6.11.1888 р. До М. П. Драгоманова

Вельмишановний добродію!

Не писав Вам досі раз за клопотами, а по-друге, задля того, що у мене (як і у Павлика) те саме лихо, що й у Вас, – очі болять. Та оце спішу передати Вам деякі новини і відповісти на деякі Ваші питання. Свою подорож до Америки я відложив до весни головно задля того, що жінка нездорова і надіється другої дробини. З розмов моїх з д. Сіменовичем виходить таке, що «Америка» стоїть недобре і що їм там головно потрібно чоловіка до лавки купецької. З другого боку, люди, знаючі о. Волянського особисто, вияснили мені, що порозумітись з ним було б мені доволі тяжко. На всякий спосіб треба се діло ще добре роздумати.

Кормош писав мені про получені від Вас книжки і обіцявсь присилати гроші частками, та поки що нічого не прислав. Проте я постараюсь для Вас дістати «Бібліографію» і казки Карловича (NB. Карлович видає тепер у Львові збірку казок білоруських, котру, скоро вийде, зашлю Вам), а опісля з Кормошем обрахуюсь.

Кон[иський] приїхав до Львова, рівночасно приїхав сюди й Барв[інський]. Кон. хлопоче об устроєнні комітету редакційного, до котрого, по його плану, а, як він каже, «по поручению всієї України», належати мають: він, Барв., я і якийсь Петро Левицький, котрого я не знаю. Статті про слов’ян Кон. не писав, але хто писав – не каже. Мій «Політичний огляд» йому дуже не до солі, і він своїм звичаєм передає мені, що Потебня так на нього розізлився, що взяв назад своє слово писати в «Правду».

«Товариша» узяли молоді люди, студенти, на себе, покликаючись на те, що повстав він за їх ініціативою, хоч я сплатив більшу половину кошту. Їм хочеться мати свій орган, де б вони могли самі себе показати. Годі нам було з ними спиратися, особливо тоді, коли вони поставили діло особисто, а не принципіально.

Що зробити з Вашими замітками «Сміх і горе», я ще й сам не знаю. Може, мені удасться помістити замітку про Сумцова в «Товариші», а замітку про Костомарова – в «Правді». Щодо мемуарів, то будьте ласкаві їх писати дальше, я надіюсь швидко розпочати видавання дальших томиків «Наукової бібліотеки», то можна буде їх там надрукувати. А коли в журналах не найдеться місця для «Сміху й горя», то подам його хоч би, напр., в додатку до найближчої книжечки про «Козаків».

Стаття Ваша про вдову, оскільки я знаю, буде друкована в «К[иевской] стар[ине]», не знаю тільки, чого вони так довго її квасять. Замітка, котру Ви тепер прислали, вже переписана і вислана буде нині або завтра враз з моєю новелою «Чума». При тім я напишу їм urgens про Вашу статтю. «К. стар.», має, як каже Кон., досі ок[оло] 400 підписчиків, а з новим роком є надія на більше. За новелу мені заплатила по 1 р. 50 коп. від сторони друку.

Комітет вічовий я вже лаяв в «Kurj[eri] Lw[owskim]» і за відозву, і за мазурських селян, і за постидне «вияснення» в «Przeglądzie» (моральним автором його був народовець Лінинський!), і гидко вже вертатися до того сюжету, та й не знаю, чи можна буде при новому комітеті «Правди»?

Оце вчора получив Дашкевича розбір «Очерков укр[аинской] литерат[уры]» Петрова. От книжка, від котрої і ясно і відрадно на душі робиться, а написана з таким теплим чуттям до України, що ледве чи котрий з «записних» українофілів здобувся б на нього. Не знаю, яким би способом роздобути для Вас сю книжку. В крайнім разі пошлю Вам свій екземпляр, коли Дашк[евич] не догадається сам Вам його прислати. Книжка ся, мабуть, і не буде в продажі, се відбитка з «Присуждения уваровских наград», сторін 265, т. є. мало що менше самого Петрова.

З польсько-укр[аїнським] товариством діло, може, й вигорить. Конечно, з русинів ніхто ним не заінтересувався, а бодай нікого не видно, але з поляків збирається помалу купка. Сими днями має бути зборище, хоч і невеличке, на котрому думаємо радити над статутом і подати його до затвердження. Заінтересувалися сим ділом, між іншими, Ревакович, редактор «Kurjera Lwowsk[iego]», Леваковський і Оржеховський, посли до ради держ[авної], і дещо трохи з молодших людей. Скоро уляжеться трус по поводу руського царя (трус газетний, що займає багато місця і часу), то я почну дальше писати статті про організацію сторонництва демократ[ичного].

З новим роком думаємо також (три нас: я, Вислоух, той, що видавав «Przegląd społeczny», і Ціпсер, жидок, віденський кореспондент «Kurj[era] Lw[owskiego]»), видавати газетину людову русько-польську (туди, конечно, приступив би й П[авли]к) з ціллю наразі – вплинути на найближчі вибори. Дехто покладає надію й на комітет, вибраний вічем міст, але здається, що з тої кози м’яса не буде.

Жінка моя просить сказати Вам, що коли будете мати на будуще що-небудь переписувати для «К. стар.», або других яких рос[ійських] журн[алів], то не трудіть своїх пань, але присилайте їй, а вона охотно прийметься і совісно усе зробить та й швидко.

Кланяємось Вам і поздоровляємо Вас.

Ів. Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 275 – 277.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1394).

З розмов моїх з д. Сіменовичем виходить таке, що «Америка» стоїть недобре… – Володимир Сіменович (1862 – 1932), український громадський діяч. Навесні 1887 р. виїхав до Америки допомагати в організації культурних закладів для емігрантів з Галичини. Брав участь у виданні української газети «Америка».

Кормош писав мені про получені від Вас книжки… – Теофіл Кормош (1861 – 1927), адвокат у Перемишлі, одержав від М. Драгоманова роман «» та «Політичні пісні українського народу», за які мав повернути гроші І. Франкові. Збереглася його листівка до І. Франка в цій справі (ІЛ, ф. 3, № 1602, арк. 765).

…я постараюсь для Вас дістати «Бібліографію» і казки Карловича… – Маються на увазі «Галицко-русская библиография» І. О. Левицького, т. 1, та «Podania białoruskie, zebrane przez Władysława Weryhę, poprzedzone wstępem przez Jana Karłowicza», про які M. Драгоманов запитував у листі від 30 жовтня 1888 р. (Матеріали, с. 275).

Карлович Ян (1836 – 1903) – польський фольклорист, етнограф, філолог і музикознавець.

Статті про слов’ян Кон. не писав, але хто писав – не каже. – Йдеться про статтю «Слов’янським гостям, що завітали в Київ на ювілей 900-літнього християнства Русі», надруковану в «Правді» (1888, вип. 1) під криптонімом «Х-л». Як видно з наступного листа І. Франка до М. Драгоманова, автором статті був український мовознавець і громадський діяч Кость Петрович Михальчук.

Мій «Політичний огляд»… – стаття І. Франка в «Правді», 1888, вип. 1.

Що зробити з Вашими замітками «Сміх і горе»… – Це продовження критичних заміток М. Драгоманова, що почали друкуватися в першому номері «Товариша». Автограф замітки про Костомарова зберігається в ІЛ, ф. 3, № 1619, арк. 371 – 378.

Сумцов Микола Федорович (1854 – 1922) – український фольклорист, етнограф і літературознавець. Статтю М. Драгоманова «Наукові методи проф. Сумцова» І. Франко опублікував у журналі «Житє і слово», 1894, т. 1.

Щодо мемуарів, то будьте ласкаві їх писати дальше… – Початок «Австро-руських споминів» М. Драгоманова призначався для другого номера «Товариша». Оскільки журнал перестав виходити, І. Франко публікував спогади М. Драгоманова окремими випусками видаваної ним «Літературно-наукової бібліотеки».

Стаття Ваша про вдову… – Стаття М. Драгоманова «Фатальная вдова (Уголовно-психологическая тема в украинской народной песне)» надрукована за підписом П. К. в журналі «Киевская старина», 1888, кн. 12.

Замітка, котру Ви тепер прислали… – Замітка про казки була призначена для журналу «Киевская старина» (Матеріали, с. 275).

…в раз з моєю новелою «Чума». – Оповідання І. Франка «Чума» опубліковано в «Киевской старине», 1889, кн. 5 – 6.

Комітет вічовий я вже лаяв… – Це відповідь на пораду М. Драгоманова «… поки що проберіть Ви в будущім н[омер]і львівський вічовий комітет за те, що злякавсь покликати мазурських селян» (Матеріали, с. 275). Статтю І. Франка з цього приводу «Wiec ruski we Lwowie» надруковано в газеті «Kurjer Lwowski», 1888, 19 вересня.

…Дашкевича розбір «Очерков укр[аинской] литерат[уры]» Петрова. – Йдеться про видання: Дашкевич Н.П. Отзыв о сочинении г. Петрова «Очерки украинской литературы XIX ст.». – «Отчет о двадцать девятом присуждении наград графа Уварова», Спб., 1888 (Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 330). Свою рецензію на цю працю I. Франко опублікував у журналах «Правда», 1888, вип. 3, та «Kwartalnik historyczny», 1889, № 3.

Леваковський Кароль (1836 – 1912) – один із засновників польської селянської партії Stronnictwo ludowe.

Оржеховський Тадеуш (1837 – 1902) – польський громадський діяч, селянин, депутат державної ради.

З новим роком думаємо також… видавати газетину людову русько-польську… – Йдеться про план видання робітничої газети «Robotnik galicyjski», до якого М. Драгоманов поставився скептично (Переписка, т. 1, с. 239, 243 та ін.). Здійснити цей задум не вдалося.

Ціпсер Йозеф – адвокат і судовий перекладач у Відні, разом з І. Франком учився в Дрогобицькій гімназії. Надсилав кореспонденції до газети «Kurjer Lwowski».

…з ціллю наразі – вплинути на найближчі вибори. – Маються на увазі вибори до галицького сейму 1889 р.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 179 – 181.