11 – 12.10.1892 р. До М. П. Драгоманова

Шановний добродію!

Дуже жаль, що Вас не так швидко можна надіятися до Відня і що з Вами така історія коїться в Софії. Не треба Вам сього повторяти, як щиро всі ми, Ваші поклонники, радувались Вашому побутові в Софії при практичній науковій роботі і без тих тяжких клопотів, котрі Вам приходилося перебувати в Женеві. А тим часом вийшло щось таке, що аж сумно робиться: якраз у пору, коли Ви найшлись при роботі і симпатичній Вам, і пожиточній для широкого загалу, здоров’я Ваше робить страйк, і Вам, може, прийдеться через те знов відбитися від твердого берега. Я не можу собі подумати, яка се була б страшна і болюща річ і для Вас, і для Вашої сім’ї.

Та невже-таки в болгарській міністерській раді не було нікого, хто б витолкував тим панам Ваше положення і ціну Вашої роботи? Я підозріваю, що після звісної російської ноти вони потроху раді би позбутися Вас як одної, хоч, звісно, далеко не головної, з причин неприхильності до них Росії. Се мені видається досить натуральним, хоч, з другого боку, я певнісінький, що, позбуваючися Вас, вони в очах російського уряду нічогісінько не виграють, бо йому не ходить о Вас, а тільки о причину, до чого б причепитися. Не стане Вас, то він причепиться до чогось іншого.

Про наші громадські справи небагато що можу Вам сказати. Щодо Окун[евського], то я думаю, що те, що сталося тепер, добре сталося. Не буде плутанини. Він перед коломийцями рішуче вирікся радикальства, рішуче заявив, що «хоч симпатизує з партією, але до неї не належить» і волить зложити мандат, ніж цофнути своє приступлення до клубу. Значить, з богом, Парасю, коли тя люди хочуть!

Окун. і мені говорив те саме, що, мовляв, Австрія готується до війни з Росією і готова на всякі уступки для русинів, і я зараз же сказав йому, що тільки тоді увірю в правду тих слів, коли побачу перший крок Австрії до піднесення економічного добробуту селян. Окуневський з своєю звичайною гарячістю сказав: все буде зроблено, треба тільки, щоб хто сказав, чого іменно треба. Я сказав, що від того є посли, щоб проштудирували не по книгах, а з самого життя, чого треба народові, і додав жартом, що на перший раз варто б побачити, що центр[альне] правит[ельство] дало, напр., мільйон на оснування фонду для викупу землі у дідичів і парцеляції її з довголітньою сплатою і процентовими пільгами між селян. Окун. зразу живо підхопив: добре! будемо над тим застановлятися! – по тому, розсмакувавши, трохи сквасився, а на другий день забув.

Тепер, звісно, я виджу, що то все бляга, що Австрія нічогісінько сущного для мужика руського не думає зробити, а тут у Відні дехто прямо говорить, що Австрія і польські пани згори махнули рукою на Галичину, певні, що в разі конфлікту вона пропаща, і стараються тільки як можна більше її експлуатувати.

Що буде з «Народом», я й досі не знаю. Хоч то я тепер повинен би по Тарасовому слову «серце запечатати», та все-таки воно не перестає битися по-галицьки. П[авли]к пише, що доходів ніякісіньких, а кошти є, і що ще досі не зачали нічого складати. Що доходів до кінця року вже майже не буде, се я згори знав і остерігав П-ка. Ну, та Данилович обіцявся дати кошт оставшихся ще 6 н[оме]рів. Але Дан[илович] і сам стоїть досить слабо і має досить видатків на інші речі. Ну, та вже нехай роблять, шо знають.

Скажіть, будьте ласкаві, що мені робити з «Притчою об инорозѣ», а властиво з її варіантом «притчою о богатих от книг болгарских»? Монографійка про неї у мене майже готова і займе, може, з аркуш друку. Для скінчення чекаю ще на сербський текст, котрий найшов у Белграді московський про[фесор] Сперанський, з котрим я тут пізнався (він бачив Вас у Парижі і дуже інтересується Вашими працями), і обіцяв мені прислати з Москви.

Я рад би дати сю працю до «Сборника», а може бути, що рівночасно предложу її Ягичеві яко дисертацію, щоби не мусити перероблювати по-німецьки свого «Вишенського», що зайняло б мені пару місяців часу. А коли давати до «Сборника», то, будьте ласкаві, скажіть мені, на якій мові переписувати її начисто (досі я писав по-російськи) і на чиї руки слати? Я найрадніше вислав би на Ваші руки з просьбою, щоб Ви прочитали мій елаборат, та боюсь забрати Вам пару годин часу, а може, ще й зробити Вам прикрість читанням моєї мазанини.

З квартальником я не спішусь, після Ваших уваг готов навіть зовсім махнути на нього рукою, бо виджу, що далеко куцому до зайця.

Поздоровляю Вас сердечно.

Ваш Ів. Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 392 – 393.

Датується на підставі листа М. Драгоманова до І. Франка від 9 жовтня 1892 р. (див. Матеріали, с. 390 – 391).

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1429).

Дуже жаль, що… з Вами така історія коїться в Софії. – М. Драгоманов у 1889 р. був запрошений до Софії на посаду професора університету. В 1891 р. російський уряд зажадав скасувати контракт, і Міністерство освіти Болгарії вирішило задовольнити цю вимогу, проте під тиском прогресивної громадськості змушене було продовжити контракт на рік, а в 1893 р. ще на три роки.

Щодо Окун[евського], то я думаю, що те, що сталося тепер, добре сталося. – Йдеться про перехід Т. Окуневського до табору «новоерівців».

…«серце запечатати»… – перифраза з вірша Т. Г. Шевченка «Заворожи мені, волхве» (1844): «».

Сперанський Михайло Несторович (1863 – 1938) – російський історик літератури, представник культурно-історичної школи в літературознавстві.

…предложу Ягичеві яко дисертацію… – На славістичному семінарі В. Ягича у Відні І. Франко виступив з доповіддю «Про повість «Варлаам і Йоасаф», яку В. Ягич рекомендував розробити як докторську дисертацію. В автобіографії, написаній 18 січня 1909 р., І. Франко зазначив, що до дослідження про Варлаама і Йоасафа він ще додав притчу про «однорожця староболгарської переробки», яка була надрукована у переробленому вигляді в болгарському перекладі в «Сборнику за народни умотворения, наука и книжнина» (1896).

З квартальником я не спішусь… – Задум І. Франка про видання журналу на той час не був реалізований у зв’язку з навчанням у Відні.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 356 – 358.