років, кожний дальший багатший матеріалом і цікавіший від свого попередника.

П’ятий том, що тепер є в друку, має подати низку найцікавіших і найстаріших апокрифічних і автентичних житій святих і легенд. Задуманий іще шостий том, що має містити, крім додатків до перших чотирьох томів, ще багату збірку рукописних псевдомолитов і заклинань.

Заняття цими старими пам’ятками мови й літератури дало можливість зробити кілька важливих наукових відкрить, які я опублікував по-німецьки почасти в «Zeitschrift für die neutestamentliche Wissenschaft», почасти в «Archiv für slawischen Philologie».

В останньому часописі дав я в XXIV т. малу замітку до старопольської пісні «Bogurodzica» про те, як читати один досі не зрозумілий вірш, який, як висловився співредактор «Archiv’y» проф. О. Брюкнер, став справжнім яйцем Колумба для зрозуміння цієї найстарішої пам’ятки польської мови, і яка була можлива тільки на підставі докладного знання церковнослов’янської мови.

В тому самому часописі надрукував я в XXIX т. свою замітку про композицію найдавнішої південноруської хроніки, єдиної героїчної поеми, що до нас дійшла, «Слова о полку Игоревѣ», як і про перекладену з грецької мови на церковнослов’янську легенду про ченця; виявляється, що це те оповідання, яке міститься в «Київському патерику» як оригінальне й яке досі не тільки вважалось оригінальним, але й важливим матеріалом для життя новгородського митрополита.

У «Zeitschrift für die neutestamentliche Wissenschaft» подав я чотири статті як матеріал до найдавнішої церковної історії з церковнослов’янського письменства; всі вони – це малі відкриття досі не відомих текстів. І так перший матеріал це закінчення повісті про псевдо-Климентія; другий – доводить в мученні святої Фотинії залишки християнської карфагенської повісті; третій, перекладений з староболгарського тексту, дає нам значну главу апокрифічної історії про св. Петра й Павла, якої не міг зреконструювати Ліпсіус у такій чистоті з існуючих католицьких обробок. Нарешті четвертий матеріал цає повний текст «Виявлення св. Степана», яке пропало за часів декрету Гелазія в 495 р. та якого надаремно шукало багато вчених.

Накінець треба згадати ще про те, що я коштом Шекспірового фонду, складеного в Українській видавничій спілці, зредагував до друку десять драм англійського поета в перекладі П. Куліша й додав літературно-історичні вступи. Також узяв я участь у повному виданні творів буковннського поета Осипа Федьковича й видав (поезії), як і менший третій том (переклади драм, між ними «Гамлета» і «Макбета» Шекспіра, що їх поет переробляв кілька разів.)

Моєю останньою і найтяжчою працею як видавця було видання поезій Тараса Шевченка, при якому йшлося про те, щоб реконструювати по можливості повний і повної поетичної вартості текст із численних варіантів, які найшлися як у досі друкованих виданнях, так і в рукописах самого поста. Ця праця коштувала мені дуже багато труду, бо кожний аркуш вимагав п’ять або шість корект, також через загальне переведення наголосу слів. Однак я думаю, що я зробив свою роботу сумлінно й добре та зберіг Шевченковим поезіям свіжу, життєву і наскрізь поетичну фізіономію, не зробивши ніде хоча б одним словом насилля над його текстом.

В 1902 році переселився я до свого дому, в 1907 р. покинув редакцію «Літературно-наукового вісника», головне з тієї причини, що його друкування перенесено до Києва, і я працював 1907 р. без відпочинку над широко задуманою історією літератури українського народу, нарис якої, якихось 20 аркушів друку, довів я аж до кінця XVIII століття. З неї появивсь досі друком тільки вступ як окрема праця «Теорія і розвиток історії літератури».

Здавна мав я звичку все, що я написав, підписувати своїм повним іменем. Але деколи обставини змушували, що я свої матеріали, напр. в «Киевской старине» підписував «Мирон» або тільки «М.***».

Додаю ще те, що я пробував сил також у драмі. Моя драма з селянського життя «Украдене щастя», моя комедія з життя шкільного вчителя «Учитель» («Quem di Odere») й моя одноактова комедія «Майстер Чирняк» мали сценічний успіх скрізь там, де їх добре поставлено. Між старими творами, які я відкрив у рукописах, находиться також українська містерія з XVII в. про терпіння Христа та своєрідна драма про вхід Христа до пекла, текст якої я зреконструював із чотирьох різних рукописів, що почасти збереглися тільки в уривках, і з науковим вступом видав у 1908 році.

Цим цілком не вичерпується список моїх праць, але хай він цим кінчиться, бо я боюсь, що забагато терпеливості вимагаю від читача.

Останні два роки мого життя принесли мені подію, яка, може, ще нікому не трапилась і яка ввела мене в безпосередні й досить неприємні зносини з, так сказати б, надприродним, а в дійсності все-таки досить природним світом духів. Тому що ці зносини привели з собою те, що духовними матеріями зробили мої обидві руки нездатними до вжитку, був я змушений занехаяти всі праці, які я міг би виконувати власними руками, і обмежитись такими працями, які я міг виконувати при допомозі інших, передусім своїх синів.

Таким способом виникли в останньому році мій переклад із Апулея «Амур і Психе», біографія Еміля Коритка, родовитого поляка, що через події 30-х років минулого [19] століття, закинений до Любляни, став там українським етнографом, і нарис історії української літератури, який має відповідати не моїм науковим вимогам, а тільки потребі біжучого часу. Сподіваюсь, що в німецькому перекладі він відповість також вимогам німецької публіки.

Примітки

Автобіографія міститься у листі І. Франка до редактора видавництва «Herders Konversations-lexicon», написаного 18 січня 1909 р. Вона складає основний зміст листа (за винятком вступного і кінцевого абзаців).

…мій батько… – Франко Яків Іванович (1802 – 1865) коваль і хлібороб з села Нагуєвичі на Львівщині.

…перервав у липні 1877 р. ареніт… – Насправді І. Франко був арештований 12 червня 1877 р.

«Дзвін» і «Молот». – «Дзвін» – літературний і громадсько-політичний збірник революційно-демократичного напряму, який видали І. Франко і М. Павлик 1878 р. після закриття «Громадського друга» як його продовження. Після конфіскації першого номера збірника видання припинилося, натомість вийшов у світ збірник «Молот» (1878).

оповідання «Boa соnstrісtоr»,…перекладене на німецьку мову. – Твір друкувався в газеті «Arbeiterzeitung» (1901, № 47).

«Arbeiterzeitung» – австрійська газета, що виходила у Відні. Орган австрійської соціал-демократичної, з 1905 р. – соціалістичної партії Австрії. Заснована 1889 р., заборонена у 1936 р., відновлена 1945 р.

відвідував у зимовому семестрі університет… – В університетських свідоцтвах не відзначено, що у такому семестрі І. Франко відвідував університет.

Там з’явилося… оповідання «Борислав cміється». – «Світ», 1881, № 1 – 21.

…надрукував я також статтю «Мислі о еволюції в історії людськості». – «Світ», 1881, № 3, 4, 6 – 12, 14.

…переклад першої частини «Фауста» Гете… – Гете Й. Фавст. Трагедія Івана Вольфганга Гете. Переклав Іван Ф. («Правда», 1880, вип. І – 3, с. 1 – 24); Гете Йогaнн Вольфганг. Фавст. Часть перша. З цім. переклав і пояснив Ів. Франко. Львів, Заходом редакції «Світа» (1882).

…я написав на конкурс історичне оповідання «Захар Беркут». – Повість «Захар Беркут» I. Франко написав 1 жовтня – 15 листопада 1882 р. на конкурс, оголошений журналом «Зоря» 27 вересня 1882 р. Але тільки у травні 1883 р. в цьому журналі було повідомлено, що повість одержала першу премію. Вперше надрукована в «Зорі», 1883, № 7 – 15, потім вийшла окремим виданням: Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII віці. Львів, Накладом редакції «Зорі», 1883.

Федорович Володислав Іванович (1845 – 1917) – поміщик села Вікно на Тернопільщині.

…написав по-українськи першу частину біографії Івана Федоровича… – Ця праця не була завершена Франком. Автограф біографії та матеріали до неї зберігаються у відділі рукописів ІЛ (ф. 3, № 670 – 672, 674 – 676, 193, с. 3, 19 та с. 19 – 20 (з кінця).

«Prawda» – тижневик, виходив у Варшаві за редакцією Олександра Свентоховського в 1881 – 1898 рр., орган польських позитивістів.

В 1884 р. став я також співробітником українського часопису «Діло». – Насправді в 1883 р.

«Бібліотека найзнаменитших повістей» («Бібліотека «Діла») – книжкова серія, яку з 1881 по 1891 рр. видавала редакція газети «Діло».

студію про потоп… – «Потопа світа. Оповідання з письма святого. Підпис: Мирон*** («Зоря», 1883, № 18 – 24).

Зюсе Едуард (1831 – 1914) – німецький геолог і палеонтолог, професор Віденського університету.

…був кореспондентом етнографічної виставки… – Див. статтю (без підпису) «Этнографическая выставка». – «Новый пролом», 1887, 17 (29) червня, № 447.

…наслідника трону Рудольфа… – Йдеться про ерцгерцога Рудольфа (1858 – 1889), австрійського престолонаслідника, сина імператора Франца-Йосифа.

…закінчити літній семестр 1891 р. – Свідоцтво І. Франка, видане в цьому університеті від 19 грудня 1890 р., зберігається в ІЛ (ф. 3, № 2416, с. 14).

У 1894 р. взяв я відпустку. – Насправді в 1892 р.

…в липні 1894 р. одержав диплом доктора. – Насправді в 1893 р.

…свою першу більшу роботу про Івана Вишeнського… – Іван Вишенський і його твори. Написав Ів. Франко. Львів, Накладом автора, 1895. (Літературно-наукова бібліотека, кн. 21 – 30).

яку надрукував аж 1894 р. – Насправді в 1895 р.

студію… про Варлаама та Йоасафа. – Варлаам і Йоасаф. Старохристиянський духовний роман. Розвідка. Львів, 1897.

Розвідку про самий роман я пізніше грунтовно переробив… – «Варлаам і Йоасаф, старо-християнський духовний роман і його літературна історія» (ЗНТШ, 1895, кн. 4; 1896, кн. 2; 1897. кн. 4, 6).

В 1894 р. появилось друге… видання… «З вершин і низин». – Насправді в 1893 р.

В 1893 – 94 роках видавав я… «Житє і слово». – Насправді в 1894 – 1895 рр.

…видав я… У 1895 – 96 роках два піврічники. – Насправді в 1896 – 1897 рр.

В 1893 р. написав я у Відні… «Для домашнього вогнища»… – Насправді в 1892 р.

«Vorwärts» – щоденна газета, центральний орган німецької соціал-демократичної партії. Виходила в Берліні з 1891 по 1933 р. З другої половини 1890-х років, після смерті Ф. Енгельса, газета опинилась в руках правого крила партії і систематично друкувала статті опортуністів. У роки імперіалістичної війни (1914 – 1918) газета була на позиціях соціал-шовінізму.

Український текст появився аж 1896 р. – Насправді в 1897 р.

Адлер Віктор (1852 – 1918) – представник опортуністичної течії, один з реформістських лідерів австрійської соціал-демократичної партії і редактор її органу «Arbeiterzeitung».

Зінгер Пауль (1849 – 1911) – один з діячів австрійської і німецької соціал-демократії.

Пернерсторфер Енгельберт (1850 – 1918) – член австрійського парламенту, соціал-демократ.

…відсвяткувати в 1899 р. – Насправді в 1898 р.

…заснованого в 1899 р. – Насправді в 1898 р.

…цiлих вісім років. – Насправді дев’ять років.

…святом 100-літнього ювілею відродження української літератури. – Йдеться про відзначення сотих роковин виходу в світ перших трьох частин «Енеїди» І. Котляревського (1798).

…виклав я по-німецьки в «Archiv für slаvіsche Philologie» т. XXVІІІ. – В статті «Beiträge zur Quellenkritik der Cirillo-Methodianischen Legenden». – Archiv für slavische Philologie. Bd. 28, с. 229 – 255.

Лавров Петро Олексійович (1856 – 1929) – російський радянський філолог-славіст, академік Академії наук СРСР (з 1923 р.)

«Журнал министерства народного просвещения» – орган міністерства народної освіти. Виходив у Петербурзі (1834 – 1917). Публікував статті відомих російських учених з усіх галузей науки, рецензії на художні твори та наукові праці.

Арістотель (384 до н. e. – 322 до н. e.) – давньогрецький філософ і вчений.

Третя праця, до якої я взявся в 1907 р… – Йдеться про «Студії над українськими народними піснями».

…популярну, але наскрізь наукову історію панщини та її скасування в Галичині, в 1848 р. – Панщина і її скасування в 1848 р. Написав д-р Ів. Франко. Львів, коштом і заходом тов-ва «Просвіта», 1898.

…окремим томом велика поема «Мойсей». – Франко І. Мойсей. Поема. Львів. Накладом автора, 1905.

…том пeрекладів поезій Гейне. – Гейне Г. Вибір поезій (Німеччина. Байки для дітей). Переклав і пояснив Ів. Франко. Львів, накладом тов. «Академічне братство», 1892.

…том перекладів з чеського сатирика Карла Гавлічка… – Гавлічек-Боровський Карел. Вибір поезій. Переклад Ів. Франка. З життєписом Гавлічка. Львів, Накладом Українсько-руської видавничої спілки, 1901. (Українсько-руська видавнича спілка, І серія, № 29).

«Гелена і Фауст» Гете… – Гете Й. Гелена і Фавст. Третій акт другої часті Гетевого «Фавста». (В честь стоп’ятдесятих роковин уродин Гете). – ЛНВ, 1899, кн. 10; окремий відбиток: Львів, 1899.

Софокл (бл. 496 до н. е. – 406 до н. е.) – давньогрецький драматург.

Гюго Віктор-Марі (1802 – 1885) – французький письменник, глава французького прогресивного романтизму.

…замітку до старопольської пісні «Воgorodzіca». – «Zu Bogurodzica», Str. 2, V. I. – Archiv für slawischen Philologie, 1902, Bd. 24, с. 150 – 154.

…свою замітку про композицію найдавнішої південноруської хроніки… – Beiträge zur Quellenkritik einiger altrussischer Denkmäler… II. Die Komposition des ältesten Chronik; III. Die Komposition des «Слово о плъку Игоревѣ». –…«Archiv für slavischen Philologie», 1907, Bd. 29, с. 282 – 304.

…легенду про ченця… – Дин. перший розділ названої вище статті: «Quellen der drei Pateriklegcriden».

«Київський патерик» – «Києво-Печерський патерик», пам’ятка оригінальної літератури Київської Русі, збірка релігійно-фантастичних оповідань про Києво-Печерський монастир та його діячів.

Ліпсіус Юст (1546 – 1606) – голландський філолог, критик і видавець латинських класиків.

…зредагував до друку десять драм англійського поета в перекладі П. Куліша… – Йдеться про драми В. Шекспіра «Гамлет. Принц датський» «Приборкана гоструха», «Макбет», «Коріолан», «Юлій Цезар», «Антоній і Клеопатра», «Багацько галасу знічев’я», «Ромео та Джульетта», «Міра за міру», «Король Лір», видані Українсько-руською видавничою спілкою з передмовами і поясненнями І. Я. Франка (1900 – 1902). Передмови до п’єс друкуються в тт. 32, 33 цього видання.

участь у повному виданні творів… Осипа Федьковича. – Федькович Осип-Юрій. Писання. Перше повне і критичне видання. Львів, 1902 – 1910.

…своєрідна драма про вхід Христа до пекла, текст якої я зреконструював… – Слово про збурення пекла. Українська пасійна драма. Написав Ів. Франко. (ЗНТШ, 1908, кн. 1).

Останні два роки мого життя принесли мені подію, яка, може, ще нікому не трапилась… – І. Франко має на увазі свою хворобу.

…мій переклад із Апулея… – Апулей Maдаврський. Амор і Псіхе. Міфологічне оповідання. З латинської мови переклав Ів. Франко. Львів, накладом «Універсальної бібліотеки» (1909). («Універсальна бібліотека», 5).

Коритко Еміль (? – 1839) – польський прогресивний діяч, учасник повстання 1831 р., засланий австрійським урядом до Любліна, де перебував з 1837 р. під наглядом поліції. І. Франко має на увазі свою статтю «Еміль Коритко, забутий слов’янськи й етнограф» (ЗНТШ, 1909, кн. 6).

…нарис історії української літератури… – Йдеться про «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.» (Львів, 1910). Німецьке видання цієї праці не було здійснене.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 357 – 368.