Кошут і кошутська війна

Іван Франко

Смерть і величаві похорони Лайоша Кошута звернули на нього увагу всієї Європи, відсвіжили в пам’яті нових поколінь ті події, котрих покійний був свідком, а в значній мірі й творцем. Що з Кошутом зійшла в могилу незвичайна постать, одна з характерних історичних постатів XIX віку, – сьому ніхто не заперечить. Що в своїм ріднім краю ім’я його тішилось величезною популярністю, було навіть стягом осібного сторонництва, прозваного незалежним, що кожде його слово приймалося там його прихильниками як оракул, а навіть противники мусили з ним числитися, – се також звісні речі, а власне похорони і сполучені з ними розрухи та політичні демонстрації дають на се найліпший доказ.

Та чи по своїй діяльності, по своїм ідеалам Кошут справді належить до перворядних постатів у історії нашого віку, таких як Гарібальді, Мацціні і др., з якими так часто любить порівнювати його мадярська національна гордість, – се друге питання, на котре тільки основна історична критика може дати відповідь. Інтересний суд про особу і вдачу Кошута видав австрійський історик Кронес:

«Kossuths ehrgeizige Allgeschäftigkeit liebte die Extreme und sonnte sich immer an dem Beifalle der Menge. Er fühlte radical, er war kein politischer Komödiant, aber er wollte ewig bewundert, vergöttert sein überall und in Allem herrschen; ein grosses Talent, ein politischer Virtuose, aber kein politischer Charakter; ein oratorisches Genie, aber ein dilettantenhafter und dabei selbstsüchtiger Staatsmann». [Fr. Krones, Geschichte der Neuzeit Oesterreichs vom achtzehnten Jahrhundert. Berlin, 1879, стор. 680]

[Через свою всечасну марнославну метушливість Кошут любив екстреми і завше грівся в променях свого успіху серед мас. Він був настроєний радикально, він не був політичним комедіантом, але прагнув вічно дивувати, всюди бути обожненим і в усьому панувати; великий талант, політичний віртуоз, але зовсім не політичний характер; ораторський геній, але дилетантський і при цьому одержимий самолюбством державний муж (нім.). – Упоряд].

Позаяк діяльність політична Кошута тяглася аж до остатніх хвиль його життя, а його політичний заповіт вибігає геть-геть у будуще, так що мадяри навіть не можуть зважитися тепер його опублікувати, для того на таку критику, якої б треба для оцінки сеї діяльності, не швидко ще, мабуть, прийде час.

І ми не будемо пориватися на критику, а піднесемо хіба той факт, що Кошут і найважніша доба його життя – його диктатура в Угорщині від апріля до сентября 1849 р. – загально звісні і нашому народові і живуть безсмертно в численних піснях народних. Правда, сам Кошут і його диктаторська діяльність не находять в народі нашім симпатії і пісні ними не дуже подрібно займаються, звертаючи натомість головну увагу на саме поборення угорського повстання при помочі російського війська. Сей факт, що цар російський вислав велике військо на поміч нашому цісареві, сам перехід того війська через наш край і пам’ятна битва під Коморном, властиво під Мішкольцом 25 іюля, – отсе головні епізоди тої невеличкої епопеї, що в устах нашого народу зложилася довкола особи Кошута. Бажаючи і від себе кинути грудку землі на свіжу могилу угорського екс-диктатора, ми зібрали ті пісні – все, що могли найти друковане і значне число рукописних відмін, і подаємо тут в систематичнім порядку з деякими своїми увагами.

Та поки перейдемо до пісень, годиться згадати про один урядовий документ, друкований по-руськи, котрий, певно, мусив причинитися до спопуляризовання імені Кошута і його головних товаришів серед нашого народу.

Бувши зимою на початку 1892 р. в с. Ботелці Вижній Турчанського пов[іту], найшов я там між іншими старими паперами, перехованими в церкві, один доволі рідкий, бо досі ніякому бібліографові не звісний, руський друк, котрий, думаю, не лишнім буде тут передрукувати не тільки як бібліографічний куріоз, але й для його історичної стійності.

Є се піваркуш білого паперу, формату більшого від того, який тепер уживається до писання (давній «канцелярійний» папір), задрукований тільки з одного боку великими кирильськими буквами, без означення місця і року друку. Зі змісту ясно, що побачив він світ Божий у Відні під кінець 1849 року по упадку повстання угорського.

Карта ся – не що інше, як лист гончий (Steckbrief) австрійського уряду за головними провідниками угорського повстання Кошутом, Пульським, Мадерасом і Таузенауом. Опублікування сього листа по-руськи свідчить ясно о тім, що уряд австрійський дуже добре тямив про існування русинів в хвилях, коли йому було сього потрібно. Факт, що екземпляр листа переховався в церкві гірського села Ботелки, що лежить на самій границі угорській, а у Львові і в других центрах галицько-руського духового життя остався незвісний, свідчить о тім, що власті австрійські там тільки його роздавали урядам громадським, де можна було надіятися спіймати ненависних провідників повстання, котрі по капітуляції під Вілягош, як звісно, встигли перекрастися на територію турецьку, а відтам на захід Європи.

Ось дословний текст сього інтересного історичного документу з захованням правопису, мови і інтерпункції:

Описанїя примѣтъ.

«КОШУТЪ. Лѣть маєть 42, росту тонкого, около 5 шуховъ 5 цаловъ высокїй, маєть волосы каштановатїи т. е. свѣтлобурїи долгїи кучєряіїи, густый хорошїй вусъ, котрый кончится въ острїи коньцы (!) клочковато, и есть до гори (sic) подкручєнный, маєть такжє моцнїй такъ называємый колїє грєкъ, закручєнный до сєрєдыни (sic). Подбородокъ оголєнный и бєзъ бороды, очи велыкїи (sic) и голубїи мають мылоє, смиренноє выражєнїє, алє якь говорить, то стаются живими и огнистими (sic). – Лицє продолговатоє, блѣдоє, носъ такжє продолговатїй, алє рєгулярный; органъ въ мовѣ чистїй и полнозвучнїй, въ ходѣ спокойный и голову исклоняєть на бокъ, а руки такъ носить, що ними або розмахуєть, або ихъ пєрєдъ собою складаєтъ. – Во всѣхъ своихъ порушєнїяхъ есть Кошутъ спокойнїй, бєзъ пристрастїя, алє въ мовѣ стаєтся дуже живимъ и дѣйствуєтъ руками. Выражєнїє лица его въ спокойномъ состоянїи есть тєрпящоє и объявляєтъ оунылость, т. є. мєланхолїю. Зымою (sic) и лѣтомъ носить Кошутъ воротникъ, т. є. колнѣръ отъ сорочки, вывєрнутїй на атилѣ.

ПУЛЬСКІЙ. Тонкого росту, 5 шуховъ 4 цали высокїй, лицє его продолговатоє, волосы чорнїи, вусъ рѣдкозарослїй мягкїй, а на томѣсть густозарослая вєлыкая (sic) борода, носъ горбатїй, чєло высокє, очи бурїи, огнистїи, алє на головѣ волосовъ мало и рѣдко. – Въ ходѣ на пєрєдъ похилєнїй, носить Пульскїй лѣвую руку найбольшє на спинѣ подъ кафтаномъ. Лѣтъ будэтъ около 30, органъ въ мовѣ слабый, и такъ якь якого хоровитого чєловѣка.

МАДЕРАСЪ. Єсть малый, крѣпкїй, алє нє дужє въ тѣлѣ, маєтъ чорножолтоє лицє, оумѣрєннїй носъ, густїи бровы; малыи, колючїи, бурїи очи, густую чорнорыжуо бороду на цѣломъ лицѣ, котрая збѣгаєтъ въ долину кончисто и есть особливє примѣтна; Мадєрасъ волосы на головѣ, котри суть густїи и щєтинисти, носить дуже коротко острижєнїи [єдва полъ цаля долгїи] и щєткою до гори подчєсани, для чєго и чєло его и такъ высокє есть цѣлкомъ вольнє. Въ лѣтахъ около 42, а найбольшє 45 лѣтъ, органъ въ мовѣ крѣпкїй, а часомъ крикливїй, въ поступленїи холодный, а въ обхождєнїи сухїй, производитъ сєй чєловѣкъ нєпрїятноє впєчатлѣнїє на каждого, ибо изъ всѣхъ его рысовъ оказываєтся злобность, алє въ особливости лєгко его познати по єго бородѣ и по фризурѣ.

Др. ТАВЗЄНАВЪ. Маєть 35 до 40 лѣтъ, росту малого подсадковатого, шырокоплєчистїй, довольно въ тѣлѣ, маєтъ полноє широкоє лицє, жолтаво блѣдый цвѣтъ т. є. цєру на лицѣ, короткую, широкую шыю, горбоватый носъ, чорнїи гладкїи волосы, нискоє стѣснєнноє чєло, чорнїи очи, густїи чорнїи бровы, рєгулярный ротъ, зъ мало закочєнними губами, маєть густую чорнуо бороду, котруо бувъ обголивъ нєоставивши якъ только короткїи фаворити. Въ найпослѣднѣйшємъ врємєни носилъ такжє и вусъ. Личнїи єго рыси сутъ правдиво орїєнталнїи. Тримаєтся просто, а ходить дужє тихо. Тавзєнавъ говорить чисто по нѣмєцки, а опричь того прєвосходно добрє по ангєлски и по француски.

Звісно, уряд не ограничувався тим, що по упадку повстання видав і велів опублікувати по гірських селах руський лист гончий за Кошутом. Під час самого угорського повстання селянам у горах пограничних з Угорщиною велено було держати сторожу, робити засіки в лісах і організувати оружні патролі по горах, бо угри кілька разів заявляли охоту впасти на галицьку територію. І справді, поменші відділи повстанців угорських раз у раз впадали до Галичини, хапали худобу, а то й людей на свій бік і робили всякі пакості. Про се говорить ось яка гуцульська пісня:

№ 1

Тісарь письма розсилаєт помижи руснаки,

Шьоби собі свої села добре вартувати.

Аби собі дубелтові варти уложити;

Та бо тісарь войська віслав веньгра пригрозите

(Головацкий, Нар[одные] песни, II, 461;

дальше приточена пісня зовсім иншого,

апокрифічно-моралізуючого змісту.)

Взагалі треба сказати, що Гуцульщина витворила найбільше пісень про Кошута і що найбільше звісних нам варіантів, власне, відтам походить. Слідуюча пісня оповідає про ціле угорське повстання в зв’язку зі знесенням панщини:

№ 2. Вар[іант] А

1 А Господи милосерний, йик ми бідували,

2 А покисме ту паньшьину кьижко видбували.

3 Слава Богу, же нам гаразд тепірь сесі літа,

4 Аже би наш тісарь здоров та й жив многі літа!

5 Бога просім за тісарьи шьо чьис, шьо години:

6 Нам паньшьину подарував, абих ни робили.

7 Бога просім за тісарьи сараки руснаки!

8 На тісарьи нагнівавси венгер та поляки.

9 Ай бо веньгер та й поляки біду наробили:

10 Тілко було в царьи землі, усю сколотили.

11 Ой Підгірьи спудилоси, шьо веньгер женеси;

12 Бога просім за тісарьи, тісарь не даєси.

13 Ой Підгірьи спудилоси, шьо нас веньгер зітне;

14 Бога просім за тісарьи, чей то тісарь зіпре.

15 Спудиласи уся Польшя, Польшя та й Иршава;

16 Та бо чей нас поратує сила москалева.

17 Веньгер руса ни бойивси, ни мав тої дійми,

18 Бо він ни чюв, шьо йде москаль вороними кіньми.

19 Того войська ни богато, лишь три міліони,

20 А йик ввійшли в Веньгершьину, стали на загони.

21А лишь тілко московського веньгер войська збачив,

22 Йик загулив в загороду, окропом опарив.

23 Та бо москаль поправивси, заложив канони,

24 От так убив Веньгершьину, Господи, борони!

25 От так убив того веньгра, шьо лишь став, йик курка,

26 Вхопив собі товпу войська та й утік під турка.

27 А газетьи ни чьитаєм, ніхто то не чює:

28 Али ци го відав турок, ци він там газдує.

(Я. Ф. Головацкий, Народные песни Галицкой

и Угорской Руси, Москва, 1878, Часть 2, 460 – 461.)

Кінцеві слова сеї пісні вказують на те, що вона повстала швидко по самих подіях, в ній описаних, коли ще незвісно було, чи Туреччина схоче видати Кошута Австрії, чи ні. Вправді автор народної пісні признається, що «газетьи не читаєм», та все-таки факт виїзду Кошута до Англії в маю 1850 року був такий голосний, що після того часу вже й гуцульський співак певно не міг би був над тим застановлятися, чи Кошут припадком не лишиться під турком газдувати.

Ся пісня, здається, не здобула собі поза Гуцульщиною ширшої популярності. В цілості ми маємо записаний тільки один її варіант. Та деякі куплети, вирвані з неї, розійшлися ширше, до них додавано нові або й давніші куплети, що відносилися до тої самої теми, і так повстали слідуючі два варіанти:

Вар[іант] Б

1 Шьо ми будемо робити, сараки руснаки,

2 Шьо на нас си нагнівали веньгри та й поляки,

3 Ой на нас си нагнівала Польша та й Аршава,

4 Але бо нам на помочи сила москалева.

5 Ой а Кошут не знав того, не знав тої дійми,

6 А він не знав, шьо йде москаль вороними кіньми,

7 А він собі змислив зраду, вчинив си, йик курка,

8 Узьив собі шкадрон войська та й утік пид турка.

9 А ми, люде православні, просім щире Бога,

10 Ой шьобисме видогнали біду вид порога.

(Уривок із довшої пісні, сточеної в купу з кількох мотивів,

записаної в с. Криворівні Косівського пов[іту],

гл[яди) Головацкий, Нар[одные] песни, III, 40, № 28.)

Як бачимо, в тім коротшім варіанті пропущено все, що відноситься до битви австріяків і москалів з уграми, а зато пам’ять народна добре вдержала факт запомагання угрів поляками. Остатній куплет, здається, вказує на ті самі «дубельтові варти», про котрі говорить № 1. Сей куплет, очевидно, старший від самої пісні № 2. Те саме треба сказати і про перший куплет слідуючого варіанта:

Вар[іант] В

Кажіт, газди, шьо я брешу, хоть си з мене сьмійте!

Нидалеко біда, газди, футко си надійте!

Шьо ми будемо робити, сараки руснаки,

Шьо на нас си нагнівали угри та поляки.

Ой на нас си нагнівала Польща та Варшава,

Уже ид нам підступає сила москалева.

А ми, люде православні, просім щиро Бога,

Щоби поміг відогнати біду від порога.

(В Криворівні Кос[івського] пов[іту]

від Данила Чуперчука записала Целіна Бурачинська 1885 р.)

Кінець сього варіанта інтересний тим, що москаль показується вже не помічником Австрії, а трохи чи не ворогом, котрого сила «підступає ид нам» і котрого люди повинні відігнати від свого порога. Така зміна пісні свідчить о тім, що подробиці Кошутської війни починають уже народом забуватися.

Швидко після упадку угорського повстання були зложені також слідуючі пісні про Кошута:

№ 3. Вар[іант] А

1 Сидит Кошут, сидит на високій драбині,

2 Пише листи, пише по Угорській краіні.

3 Ци на жалость, на жалость, ци на вельки зармуток?

4 Шкода, Боже, шкода, сесь Кошутів вербунок.

5 Кошуте, Кошуте, на што нас вербуєш?

6 Мало маш пінязи, чим нас вигодуєш?

7 Шкода, Боже, шкода і Кошута самого,

8 Што він утік, што утік із орсагу свойого.

(Головацкий, Нар[одные] песни, III, 132, № 67.

Не зазначено, де записана.)

М. Драгоманов, приводячи сю пісню («Нові укр[аїнські] пісні про гром[адські] справи», Женева, 1881, стор. 61), підносить, що вона була переробкою, що в ній «вояки-русини перевернули на Кошута пісню, котру давно вже співали про цісаря». Нам здається, що сі слова можна прикласти тільки до ст[ихів] 5 – 6 сеї пісні, а також до № 4, ст[ихи] 3 – 6, вар[іант] А; ст[ихи] 1 – 2, вар[іант] Б), та сама основа сих пісень є оригінально зложена по поводу Кошута, хоча не звісно, чи русинами, чи словаками. Також треба замітити, що пісні сеї, мабуть, не співали вояки; по своєму складу вона більше навіть жіноцька, ніж вояцька.

Другий варіант сеї пісні коротшого розміру («Сидит Кошут на високій драбині») і з пропущенням стихів 5 – 6 находимо у Г. А. Де-Воллана, «Угро-русские народные песни», С.-Петерб[ург], 1885, стор. 161, куди він узятий із П. А. Дешка, «Народные песни, пословицы и поговорки Угорской Руси» (Записки Русского Географ[ического] общ[ества] по отделению этнографии, т. 1,1867, стор. 675, №13). Нема сумніву, що пісня ся повстала на угорській Русі, на що вказує сам розмір стиха, зближений більше до словацького, ніж до галицько-руського. Те саме треба сказати і про другу пісню, котру тут приводимо:

№ 4. Вар[іант] А

1 На кошуцькій горі червена застава,

2 Буде там висіла Кошутова глава.

3 «Кошуте, Кошуте, нащо нас вербуєш?

4 Мало хліба маєш, чим нас вигодуєш?»

5 «Буду я вас годувати ячміннов половов,

6 Буду я вас проганяти каміннов дорогов».

7 Кошутові діти, чого ви плачете?

8 Згубив Кошут шапку, де ви ї знайдете?

9 Кошутова пані ходит по жебраню,

10 А Кошут добрий пан шиє торби на ню.

11 Кошутова пані дуже зголодніла,

12 По кавалок хліба руку витягала.

(Записав в Комарні Рудецького пов[іту]

від Федька Парухи М. Єндик в 1888 р.)

Деякі інтересні доповнення до сього варіанту подає отсей коротший та, мабуть, ближчий до самих подій:

Вар[іант] Б

Кошуте, Кошуте, нащо нас вербуєш?

Малую країну маєш, чим нас вигодуєш?

Кошуте, Кошуте, не удавай пана,

Бо твоя гвардія всюда розшарпана.

Кошутова жінка сідит засмучена,

Зі своїми дітьми в неволю втручена.

(З рукописної збірки, незвісно ким

списаної десь у стрийських горах.)

Є се, оскільки знаємо, одинока пісня сього кругу, котра пустила парості і між польський люд. В році 1878 мені лучилося чути польську пісеньку про Кошута, котра, без сумніву, була переробкою повищої пісні руської. На жаль, я затямив собі з неї тільки два куплети, не мавши можності записати її в цілості. Пісня починалася так:

Ciężko zapłakała węgierska kraina;

Czy ją Bóg pokarał, czy se sama winna?

[Тяжко заплакала угорська країна;

Чи її Бог покарав, чи сама собі винна? (польськ.). – Упоряд.]

Далі говорилося про «Кошутів вербунок», а при кінці був куплет:

Szubieniczka nowa stoi już gotowa,

Będzie na niej wisieć Koszutowa głowa.

[Шибеничка нова стоїть вже готова,

Буде на ній висіти Кошутова голова (польськ.). – Упоряд.]

Чи руська і польська пісні не мають спільного джерела в якій-небудь словацькій, на що вказують деякі словацизми в руськім тексті (зармуток, застава-хоругов), – на се тепер, не маючи під руками збірок новіших словацьких пісень, не вмію відповісти.

Заким підемо далі, приходиться нам навести хоч би тільки для контрасту з повищими творами людової музи військову пісню, зложену в полку Нассау, що брав участь в війні 1849 року, і перейняту полковим духом, полковими поглядами на життя і історію. Пісня ся була друкована в «Зорі Галицькій» 1850 р., ч. 24 з д[ня] 23 марта. Руський патріот, що її записав від якогось урльопника, каже про неї, що її «співає полк Нассау на дуже відповідну своєму содержанію нуту», і просить читачів, щоб ласкавим оком проминули деякі її недостатки «зо взгляду на природного поету».

№ 5

Ой там в селі люде біжут, стают пред жовнєром:

«Ви від котрих, пане, вояк з червоним ковнєром?»

«Я від Нассау, – каже вояк, – Хочеш більше знати,

Піди в Відню запитайся, там можут сказати.

Нас і угри добре знали, добре нас почули:

Де но з пушок загукали, наші хлопці були.

Під Коморно цісар ще перед Нассау стає:

Він нас пізнав в громах бою, він нас пам’ятає.

А там в лісі з-під Коморна було що глядати:

Стримит угрів хмара чорна, мают штурмувати.

Не даремно наших хлопців з Браумом там післали:

Три раз угри штурмом валят, три раз повтікали.

Шлік над’їхав та й віддає вдяки нашим зухом.

Око собі отирає, маха капелюхом.

Гай, то кождий, що но здолав, пхаєся до нього,

Чако підніс, віват волав, бо там було чого.

Під Сегдином, коли прийшло наперед ступати,

Яблоновский нам закликав: «На багнети, брати!»

Що то шанци! Вадят мало, коли зачне брати;

Що не впало, повтікало, лежали гармати.

Не одного з наших хлопців мама не зобаче,

Бо він лежит в чужій земли, вона дома плаче.

Котрий остав, тому жити, кожда донька знає:

Хто уміє врага бити, перше право має».

Поминаємо вже оригінальну мораль, котрою кінчиться пісня, а завважимо тільки, що лаври російських героїв при усмиренні угрів австрійський полковий бард зовсім попросту сховав до кишені, величаючи тільки своїх. Буде се затим трохи чи не найстарший щодо часу документ тої славної «австрійської невдячності», на котру так часто нарікають тепер російські політики і публіцисти. Завважимо, що пісня ся була друкована латинськими] буквами на осібній картці ще 1849 п[ід] з[аголовком] «Ja wid Nassau. Pieśń. Wiersz Gustawa Kleknera, muzyka Ad. Skrzeszewskiego», До руського тексту долучений був німецький переклад.

Зовсім не такими блискучими фарбами малює тріумфи австрійського оружжя інший людовий співак, якийсь наївний і добродушний гуцул, котрий зложив спомини своїх особистих пригод у слідуючій пісні:

№ 6

Ой у поли в край-дорозі копана кирниці;

Ой їмили у чисарі Тимофія Гриці.

Ой йик єго, браті, ймили в зелені дубині:

«Війди, мамко Василихо, на дорогу д’мині!

Ой а війди на дорогу, старесенька бабо!»

«Ой не війду, мій синочку, бо я дуже слаба.

Ой не така-м, – каже, – слаба, а як-им омліла,

Як-им тебе, мій синочку, вйизаного вздріла!»

«Бувай же ми, моя мати, оттепер здорова,

Бо вже мене завтра гоньи аж до Яблонова».

Пригнали мі у Яблонів, кладут мі до міри,

Там си д’мині я збігали молоді жовніри.

«Який с тебе, ледінику, жовнір молоденький!

А жеби ти ба й не видів ні вітцьи, ні неньки!»

Ой стойила моя мати на Пруті, на мості:

«Коли війдеш, мій синочку, та до мене в гості?»

«Ой Біг знає, моя мати, й от коли я війду,

Бо я іду с товаришем на велику війну».

Ой йик прийшли-м бай на війну, зачьили-м стрільити,

Взьили си нам с товаришем слозоньки котити.

Ой приходит пан єднорал: «Шьо, хлопці, плачете?

Не бійтеси, жовнірики, чей ни погинете».

«Коли ж бо нам, єднорале, всю старшину вбили:

То тож бо нас, єднорале, як курей, займили!»

Йик пригнали під Коморно в високі косцьоли,

Ни дали нам три дни їсти ні хліба, ні соли.

Але прийшли три Кошути, взьилиси питати:

«Котрі мете, жовнірики, до нас приставати?»

«Але ж йи нас у косцьолі пйитдесьит і двісті:

Усі ж до вас пристанемо, лиш дайте нам їсти!»

Йик нам дали с товаришем попоїсти добре,

Займили нас с товаришем стояти у льогрі.

Зачьили-м си с товаришем із одним радити:

«Ци будемо утікати, ци будім служити?

Ой йик будім бай служити, ни добре то буде,

Мусимо ми й утікати межи свої люде».

Йик зачьили-м с товаришем з одним утікати,

То нас взьили с товаришем гадки пошибати:

«Ой йик же нас, побратимку, Кошут ізлапає,

Ей то то нас, товаришку, на мак порубає!»

Ой як же ми бай перейшли за свою границу:

«Узни же мі бай, Кошуте, три рази в г[узни]цу!»

Ой посію пшениченьку, зродила солома;

Кілько-м ходив с товаришем, то найліпше дома.

(В Космачі Косівського пов[іту] записав

Мелітон Бучинський в 1867 р.)

Переходимо тепер до найпопулярнішої пісні про угорську війну 1849 року і про поборення Кошута австрійським цісарем при помочі москаля. Я зібрав загалом 12 варіантів сеї пісні, друкованих і рукописних, записаних в різних сторонах нашого краю. М. Драгоманов («Нові укр[аїнські] пісні про гром[адські] справи», 62 – 64) цитує, крім того, ще 10 варіантів, з котрих деякі, може, тотожні з нашими (Реваковича з Дрогобича, гл[яди] далі № 7 вар[іант] Б). Вже з сього можна зміркувати, яке могуче вражіння мусили на наших людей зробити факти, розказані в тій пісні, і як живо ті факти ще й досі займають уяву народну. Коли попередні пісні звісні нам звичайно з одного-двох записів, з одної околиці, то сю справедливо можемо назвати загальнонародною, її співають майже всюди по Галичині, і то не тільки старші люди, зберегателі старовини, але також парубки й дівчата.

Натурально, що при такій популярності пісня ся в різних часах і в різних сторонах улягла різним переробкам: до неї приточували тут одно, там друге, викидали або забували одні куплети і доробляли нові, а в кінці головну її основу переношено на інші, пізніші, факти, зовсім на розріз з історичною правдою.

М. Драгоманов думає (op. cit., 62), що первовзір усіх тих варіантів «зложив зовсім письменний чоловік, котрий підладжувавсь до простих солдат». На сю думку ми не можемо згодитися. Порівняння нашої пісні з № 5, піснею справді полкового складання, показує наглядно, що наша пісня має зовсім інший характер. Певна річ, в різні варіанти нашої пісні вплетені також шматки полкових пісень або полкових ремінісценцій (полку шволежерів, Гартман, Маццукеллі), та сі інтерполяції легко розпізнати.

Не входячи в те, яка була первісна форма нашої пісні, ми по тим її текстам, які маємо під рукою, констатуємо, що вона дійшла до нас в двох або трьох редакціях, схожих з собою щодо головного змісту, з відмінними початками. Перша редакція починає від війни італіянської 1848 року, згадує про виїзд цісаря до Кромерижу і про його лист до москаля, щоб ішов на рятунок, по чім описується побіди москаля над уграми. Друга редакція починає просто від кромеризького exodus’а, при чім про саму війну находимо в одних варіантах більше подробиць, в других – менше. В кінці третя, сводна редакція починає від характеристики панщиняних відносин у Галичині, по чім ex abrupto переходить до Кромерижа і до московського походу на Угорщину. Пісні першої редакції я поставив напереді задля того, бо до неї належить варіант, найдавніше записаний і опублікований. Записав його А. Книгиницький в Косівщині і напечатав у журналі «Галичанин» 1863 р., кн. 1, вип. 3.

№ 7. Вар[іант] А

Загадала Ниталія кісарика вбити,

Та хокіла усі гвери капелями палити.

А як прийшов пан Радецкий, та не много радив,

За два, за три часи добрі Ниталію згладив.

Ішов, ішов та пан кісар з міста Кромерижу,

Бо він має на серденьку велику огризу.

Та не тмій (тому) огризу має, що нема що їсти.

Але тмій угризу має, шо не мат де сісти.

А він має їсти, пити, не приймає трунок;

Бо він пише до москаля: «Ставай на ратунок!»

Москаль єму відписує, що я піти – піду,

Міні нішо Веньгершини бит’ лиш до обіду,

Шо би були удійили наші сапоньири,

Йик би не був прислав москаль свої каноньири?

А йик прислав своє войсько і свої гармати,

Аж тогди си врадували всі наші камрати.

Яке ж було файне місто, яке було ладне –

Йик уно си називало? От, відав, Комарне.

Яке ж було файне місто – муром наокола,

Ніхто єго би не розбив, лиш москаль Никола.

Ой йик яли у Комарні кульками бриніти,

Заплакали у Комарні і маленькі діти.

Ой йик яли у Комарні кульками свистати,

Зачьили си у Комарні мури розсипати.

Йик убили старий косьцьол і середну браму,

То вінесли перед воська біленькую фану.

А йик війшов старий веньгер, зачьив си просити:

«А даруйте, люде добрі, сьвіта, не будем си бити!»

А Йик війшов старий веньгер, а впав на коліна:

«А даруйте, люде добрі! дам бутельку віна!»

«Ми не прийшли, ти, Кошуте, твоє віно пити,

Але прийшли-сми, ти, Кошуте, твоє житьи взьити».

Перебили-м бай Кошута, шьє коби то й Бима,

Тогди би нам, гей, камрати! Шьислива година!

Перебили ми Кошута, шье коби то турка!

Отак Кошут той утікав, йик з ліса вевюрка.

Вар[іант] Б

Зачьила сі Ниталія з нашим царьом бити.

Ладовані малі гвери не хтіли палити.

Як над’їхав пан Радецький, не богато радив:

За дві, за три годиноньки Ниталію згладив.

Зачекайте, люде добрі, скажу новиноньку!

Зачинают поляченьки з цісарьом війноньку.

Цісарь стоїт на стороні, на тото вважає,

Же то бідні шваліжери в огни погибає.

«Уступайте ж, шваліжери, та й до гліду свого,

Най ту та йдут вуланчики з нумеру чвартого».

Ой як прийшли вуланчики з нумеру чвартого,

Та виграли цілу Польщу цісарю свойому.

Як зачали я стріляти, куліма бреніти,

Заплакали у Коморнім Кошутові діти.

Фундовано, фундовано креміньом до кола,

Ніхто єго не розіб’є, як москаль Микола.

А виходит Кошутище на зелізну браму,

Та й виносит Кошутенько біленькую фану.

Та й кльикає Кошутище на свої коліна:

«Прошу я вас, вояченьки, на бутельку вина!»

«Ми не прийшли, Кошутище, твоє вино пити,

Йно ми прийшли, Кошутище, твоє житьи взьити».

(Записав Тит Ревакович в Дрогобицькім повіті

в іюлі 1863 року.)

Як бачимо, тут в основу першого варіанта вставлено (ст[ихи] 7 – 12) уривок такої самої полкової поезії, якої specimen ми вже бачили в № 5 і які ще побачимо в дальших варіантах. Історично вірна ремінісценція про уділ поляків в угорськім повстанні (вар[іант] А знає навіть Бема) тут розпалася в якусь війну Австрії з Польщею, причім улани (очевидно, русини) здобувають цілу Польщу для Австрії. Мені здається, що конфузію в сей варіант внесли власне події 1863 р. В Дрогобицькім пов[іті], де був записаний отсей варіант, живе багато т[ак] зв[аної] шляхти ходачкової, котра тоді дуже інтересувалася повстанням і подекуди навіть провокувала хлопів, так що ті боялися, щоб стара Польща оп’ять не вернула. Се могло дати привід до вставлення в пісню слів о війні Польщі з нашим цісарем.

Із другої редакції нашої пісні три варіанти говорять іще про війну з уграми і Кошутом, чотири варіанти забули вже про Кошута і перенесли всю основу пісні (враз із російською поміччю!) на французів, а один варіант – на прусаків. Подаємо ті три групи під осібними нумерами:

№ 8. Вар[іант] А

Вітер віє, вітер віє, вітрец повіває,

Сідит тісарь на крісличьку і думку думає.

Та не тую, каже, думку, йик би вино пити,

Але тую, каже, думку, йик би веньгра вбити.

Та написав цар до цара темненької ночи:

«Ти, москалю, славний цару, стань ми до помочи!»

«А я тобі стати – стану та й і піти – піду,

Нима міні веньгра бити, то лиш до обіду.

Та йик зішлю на долину кінноту, піхоту,

То від рана до обіду зроблю з них болото».

(Записано в Вижниці 1872 р.)

Вар[іант] Б

Недалеко наш цар сидит, лиш у першім крижу,

Носит наш цар на голові великую грижу.

Є шо їсти, є шо пити, не приймає трунок;

Пише наш цар до москаля: «Стань ми на ратунок!»

А він ему вітписує: «Ой піду та й піду!

Нічо міні веньгра бити з ранку до обіду».

Ой повіяв буйний вітер я з гору, я з гору;

То так вібив москаль веньгра, як ціпом солому.

(Гр. Купчанко, «Песни буковинского народа», № 313,

гл[яди] «Записки Юго-Западнаго отдела

Имп[ераторского] р[оссийского]

Геогр[афического] общества», т. 2. Киев, 1875, стор. 553.)

Вар[іант] В

Ой поїхав наш пан цісар до ризу-Паризу,

Має ж бо він на сердечку великую грижу.

Та не того грижу має, шо нема що їсти.

Але того грижу має, нігде місьця сісти.

Є шо їсти, є шо пити, не приймає трунок;

А він пише до москаля: «Йди на поратунок!»

Москаль єму відписує: «Та й я піти – піду!

Міні ніщо венгра вбити лишень до обіду».

Ой шо ж тото тей за місто муром доокола?

Тей хто єго тей і розбив? То москаль Никола.

Ой як розбив ясний косьцьол тей середну браму,

Те й вінесли перед войсько біленькую фану.

А як війшов Кошутечок тей впав на коліна:

«Даруйте ми, люде, житє, дам вам пити віна!»

«Не прийшли ми, Кошутечьку, твоє вино пити,

Але-м прийшли, Кошутечьку, твоє житє взьити».

(В Стецеві пов[іту] Снятинського від Анни Васалиги

записала Марія Гаморак в р. 1890.)

Перший з тих варіантів виглядає на вривок з більшої цілості; в третім уже видно перехід до слідуючої групи, а заразом зазначено ту стежку, котрою відбувся сей перехід: замість мало кому звісного Кромерижу співаки і співачки почали підставляти Париж, і таким чином увесь предмет пісні звільна переносився з Угорщини до Франції, особливо тоді, коли справді між Австрією і Францією прийшло до війни.

№ 9. Варіант А

1 Із-за гори, із-за ліса вітрець повіває;

2 Сидит цісарь у кріселку та й думку думає.

3 Не таку він думку має, щоби їсти, пити,

4 Але таку думку має, як би франца вбити.

5 Пише листи дрібненькії, як вдень, так і вночи:

6 «Ти, москалю, славий царю, стань ми до помочи!»

7 Москаль єму відписує, що я піти – піду!

8 Не маю що франца бити зрана до обіду».

9 Ой як вийшли жовніроньки на високу гору,

10 Розложили жовніроньки свою ясну зброю.

11 Ой як взяли канонєри кулями пускати,

12 Аж ся взяли французові мури розлітати.

13 Ой як вийшов старий француз та й впав на коліна:

14 «Ой прошу вас, жовніроньки, на бутельку вина!»

15 «Не прийшли ми, старий франце, твоє вино пити,

16 Но прийшли ми, старий франце, твоє житє взьити».

17 «Взьили житє, взьили житє, возьміт і здоров’є,

18 Най вам буде, жовніроньки, та й на безголов’є!»

19 Вбили франца, вбили франца, коби іще веньгра,

20 Тогди би ся називала Галичина теньга.

21 Вбили веньгра, вбили веньгра, коби іще пруса,

22 Ой тогди би була славна Галичина руська!

(В Вербові зап[исав] В. Кам’янський,

гл[яди] «Зоря», 1882, стор. 344.)

Вар[іант] Б

1 – 3 = 1 – 3; 4 = 4… як би француза забити

5 = 5… темненької ночи

6 Ти, москалю, солдаторе, стань ми до помочи!

7-8 = 7-8

9 Прислав москаль каноньири та й свої канони

10 Та й нашому Францішкови та й до оборони

11 – 12 = 9 – 10… каноньири (зам[ість] жовніроньки)

13 – 14 = 11 – 12… з канонів стріляти

15 = 13; 16 = 14… каноньири, напийтеся…

17 – 18 = 15 – 16

19 Допоможи, моцний Боже, француза забити,

20 Тогди підем в свої краї, будем ся женити.

(В Сапогові пов[іту] Гусятинського около р. 1880

записав Лев Василович)

Вар[іант] В

1 – 3 = 1 – 3; 4 = 4… франка…; 5 = 5… темненької ночи;

6 = 6; 7 = 7; 8 = 8… франка бити тілько до й обіду

9 = 9… каноньири; 10 = 10… каноньири

11 Ой як взьили каноньири куліма гудіти,

12 Аж заплакав старий француз та і єго діти

13 = 13; 14 = 14… каноньири

15 «Ой ми будем вино пити, будемо платити,

А за свою Украйну будемо сі бити».

(В Нагуєвичах пов[іту] Дрогобицького

від Юлії Гаврилик записав Ів. Франко в р. 1882.)

Вар[іант] Г

1 = 2… конець стола…

2 Та як того пса, француза воювати має.

3 Пише цісар до москаля карту опівночи:

4 = 6 Ти… будь…

5 «Ой я тобі, славний царю, до помочи піду,

6 Нам не стане двом француза зраня до обіду».

7 Стоїт Гартман в чистім поли та й сьи позирає,

8 Ой як наші уланчики марне погибают.

9 «Виступайте, уланчики, та із трону (зам[ість] трупу) свого,

10 Наступайте, гартманчики, з нумер девйитого!»

11 Наступили гартманчики, як чорненька хмара,

12 Узьила сьи підносити француськая фана.

13 «Вашьи фана червоная, а й а нашьи біла,

14 Напиймосьи, австрияки, по бутельці віна!»

15 «Нас тут віно не коштує, не будем го пити,

16 За нашого цісарика будем кровцю льльити».

17 Плачут мами за синами, жони за мужами,

18 А дівчата молоденькі за кавалерами.

(В Корчині Стрийського пов[іту] в р. 1881 записав Павло Кирчів.)

Про варіанти сеї групи нема що багато говорити. Вони всі записані досить пізно. В вар[іанті] 4 в ст[ихах] 7 – 12 бачимо оп’ять вставку з полкової поезії, тим разом героєм являється стрийський полк Гартман. В вар[іанті] 3 цікаве те, що російські каноніри відповідають французові (Кошутові), що вони б’ються за свою Україну. І справді, російські війська, що в році 1849 ішли на Угорщину і між котрими було багато українців, пригадали руським мужикам у Галичині, що за кордоном австрійським жиють люди тої самої народності, що й вони, «тільки твердшої віри», як говорили наші люди.

№ 10

Ой сів цісар конець стола та й думки думає,

Як він того прусачиска звоювати має.

Пише карту до москаля серед опівночи:

«Ти, москалю, славний царю, будь ми до помочи!»

«А я тобі, явстрияку, до помочи буду,

Я не маю того пруса з рана до обіду».

Ходит гетман по болоню та й ся позирає,

Як ті бідні марцугелі загибают марні.

«Ой ідіт ви, марцугелі, до трупу свойого,

Наступили москальчики з нумеру пйитого!»

Наступили москальчики, як зоря ясная,

Вийшов, вийшов прусачиско, як хмара темная.

Ой вийшов той прусачиско, зачьив сьи просити:

«Ой ви пане австрияку, не будем сьи бити!

Ваша фана червоная, а нашая біла,

Напиймо сьи, австрияци, по бутельці вина».

«Ми сьи вина напіємо і будемо пити,

А за край свій, за вітчину будемо сьи бити».

Щоби Польска погинула, поляки програли!

Іно мали по корові, і то їм забрали.

Плачут матки за синами, баби за хлопами,

Молодії дівчатойка за кавалірами.

(Записано в с. Корениці пов[іту] Перемиського.)

В тім варіанті, розуміється, звертає нашу увагу побожне бажання співака: «Щоби Польска погинула, поляки програли!» Чи не є і воно ремінісценцією подій, тривог і бажань 1863 – [18]64 року? Додамо ще, що тут стрічаємо вставку про перемиський полк Маццукеллі (Mazzuchelli), прозваний нашими людьми «Марцугелі», при чім стереотипна картина тих вставок – один полк погибає в битві, а другий стає на його місце і доконує побіди – остільки тут відмінна, що полк перемиський не виндікує собі геройства і побіди, а власне, уступає з поля, щоб дати місце москалям. Всі ті вставки полкових споминів є остільки вірні історичній правді, що дійсно полки руські Нужан (в устах народних Лужан), Гартман, ціс[арські] шволежери, Маццукеллі, Парма, Стефан і Нассау належали до того корпусу, що в декабрі 1848 року під проводом генерала Шліка з Галичини (через Дуклю) рушив на Угорщину і швидко випер повстанців з північних комітатів (гляди Franz Kocziczka, Die Winter-Campagne des Graf Schlik’schen Armeekorps 1848-1849. Olmütz, 1850).

Остаєсь нам іще навести два варіанти т[ак] зв[аних] сводних редакцій нашої пісні. Одна у них, записана в Далешеві пов[іту] Городенського, вплітає оповідання про Кошута і війну 1849 р. в пісню про панщину і її скасування.

№ 11

Як настали давні пани, то й мід-вино пили,

А тогди ми лиш по дневи паньщини робили.

Як настали сесі пани, сесі варіяти,

Ми мусіли по штири дни паньщини збувати.

Ми не вміли ні косити, наші жінки жьити,

Тьижко було бідним людім в Галіції жити.

А теперка, пане брате, лиш на сьвіті жити,

Цісареви заплатити і собі робити.

Ще нас чьисто пани просьи гроші заробити.

Недалеко цісар сидит, у місті в Парижу,

Ой має він на серденьку велику загрижу.

І не того має грижу, що не має їсти,

Але того має грижу: нема місьцьи сісти.

Має їсти, має пити, не приймає трунок:

Пише листи до москальи: «Йди на поратунок!»

Москаль єму відписує, що я піти – піду,

Нима міні веньгра бити зранку до обіду.

Ой як узьив веньгра бити, куліми бреніти,

Заплакали каноньири, канальськії діти.

Як узьили єго гнати, загнали до турка,

Та й так він ся тамка звивав, як лиса вив’юрка.

Як узьили єго гнати, паркани докола;

Ніхто мене не розіб’є, лиш москаль Никола.

(В Далешеві пов[іту] Городенського від Гната Вандюка

записав в р. 1892 Сава Чернецький.)

№ 12

Віє вітрец, віє буйний, вербами колише;

Сидит цісарь на стільчику, вібраньчиків пише.

Вібраньчики молоденькі коники сідлают,

Межи ними матіноньку водов відливают.

«Ой цісаре, цісарику, на шьо нас вербуєш?

Магазини погоріли, чим нас погодуєш?»

«Ой буду вас годувати вівсьиннов половов,

Та буду вас уганяти цісарськов дорогов».

«Ой цісаре, цісарику, цісаре Францішку,

Ой пусти нас додомоньку, мамці на утішку.

Ой цісаре, цісарику, цісарева мати,

Пустіт-ко нас додомоньку трішки погуляти».

Компанійка си фалила цісарика вбити;

Ни хотіли наші гвери на кабзлю спалити.

Пішов цісар та й до міста, до самого Риму,

А він має на серденьку дуже страшну грижу.

А ни тімуй грижу має, шьо нима шьо їсти,

А він тому грижу має, шьо нима де сісти.

Має він шьо їсти, пити, не приймає трунок;

Він си пише до маскальи: «Йди на поратунок!

Бо міні си збунтувала вся моя держава,

Йик ти міні ни поможеш, то буде неслава».

Маскаль відти відписує, шьо я піти – піду,

Міні ніщо угрів бити лишень до обіду.

Іззійшлиси цісарики, розрубали браму;

Упав угор на колінки, віставйиє фану.

«Ой дайте ми, ясні пани, ще на сьвікі жити,

А я маю бочку вина, дам вам си напити».

«Ми не прийшли сюда, угре, твоє вино пити,

Але-бо ми прийшли, угре, житє твоє взьити».

Йик зачьили в Веньгерщину бомбами свистати,

Зачьили си в Будапешті мури розсипати.

Але Кошут ни звав того, ни мав тої дійми,

А він ни чув, шьо йде маскаль вороними кіньми.

На чьис малий, на годинку так він си обладив,

Шьо го загнав до огроду і окропне спарив.

Кошут собі приумівси, вчинивси, як курка,

Узьив собі пушку веньгра та й утік під турка.

(В Жаб’ю пов[іту] Косівського від Христини Пелінючки

записала Марія Бурачинська в р. 1885.)

Ми поминули тут пісні зі збірки Драгоманова, про котрі згадували вище: в книжці його з них цитовані тільки уривки, а ми маємо надію дістати їх повні тексти і випечатати все, відмінне від вищеподаних.

Інтересно, що участь поляків в угорськім повстанні народ наш вважав причиною тої реакції і антишляхетської політики, котра настала в Галичині після скасування конституції 1849 р. Це висказує кінцевий куплет пісні про знесення панщини:

Просіт Бога, молодиці, та й коло каплиці,

Утратили пани ласку та через Кошиці.

(Закінчення пісні про панщину, записаної в Воскресіннях коло

Станіславова І. Стефанчуком в 1884 р.)

Наша збірка пісень про Кошута і Кошутську війну була вже зведена і набрана («Ж[итє] і Сл[ово]», 1, 461 – 477), коли ми дістали від д[обродія] Осипа Роздольського ще чотири варіанти пісень, що відносяться до сього круга. Є в тих варіантах дещо нового, хоча нового світла на весь круг тих пісень вони не кидають. Друкуючи отсі варіанти, ми розкладаємо їх в такім порядку, в який звели пісні сього круга в нашій першій збірці; до тої ж збірки відносяться й скорочення. Ось перший текст, що відноситься до № 7 попередньої збірки (стор. 470 – 472).

1 Ой надлетів чорний ворон з-за темного лугу;

2 А наш цісар майи в серцю великую тугу.

3 Не того він тугу майи, що нема що їсти,

4 А тому він тугу майи: небезпечно сісти.

5 Ой майи що їсти, пити, йи всілякий трунок;

6 Пише листи до москаля: «Ходи на ратунок!»

7 = 11 № 7 А,., пише-вітписуйи: «Та я…

8 = 12 № 7 А, 9 Прийшли вони під Коморно, зачали радити,

10 Та як би то у Коморні фестунок розбити.

11 Як зачали бомбувати, втвориласі брама,

12 Ой виходит Кошутище та з біленьков фанов,

13 Ой виходит Кошутище та впав на коліна:

14 «Ой прошу ж вас, москалики, на бутельку вина».

15 – 16 = 31 – 32 № 7 А… Кошутще… в тебе житьи…

7 Нема мені по вулана понад Подоляна;

8 Кінь вороний, сам хороший, то йиго виграна.

(Від Миколи Навроцького в Ганусівцях під Станіславовом

в р. 1893 записав Осип Роздольський.)

Слідуючий текст належить до варіантів н[оме]ру 8 нашої збірки. Ось він увесь:

1 Ой з-за гори високої вітрец повівайи;

2 Сидит цісар на кріселку та й думку думайи.

3 Не таку він думку майи, шо би їсти, пити,

4 Но таку він думку майи, як би веньгра збити.

5 = 5 № 8 А. О пише ж він дрібні листи…

6 = 6 № 8 А…. салдатоньку… 7 = 5 № 8 Б. Москаль…

8 = 6 № 8 Б. Нема ми що… зраня…

9 Ой як стали москалики кулями доїти,

10 Заплакала веньгерочка та й веньгровскі діти.

11 Ой як вийшов старий веньгир тай впав на коліна:

12 «Ой прошу ж вас, москалики, на бутельку вина».

13 «Не прийшли ми, старий веньгир, в тебе вина пити,

14 Но прийшли ми, старий веньгир, голови крутити».

(В Яцівцях, повіту Збаразького від одного парубка

записав О. Роздольський.)

Слідуючі два варіанти відносяться до групи, зібраної у нас під н[оме]ром 9.

I = 1 № 9 А. Там на горі, на горойці…

2 = 2 № 9. А… думки думаї.

3 = 7 з № 9 А. Ой не тої…

4 = 4 № 9 А. Ой не того… збити.

5 = 5 № 9. А… до москалі темнейкої…

6 = 6 № 9. А… будь ми…

7 = 7 № 9 А.

8 = 8 № 9 А. Я не буду мав що…

9 Ой як нагнав москаль вольська, як чорної хмари;

10 Всюю Польщу заступили і ще було мало.

II Ой як взьили з гармат бити, куліми впускати,

12 Аш сі взьили цісарови фанойки вкланяти.

13 = 19. № 9 А. Збили… збили… і ше хотьит…; 14 = 20 № 9 А. То ж би вигльидала…

15 А на тобі, цісаройку, кошулина срібна;

16 Подивисі, цісаройку, яка Польщі бідна!

17 А на тобі, австріяку, білі рукавиці;

18 Ой юш тибе проплакали польскі молодиці.

19 = 17. № 9 Х Плачьит… 20 – 18. № 9 Г. Молодії дів-чьитойка…

(Від парубка Івана Крилишиного

в с. Кожичах Городецького пов[іту] в авг[усті] 1893 р.

записав О. Роздольський.)

До тої самої групи належить і слідуючий варіант, хоча текст його якимось пізнішим співаком досить свобідно перероблений:

Сів пан цісар кінець стола та й думку думайи,

Ой звітки ж він на француза заходити майи?

Пише карту до москаля самої півночи:

«Додай же ми, славний царю, війска до помочи!»

Та й отримав він віт царя вітповідь скоренько:

«Не журися, австріяку, прибуду борзенько.

Як я тобі, австріяку, до помочи піду,

Не стане ми французика з рана до обіду».

Вийшов цісар в чисте поле, думочку думайи,

Ой як бідні вуланчики в огни побивают.

«Виступайте, вуланчики, іс фронту свойиго!

Наступайи граф Ормертер (?) нумер дев’ятого».

Наттягнули вуланчики, як чорная хмара,

Аш сі взяла підносити француская фана.

«Ваша фана червоная, а нашая біла –

Напиймося, австріяку, по бутельці вина!»

«Не будемо вина пити, бо треба платити;

За вітчину австріяцку мусимо ся бити».

«Не биймося, австріяку, жиймо собі в згоді;

Ми лиш трошки погуляєм, як риба у воді.

Не биймося, австріяку, в згоді собі жиймо!

На прощаньи, австріяку, вина ся напиймо!»

(В Гаях пов[іту] Львівського від писаря громадського

записав О. Роздольський.)

І тут, як і в попереду зведених варіантах, ми можемо бачити э як до пам’яті о Кошутській війні припліталися в народній фантазії згадки про інші події. Особливо інтересні тут нарікання на бідність Польщі і згадка про плач польських дівчат – мабуть, відгомін подій 1863 – [18]64 років. В усякім разі д[обродієві] Роздольському, пильному і дуже совісному молодому збирачеві нашої народної словесності (у нас є його збірка казок і новел, зложена з 120 нумерів), належиться щира подяка за збереження отсих варіантів.

Примітки

Вперше надруковано в журн. Житє і слово, 1894 р., т. 1, кн. 3, с. 461 – 477; т. 2, кн. 6, с. 346 – 348, за підп.: Іван Франко (після першого подання) та Ів. Франко (після другого).

Подається за першодруком.

Кошут Лайош (1802 – 1894) – угорський політичний діяч, лідер угорської революції 1848 – 1849 рр. На його заклик 19 квітня 1849 р. сейм проголосив незалежність Угорщини.

Гарібальді Джузеппе (1807-1882) – народний герой Італії, один із вождів революційно-демократичного крила Рисорджименто. Учасник Італійської революції 1848 – 1849 рр., організатор оборони Римської республіки. У 1848, 1859, 1866 рр. брав участь у війнах проти Австрії. У 1860 р. очолив «похід тисячі», яка звільнила південь Італії.

Мацціні (Мадзіні) Джузеппе (1805 – 1872) – італійський революціонер, один із вождів Рисорджименто. Засновник «Молодої Італії»; учасник революції 1848-1849 рр.; глава уряду Римської республіки. У 1860 р. – один з організаторів «походу тисячі».

Кронес Марланд-Франц фон (1835 – 1902) – австрійський історик, автор «Історії Австрії нового часу».

…його диктатура в Угорщині від апріля до сентября 1849 р…. – У квітні 1849 р. Кошут був обраний регентом після повалення Габсбургів і проголошення незалежності Угорщини, проте вже з серпня 1849 до 1851 р. інтернований до Туреччини.

…битва під Коморном, властиво під Мішкольцом 25 іюля… – Йдеться про вирішальний бій між угорською армією і головними силами російських та австрійських військ», який відбувся 21 та 25 липня 1849 р. під фортецею Коморн. Угорці були розбиті, австрійці знову зайняли Будапешт.

Ботелка Вижня – тепер с. Верхнє Турківського району Львівської обл. У ньому 1892 р. зупинявся І. Франко.

Пульський Франц-Аврелій (1814-?) – угорський письменник і політичний діяч; поборник незалежності Угорщини. Супроводжував Кошута під час перебування в Англії.

…провідників повстання, котрі по капітуляції під Вілягош, як звісно, встигли перекрастися на територію турецьку… – Вілягошська капітуляція угорської армії сталася в серпні 1849 р.

факт виїзду Кошута до Англії в маю 1850 року – Спершу Кошут поїхав до Франції, але наполеонівський уряд заборонив йому в’їзд до країни; в Англії натомість йому влаштували урочисту зустріч.

Бучинський Мелітон Йосипович (1847 – 1903) – український фольклорист, етнограф, громадський діяч.

…полку шволежерів, Гартман, Маццукеллі… – Цісарські полки австрійської армії, укомплектовані переважно з українців,

…від війни італіянської 1848 року… – Йдеться про так звану Священну війну проти Австрії італійських добровольців на чолі з Карлом-Альбертом Сардинським у березні-серпні 1848 р., у якій італійці зазнали поразки.

Книгиницький Антін (1867 – 1915) – галицький поміщик, член товариства «Просвіта» у Львові, який записав увесь свій маєток на стипендії для бідних учнів.

«Галичанин» – літературний збірник, вийшло чотири його випуски у Львові 1862 – 1863 рр. за редакцією Я. Головацького і Б. Дідицького.

Радецький Йозеф (1766 – 1858) – граф, австрійський фельдмаршал, переміг італійські війська під Кустузою (1848) і Наварою (1849).

…москаль Никола. – Микола І Романов (1796-1855), російський імператор (з 1825 р.), який придушив угорську революцію 1848-1849 рр.

Бем Юзеф-Захаріаш (1794 – 1850) – польський генерал. У 1848 – 1849 рр. – командувач угорських військ у Трансильванії та під Темешваром.

…події 1863 р. – Йдеться про польське повстання 1863 – 1864 рр., метою якого було створення національної незалежної Польської республіки.

…між Австрією і Францією прийшло до війни. – Йдеться про сардинсько-французьку війну проти Австрії 1859 р., в якій війська Франца-Йосифа І зазнали поразки, внаслідок чого Австрія позбулася частини італійських володінь.

Та й нашому Францішкови та й до оборони. – Йдеться про австрійського цісаря Франца-Йосифа I (1830 – 1916), який у 1848 – 1916 рр. правив країною.

Василович Лев (1858 – 1883) – український письменник і педагог, публікувався під псевдонімом Сапогівський, автор оповідань і критичних статей, друкованих у журналі «Зоря».

Гаврилик Юлія Григорівна (1869 – 1943) – сестра І. Франка по матері.

…скасування конституції 1849 р. – Австро-Угорська конституція, оприлюднена 4 березня 1849 р., встановлювала єдність і неподільність імперії, проте 1 січня 1852 р. з’явився імператорський патент, яким імперська конституція 1849 р. була визнана недійсною.

Роздольський – Роздольський Осип Іванович (1872 – 1945), український етнограф, фольклорист, музикознавець і перекладач; член НТШ.

…у нас є його збірка казок і новел, зложена з 120 нумерів… – Йдеться про збірки О. Роздольського «Галицькі народні казки» (1895, 1899), яка налічує 77 творів, та «Галицькі народні новели» (1900), що містить 81 текст.

Наталія Тихолоз

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 429 – 453.