Розбір думи про бурю на Чорнім морі
Іван Франко
Невтомний проф. Сумцов, котрому при деяких хибах його наукового методу все-таки треба признати велику заслугу як одному з немногих тепер російських учених, що систематично обробляють южноруську літературу і фольклористику, що южноруські матеріали ставлять усе вихідною точкою і головною основою своїх праць, – помістив у январській книжці «Киевской старины» 1894 р. нову і дуже інтересну свою статтю – розбір думи про Олексія Поповича, звісної більше під назвою думи про бурю на Чорнім морі.
Загалом треба замітити, що студії над южно-руськими козацькими думами від часу першого їх критичного і науковим апаратом обставленого видання Антоновича і Драгоманова майже зовсім не пішли наперед. Ще більше, навіть того багатого апарату історичного – порівнявчо-літературного, що згромаджений у згаданому виданні, пізніші робітники далеко не визискали – досить буде згадати замічений нами вище (стор. 284) випадок з Потебнею і його далеко не вистарчаючим опрацюванням пісень про дівчину-воячку. Тільки деякі думи дочекалися спеціальних монографій, як ось книжка Андрієвського «Дума о побеге трех братьев из Азова», Одесса, 1884, стаття В. Науменка о думі про Самійла Кішку («Киевская старина», 1883) та стаття В. Романчука про ту саму думу («Дело», 1884, кн. 6, 212 – 232).
Тільки посередньо, працюючи над великоруськими «билинами», доторкалися дум козацьких О. М. Веселовський та М. Дашкевич, а також Потебня в своїй книзі про колядки. Вкінці думам посвячені також дві спеціальні праці: Костомарова «История козачества в памятниках южнор[усского] нар[одного] песенного творчества» («Русская мысль», 1880 і 1883, стаття звісна мені тільки зі згадки Пипіна в його «Истории русской этнографии», т. III, стор. 184) і Житецького згадана вже у нас многоцінна книжка «Мысли о южнорусских думах».
Та обі сі праці далеко ще не вичерпали всього того, що можна і треба сказати про наш козацький епос, такий оригінальний з погляду на форму, зміст, колорит і проникаюче його глибоке та щире чуття. Костомаров звернув головну увагу на символіку, а надто уживав козацьких дум переважно як історичного матеріалу, для характеристики бурливої козацької доби в южноруській історії, а д. Житецький дав нам широку картину літературних традицій, поетичного смаку, уподобань і способу життя тих верств, серед котрих, по його думці, мусили постати козацькі думи, а головно, вказав на численні нитки, що зв’язують сей наш героїчний епос із сучасною йому і давнішою літературою, писаною та друкованою на Русі, з віршами, інтермедіями, діалогами шкільними, апокрифами і т. д.
Перший Потебня приложив до колядок, а обік них і до деяких дум метод, наразі найвірніший, конечний: подрібного досліду над кождою поодинокою піснею з усіма її варіантами. В числі дум, котрих він мимоходом доторкнувся в своїй книзі о колядках, находиться й дума про Олексія Поповича. Потебня відкинув догад Веселовського і Дашкевича про зв’язок, який буцімто заходить між сею козацькою думою та великоруськими билинами про Альошу Поповича, і вказав паралельні до нашої думи пісні у болгар і сербів.
Користуючись тими вказівками Потебні, далі здобутками історико-літературними д. Житецького і вкінці ділом американця Чайльда про шотландські балади, д. Сумцов приступив до спеціальної праці над думою про бурю на Чорнім морі. Він розбирає аналогічні з сею думою пісні югослов’янські та заразом вказує ще більше похожі теми в піснях шотландських, датських і скандінавських.
Дуже інтересне світло на постання нашої думи кидають указані д. Сумцовим южноруські легенди про бурю на Чорнім морі і рятунок судна, занесені в XVII віці в записки П. Могили і в книгу Галятовського «Небо новое», вони показують, що тема нашої думи – буря на морі і чудесний рятунок судна – була в ту пору популярна на Україні не тільки в кругах козацьких, але також у духовних. Правда, обі ті книжні наші легенди тільки здалека торкаються до теми нашої думи; нема в них власне того, що становить, по думці самого д. Сумцова, головну основу думи, того, що рятунок судна є наслідком сповіді грішника і його вкинення в море – задуманого чи дійсного.
Далеко ближче до основи нашої думи підходять ті середньовікові легенди, котрі д. Сумцов (за Чайльдом) приводить із Генріха Гондінгтонського «Historia Anglorum» (корабель з військом пливе по морю, на нім находиться грішник з жінкою, нараз судно стає і не може рушитись – кидають жереб, котрий указує на грішника – його з жінкою і їх добром садять на човен і пускають у море, котре їх зараз поглинуло, а корабель поплив); далі легенда про жінку-грішницю, через котру буря мало не потопила судна, поки вона не покаялася (без жереба) і її викинули.
Таких легенд у середньовіковій літературі можна б, здається, набрати далеко більше: я приведу тільки одну, та таку, котра, по моїй думці, далеко ближче підходить до теми нашої думи, ніж оповідання Могили і Галятовського, і вказує нам заразом на джерело, відки мусили прийти всі подібні легенди до Європи. Є се оповідання, записане в житії св. Палладія, уміщенім в наших Четьях-Мінеях і Прологах від д[ня] 19 марта, а відси переняте також до вельми популярної в XVIII віці уніатської книги «Народовещание».
Святому Палладію оповідає один корабельник, що раз судно його стало на морі і не могло рушитися далі. Люди почали молитися богу, щоб їм відкрив причину сеї біди. Тоді почувся незвісно звідки голос: вкиньте Марію в море і попливете! Се повторилося три рази. Тоді корабельник кличе Марію, котрої не знав. На се обізвалася одна жінка з-поміж пасажирів і визнала, що повдовівши полюбила якогось вояка; щоб могти вийти за нього заміж, убила двоє своїх дітей, та вояк, дізнавшися о тім, прогнав її геть. Тоді корабельник, не хотячи кидати її в море, дав їй човник, та скоро вона сіла в той човник, море проглинуло її, а корабель поплив далі (гл[яди] «Народовещание», третє видання з р. 1866, стор. 14 – 15).
Сей мотив – небезпечна пригода на морі, з котрої присутні на кораблі викупляються пожертвуванням якоїсь людської душі, чи то присутньої на кораблі, котру вкидають у море, чи неприсутньої («дай мені те, що дома маєш, а про що не знаєш»), стрічається дуже часто в казках усіх народів (гл[яди], напр., Чубинський, Труды, II, № 5, стор. 17 і д[алі]; Манжура, Сказки, стор. 40 і д[алі]; Афанасьев, Народные русские сказки, III, 335,344, 363; в т. IV, 282 – 297 вказана обширна література, що відноситься до сього круга казок, хоча пригода на морі є тут тільки побічним епізодом і в більшій часті навіть заступлена пригодами зовсім іншого роду).
Та мені здається, що джерелом усіх вищенаведених християнських легенд, а може й джерелом нашої думи про бурю на Чорнім морі, коли не безпосереднім, то в усякім разі ближчим від усіх тих легенд і казок, було біблійне оповідання про пророка Йону. Як близько підходить се оповідання до основи нашої думи, се побачить кождий, прочитавши текст біблійної повісті, котра, як вірно замітив Рейс, тільки через непорозуміння попала в число книг пророцьких, а властиво є казкою, переробленою відповідно до релігійних поглядів жидів непалестинських в часах, коли жидівська т[ак] зв[ана] діаспора, порозсідавшися в центрах греко-римської культури, почала вже отрясатися з палестинської національної виключності, та все-таки вдержувала ще тісні духові зносини з Палестиною і вживала в письмі гебрайської мови, значить десь в IV віці пер[ед] Хр[истом] (Е. Reuss, La Bible, ancien Testament, VI, Philosophie religieuse et morale des Hebreux, 563 – 572).
Кінчиться праця проф. Сумцова 10 замітками про деякі подробиці думи. З них особливо інтересна замітка про криваву жертву морю (чоловік або хоч мізинний палець). Пр[оф]. Сумцов підбирає у фольклорі різних народів аналогії до сього явища та в ближчий аналіз його не входить.
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1894, т. 1, кн. 2, с. 300 – 302.
Подається за першодруком.
…розбір думи про Олексія Поповича, звісної більше під назвою думи про бурю на Чорнім морі. – Йдеться про статтю М. Ф. Сумцова « (Посвящается памяти Феофана Гавриловича Лебединцева)». – «Киевская старина», 1894, т. 44, кн. 1, с. 1 – 20.
…видання Антоновича і Драгоманова… – Йдеться про «Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова», т. I. К., 1874; т. II, вып. 1. Песни о борьбе с поляками при Богдане Хмельницком. К., 1875.
…досить буде згадати замічений нами вище (стор. 284) випадок з Потебнею і його далеко не вистарчаючим опрацюванням пісень про дівчину-воячку. – Йдеться про працю О. О. Потебні «Объяснение малорусских и сродных народных песен. Вып. П. Колядки и щедривки» (Варшава, 1887), що була згадана І. Франком у післямові до публікації Оленою Пчілкою «Колядки про дівчину-воячку» у розділі «Із уст народа» («Житє і слово», 1894, т. 1, кн. 2, с. 284).
Андрієвський Митрофан Олександрович (1842 – 1887) – український філолог і педагог, автор праці «Казацкая дума о трех азовских братьях в пересказе с объяснениями и разбором ее. Публичная лекция…, читанная в Екатеринославе 20 марта 1883 года. С картою». Одесса, 1884.
Науменко Володимир Павлович (1852 – 1919) – український історик і публіцист. У 1893 – 1907 рр. редактор «Киевской старины», згодом журналу «Україна». Автор статті «Происхождение малорусской думы о Самуиле Кошке» – «Киевская старина», 1883, т. VI, кн. 6, с. 212 – 232.
«Дело» – російський літературно-політичний щомісячний журнал ліберально-буржуазного напряму, виходив у Петербурзі в 1866 – 1888 рр.
Дашкевич Микола Павлович (1852 – 1908) – російський та український літературознавець і фольклорист, професор Київського університету, академік Петербурзької Академії наук (з 1907 р.).
«Русская мысль» – щомісячний науково-літературний і політичний журнал, видавався у Москві в 1880 – 1918 рр.
…стаття звісна мені тільки зі згадки Пипіна… – Стаття М. Костомарова «История казачества в памятниках южнорусского народного песенного творчества», надрукована в журналі «Русская мысль», 1880, № 1, с. 1 – 39; № 2, с. 1 – 60; № 5, с. 33 – 54; № 6, с. 35 – 71; № 7, с. 37 – 67; № 8, с. 1 – 33.
Житецький Павло Гнатович (1837 – 1911) – український філолог, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (з 1898 р.). Автор праць з українського мовознавства, літератури та фольклору, зокрема «Мысли о народных малорусских думах», 1893.
…ділом американця Чайльда… – Чайльд Френсіс Джемс (1825 – 1896), американський філолог та історик літератури, знавець англійських та шотландських народних пісень. Йдеться про його працю «Collection of english and scottish ballads», Бостон, 1857 – 1859 (друге видання: «The english and scottish popular ballads», 1884 – 1896).
Могила Петро Симеонович (1596 – 1647) – церковний і освітній діяч України першої половини XVII ст. У статті йдеться про його працю «Собственноручные записки» – «Архив Юго-Западной России», ч. 1, т. VII, 1887, с. 49 – 189.
…і в книгу Галятовського «Небо новое»… – Йдеться про працю І. Галятовського «Небо новое…», Львів, друкарня Михайла Сльозки, 1665.
Четьї-Мінеї – церковно-релігійні збірки, що містили житія «святих», різні перекази та повчання, складені за порядком днів кожного місяця. Виникли у Візантії близько IX ст., вперше з’явилися в Київській Русі в XI ст.
Пролог – збірник коротких житій «святих», первісно – оповідання про мучеників, уложені у календарному порядку; пізніше до них долучили відомості про події християнської церкви, притчі, поучения тощо.
«Народовещание или Слово к народу католическому чрез монахов ч. св. Василия Великого проповеданное» – збірка оповідань та легенд на релігійно-моралізаторські теми, видана у Почаєві в 1756 р. Зберігається в особистій бібліотеці І. Франка (№ 4461).
Чубинський Павло Платонович (1839 – 1884) – український поет та етнограф. І. Франко мав на увазі казку «Про морського царя і його дочок», що була надрукована у виданні «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край» (т. II, Спб., 1878, с. 17 – 24).
Манжура Іван Іванович (1851 – 1893) – український поет, фольклорист, етнограф.
Афанасьев, Народные русские сказки, III… – Йдеться про працю О. М. Афанасьева «Народные русские сказки», вип. III, M., 1857.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 195 – 198.