7.12.1892 р. До Яна Карловича
| Відень |
Wielce szanowny Panie!
Pisząc przed kilkoma tygodniami do p. Popławskiego, redaktora «Głosu», dodałem do listu także maleńki dodatek do swej pracy «Węgierska bajka» Potockiego i «psia krew» – parę szczegółów wyjętych z pracy Benfeja o Hermesie, której we Lwowie nie mogłem dostać. Ponieważ od p. Pop[lawskiego] dotychczas nie otrzymałem żadnej odpowiedzi, dlatego nie wiem. czy spełnił on moją prośbę i czy dołączył Szanownemu Panu ową kartkę, którą należało wkleić gdzieś przy końcu mej rozprawy jako osobne a capite, czy, jeżeli to było za późno, dodać przy końcu numeru jako dopisek.
Przy tej sposobności daruje Szanowny Pan, że się zwrócę do niego jeszcze z jedną prośbą. Prosiłem o to samo również p. Popł(awskiego), lecz nie otrzymawszy od niego żadnej odpowiedzi, a nie mając w Warszawie nikogo znajomego, ośmielam się trudzić Szanownego Pana. Rzecz się ma tak.
Siedząc we Wiedniu i ucząc się po trosze slawistyki, wieczorami napisałem powieść. Tłem jej są niedawne wypadki galicyjskie, mianowicie skandaliczny fakt handlu dziewczętami do zagranicznych domów rozpusty i odbyty przed kilkoma laty również skandaliczny proces Weissowej, która pod firmą pensjonaty utrzymywała dom rozpusty dla złotej młodzieży cywilnej i wojskowej. Wszystkie te skandaliczne rzeczy jednak osłonięte są pewną mgłą; dramat przeniesiony z gruntu społecznego na psychologiczny, tak że moim zdaniem cenzura nie będzie robić trudności. Oczywiście, że jako dobry ojciec chciałbym to swoje dziecię dobrze sprzedać, tymbardziej że porzuciwszy pracę w «Kurierze» Lw[owskim] i przygotowując się do doktoratu, potrebuję drobnych zarówno na utrzymanie swoje we Wiedniu, jako też i na utrzymanie żony i dzieci we Lwowie.
Prośba moja streszczałaby się w tym; czy nie mógłby Szanowny Pan pomówić z redaktorami dzienników, m(oże) b(yć) miesięczników, którzyby chcieli reflektować na moją powieść Rzecz obejmuje około 12 arkuszy (144 str. mego zbitego pisma większe 8-ki. Ułożenie warunków publikacji, honorarium i tp. pozostawiam Szanownemu Panu, gdyż nie znam terenu warszawskiego, żądałbym jedynie nieco znaczniejszej zaliczki (30 – 50 %) po otrzymaniu przez odnośną, redakcję całego rękopisu i po jego przeczytaniu; właśnie wyżej wspomniane stosunki moje zmuszają mię do takiego postawienia kwestii.
W tych dniach wyjeżdżam na ferie świąteczne do Lwowa, gdzie mam nadzieję przygotować także cokolwiek dla następnego numeru «Wisły».
Spodziewam się, że Szanowny Pan nie weźmie mi za złe mej prośby i zaszczyci mię rychłą odpowiedzią (adres we Lwowie po dawnemu), pozostaję z głębokim szacunkiem
Iwan Franko.
Wiedeń, 7/XII 92
Вельмишановний пане!
Написавши кілька тижнів тому листа до пана Поплавського, редактора «Głosu», я вклав у конверт також невеличкий додаток до моєї праці «Угорська казка» Потоцького і «пся крев» – кілька подробиць, взятих з праці Бенфея про Гермеса, яку я у Львові не міг дістати. Оскільки від п. Попл[авського) відповіді я й досі не одержав, то не знаю, чи виконав він моє прохання і чи передав Вам цю мою сторінку, яку треба було б вклеїти десь у кінці моєї розвідки як окремий підрозділ або, якщо вже надто пізно, подати її наприкінці номера як додаток.
При цій нагоді, прошу мене пробачити, я звертаюся до Вас іще з одним проханням. Я просив про те саме і п. Попл[авського], але не отримавши від нього жодної відповіді і не маючи у Варшаві знайомих, я насмілююся потурбувати Вас. Справа ось яка.
Перебуваючи у Відні і займаючись трохи славістикою, вечорами я написав повість. Тло її – недавні події в Галичині, а саме – скандальний факт продажу дівчат до закордонних публічних домів і отой також скандальний процес, який відбувся кілька років тому над п. Вайс, що під вивіскою пансіонату тримала публічний дім для золотої молоді – цивільної та військової.
Усі ці скандальні речі у повісті прикриті ніби туманом; драма перенесена з суспільного грунту у план психологічний, так що, на мою думку, цензура не буде чинити перешкод. Я, звичайно, як добрий батько хотів би це моє дітище добре влаштувати, тим більше, що, залишивши роботу в «Kurjer’i Lw[owskim]» і готуючись до захисту на ступінь доктора, потребую грошенят як для свого перебування у Відні, так і для утримання дружини і дітей у Львові.
Моє прохання полягає ось у чому: чи не могли б Ви, шановний пане, поговорити з редакторами газет чи журналів, які могли б зацікавитися моею повістю. Твір має близько 12 аркушів (144 сторінки густого почерку більші за вісімку).
Угоду про умови публікації, гонорар і т. п. залишаю на Ваш розсуд, оскільки я не знайомий з місцевими варшавськими умовами. Я хотів би лише отримати дещо більший аванс (30 – 50 %) після того, як у якійсь редакції приймуть мій рукопис і прочитають його; моя ситуація, про яку я згадував вище, змушує мене до такої постановки справи.
Цими днями я від’їжджаю на святкові канікули до Львова, де сподіваюся підготувати також що-небудь для наступного номера «Wisły».
Сподіваюся, що Ви, шановний пане, вибачите мене за моє прохання і зробите мені честь швидкою відповіддю (адреса львівська та сама).
З глибокою повагою
Іван Франко.
Відень, 7.XII 92
Примітки
Вперше в перекладі російською мовою в уривках надруковано: «Комсомольская правда» (Вільнюс), 1961, 9 травня; мовою оригіналу: «Українське літературознавство». Іван Франко. Статті і матеріали, вип. 34. Львів, 1980, с. 129; українською мовою: «Радянське літературознавство», 1982, № 4, с. 30.
Автограф зберігається у Центральному державному історичному архіві Литовської РСР (ф. 1135, оп. 10, № 95).
Подається за фотокопією автографа (ІЛ, ф. 3, № 4959).
…вечорами я написав повість. – Повість «Для домашнього огнища» написана польською мовою в листопаді 1892 р. і вперше польською мовою надрукована тільки 1979 р. Українською мовою вперше опубліковано 1897 р.
…скандальний процес, який відбувся кілька років тому над п. Вайс… – Суд над Антоніною Вайс відбувся 12 вересня 1883 р. – Див. статтю М. О. Мороза «Для домашнього огнища» («Радянське літературознавство», 1982, № 4, с. 29 – 35).
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 368 – 370.