З народознавчого товариства

Іван Франко

Перше щомісячне зібрання Народознавчого товариства, що відбулося д[ня] 28 минулого місяця в залі географічних лекцій університету, зібрало досить значну кількість його членів та гостей (близько 40 осіб). Зібрання відкрив короткою промовою голова товариства проф. Каліна, у якій, привітавши зібраних, прозвітував про діяльність правління. З моменту утворення воно розпочало жваву діяльність у пошуках членів, і з цією метою підготувало відозву, написану польською і руською мовами, котра найближчого часу буде розіслана на провінції. До цього часу зголосилося 85 членів, переважно місцевих.

З метою організації наукової праці керівництво ухвалило утворити секції, які б і займалися науковою діяльністю, кожна у своєму фаху. Наразі утворено такі секції: географічну з керівником проф. Реманем, природничу з керівником проф. Дибовським, промислову, яку очолює проф. хранитель Рибчинський, музичну на чолі з проф. Солтисем, мовознавчу з керівником проф. Каліною і літературну на чолі з д-ром Бігеляйзеном. Голова просив членів, щоби згідно зі своїми уподобаннями вони відвідували ті секції, у яких відбуватимуться засідання.

Згодом д-р Франко виголосив промову про сучасні напрями в народознавстві. Доповідач розпочав від визначення поняття «народознавство», охарактеризував сферу і матеріал цієї науки, підкреслив її важливість для інших наук і для практичного життя, а потім розповів про її напрями і методи. Він відзначив, що через різнорідність матеріалу, який входить у сферу цієї науки, різноманітні методи у ній є не лише можливими, а й необхідними; слід лише мати на увазі, щоби методи природні й корисні в одному випадку, не вживати в іншому, де необхідною є відмінна методика.

З цього приводу, охарактеризувавши старші теорії (раціоналістичну, солярно-метеорологічну і символістичну), лектор детальніше зупинився на новіших школах: міграційно-історичній і антропологічній, визнаючи за кожною з них великі заслуги в розвитку народознавства і права у своїй сфері, розв’язуючи суперечку, що нині відбувається між ними, таким чином: антропологічний метод застосовується у царині, яка мусила б підлягати історико-літературним дослідженням. Зібрані вислухали доповідь із зацікавленням і нагородили прелегента оплесками. Дискусії з приводу доповіді не було.

Примітки

Вперше надруковано польською мовою в газ. Kurjer Lwowski, 1895 р., № 61, 2 березня, s. 1 – 2, під назвою «Z Towarzystwa ludoznawczego», без підп. На примірнику газети «Kurjer Lwowski» в НБ ЛНУ (67296 III) є власноручна позначка автора: I. F. Авторство: Павлик М. Спис творів Івана Франка… – С, 97; Мороз М. О. Іван Франко: Бібліографія творів. – С. 279.

Подається за першодруком у перекладі.

Каліна Антоній (1846 – 1908) – польський мовознавець і етнограф, завідувач кафедри слов’янської філології у Львівському університеті.

Реман Антоній (1840 – 1917) – польський і український геоботанік, географ та мандрівник; професор Львівського університету. Досліджував флору України й Польщі.

Дибовський Бенедикт (1833 – 1930) – польський зоолог, природознавець, лікар; професор Львівського університету. Дослідник Байкалу і Камчатки. Автор дослідження «Про Сибір і Камчатку» (1900) та інших праць.

Солтис Мечислав (1863 – 1929) – польський і український композитор, диригент, педагог; голова Музичного товариства у Львові. Автор симфоній, ораторій, хорових творів, пісень.

Бігеляйзен Генрик (1855 – 1934) – польський літературознавець, етнограф, письменник. Автор праць «”Пан Тадеуш” Міцкевича, студія артистично-літературна» (1885), «Нові напрями в дослідах міфологічних» («Житє і слово», 1894) та інших досліджень.

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 472 – 473.