20.12.1892 р. До М. П. Драгоманова

Вельмишановний добродію!

Даруйте, що тільки тепер пишу Вам. Лист Ваш дійшов до мене уже у Львові, куди я отсе вже тиждень тому приїхав на святочні ферії і, розуміється, запрягся знов на місяць у журналістичне ярмо, т[о] зн[ачить] пишу в «Kurjer-i» про новий культуркампф, що намісник і його клеврети починають з русинами.

Чому Ви не пишете трохи докладніше, як Вам їхалось, як перебули карантин, що застали дома? П[авли]к, котрий був тут якраз того дня, коли прийшов Ваш лист, і котрому я дав той лист прочитати, почав уже догадуватися з нього, що Ви серйозно нездорові. Признаюсь, я тупий з того боку і таких речей боюсь догадуватися.

Даруйте, що пригадаю Вам мою «Притчу о багатих»: чи Ви про неї говорили кому в Белграді? Скінчивши свій роман, я ще трохи пошукав у Відні за дальшими матеріалами до своєї дисертації (Ягич заявив, що прийме мій реферат на дисертацію, тільки треба дещицю переробити і подоповнювати) і найшов:

1) Гоммеля: «Die älteste arabische Version», про котру Ви згадували,

2) «Die älteste syrische Version» якогось Weisslovits’a (книгу виписав, бо в Відні ніде її нема),

3) Марра грузинську рецензію і

4) рукописну румунську рецензію, перекладену з італьянського.

Бракує ще тільки відкритої Ольденбургом перської рецензії, та в усякім разі й тепер уже реферат про теперішній стан дослідів над Варлаамом я можу написати повний. А з самою «Притчою о багатих» виходить чисте нещастя: в останніх днях найшов її інтересний варіант – у Китаї! Що прикажете робити? Китай – і східно-полуднева Слов’янщина, а посередніх огнив дасть біг! Правда, китайський варіант записаний з уст китайця, живучого в Європі в наших часах, і все-таки записаний як річ, що живе в устах китайського люду!

Статтю в «Вестн[ике] Евр[опы]» я читав. Звісно, стаття гарна. Простота і ясність викладу, а при тім густота фактів такі, що я усумнився в своїх спосібностях написати аналогічну статтю для англ[ійського] журналу, про що Ви говорили. Ні, далеко мені до того, щоб бути публіцистом на ширшу міру. Нема в мене того живого почуття зв’язку між фактами, котре я так подивляю у Вас (і не я сам, а й такі Ваші противники, як, напр., Вислоух) і котре іноді проривається й у Павлика.

На мене тепер найшла манія белетристична. Скінчивши свій роман іще в Відні, я переробив тепер по-своєму одну індійську легенду (із «Маркандеї-пурани», текст і переклад німецький були в ZDDMG, т. XIII) про Гарісчандру і Вісвамітру. Вийшла доволі довга поемка в 1268 віршів. Я старався цю типово індійську штуку перетягти якмога на загальнолюдський грунт, не фальшуючи її основного характеру. В «Пурані» вона – звеличення брахманізму, хоч зміст її показує брахманця Вісвамітру прямо собакою. От я і вложив ціле оповідання в уста Будди яко полеміку проти попів-брахманів і «святих» аскетів, котрі в погоні за святістю загубили людське серце і людське чуття. Так само прийшлося змінити й кінець легенди. Задумав я сунутися з нею до «Зорі», та не знаю, що з того буде.

На роман свій я зачинаю тратити надію. У Відні читав його один поляк і дуже хвалив, а тут прочитала моя жінка, у котрої в тім пункті дуже вірне чуття, і значно охолодила мене. Дав тепер рукопись Вислоухові, почую, що він скаже. Та в усякім разі надіюсь, що обоє з жінкою перекладемо його ще тепер на російську мову. Я написав лист до редакції «Вестника Евр[опы]» (ще з Відня) і, коротко виложивши зміст повісті, просив сповістити мене, чи прийняла б її редакція. Відповіді досі не одержав, та все-таки думаю послати туди переклад, як буде готовий, – що буде, те й буде. До німецького перекладу засяду аж опісля; о поміщенні його обіцяв мені постаратись Пернерсторфер.

Про нашу кризу парламентарну не знаю, як Вам і писати. Зверхня історія була така: проговорив князь Шварценберг іменем феодалів чеських, домагаючись чеського права державного, обсадження посади міністра для чех вмісце пражака, і притім ударив на мадяр, що хочуть завести цивільні шлюби, та погрозив їм Віндішгрецом. На це відповів гр. Таффе різкими нападами на німецьку лівицю обіцянкою, що пост чеського міністра буде швидко обсаджений, і взагалі так, що німці прямо почали коритися. Кімбург зложив свій портфель, котрого й не мав, а лівиця рішила перейти до опозиції і відмовила міністерству фонду диспозиційного.

Жінка посилає Людмилі Михайлівні фотографію наших двох хлопчиків. Поздоровляємо Вас щиро.

Ваш Ів. Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 397 – 398.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1432).

…пишу в «Kurjeri» про новий культуркампф… – Йдеться про статтю «Nowy Kulturkampf», спрямовану проти реакційної політики намісника Галичини Казимира Бадені (1846 – 1909), надруковану в газеті «Kurjer Lwowski», 1892, 16, 17, 19 та 31 грудня.

Скінчивши свій роман… – Мова йде про повість «Для домашнього огнища».

Гоммель Фріц (1840 або 1854 – ?) – німецький орієнталіст, професор Мюнхенського університету. Праця «Die älteste arabische Barlaam Version» [Найдавніша арабська версія Варлаама] вийшла 1887 р. у Відні.

Weisslovits (Вейссловіц). – Йдеться про працю німецького вченого Натана Вейссловіца «Prinz und Derwisch, ein indischer Roman», enthaltend die Jugendgeschichte Buddhas, in hebräischer Darstellung aus dem Mittelalter nebst einer Vergleichung der arabischen und griechischen Paralleltexte, mit einem Anhang von Dr. Fritz Hommel, München, 1890. [Принц і дервіш, індійський роман, що містить історію юності Будди, у єврейському середньовічному перекладі, у порівнянні з арабськими і грецькими паралельними текстами та з додатком д-ра Ф. Гоммеля]. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 1516.

Марр Микола Якович (1865 – 1934) – радянський філолог і археолог, академік Петербурзької АН з 1912 р., згодом академік АН СРСР. І. Франко має на увазі працю М. Марра «Мудрость Балавара», грузинская легенда «Душеполезной истории о Варлааме и Иоасафе», надруковану в «Записках Восточного отделения Русского археологического общества» (1888, т. 3).

Ольденбург Сергій Федорович (1863 – 1934) – російський радянський сходознавець, академік Петербурзької АН з 1900 р., пізніше академік АН СРСР. Тут йдеться про його працю «Персидский извод повести о Варлааме и Иоасафе», надруковану в «Записках Восточного отделения Русского археологического общества» (1889, т. 4).

Статтю в «Вест[нике] Евр[опы]» я читав. – Йдеться про статтю М. Драгоманова «Новые движения среди русских галичан», що була надрукована під криптонімом «Р. Я.» («Вестник Европы», 1892, кн. 2).

…написати аналогічну статтю для англ[ійського] журналу… – У листах від 4 листопада та 10 (22) грудня 1892 р. М. Драгоманов заохочував І. Франка написати статтю про емігрантський рух у Галичині до німецьких чи англійських видань, яку М. Драгоманов міг би помістити в журналах Лондона або Едінбурга (див.: Матеріали, с. 396, 399).

…я переробив тепер по-своєму одну індійську легенду… – Йдеться про поему «Цар і аскет».

ZDDMG («Zeitschrift der deutschen morgenländischen Gesellschaft») – журнал німецького сходознавчого товариства.

Задумав я сунутися з нею до «Зорі»… – Поема «Цар і аскет» у «Зорі» не друкувалася.

…обоє з жінкою перекладемо його… – Намір І. Франка перекласти повість «Для домашнього огнища» російською мовою не був здійснений.

До німецького перекладу засяду… – Цей намір І. Франка не був здійснений.

Пернерсторфер Еигельберт (1850 – 1918) – австрійський політичний діяч, В архіві І. Франка збереглось його вісім листів до І. Франка за 1890 – 1897 рр.

Віндішгрец Альфред (1787 – 1862) – австрійський генерал, керував військами, які придушували повстання у Відні та Празі під час революції 1848 р.

Таффе Едуард (1850 – 1915) – австрійський реакційний діяч.

Людмила Михайлівна – дружина М. П. Драгоманова; дівоче прізвище Кучинська (1842 – 1918).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 370 – 372.