Фольклорні товариства

Іван Франко

Товариство фольклористів у Львові. Ще перед роком в кружку деяких поляків і русинів, що займаються етнографією і фольклором, повстала думка зав’язати у Львові товариство для плекання тих студій. До комітету, що мав виготовити статут і підготовити засновання товариства, вибрані були: д-р Немилович, Кольбушевський, д. Рибовський, д-р Кл. Ганкевич, д-р Франко і ще декілька осіб. Статути товариства вже виготовлено, та справа чомусь пішла на відволоку. Є надія, що вона не застрягне, але буде доведена до діла. Товариство має намір не тільки заснувати спеціальну бібліотеку і читальню, але також збирати і в міру можності публікувати матеріали і студії етнографічні та фольклорні.

Фольклорні товариства в Європі. В доповнення до даних, зведених у статті д. Василевського, подаємо деякі подробиці про рух фольклорний в Європі після недавно виданого дев’ятого річника паризької «Societe des traditions populaires». Річник сей – гарна книжечка, оздоблена множеством рисунків (емблеми на казочні мотиви, також ініціали, а далі образки з давніх брошур та книжок, де представлено різні казочні та легендарні постаті, духи, гноми, феї, смоки, почвари, далі сцени з життя людового, дитячі забавки і т. и.), містить в собі насамперед спис товариств фольклорних, далі спис періодичних видань, посвячених фольклорові, спис музеїв етнографічних з коротким описом їх видань і того, що в них находиться, спис і адреси великого числа європейських і позаєвропейських фольклористів, а в кінці спис спеціалістів по різним галузям фольклору. Є також портрети кількох фольклористів, в тім числі італьянців Анджело де Губернатіса і Джузеппе Пітре. При кінці находиться спис фольклористів і етнографів, що померли в рр. 1886 – 1893.

З товариств вичислені:

у Франції 1 (Soc[iete] de Traditions populaires, заложене 1886, видало досі 7 томів своєї «Revue» і 5 томиків «Annuaire», далі інструкцію і квестіонар для збирання матеріалів, справоздання про з’їзд фольклористів 1889 і заходиться коло видання «Загальної бібліографії переказів народних» і коло засновання свого музею),

в Бельгії 1 (Societe de Folklore Wallon, основане 1889 в Льєжі, видало в р. 1890 квестіонар, а від 1891 видає «Bulletin de Folklore»),

в Іспанії 6 (крім поменших квестіонарів та недовговічних журнальчиків, видали 11 томів «Biblioteca de bas Tradiciones Espaniolas» та по смерти М. Мачадо-і-Альвареса, що був душею сього руху в Іспанії, не дають знаку життя),

в Італії 1, в Греції 3, в Англії 3, в Німеччині 2 (з них одно, засноване д. Фекенштедтом на папері, не дає знаку життя),

в Австрії 1 (і то дивним дивом наше Наукове товариство ім. Шевченка, котре досі з фольклором не мало нічого спільного),

в Угорщині 3, в Росії 13, в Америці 2.

Як бачимо з цих цифр, справоздання не може мати претензії ані до повноти, ані до рівномірності трактовання: вже в самій Галичині можна було б виказати брак комісії антропологічної при Краківській Академії наук», у Варшаві – брак товариства, що завідує фондом Мяновського, у Відні слід було, по аналогії з російськими, назвати Академію наук, Географічне товариство, Археологічне товариство, Етнологічне товариство (видає цінні «Mitteilungen»), у Загребі слід було назвати Югослов’янську академію, в котрої органі опубліковано чимало важних причинків до фольклору; так само не слід було поминути й молоду Чеську академію наук і т. и.

Журналів вичислено: у Франції 23, в тім числі багато не посвячених спеціально фольклорові, в Бельгії 5, в Італії 4 (поминено вельми важний і для фольклористів «Giornale storico della letteratura italiana» видаваний д. д. д’Анкона, Компаретті і Графом, поминена й «Nuova Antologia», в котрій також попадаються статті по фольклору), в Іспанії 1, в Португалії 3, в Греції 1, в Румунії 1, в Англії 6 (поминено важну для фольклористів «Academy» і великі загального змісту місячники, як «Nineteenth Century» і др.), в Швеції 1, в Данії 1, в Голландії 2, в Німеччині 11 (поминено, крім місячників загального змісту, як «Deutsche Rundschau» і т. и., також важні для фольклористів «Zeitschrift für germanische und romanische Philologie», «Vierteljahresschrift für romanische Philologie», «Philologie» і такі характерні критичні видання, як «Göttingische Gelehrte Anzeigen», «Litterarisches Centralblatt» і т. і.), в Австрії з Угорщиною 8 (слід би ще додати «Mitteilungen der ethnologischen Gesellschaft» у Відні, «Rad jugoslovanske Akademie» у Загребі, з руських названа одна «Правда»; слід би ще додати «Угро-русский листок», що містить інтересні фольклорні матеріали; польські праці з обсягу фольклору бувають, крім часописів щоденних, також в місячниках «Przewodnik naukowy i literacki», «Przegląd polski» i «Przegląd powszechny», в Сербії не вичислено ані одного видання, але сказано загально, що майже всі сербські часописі публікують і фольклорний матеріал; слід було назвати хоч «Гласник српског уч[еног] Друштва»; редакції трафилася неприємна помилка, що до Сербії причислила й Загреб з його академією; в Болгарії 2, в Росії 4 (є й «Киевская старина»), в Азії 10, в Африці 1, в Америці 5. Як бачимо, і тут до повноти і систематичності далеко, та все-таки зібрано велику масу цінних інформацій.

В рубриці о музеях подано короткі вісті про паризькі Musée d’Ethnographie і Musee Guimet, а також про кілька музеїв провінціональних, в Бельгії про 5, в Італії 4, в Швейцарії 1, в Португалії 8, в Англії 1, в Голландії 2, в Швеції 1, в Німеччині 14, в Австрії 8 (з краківських названо тільки музей Баранецького, а не названо музею Любомирських і Чарторийських; у Львові поминено музей Оссолінських, Народного дому і «Просвіти», а названо неіснуючий музей Тов[ариства] ім. Шевченка; в Празі поминено музей Напрстків; у Відні поминено ц[ісарсько]-к[оролівський] Музей надворний природознавчий, де є кільканадцять залів, посвячених етнографії, так само й Музей міський у ратуші). При Болгарії трафилася редакції друга неприємна помилка, бо назвала болгарським Білград. В Росії вичислено музеїв 10 (поминено Рум’янцівський і всі збірки петербурзькі), з Америки не подано ніяких спеціальних звісток. Коли що, так ся часть річника вимагала б основної реформи і докладнішого трактовання.

Безперечно, найціннішою є та часть річника, в котрій подано назви, спеціальність і адреси (не все, на жаль, докладні) більш як 1000 учених, що чи то виклично, чи оказіонально занимаються фольклором. В тім числі українським фольклором, виключно або почастно занимається около 30 людей; звісно, в тім числі є декілька таких, що колись опублікували одну якусь працю або одну свою чи не свою збірку, та зато нема таких, що втягають наш фольклорний матеріал до праць ширшого обсягу.

Примітки

Вперше надруковано в журн. Житє і слово, 1894 р., т. 1, кн. 2, с. 315 – 320, без підп. Авторство: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. – Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. – К., 1928. – С. 328.

Подається за першодруком.

Губернатіс Анджело де (1840 – 1913) – італійський історик літератури, редактор журналу «Rivista Europea». Автор багатотомного словника «Dictionaire international des ecrivains du jour» (1888 – 1891) та 23-томної історії італійської літератури.

Пітре Джузеппе (1843 – 1916) – італійський фольклорист.

«Soc[ietć] de Traditions populaires» – французьке фольклористичне товариство, засноване в Парижі 1886 р., видавало науковий журнал «Revue des Traditions populaires», у якому Ф. Вовк друкував свої праці та рецензії на дослідження І. Франка, а також на журнал «Житє і слово».

Фекенштедт – німецький фольклорист, якого гостро критикували Я.-А. Карлович, Ч. Зібрт, та й сам І. Франко, згадуючи його, брав слово вчений у лапки (див.: 29, 263).

…комісії антропологічної при Краківській академії наук… – Йдеться про Антропологічну комісію Академії наук у Кракові, яка впродовж 1877 – 1895 рр. видавала за редакцією 1. Коперницького серійне видання «Zbiór wiadomości do antropologii krajowej». Тут 1886 р. в десятому томі було опубліковано збірку О. Рошкевич «Весільні обряди і пісні руського народу в Лолині Стрийського повіту».

«Мittellungen der etnologischen Gesellschaft» – «Вісті Етнологічного товариства», віденське періодичне видання.

«Giornale storico della letteratura italiana» – італійський історико-літературний журнал, видавався у Турині з 1883 р.

Д'Анкона Александр (1835 – 1914) – італійський видавець та літературознавець.

Компаретті Доменіко (1835 – ?) – італійський філолог, професор Флорентійського університету, редактор «Museo italiano d’antichi la classica», що з 1884 р. виходив у Флоренции Разом з А. д’Анконою видав збірник пісень й оповідань італійського народу «Conti e racconti del popolo italiano» (у 8 томах).

Граф Артуро (1848 – 1913) – італійський поет і літературознавець. Основним об’єктом його дослідження був образ чорта у світовій літературі.

«Deutsche Rundschau» – німецький щомісячний журнал з питань політики, літератури і культури. Виходив у Берліні з 1874 р.

«Vierteljahresschrift für romanische Philologie» – науковий мовознавчий журнал, що видавався в Цюріху з 1856 р.

«Philologus» – німецький мовознавчий журнал, видавався Німецькою академією наук у Берліні з 1846 р.

«Litterarisches Zentralblatt für Deutschland» – німецький літературний журнал, видавався в Лейпцизі з 1851 р.

«Rad jugoslovanske Akademie znanosti i umjetnosti» – науковий журнал, видавався в Загребі з 1867 р.

«Przewodnik naukowy i literacki» – польський науковий часопис, що виходив у Львові з 1874 р як окремий щомісячний додаток до «Gazety Lwowskiej».

«Гласник српског уч[еног] Друштва» – науковий журнал, що видавався в Сербії з 1847 р.

Musee Guimet – етнографічний музей у Парижі заснований 1878 р.

Музей Баранецького – Краківський промисловий музей ім. А. Баранецького (1828 – 1891), заснований на базі колекцій А. Баранецького, відкритий 1895 р. Налічує 40 тис. експонатів: предметів побуту різних народів світу з металу, каміння, дерева, скла тощо.

Музей Любомирських – приватні колекції князів Любомирських у Львові та Кракові. Власником музею у Львові був Генрик Любомирський. У 1823 р. Львівський музей було об’єднано з музеєм та бібліотекою Оссолінських.

Музей Чарторийських – музей у Кракові, заснований у 1876 – 1878 рр. кн. Владиславом Чарторийським (1828 – 1894), політиком, дипломатом і громадським діячем.

Музей «Народного дому» – створений у Львові у 1870-х роках на базі колекції А. Петрушевича.

Музей «Просвіти» у Львові – заснований 1886 р. У 1909 р. більшу частину фондів музею передано до Національного музею ім. митрополита А. Шептицького, меншу – до музею НТШ.

Музей Наукового товариства ім. Шевченка – офіційно музей засновано 1892 р., перші матеріали зібрано 1895 р. І. Франко, Ф. Вовк, В. Гнатюк були його фундаторами. Музей НТШ став основою Музею етнографії і народних промислів у Львові.

Музей Напрстків у Празі – виник близько 1600 р. як музей п’яти з’єднаних старовинних будинків. Наприкінці XVIII ст. був реконструйований. У XIX ст. його купили Войтех і Йозефа Напрстки, які створили тут велику бібліотеку. Тепер це відділ загальної етнографії Національного музею (Музей народів Азії. Африки та Америки, де зібрано предмети побуту й культури туземних народів світу – індійців, ацтеків, майя, етносів островів Тихого океану).

Музей надворний природознавчий у Відні – Природничо-історичний музей у Відні.

Міський музей у ратуші – тепер міський музей Праги, де зберігаються документи і матеріали з історії міста з XV ст, (грамоти печатки, герби тощо).

Рум’янцівський музей в Москві. – Йдеться про музей, утворений 1862 р. на основі Московського публічного музею та Рум’янцевського музею у Петербурзі, заснованого графом Миколою Петровичем Рум’янцевим (1754 – 1826), російським державним діячем і дипломатом. У 1862 р. при музеї відкрито публічну бібліотеку, яка є найбільшою в Росії (Російська національна бібліотека).

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 420 – 427.