Автобіографія (1889)

Іван Франко

Родився я 15 нового с[тилю] серпня 1856 в Слободі, присілку с. Нагуєвич, Дрогобицького повіту. Батько мій Яків був доволі заможний селянин і коваль. Мати походила з сусіднього села Ясениці Сільної, з роду дрібної шляхти Кульчицьких. Маючи шість літ, пішов я до тривіальної школи в Ясениці Сільній. Початків читання вчив мене вуйко, селянин Павло Кульчицький. Пробувши два роки в Ясениці (до школи в Нагуєвичах було з нашої Слободи дуже далеко ходити), я перейшов до василіянських шкіл нормальних («німецьких») в Дрогобичі, і то відразу до другої класи. Через усі класи нормальні йшов я першим або другим преміянтом. Та тільки ж зараз в першім році мого побуту в Дрогобичі вмер мій батько (вночі з Великодньої суботи на неділю 1864 р.). Мати моя вийшла заміж за Гриня Гаврилика, котрий став мені другим батьком.

Гімназію кінчив я також в Дрогобичі. Тут особливо вплинув на мене проф. Іван Верхратський, заохочуючи до читання книжок руських і до наук природничих. Від нього (в другій класі гімн[азії] і далі) я перший раз дістав «Русалку Дністровую», львівське видання Шевченка і т. и. Опісля від Щ. Сельського, що ходив кількома роками вище мене, дістав я перші річники «Правди», котрі зробили на мене велике вражіння. В п’ятій класі почав я читати Шекспіра, Шіллера і Гете; велике вражіння зробив на мене також Гомер, для котрого я переборов своє недостаточне знання грецьких початків, яке виніс з ширшої гімназії і котрого кілька книг переклав на нашу мову для вправи. В сьомій і восьмій класі я переклав так само «Антігону» і «Електру» Софокла.

Скінчивши гімназію в 1875 році, я переїхав до Львова на університет і записався на факультет філософічний, а именно на філологію класичну і язик руський. При кінці другого року університетського, в червні 1877 року, мене постигло велике лихо: мене арештовано на підставі підозріння о таємне товариство, продержано в слідстві звиш 7 місяців і засуджено на шестинедільний арешт. Се, однак, не перешкодило мені опісля скінчити університет, особливо лекції д-ра Охоровича з психології, антропології і історії філософії живо мене зайняли. Слухав я також через один курс лекцій проф. Білінського з економії суспільної.

В р. 1880 поїхав я в гостину до д. Кирила Геника в Коломийський повіт, але там мене оп’ять арештовано на підставі підозріння о агітацію нелегальну. По трьох місяцях, однако ж, слідство не виказало за мною ніякої провини, але староство коломийське веліло відставити мене примусово на місце уродження і заборонило являтися коли-небудь в повіті Коломийськім. З невеличкими перервами пробув я на селі до початку 1883 року.

По смерті В. Барвінського працював я якийсь час в «Ділі». В тім часі запросив мене д. В. Федорович до Вікна і поручив мені написати біографію його батька Івана Федоровича. Праця та занимає мене від кількох літ і дала мені можність познакомитися докладно з історією Галичини, особливо в 1830-х і 40-х роках. В 1883 і 1884 р. працював я при «Зорі», котру редагував 1886. В 1887 вступив я до редакції «Kurjera Lwowsk’ого».

Писательство моє почалося дуже вчасно. Ще в третій нормальній клясі (т. є. в р. 1865) зачав я списувати казки, котрі дуже гарно вміли розказувати деякі мої шкільні товариші. Будучи в третій і четвертій клясі гімназіальній, зачав я списувати пісні народні. По кількох літах у мене їх зібралося звиш 800. В тім же часі, а особливо в вищій гімназії, я напсував багато паперу, пишучи драми, поезії, перекладаючи всяку всячину (Письмо Святе, Гомера, Софокла, «Нібелунгів», рукопис Короледвірський і т. и.).

Перші мої вірші друкувалися в «Друзі» 1874 року. В рр. 1885 і 1886 надрукував я в тій часописі першу свою більшу повість «Петрії і Довбущуки», писану під живими впливами не стільки традицій народних, скільки Е.-А. Гофмана і Е. Сю. В р. 1876 видав я осібною книжечкою збірник своїх віршів «Баляди і розкази».

В тім же році під впливом белетристики великоруської, особливо Льва Толстого і Тургенева, а також Ем. Золя зачав я писати ряд дрібних ескізів і новел («галицьких образків»), в котрих задумав, не в’яжучися згори ніяким планом, змалювати життя галицького народу у всіх його верствах і проявах в міру того, як досвід життя введе мене в стичність з різними типами і моментами того життя. Так повстало ще в 1876 році п’ять образків, з котрих тільки два («Лесишина челядь» і «Два приятелі») надруковані були в «Дністрянці».

В тім же дусі розпочав я 1877 р. ряд очерків під загальним заголовком «Борислав»; з них три надруковані були в «Друзі» 1877, четвертий, «Boa constrictor», розпочатий в тім самім році, скінчений був 1878 і надрукований в «Громадськім друзі», «Дзвоні» й «Молоті», що видався разом з М. Павликом.

Дальші образки з життя як простого народу, так і інтелігенції руської друковалися в «Громадськім друзі» («Патріотичні пориви»), в польськім журналі «Tydzień», 1878 («Ruteńcy», три образки), в «Дрібній бібліотеці» («На дні»), «Світ» («Добрий заробок»), календарі «Просвіти» («Історія моєї січкарні», «Ліси і пасовиська», «Сам собі винен»), «Правді», 1879 («Оловець»), «Ділі» («Грицева шкільна наука», «Цигани», «Пироги з черницями»), «Слов’янськім альманаху» («Микитичів дуб»), «Зорі», «Prawdzie», «Kraju», «Kurjerze Lwowskim», «Ruchu», «Przeglądzie społecznym», «Ватрі», «Kurjerze Warszawskim» і в «Русько-українській бібліотеці» Олесницького.

Крім того, написав я для «Світу» роман «Борислав сміється», на конкурс «Зорі» 1882 історичну повість «Захар Беркут», на конкурс «Kurjera Warszawskiego» роман «Лелюм і Полелюм», в р. 1886 недруковану досі комедію «Рябина», в р. 1885 поему «Святий Валентій», а в 1887 поему «Панські жарти», що ввійшла в склад виданого в тім же році збірничка поезій «З вершин і низин».

З перекладів назву Гейне «Німеччина», зачата ще 1876, докінчена 1882; «Фауст» Гете, розпочатий ще 1876, докінчений і виданий 1882, «Розбитий збанок» Кляйста (для театру Грин[евецького] і Бібер[овича]), «Натан Мудрий» (в рукописі), деякі п’єси з Віктора Гюго, Гете, Ленау, Шеллі, «Каїн» Байрона, «Княгиня Трубецька» Некрасова, «Мертві душі» Гоголя, деякі п’єси Щедріна, Пом’яловського, Золя, Брет-Гарта, Марка Твейна і інші.

З наукових речей згадаю «Мислі о еволюції в історії людськості», друковану в «Світі», розпочаті там же «Причинки до оцінення творів Т. Шевченка», і статтю «Жіноча неволя в руських піснях народних», друковану в «Зорі», і ряд рецензій і статей публіцистичних в «Правді», «Ділі», «Зорі», а також ряд кореспонденцій про руські справи в «Prawdzie», «Kraju» й кілька статей «Głosie».

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Возняк М. С. Матеріали до життєпису Франка (3 додатком двох недрукованих його біографій) // За сто літ. – 1927. – Кн. 1. – С. 170 – 172. Назву дав публікатор. Передруковано у вид.: Франко I. Твори: У 20 т. – К., 1955, т. 1, с. 22 – 24.

Цю автобіографію написано до 1890 р.; переписано рукою дружини Франка, Ольги Федорівни. Призначалась О. Огоновському для написання його «Історії літератури руської». М. Возник знайшов список цього життєпису І. Франка між паперами О. Огоновського в архіві товариства «Просвіта». Список (рукою О. Ф. Франко) зберігається: ІЛШ, ф. 3, № 178.

Подається за автографом.

Родився… в Слободі, присілку с Нагуєвич… – І. Франко народився 25 серпня (дату хрестин 27 серпня записано офіційно як день народження) 1856 р. з присілку Слобода, що належав до села Нагуєвичі (з 1952 р. до 1991 р. – село Івана Франка), тепер Дрогобицького району Львівської області,

Батько мій Яків… – Яків Іванович Франко (1802 – 1865).

Мати… з роду дрібної шляхти Кульчицьких. – Марія Кульчицька (1835 – 1872) походила з села Ясениця Сільна, що межувало з Нагуєвичами, належала до того прошарку селян, котрих як вказано у церковних метричних книгах села, в офіційних документах називали «nobilis» (дворяни), самі себе Кульчицькі відносили до шляхти загродової, іронічно їх ще називали шляхтою ходачковою. Шлюб Марії Кульчицької з Яковом Франком відбувся 7 серпня 1855 р., а через рік у них з’явився первісток Іван.

Верхратський Іван Григорович (1846 – 1919) – український письменник, діалектолог, природознавець, викладав українську мову й математику в Дрогобицькій гімназії.

«Русалка Дністровая» – літературний збірник, укладений М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем і виданий у Будині 1837 р. У бібліотеці І. Франка зберігається під № 4277.

…львівське видання Шевченка… – Йдеться про опубліковані коштом К. Сушкевича «Поезії Тараса Шевченка» (т. 1 – 2, Львів, 1867). У бібліотеці I. Франка в ІЛШ зберігається під № 4324.

Сельський Щасний (Фелікс) Станіславович (1852 – 1922) – український культурний і громадський діяч, лікар, приятель І. Франка, У студентські роки – учасник товариства «Січ».

Софокл (бл. 496 до н. е. – 406 до н. е.) – давньогрецький драматург.

…в червні 1877 року… мене арештовано на підставі підозріння о таємне товариство… – 11 червня 1877 р. за звинуваченням у належності до таємного товариства І. Франка заарештували на шість тижнів ув’язнення, хоча йому довелося відбувати покарання дев’ять місяців. Інші підсудні дістали незначні терміни ув’язнення.

Охорович Юліан (1850 – 1917) – польський філософ-позитивіст і психолог.

Білинський Леон (1846 – 1923) – польський економіст і політичний діяч, з 1868 р. – професор Львівського університету, пізніше – міністр фінансів Австро-Угорщини, управитель Австро-Угорського банку.

Геник Кирило Іванович (1857 – 1925) – сільський учитель, товариш І. Франка по Дрогобицькій гімназії, культурно-громадський діяч, який, за словами І. Франка, врятував його від голодної смерті у червні 1880 р. У 1896 р. виїхав до Канади, де працював в еміграційному бюро. З-за океану постійно листувався з І. Франком та М. Павликом.

Рукопис Короледвірський – «Краледворський рукопис», збірка патріотичних поем і пісень, стилізованих під середньовічну чеську епічну поезію. Видана В. Ганкою та Й. Ліндою 1819 р. Тривалий час її вважали оригінальним твором. Неавтентичність збірки було доведено у 1880-х реках. (1878 р. на це звернув увагу А. Петрушевич у серії статей у львівській газеті «Слово»). І. Франко повністю переклав збірку 1873 р., написав до неї передмову.

Перші мої вірші друкувалися в «Друзі» 1874 р. – У літературно-науковому журналі «Друг», що виходив у Львові протягом 1874 – 1877 рр. (мав москвофільське спрямування до липня 1876 р., коли в його редколегію увійшов І. Франко), було опубліковано перші поезії І. Франка (за підп.: Джеджалик): сонет «Народні пісні» (1874. – № 3) та вірш «Моя пісня» (1874. – № 4).

Сю Ежен (1804 – 1857) – французький письменник.

…надруковані були в «Дністрянці». – В альманасі «Дністрянка» (Львів, 1876) було вміщено оповідання І. Франка «Два приятелі», «Лесишина челядь», вірш «Хрест Чигиринський», а також переклад оповідання «Повінь» Е. Золя, здійснений за російським перекладом у журналі «Вестник Европы» (1875. – № 8).

… в «Громадськім друзі», «Дзвоні» й «Молоті», що видавав я разом з М. Павликом. – І.Франко та М. Павлик у квітні 1878 р. почали видавати щомісячний літературно-політичний журнал «Громадський друг», однак обидва випущені номери було конфісковано. Того-таки року вони видали збірники. «Дзвін» та «Молот» (як продовження «Громадського друга»), які потім також було заборонено.

«Tydzień» – польський журнал «Tydzień literacki, artystyczny, naukowy i społeczny », виходив у Львові протягом 1874 – 1881 рр.

«Слов’янський альманах» – видання гуртка студентів-слов’ян Віденського університету. Вийшло два томи (1879 – 1880).

…написав я… на конкурс «Зорі» 1882 історичну повість «Захар Беркут»… – І. Франко написав повість «Захар Беркут» 1 жовтня – 15 листопада 1882 р. на конкурс, оголошений 27 вересня «Зорею». У травні 1883 р. в цьому журналі з’явилося повідомлення, що повість здобула першу премію. Першодрук: Зоря. – 1883. – № 7 – 15. Окреме видання: Франко I. Захар Беркут: Образ громадського життя Карпатської Руси в XIII віці. – Львів: Накладом редакції «Зорі», 1883.

…з перекладів назву Гайне «Німеччина», зачата ще 1876, докінчена 1882… – Ці поезії увійшли пізніше до окремого видання: Гайне Г. Вибір поезій (Німеччина. Байки для дітей) / Переклав і пояснив Ів. Франко. – Львів: Накладом т-ва «Академічне братство», 1892. Уривки перекладу друкувалися в журн.: Зоря. – 1886. – № 12, 18.

«Фауст» Гете – початок Франкового перекладу («Гете Й. Фавст. Трагедія Івана-Вольфганга Гете. Переклав Іван Ф.») опубліковано в журн.: Правда. – 1880. – Вип. 1 – 3. – С. 1 – 24. Продовження друкувалося як додаток до річника «Правда» за 1884 р. Повністю переклад вийшов окремим виданням: Гете Й. В. Фавст. Часть перша / 3 нім. переклав і пояснив Ів, Франко. – Львів: Заходом редакції «Світа», 1882. У бібліотеці І. Франка зберігається під № 1165.

Клейст (Кляйст) Генріх фон (1777 – 1811) – німецький письменник-романтик,

Гюго Віктор-Марі (1802 – 1885) – французький письменник, один із чільних представників романтизму. І. Франко переклав уривок з його роману «Знедолені» під назвою «Ватерлоо».

Шеллі Персі-Біші (1792 – 1822) – англійський поет доби романтизму. Переклад філософської поеми «Цариця Меб» І. Франко не закінчив. Його уривок опубліковано у збірці І. Франка «Думи і пісні найзнатніших європейських поетів» (Львів, 1879. – С. 27 – 28).

«Каїн» Байрона – містерія, яку написав 1821 р. англійський поет Джордж-Ноел-Гордон Байрон (1788 – 1824). І. Франко переклав українською мовою: Байрон Гордон. Каїн: Містерія в трьох діях. – Львів, 1879 («Дрібна бібліотека», кн. 4). У бібліотеці І. Франка зберігається під № 290.

Некрасов Микола Олексійович (1821 – 1877) – російський поет, літературний діяч. І. Франко перекладав його твори з 1879 р. майже до кінця життя.

«Мертві душі» Гоголя – Франків переклад цього твору вийшов окремим виданням: Мертві душі, або Вандрівки Чичикова: Поема М. В. Гоголя. – Львів: Накладом редакції «Діла», 1882. У бібліотеці І. Франка зберігається під № 5956.

Пом’яловський Микола Герасимович (1835 – 1863) – російський письменник. Франків переклад першого розділу «Зимний вечер в бурсе» з його нарисів «Очерки бурсы» вміщено в журналі «Правда» (1877. – № 13 – 15).

Золя Еміль (1840 – 1902) – французький письменник. І. Франко переклав ряд його творів, зокрема «Напад на млин: Оповідання з війни 1870 р.», «Повінь», «Природа та церков», «Злочинець Сальва», «Міщанин і селянин» та ін.

Марк Твен – псевдонім американського письменника Самюеля-Лекхорна Клеменса (1835 – 1910). І. Франко переклав його оповідання «Як то я видавав рільничу газету», «Як то я був секретарем у сенатора», «Князьопоклонство», «Із редакційної переписки», «Страховища німецької мови», «Том Кворц», «Синя сойка».

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 226 – 229.