Curriculum vitae (1890)

Іван Франко

Ось Вам моє curriculum vitae.

Я родився в Нагуєвичах, пов[іту] Дрогобицького, в р. 1856. Батько мій був доволі заможний селянин, а до того коваль. Як чоловік і ремісник він мав велику повагу не тільки в своєму селі, але й широко в окрузі і досі ще багато людей з великою пошаною згадує «Яця (Якова) коваля з Гори» (так зоветься присілок чи слобода, де я родився). Хрестив мене знаний в літературі Осип Левицький, автор граматики й кепських перекладів з Гете; деякі книжки, котрі по нім осталися в селі в руках мужиків, як «Вінок русинам на обжинки» (1846 – 47 рр.), історія біблійна і збірник «пісень богоговійних» (Перемишль, 1837), належали до першої моєї лектури.

На шостім році життя батько віддав мене до сільської школи до сусіднього села Ясениці Сільної. В Нагуєвичах є школа ще від 1828 р., але далеко, в горішньому кінці села, для того віддано мене в сусіднє село до брата моєї матері, шляхтича «загонового» Павла Кульчицького, досить бідного селянина і одного з найсимпатичніших людей, яких я знаю. Він сам учив мене читати, хоч я при тому ходив і до школи, котра була близько його хати і котра в Ясениці здавна ведеться далеко краще, чим в Нагуєвичах.

Там я пробув два роки і вивчивсь читати по-руськи (під проводом вуйка, через 10 день), по-польськи і по-німецьки (се ще були часи германізації), писати, рахувати (чотири операції) і співати до служби божої.

По двох роках батько віддав мене до Дрогобича до т[ак] зв[аної] німецької або нормальної школи у василіан до другого класу, де я, по-мужицьки вбраний, боязливий, несмілий та часто немитий хлопець, цілий курс бувши посміховищем у класі і, перетерпівши досить від деяких нелюдських учителів (гл[яди] «Schönschreiben»), при кінці першого курсу на превелике диво цілого класу і своє власне одержав першу локацію. На екзамені, котрий був властиво тільки парадом, був і мій батько, – я не бачив його, а тільки коли мене викликали першого, щоб одержати нагороду (книжку), то я почув, що він голосно заплакав.

В два місяці опісля, на самий Великдень, він умер, покинувши господарство в розстрою і в довгах, молоду матір і четверо дрібних дітей. Мати мусила швидко вийти замуж, щоб запобігти цілковитому розстроєві господарства. Пристав до неї молодий парубок, також з Ясениці, Гринь Гаврилик, котрий заробив був трохи грошей у Бориславі при ямах. Він довгі літа мусив боротися з різними трудностями, а почасти навіть з традиціями сусідськими, які виробились були за часів батька, а тепер підкопували господарство. За часів батька у нас бувало багато людей, ішло гостеприємство, водились знайомості чисто безкорисні і поетичні, годувалось при хаті багато бідної, а то й неробучої батькової рідні, котра по батьковій смерті почала красти та розтягати оставше добро.

Вітчим звільна все се покасував. Се натура наскрізь практична і реальна, без іскри поезії, а зато з значною дозою скептицизму і вільнодумства, чоловік сильної волі і енергії. Я й досі дуже високо поважаю його, як звичайно поважаємо того чоловіка, що відзначується прикметами, яких у нас самих мало. Я кінчив за його старанням школи нормальні і перейшов до гімназії саме в р. 1868, коли заведена була шкільна рада і мова викладова німецька змінена була на польську.

В гімназії повторилось зо мною те саме, що у василіан. Зразу ніхто мене не знав, і весь перший курс я сидів у «ослячій лавці», в самім куті, та пальцями довбав діри в стіні – і раптом дістав другу локацію, і так ішов через цілу гімназію другим, третім або першим. Науки шкільної я не любив, тож звичайно інші побивали мене пильністю і акуратністю, навіть такі, котрі без мене не могли зробити письменної задачі або вияснити труднішого місця в німецькім, латинськім або грецькім авторі.

Коли я був у шостім класі, вмерла моя мати, і вітчим оженився другий раз, так що ми дістали вітчима й мачуху замість родителів. З четверих дітей, що остались по батькові, жили тільки три брати, між ними я найстарший; наймолодша сестра померла. По матері з вітчимом осталась сестра, з мачухою у вітчима дітей не було. Тепер ми всі вже «на своїм хлібі», т. є. всі три брати жонаті і сестра замужем; у середнього брата й сестри є по двоє, а у мене й меншого брата – по троє дітей.

В р. 1875 я видержав «матуру» (генеральний екзамен гімназіальний) і перейшов на університет до Львова. Тут я вступив до «Академического кружка», приваблений туди видаваним «Другом», з котрого редакцією я був у переписні ще з гімназії. В «Друзі» від 1874 почали друкуватися мої вірші, а прийшовши до Львова, я почав для тої газети писати повість «Петрії й Довбощуки».

Але тут годиться сказати кілька слів про початок і характер мого писательства. Почав я писати – віршем і прозою – дуже вчасно, ще в нижчій гімназії. Вплив на вироблення у мене літературного смаку мали два вчителі: Іван Верхратський і Юлій Турчинський, оба писателі і поети, хоч один одного дуже не любили (Турчинський повстанець і патріот польський, автор скучних драм «Kiejstut» і «Mojmir», досить інтересної казки «Poema o czarnobrewcu», ліпший критик і знавець літератури польської, автор цінних розборів Міцкевичевих «Dziadów», «Wallenroda» i «Grażyny»).

Заохотив мене до писательства також примір товариша Ізидора Пасічинського, котрий ще в нижчій гімназії почав друкувати свої вірші в «Учителю», «Руській раді» і «Ластівці». Верхратський ставив його вірші дуже високо. Другий товариш Дмитро Вінцковський, також поет, ходив кількома роками вище мене, і тільки його слава доходила до мене та його скучна гекзаметрова поема «Попадя», котру я читав набожно, але в котрій не міг найти смаку.

В нижчій гімназії я читав дуже мало. Перша книжка, друкована фонетикою, що попалась мені в руки, то було львівське видання «» Костомарова, але я не зрозумів ані язика, ані речі. Так само не розумів я «Русалки Дністрової», котру мені визичив був Верхр[атський]. Зато Шевченка (львівське видання), також визиченого від Верхр[атського], я вивчив майже всього напам’ять (а пам’ять у мене була така, що лекцію історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово!).

Ще в нижчій гімназії я почав збирати пісні народні, спершу від моєї матері, а опісля і в Дрогобичі розпитував свідущих людей (ремісників і т. і.), так що швидко мав мілко списані два товсті зшитки, вміщаючі 800 номерів, правда, в значній часті коломийок. Менший зошит я послав у «Просвіту» і опісля случайно віднайшов його в третіх руках, а більший таки в Дрогобичі у мене пропав.

В вищій гімназії я кинувся з жаром до читання всякої всячини: Шекспір, Шіллер, Клопшток, Красіцький, Гете, Ежен Сю, Коцебу, «Nibelungenlied», Красінський, Міцкевич, Словацький і т. д. Я прочитав усе, що було інтереснішого в бібліотеці гімназіальній (з виїмком дітських повістей Шмідта і Гофмана), що міг дістати від Верхратського, з котрим відбував кілька разів природничі екскурсії до Урича і до Нагуєвич [Одну з них описав Верхратський у своїй «Денниці».], а від 6-го класу почав збирати собі власну бібліотеку, котра за 3 роки заповнила у мене цілу шафу і в котрій, крім комплекту Шіллера, Клопштока, Шекспіра, мав я й «Neues Leben» Ауербаха, і Діккенса, том Гейне, дещо з Жан Поля, Гете, Віктора Гюго і т. і.

Гомер, Софокл і Таціт, читані в гімназії, зробили на мене сильне враження, а так само й Біблія, котру я читав почасти в старослов’янськім, а почасти в польськім тексті, і я почав дещо перекладувати з тих авторів.

Виїжджаючи з Дрогобича, я віз із собою кілька книжок, записаних своїми роботами. Були там і оригінальні складання – вірші любовні (патріотизму я тоді ще не знав), драми і оповідання віршовані, але головно були переклади: «Антігона» й «Електра» Софокла, значна частина Іова, кілька глав Ісаії, кілька пісень «Нібелунгів», дві пісні «Одіссеї», два перші акти «Уріеля Акости» Гуцкова, ціла «Короледворська рукопись» і т. і. Я писав фонетикою і провадив за неї гарячі спори з учителем історії і старорущини д-ром Антоневичем (послом).

Від Щ. Сельського, котрий ходив о рік чи о два вище від мене, я дістав був перші річники «Правди» і читав з них тільки белетристику українську: Стороженка, Марка Вовчка, Куліша, Шевченка, Руданського, Мирного. Сей останній (крім Шевч[енка] і М[арка] Вовч[ка]) зробив на мене найсильніше враження своїм оповіданням «». Публіцистики і «наукових» речей в «Правді» (крім розборів Шевченка, котрі мені не подобались) я не читав.

Скінчивши сьомий клас, я перший раз пустився під час вакацій в дальшу вандрівку, перший раз не поїхав додому пасти худобу та помагати при збірці сіна і збіжжя. Я поїхав залізницею до Стрия, а відси рушив скільським трактом до Синєвідська та на Побук, Бубнище, Тисів, Церковну, Мізунь, Велдіж, зайшов до Лолина. Ся маленька вандрівка дала мені пізнати трохи більше світу і людей, ніж я знав досі. Вернувши з Лолина до Дрогобича, я пустився в противний бік у гори на Опаку, Смільну, Тур’є, до Волосянки, де вуйко моєї пок[ійної] матері був попом.

Прийшовши до Львова до «Акад[емического[ кружка», я опинився раптом серед спорів язикових і національних, котрі для мене були досі майже зовсім чужі і не зрозумілі, то й, очевидно, не міг у них найти ладу і хитався довго то на сей, то на той бік. Я заприязнився тут з М. Павликом. Хоч оба ми були хлопські сини, але наше виховання, розвій і склад думок були дуже неоднакові, не говорячи вже про велику різницю темпераментів і привичок. То й не диво, що приязнь наша була властиво зразу вічною суперечкою.

Я не буду тут розказувати історію тої переміни, яка сталася з редакцією «Друга» під впливом головно Ваших листів: і історія, й психологія тої переміни для Вас ясніша, мабуть, ніж для мене. Скажу лиш тільки, що сам я в спорах кружкових не грав майже ніякої ролі, а хоч у «Друзі» мусив зразу друкувати «язичієм», то все-таки у себе писав фонетикою і народним язиком. А коли в половині 1876 року народний напрям узяв верх і заманіфестувався поперед усього виданням «Дністрянки», я виступив в ній з першими оповіданнями з народного життя «Лесишина челядь», «Два товариші», та з перекладом «Повені» Золя (з «Вестника Европы»).

В «Друзі» тим часом кінчились мої «Петрії», розпочаті під враженням фантастичних оповідань Е. А. Гофмана, а кінчені вже потроху в іншім дусі (при кінці піднесено важність читалень і спілок господарських), друкувався такий вірш, як «Наймит», а 1877 р. почались образки п[ід] з[аголовком] «Борислав», котрі мали повний succes de scandal серед галицької публіки.

Ви були перший і майже одинокий чоловік, що додав мені духу і охоти. З Ваших листів до ред[акції] «Друга» я вичитав лиш тільки, що треба знайомитись з сучасними писателями, і кинувсь читати Золя, Флобера, Шпільгагена, так як перед тим уже з запалом читав Л. Толстого, Тургенева та Помяловського, а далі Чернишевського, Герцена і т. і. В тих трьох роках університетського життя я читав досить багато, хоч без вибору, більш белетристики, ніж наукових речей. Лекції на університеті зовсім мене не зайняли і не дали мені нічогісінько – ані методи, ані здобутків. Я слухав класичної філології у пок. Венцлевського і зівав, слухав руської граматики і літератури у д-ра Огоновського.

В р. 1877 в іюлі арестовано мене і цілу редакцію «Друга». Безтолковий процес, котрий упав на мене, як серед вулиці цегла на голову, і котрий скінчився моїм засудженням, хоч у мене не було за душею й тіні того гріха, який мені закидували (ані тайних товариств, ані соціалізму; я був соціалістом по симпатії, як мужик, але далекий був від розуміння, що таке соціалізм науковий), був для мене страшною і тяжкою пробою.

Дев’ять місяців, пробутих в тюрмі, були для мене тортурою. Мене трактовано як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв та волоцюг, котрих бувало в одній камері зо мною по 14 – 18, перекидувано з камери до камери, при ненастанних ревізіях та придирках (се, бач, за те, що я «писав», т. є. записував на случайно роздобутих карточках паперу случайно роздобутим олівцем пісні та приповідки з уст соузників або й свої вірші), а кілька тижнів я просидів в такій камері, що мала тільки одне вікно, а містила 12 людей, з котрих 8 спало на тапчані, а 4 – під тапчаном для браку місця. З протекції, для свіжого повітря, соузники відступили мені «найліпше» місце до спання – під вікном насупротив дверей; а що вікно задля задухи мусило бути день і ніч отворене і до дверей продувало, то я щорана будився, маючи на голові повно снігу, навіяного з вікна.

Та не сама тюрма була для мене найтяжчою пробою: засуд кримінального суду, а особливо те, що я опісля застав на світі, сто раз тяжчий і несправедливіший засуд усеї суспільності, кинений на нас, страшенно болів мене. Мене викинено з «Просвіти», заборонено приходити на «Бесіду» (бо д-р Шараневич, котрий пару разів побачив мене там, читаючи газети, настояв на тім, щоб мені конче заказати приходити туди, а то він виступить з товариства, і коли мені справді заказано, він таки виступив), а люди (з старших), котрі хотіли мати зо мною яке-небудь діло, видались зо мною тільки в секреті, що мене ще дужче принижувало.

Сей настрій відбився і на видаванім М. Павликом при моїй помочі письмі місячнім, а потім неперіодичнім п. заг. «Громадський друг», «Дзвін» і «Молот» (1878). Тут я помістив свою більшу повість (з ряду «Борислава») п. з. «Boa Constrictor», пару дрібних ескізів і віршів (між котрими переклад «Пісні про сорочку» Томаса Гуда і вірш «Каменярі», котрий 1879 р. перекладений був на німецьке і поміщений в віденській часописі «Die Heimat».

Признати треба, що до видавання такої часописі, як «Гром[адський] друг», ми оба з Павликом були зовсім не приготовані, не мали ані достаточної підготовки теоретично-наукової, ані практичного знання свого краю і людей. Старші народовці і попи нас цуралися, при нас стояла тільки горстка молодежі, тим часом коли нам самим треба було ще багато вчитися. Я, впрочім, не покинув університету і користав головно з викладів д-ра Охоровича, котрий читав філософію, психологію, антропологію і преісторію. Пару курсів я працював у нього в семінарії, слухав також курс економії у проф. Білінського, бував на викладах римського права проф. Зрудловського, німецької літератури проф. Зауера, не покидаючи й викладів проф. Огоновського.

По упадку «Гром[адського] друга», коли М. П[авли]к був змушений виїхати за границю, я почав разом з купкою молодежі видавати «Дрібну бібліотеку» і задумав було видавати часопись «Нова основа», та се не вдалось. Ще 1878 р. поклик з Відня до співробітництва в виданні «Слов’янського альманаху» заставив мене засісти до писання новел з життя народного; деякі з написаних тоді новел були друковані пізніше («Мавка», «Муляр»), одна, надрукована в другім томі «Альманаху слов[’янського]» (сконфіскованім), так і пропала, але тоді-таки я задумав в цілім циклі новел списати по змозі всі боки життя простого люду і інтелігенції: відносини економічні, освітні, правні, політичні і т. і.

В р. 1879 я через посередництво д. Лімановського дістав доступ до польського журналу «Tydzień polski» і помістив тут невеличку статтю про Ем[іля] Золя, а також три ескізи п. з. «Ruteńcy», де в сатиричний спосіб спортретував кілька фігур окружаючої мене інтелігенції руської. Кілька дальших ескізів з тої серії осталось недрукованих в портфелі редакції «Tygodnia», як також обширний розбір книжки д. Ау «Socjalizm jako objaw choroby społecznej». Рівночасно кінчив я деякі давніше позачинані роботи, особливо переклад поеми Гейне «Deutschland», «Фауста» Гете, «Каїна» Байрона, розпочав перекладу вати Шеллі «Queen Mab».

З початком (мабуть, в марті) 1880 року я виїхав в пов. Коломийський до К. Геника до Березова, щоб там пробути якийсь час, по дорозі був арештований в Яблунові і потім ураз з К. Геником, Ковцуняком і ще кількома іншими пришпилений до процесу, що вівся в Коломиї против сестер Павликівен і селян Фокшеїв. Нас тримали три місяці і пустили, а мене спеціально яко не належачого до сього повіту велено було відставити під ескортом поліції на місце уродження.

Сей транспорт по поліцейським арештам в Коломиї, Станіславові, Стрию і Дрогобичі належить до найтяжчих моментів в моїм житті. Вже до Дрогобича я приїхав з сильною гарячкою. Тут впаковано мене в яму, описану в моїй новелі «На дні», відти ще того самого дня (через протекцію) послано пішки з поліціантом до Нагуєвич. По дорозі нас заскочив дощ і промочив до нитки. Я дістав сильну лихорадку, прожив тиждень дома в дуже прикрих обставинах, вернув до Коломиї, щоб удатись до Геника, прожив там страшенний тиждень в готелі, написав повістку «На дні» і на останні гроші вислав її до Львова, а опісля жив три дні трьома центами, найденими над Прутом на піску, а коли й тих не стало, я заперся в своїй кімнатці в готелю і лежав півтора дня в гарячці й голоді, ждучи смерті, безсильний і знеохочений до життя.

Один із моїх соузників, посланий Геником, спас мене від голодної смерті. Я ще раз поїхав до Дрогобича, взяв собі паспорт і вернув до Коломиї, а відтак пішком пішов до Березова, де в гостиннім домі Геника прожив кілька тижнів, лічачись від пропасниці і гуляючи по свіжому повітрі. В коломийській тюрмі я зібрав значне число пісень, приповідок і інших матеріалів етнографічних, а також написав ряд віршів, з котрих тільки невелика часть досі була друкована.

Але не довго міг я попасати в Березові. Староста коломийський дізнався про мій побут і наказав жандармам приставити мене до Коломиї, а що у мене не було грошей на підводу, то жандарм ще хворого, в літню спеку погнав мене туди пішком. Тяжка се була дорога, після котрої мені на обох ногах повідпадали нігті на пальцях. Староста дуже озлився, побачивши у мене паспорт, але мусив пустити мене на волю, а тільки написав до намісництва до Львова просьбу, щоби заборонило мені побут в Коломийськім повіті, і намісництво се вчинило. Я не дожидавсь другого примусового транспорту і поїхав до Нагуєвич, відки восени вернув опять до Львова і знов записався на університет.

У Львові під час моєї неприсутності надруковано мою новелу «На дні» на складкові гроші деяких молодих русинів, поляків і жидів. Новела та зробила сильне враження; польський її переклад зачала (та не скінчила) друкувати робітницька часопись «Praca», котрої співробітником я був ще від 1878 р. В тих роках зносини мої з львівськими робітниками були досить живі.

Ще 1878 р. я написав невеличкий катехізм економічного соціалізму, котрий був виданий львівськими робітниками. 1879 і 1880 р. я в спілці з другим знайомим (із жидів) викладав економію суспільну в робітницьких кружках самоосвіти. В р. 1879 я зладив був невеличкий елементарний підручник економії сусп[ільної] по Міллю, Чернишевському й Марксу на взір сербської компіляції Свєтозара Марковича, а 1883 частину її переробив і дав «Просвіті», котра й випустила її як осібну книжечку «Про гроші і скарби».

Результатом зносин з робітниками і отих кружків була видана в Женеві 1881 р. брошурка «Program socjalistów polskich i ruskich Wschodniej Galicji», написана не мною, але при моєму співуділі. Тим часом з початком 1881 р. почали ми з Ів. Белеєм видавати місячне письмо «Світ», в котрім я помістив початок своєї більшої повісті «Борислав сміється», кілька статей наукових і значне число віршів оригінальних і перекладених (Некрасова «Русские женщины» і т. і.).

Не маючи з чого удержатись у Львові, я вже в великий піст 1881 р. вернув на село до Нагуєвич, де зразу жив під дозором жандармським і де жандарм радив мені вступити до василіан. На весну я перебув тиф, по тому працював коло поля, кінчив переклад «Фауста», лагодив статті для «Світу» і кореспонденції для київської «Зари», котрих вислав дві, але з котрих ані одної цензура не пропустила.

В р. 1882 за підмогою Вашою «Фауст» вийшов осібною книжкою, а швидко опісля «Світ» упав. Я писав з села дописи до «Вольного слова» в Женеві, а рівночасно лагодив на розписаний «Зорею» Партицького конкурс обширнішу повість «Захар Беркут», котра й одержала премію, і 1883 р. видана була в «Зорі» і осібною книжкою і була прихильно оцінена між іншим і «Киевскою стариною».

Зимою з початком 1883 р. я приїхав до Львова саме перед смертю В.Барвінського і по його смерті якийсь час працював при «Ділі». До нього кликав мене Барв[інський] ще з самого початку його видавання 1880 р., але ми не могли погодитися. Пізніше, з села я дав для «Діла» пару новел, а 1882, коли Барв. був у Карлсбаді, ширшу статтю про галицьку індемнізацію.

Але й по смерті Барв. я не довго був при «Ділі», а поїхав уже в апрілі до Вікна, куди запросив мене В. Федорович (за радою К. Устияновича) і поручив мені написати біографію його батька, бувшого в 1848 році посла до Відня і автора не виданого досі діла філософічного. Я пробув там пару місяців, зібрав дещо трохи матеріалу з архіву, відтак поїхав на село до Нагуєвич і занявся читанням книг і праць до історії політичної і економічної Галичини в роках 1810 – 1848.

Восени я вернув до Львова, щоб користати з бібліотек, і мене запрошено до редакції «Діла» і «Зорі». При обох сих часописях я працював від осені 1883 до початку 1885 року. В «Ділі» я головно наляг на крайові, економічні і громадські справи, випрацював реферат о справах економічних, що був виголошений д. Нагірним на вічу 1883 р. і зробив в цілій Галичині велике враження. На статті «Діла» про справи крайові почали звертати увагу і посли, і краківські станьчики.

Рівночасно (1884 р.) я обняв в варшавськім журналі «Prawda» кореспонденції з Русі Галицької замість Ревери-Рамулта; крім кореспонденцій, я посилав туди переклади деяких своїх новел, котрих у мене за той час назбиралось значніше число. Деякі з них були друковані в календарях «Просвіти», а одна («Ліси і пасовиська») сталась навіть причиною, що звісний посол Поляновський в соймі остро ударив на «Просвіту» і радив відмовити їй субвенції.

З кінцем 1884 р. Партицький обіцяв передати мені на власність «Зорю»; я поїхав до Вікна до Федоровича, щоби ще раз переглянути його збірники кореспонденцій з часу 1848 – 1870 рр., зібрав там за місяць багато матеріалу, а вернувши до Львова, застав несподівану зміну. Народовці перелякалися, що Парт[ицький] передасть «Зорю» в мої руки, Вахнянин виміг на нім те, що він передав її товариству Шевченка. Я виступив з «Діла», котре зараз за пару день ударило на мене за статейку, поміщену в «Kurjeri Lw[owskim]».

Весною 1885 р. я перший раз поїхав до Києва, стараючись склонити тамошніх людей, щоби помогли заснувати нову часопись літературну. Головна користь з тої подорожі була та, що я пізнав людей; щодо часописі, то небагато вийшло добра; кияни згодились дати ледве 500 руб. на перший рік, та й то по частям. І справді, мені прислано було руб. 300, але до видання часописі не прийшло.

Під осінь того року уклепано натомість «згоду» між мною і «Зорею»: я мав узяти на себе її редагування, але стояти під цензурою одвіч[ального] редактора. Діло вийшло мертворожденне, тим більше що мої кореспонденції в «Prawdzie» i «Kraju», не цензуровані народовцями, мішали сьому ділу на кожнім кроці, і народовці раз у раз всилувались і на ті кореспонденції наложити свою цензуру.

Весною 1886 р. я опять поїхав до Києва і оженивсь там; восени того ж року народовці відставили мене від «Зорі» за поміщення деяких українських речей (вірш Руданського і рецензія Вільхівського), котрі їм видались неморальними, хоч речі ті повинні були перейти цензуру редактора Борковського і хоч я редактору передав був рукописі перед друком.

Літом 1887 р. я вступив до редакції «Kurjera Lwowskiego», де працюю й досі. Відтепер я почав головну часть своїх робіт поміщувати в польських журналах, галицьких і заграничних. І так «Kurjer Lw[owski]» друкував, крім біжучих статей публіцистичних (в тім числі о панславізмі, о організації тов[ариства] демократичного і т. і.), мої новели: «Яць Зелепуга», «Панталаха», «Маніпулянтка».

В «Kraju» друкувався цілий ряд дрібних новел, то само і в «Prawdzie». Варш[авський] «Przegląd tygodniowy» в своїм місячнім додатку помістив був ще в 1880 р. мій реферат з Гранта Алена про розвій барв у світі звірячім, а 1885 р. переклад «Boa constrictor». «Dziennik Łódzki» 1888 помітив переклад «На дні», доконаний за ініціативою і під доглядом Елізи Ожешкової. Другий (а властиво третій) переклад тої новели вийшов 1886 р. в місячнику «Przegląd społeczny», котрого я був одним з пильних співробітників і в котрім помістив, крім того, свою казку «Rębacz», а також ряд статей про економічні й соціальні справи Галичини.

В р. 1887 і 1889 помістив також деякі мої речі «Kurjer Warszawski», a 1889 надрукована була в «Ateneum» одна глава з моєї ширшої повісті п. з. «Jeden dzień z życia uliczników lwowskich». Від р. 1887 я пишу також до варшавського журналу «Głos», де видрукував кілька статей про економічні справи і про літературу галицько-руську. Від 1888 р. деякі мої роботи помішувані були також в «Киевской старине», а іменно новели «Гава» і «Чума», стаття про Івана Вишенського і деякі дрібніші матеріали.

В р. 1889 я ураз з д. Вислоухом почав був видавати польську часопись людову «Przyjaciel ludu». В тім же часі я друкував ряд статей і в руськім письмі людовім «Батьківщина». З руських моїх праць згадати ще треба: переклад «Мертвих душ» Гоголя (1882), переклади з Щедріна, Достоєвського, Брет Гарта, Марка Твена, друковані почасти в бібліотеці «Діла» («З чужих зільників»), а почасти в фейлетонах тої часописі.

В р. 1887 видав я своїм коштом збірник своїх віршів «З вершин і низин», далі на гроші, прислані з України на часопись, я видав працю М. Павлика про читальні і розпочав видавництво «Літературно-наукової бібліотеки». Крім того, я дописував до польської літературної часописі «Ruch», де помістив дві казки, «W pogoni za biedą», «Jak rusin tłukł się po tamtym świecie» і розбір повісті Б. Пруса (Гловацького) «Placówka», крім інших дрібніших речей.

Літом 1889 р. мене знов арештовано враз із росіянами, прибувшими в Галичину. Мене держано 10 тижнів, але за що, який факт мені закинено, сього я не міг дізнатися і досі не знаю. По 10 тижнях мене випущено. В тюрмі я написав ряд поем з оповідань арештантів – головно жидів, а також оповідання «До світла» і ряд тюремних сонетів. Від початку 1890 р. я почав ураз з М. Павликом видавати часопись «Народ».

До бібліографічного списку моїх праць додати б хіба ще, що з моїх новел «Цигани» були перекладені на німецьке («Züricher Volksblatt» і віденська «Arbeiterzeitung»), а віденська робітницька часопись «Gleichheit» в своїм тижневім додатку друкувала переклади «Рубача» і «W pogoni za biedą». 3 віршів дещо було перекладено на польське.

Подав я тільки здебільшого факти з мого життя, поминаючи багато таких, котрі хоч мали на мене значний вплив, але мали при тім характер більш особистий. Про свої новели скажу тільки одно, що майже всі вони показують дійсних людей, которих я колись знав, дійсні факти, на котрі я дивився або про котрі чув від свідків, малюють крайобрази тих закутків нашого краю, котрі я, як-то кажуть, переміряв власними ногами. В такім розумінні всі вони частки моєї автобіографії.

Примітки

Цю автобіографію І. Франко надіслав М. П. Драгоманову у листі від 26 квітня 1890 р. Автобіографічну частину листа (від слів: «Ось вам моє curriculum vitae») вперше опубліковано як додаток до передмови М. Драгоманова у кн.: Франко І. В поті чола. Львів, 1890, с. IV – XVI.

Подається за першодруком.

Я родився в Нагуєвичах… – I. Франко народився 25 серпня (офіційно як день народження записано дату хрестин – 27 серпня) 1856 р. в с. Нагуєвичі (нині с. Івана Франка Дрогобицького району Львівської області).

…знаний в літературі Осип Левицький… – Йосиф Левицький (1801 – 1861), український письменник клерикального напряму, автор підручника української мови «Grammatik der ruthenischen oder kleiniussischen Sprache» (Перемишль, 1834. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 4257), переклав кілька віршів Шіллера і Гете. Був священиком у Нагуєвичах (з 1852 р.) та інших селах Дрогобиччини.

«Вінок русинам на обжинки» – літературний збірник, виданий І. Головацьким у Відні (ч. 1, 1846; ч. 2, 1847).

…збірник «пісень богоговійних»… – Пѣсни набожныя, из Богогласника почаевского передрукованыя. Перемышль, 1834.

В «Друзі» від 1874 почали друкуватися мої вірші… – Першими в журналі «Друг» опубліковано (за підписом «Джеджалик») сонет «Народні пісні» (1874, № 3) та вірш «Моя пісня» (1874, № 4).

Верхратський Іван (1846 – 1919) – український письменник, діалектолог, природознавець, викладав українську мову й математику в Дрогобицькій гімназії.

Туринський Юліан (1839 – 1913) – викладач польської мови в Дрогобицькій гімназії, польський письменник, учасник повстання 1863 р.

Пасічинський Ізидор – з І. Франком учився у гімназії, друкував вірші й статті у «москвофільських» та «народовських» виданнях.

«Учитель» – педагогічний тижневик «народовського» напряму, виходив у Львові в 1869 – 1874 та 1880 р.

«Руськая рада» – газета «москвофільського» напряму, виходила в Коломиї в 1871 – 1893 рр.

«Ластівка» – тижневик для дітей та юнацтва, виходив у Львові в 1869 – 1881 рр.

Вінцковський Дмитро (1846 – 1917) – український поет, шкільний товариш І. Франка; згадувана тут його поема насправді мала назву «Вдова», а не «Попадя».

…львівське видання «Переяславської ночі» Костомарова… – Переяславська ніч. Трагедія Ієремії Галки. Львів, 1867.

«Русалка Дністровая» – літературний збірник, виданий у Будапешті 1837 р. М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем. Зберігається в бібліотеці Ів. Франка, № 4277.

…Шевченка (львівське видання)… – Мова йде про випущені накладом К. Сушкевича «Поезії Тараса Шевченка», т. 1 – 2, Львів, 1867. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 4324.

Шекспір Вільям (1564 – 1616) – англійський драматург і поет.

Шіллер Йоганн-Фрідріх (1759 – 1805) – німецький поет.

Клопшток Фрідріх-Готліб (1724 – 1803) – німецький письменник.

Красіцький Ігнаци (1735 – 1801) – польський поет.

Сю Ежен (1804 – 1857) – французький письменник.

Коцебу Август Фрідріх Фердінанд фон (1761 – 1819) – німецький письменник.

«Nibelungenlied» («Пісня про Нібелунгів») – німецький героїчний епос.

Красінський Зигмунт (1812 – 1859) – польський поет.

Словацький Юліуш (1809 – 1849) – польський поет і драматург.

Шмідт Хрістоф фон (1768 – 1854) – німецький дитячий письменник.

Гофман Генріх (1809 – 1894) – німецький психіатр і дитячий письменник.

…природничі екскурсії… одну з них описав Верхратський… – Стаття І. Верхратського «Екскурсія на гадюки-сорокулі» вміщена в журналі «Денниця» (1880, № 8).

«Neues Leben» («Нове життя») – тритомний роман німецького письменника Бертольда Ауербаха (1812 – 1882).

Діккенс Чарлз (1812 – 1870) – англійський письменник.

Жан Поль – псевдонім німецького письменника Йоганна Пауля Фрідріха Ріхтера (1763 – 1825).

Гомер – давньогрецький поет, якому приписуються епічні поеми «Іліада» та «Одіссея».

Таціт Публій Корнелій (бл. 55 – бл. 120) – давньоримський історик і письменник.

Іов, Ісаія – йдеться про книги Біблії.

«Уріель Акоста» – драма німецького письменника Карла Гуцкова (1811 – 1878).

«Короледворська рукопись» («Краледворський рукопис») – збірка поетичних творів на теми давньочеської історії, видана 1819 р. В. Ганкою. В XIX ст. вважалася оригінальною пам’яткою стародавньої чеської поезії й користувалася великою популярністю в багатьох європейських літературах. Згодом було доведено, що це підробка чеських філологів В. Ганки та Й. Лінди.

…я писав фонетикою… – Мається на увазі правопис за фонетичним принципом, за яким на Західній Україні друкувалися деякі книжки, починаючи з «Русалки Дністрової» (1837). Проти нього виступали галицькі «москвофіли», які обстоювали правопис за історико-етимологічним принципом.

Антоневич Микола (1840 – ?) – учитель Перемишльської гімназії, «москвофіл», депутат сейму.

Стороженко Олекса Петрович (1805 – 1874) – український письменник.

…дістав був перші річники «Правди»… – журнал «Правда» почав виходити 1867 р.

…переміни, яка сталася з редакцією «Друга» під впливом головно Ваших листів… – Три листи М. Драгоманова, в яких критикувалася обмеженість галицької «рутенщини» й наголошувалася потреба орієнтуватися на кращі зразки передової української, російської та світової літератури, були опубліковані в журналі «Друг» (1875, № 11; 1876, № 5, 13, 14, 15).

…мусив зразу друкувати «язичієм» – тобто мішаною російсько-українською мовою, якою видавалися друковані органи «москвофілів».

…виданням «Дністрянки»… – Альманах «Дністрянка» вийшов у Львові 1876 р. Тут опубліковано оповідання І. Франка «Два приятелі», «Лесишина челядь», вірш «Хрест Чигиринський» і переклад оповідання «Повінь» Еміля Золя, зроблений за публікацією в російському журналі «Вестник Европы», 1875, № 8.

Флобер Гюстав (1821 – 1880) – французький письменник.

В р. 1877 в іюлі арестовано мене і цілу редакцію «Друга». – І. Франко був заарештований 11 червня 1877 р.; крім нього, до судової відповідальності було притягнуто М. Котурницького (Е. Кобилянського), М. Павлика, О. Терлецького, І. Мандичевського, Щ. Сельського, Г. Павлик. Формальним приводом для їх звинувачення в приналежності до таємного соціалістичного товариства і ширенні соціалістичної пропаганди були привезені М. Котурницьким з Женеви листи М. Драгоманова до М. Павлика та І. Франка і заборонені в Австрії женевські видання. Обвинувачення не було підтверджене, підсудні дістали невеликі строки ув’язнення (І. Франко – шість тижнів, хоч фактично просидів дев’ять місяців).

…заборонено приходити на «Бесіду»… – Мається на увазі товариство «Руська бесіда» та його клуб у Львові.

…на видаванім М. Павликом при моїй помочі письмі місячнім… – У квітні 1878 р. І. Франко та М. Павлик почали видавати щомісячний літературно-політичний журнал «Громадський друг», але обидва випущені номери були конфісковані. Того ж року як продовження «Громадського друга» вони видали збірники «Дзвін» та «Молот», які також були заборонені.

«Die Heimat» – ілюстрована газета, виходила у Відні в 1876 – 1901 рр.

…коли М. Павлик був змушений виїхати за границю… – Щоб уникнути тюремного ув’язнення, М. Павлик виїхав до Женеви, де перебував протягом 1879 – 1881 рр., встановивши зв’язки з прогресивною українською та російською еміграцією.

…я почав разом з купкою молодежі видавати «Дрібну бібліотеку»… – Неперіодичне серійне видання, виходило у Львові в 1878 – 1880 рр. заходами І. Франка, І. Белея, Є. Олесницького. Всього з’явилося 14 випусків.

…задумав було видавати часопись «Нова основа», та се не вдалось. – її програму частково втілено у виданні журналу «Світ».

…в виданні «Слов’янського альманаху». – Перший том цього альманаху видав у Відні 1879 р. Радивой Позник. Другий том (Відень, 1880), де було вміщено оповідання І. Франка «Микитичів дуб» (с. 91 – 94), конфісковано через статтю М. Драгоманова «Політико-соціальні думки в нових піснях українського (малоруського) народу». Згодом «Микитичів дуб» опубліковано в збірці І. Франка «На лоні природи» (Львів, 1905).

…деякі з написаних тоді новел були друковані пізніше… – Написане 1878 р. оповідання «Муляр» вперше опубліковано польською мовою в газеті «Praca», 1880, № 11, 15, українською – в збірці І. Франка «В поті чола» (Львів, 1890), оповідання «Мавка» – в журналі «Зоря», 1883, № 21.

В р. 1879 я… дістав доступ до польського журналу «Tydzień polski». – Співробітництво І. Франка в прогресивному польському журналі «Tydzień literacki, artystyczny, naukowy i społeczny» розпочалося 1878 р.

Лімановський Болеслав (1835 – 1935) – польський громадський діяч, засновник польської соціалістичної партії.

…помістив тут невеличку статтю про Ем[іля] Золя… – Стаття І. Франка «Emil Zola i jego utwory» опублікована в журналі «Tydzień literacki, artystyczny, naukowy i społeczny», 1878, № 44.

…три ескізи під заголовком «Ruteńcy»… – Сатиричний цикл І. Франка «Ruteńcy. Typy i portrety galicyjskich «ludzi» опубліковано 1878 р. у журналі «Tydzień literacki, artystyczny, naukowy i społeczny»: I. «Młoda Ruś» (N 57); II. «Człowiek zwyczajny» (N 58); III. «Zniechęcony» (N 63). 1913 p. I. Франко переклав ці твори українською мовою і видав окремою книжкою: Франко Іван. Рутенці. Типи галицьких русинів із 60-х та 70-х років минулого віку. Львів, 1913.

Кілька дальших ескізів з тої серії осталось недрукованих в портфелі редакції «Tygodnia»… – Один із них (IV. «Патріотичні пориви») опубліковано в журналі «Громадський друг», 1878, № 1.

Ау Юліуш (1842 – 1888) – польський економіст-аграрник, автор книги «Socjalizm jako objaw choroby społecznej» (Poznań, 1878).

…переклад поеми Гейне «Deutschland»… – Уривки перекладу друкувалися в «Зорі» (1886, № 12, 18); повністю опубліковано у вид.: Вибір поезій Генріха Гейне. Львів, 1892.

…«Фауста» Гете… – Початок перекладу друкувався в журналі «Правда» (1880, вип. 1 – 3), продовження опубліковано як додаток до річника «Правди» за 1884 р. Повністю вийшов окремим виданням: Гете Й.-В. Фауст. Часть перша. Львів, 1882. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 1165.

…«Каїна» Байрона… – Опубліковано окремим виданням: Байрон Гордон. Каїн. Львів, 1879 («Дрібна бібліотека», кн. 4). Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 290.

…розпочав перекладувати Шеллі «Queen Mab». – Переклад філософської поеми П. Б. Шеллі «Цариця Меб» лишився незакінченим. Уривок його друкувався у збірці І. Франка «Думи і пісні найзнатніших європейських поетів». Львів, 1879, с. 27 – 28.

…у раз із К. Геником, Ковцуняком і ще кількома іншими… – Геник Кирило, товариш І. Франка по Дрогобицькій гімназії, згодом учитель у с. Березів, Ковцуняк (Колцуняк) Микола, учитель у с. Шешори, автор кількох етнографічних розвідок.

…пришпилений до процесу, що вівся в Коломиї… – Йдеться про судовий процес у справі нападу косівських селян на місцевого старосту. Хоч І. Франко не був причетний до цієї справи, його було заарештовано як «звісного соціалістичного агітатора» і ув’язнено на три місяці.

…описану в моїй новелі «На дні»… – Опубліковано окремим виданням: Франко І. На дні. Суспільно-психологічна студія. Львів, 1880 («Дрібна бібліотека», кн. 14).

…польський її переклад зачала (та не скінчила) друкувати робітницька часопись «Praca»… – Початок нездійсненого видання: Na dnie. Studium społeczne Jana Franka, przełożył i ruskiego Z. I., Lwów, nakładem redakcji «Pracy». 1880. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 3388.

…я написав невеличкий катехізм економічного соціалізму… – Брошура написана польською мовою у формі запитань і відповідей, вийшла друком у Львові 1878 р. з дезорієнтуючою позначкою: «Lipsk, dnia 8 sierpnia 1878»; була конфіскована.

…зладив був невеличкий елементарний підручник економії сусп[ільної] по Міллю, Чернишевському й Марксу… – Цей підручник, написаний 1879 р., І. Франко сподівався надрукувати в запланованому ним часописі «Нова основа», але внаслідок несприятливих обставин він так і не з’явився друком. Доля автографа невідома.

…на взір сербської компіляції Свєтозара Марковича… – Свєтозар Маркович (1846 – 1875), сербський критик і публіцист революційно-демократичного напряму, популяризатор матеріалістичної філософії та ідей соціалізму в Сербії. Йдеться про його працю: Начела народне економије или наука о народном благостању. По Н. Г. Чернишевском израдио Светозар Марковић. Београд, 1874. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 1662.

…1883 частину її переробив і дав «Просвіті»… – Йдеться про вид.: Розмова про гроші і скарби з передмовою о заложенні Добромильської читальні. Львів, 1883.

…брошурка «Program socjalistów polskich і ruskich Wschodniej Galicji»… – I. Франко разом з Л. Інлендером і Б. Червенським написали брошуру: Program socjalistów galicyjskich. Geneve, 1881.

…з початком 1881 р. почали ми з Ів. Белеєм видавати місячне письмо «Світ»… – Журнал «Світ» виходив у Львові протягом 1881 – 1882 рр., номінальним редактором його був І. Белей, фактичним – І. Франко.

«Заря» – газета, виходила в Києві в 1880 – 1886 рр.

…писав з села дописи до «Вольного слова» в Женеві… – Йдеться про кореспонденцію І. Франка «Письма из Галиции». I – II («Вольное слово», 1882, № 49, 51). М. Драгоманов співробітничав у цій газеті і був офіційним редактором її останніх номерів (№ 52 – 60).

…прихильно оцінена між іншим і «Киевской стариною». – В журналі «Киевская старина», 1885, кн. 2 надрукована рецензія В. Горленка на повість «Захар Беркут».

Барвінський Володимир Григорович (1850 – 1883) – український публіцист і письменник, один з провідних діячів партії «народовців», засновник газети «Діло».

…з села я дав для «Діла» пару новел… – У газеті «Діло» опубліковані оповідання І. Франка «Цигани» (1882, 18, 22 листопада); «Грицева шкільна наука» (1883, 19 квітня).

…ширшу статтю про галицьку індемнізацію. – Йдеться про статтю «Галицька індемнізація» («Діло», 1882, 13 – 27 вересня).

…поїхав уже в апрілі до Вікна… – Вікно – село (нині Гусятинського району Тернопільської області), де в квітні 1883 р. І. Франко займався опрацюванням архіву та бібліотеки Івана Федоровича (1811 – 1870).

Устиянович Кормило Миколайович (1839 – 1903) – український художник і письменник. На той час редактор сатиричного журналу «Зеркало» (виходив у Львові в 1882 – 1886 рр.).

…краківські станьчики… – Іронічна назва партії краківських консерваторів, поширилася після опублікування 1869 р. групою прогресивних польських діячів памфлета «Тека Станьчика». Станьчик – ім’я блазня польського короля Сигізмунда І (1469 – 1548).

посилав туди переклади деяких своїх новел… – До 1890 р. у тижневику «Prawda» опубліковано польські переклади Франкових оповідань «Lekcja kaligrafji» (1884, N 18), «Chłopska komisja» (1884, N 26).

Деякі з них були друковані в календарях «Просвіти»… – Оповідання «Слимак» (Ілюстрований календар товариства «Просвіта» на рік 1882, Львів, 1881), «Сам собі винен», «Історія моєї січкарні» (Ілюстрований календар товариства «Просвіта» на рік 1884, Львів, 1883), «Ліси і пасовиська» (там же); «Гершко Гольдмахер» (Ілюстрований календар товариства «Просвіта» на рік 1891, Львів, 1890).

Я виступив з «Діла», котре зараз за пару день ударило на мене за статейку, поміщену в «Kurjerі Lw[owskim]». – Йдеться про полемічний відгук «Діла» (1885, 17 січня) на спрямовану проти галицького рутенства і клерикалізму статтю І. Франка «Ukrainofilstwo galicyjskie» («Kurjer Lwowski», 1885, 15 січня).

Весною 1886 р. я опять поїхав до Києва і оженивсь там… – 16 травня 1886 р. в Києві І. Франко одружився з Ольгою Федорівною Хоружинською.

…народовці відставили мене від «Зорі» за поміщення деяких українських речей… – Йдеться про надіслані з Наддніпрянської України співомовки Ст. Руданського та рецензію Б. Вільхівського (Б. Грінченка) «Нові книжки українські» («Зоря», 1886, № 17, 22, 24). Справжньою причиною усунення з редакції «Зорі» була незгода «народовців» з прогресивним напрямом, якого І. Франко прагнув надати журналові.

…«Kurjer Lwowski» друкував… мої новели… – В газеті «Kurjer Lwowski» надруковано польські переклади оповідані. І. Франка «Jać Zełepuha» (1887, № 224, 227 – 231, 233 – 238), «Manipulantka» (1887, № 197 – 202, 205 – 209, 211), «Pantałacha» (1887, № 25 – 29, 31 – 33, 36, 38 – 42).

…мій реферат Гранта Алена про розвій барв у світі звірячім… – Alen Grant. Wrażliwość na barwy, jej rozwój i znaczenie w organicznej przyrodzie. – «Przegląd tygodniowy życia społecznego, literatury i sztuk pięknych. Dodatek miesięczny, półrocze pierwsze», 1881, с. 684 – 739.

…переклад «Boa constrictor». – Надруковано в «Przegląd tygodniowy… Dodatek miesięczny, półrocze drugie», 1884, с. 17 – 459.

…переклад «На дні», доконаний за ініціативою і під наглядом Елізи Ожешкової. – «Na dnie. Społeczno-psychologiczne studium» («Dziennik Łódzki», 1888, 31 січня – 18 лютого).

Другий (а властиво третій) переклад тої новели… – Надруковано в журналі «Przegląd społeczny», 1886, № 3 – 6 (першим був незакінчений переклад 1880 р. в газеті «Praca»).

…в котрім помістив, крім того, свою казку «Rębacz»… – Надруковано в журналі «Przegląd społeczny», 1886, № 9.

…1889 надрукована була в «Ateneum» одна глава з моєї ширшої повісті… – «Jeden dzień z życia uliczników lwowskich» (уривок з повісті «Lelum i Polelum») надруковано в «Ateneum», 1889, т. 1.

…переклад «Мертвих душ» Гоголя… – Вийшов окремим виданням: Мертві душі або вандрівки Чичикова. Поема М. В. Гоголя. Львів, накладом редакції «Діла», 1882. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 5956.

Брет Гарт – псевдонім американського письменника Гарта Френсіс-Брета (1836 – 1902). Переклад його оповідання «Меліса» І. Франко надрукував у збірнику «З чужих зільників» (Львів, 1885).

Марк Твен – псевдонім американського письменника Самюеля-Ленгхорна Клеменса (1835 – 1910). Переклад його оповідання «Як то я видавав рільничу газету» І. Франко надрукував у журналі «Зоря», 1885, № 324; оповідання «Як то я був секретарем у сенатора» – в газеті «Діло», 1886, 10 липня.

…дописував до польської літературної часописі «Ruch», де помістив дві казки… – Йдеться про публікації: «W pogoni za biedą. Zimowa baśń» (Ruch, 1887, 1 січня; «Jak Rusin tłukł się po tamtym świecie» («Ruch», 1887, 15 березня, 1 квітня).

…розбір повісті Б. Пруса (Гловацького) «Placówka»… – Рецензія «Chłop polski w świetle poezji polskiej» надрукована в газеті «Ruch», 1887, 1 травня – 1 липня.

…оповідання «До світла» і ряд тюремних сонетів. – «До світла! (Оповідання арештанта)», надруковано в журналі «Зоря», 1890, № 2, 3. «Тюремні сонети» опубліковані в журналі «Народ» (1889, № 23, 24), увійшли до збірки «З вершин і низин», Львів, 1893.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 240 – 252.