Галицькі народні казки
Іван Франко
Отсе, що тут друкується, се тільки частина багатої збірки усної людової словесности, яку в остатніх роках згромадив молодий і вельми пильний та старанний збирач д. Осип Роздольський. Дещо з тої збірки було вже напечатано в «Житю і слові»: тут подаємо вибір казок, згори зазначуючи, що навіть сеї категорії творів ми не вичерпали із сеї збірки, а зовсім лишили на боці новели та гумористичні анекдоти, легенди, оповідання про особи і події історичні і т. і. Надіємось, що матимемо змогу в недовгім часі опублікувати й решту сеї збірки і хоч таким способом виявити признання для праці шановного збирача.
Нехай нам буде вільно сказати тут кілька слів про резони нашого поділу усної прозової словесности людової. Лишаючи на боці всякі філософічні поділи сеї словесности після змісту (найширший поділ того роду, зложений М. Драгомановим, гл[яди] в передмові до його збірки «Малорусские народные предания и рассказы», Киев, 1876), ми держимось далеко скромнішого та заразом простішого поділу по формам літературним. Головними з таких форм ми вважаємо:
1) Казку, т. є. оповідання, в якім дійсність перемішана з чудесним елементом, так що цілість являється свобідним виплодом фантазії без ніякої побічної, церковно-моралізуючої цілі. Оповідання сього роду, невірно названі деким «оповіданнями мітичними», майже всі завандрували до нас із далекої чужини, з Азії та Єгипту, і являються, як про се легко переконатися з порівняного досліду, калейдоскоповим пересипуванням та комбінованням досить нечисленних мотивів.
2) Легенду, т. є, оповідання, в якім дійсність також перемішана з чудесним, але взятим з обсягу виображінь і вірувань церковно-релігійних. Цілість має звичайно глибшу основу етичну, моралізуючу або філософічно-релігійну. І сі оповідання, всі без виємку, – виплоди не нашого національного грунту, а перейняті нашим людом із літератури християнської, біблійної, легендової та єретицько-апокрифічної, хоча досить часто являються в переробках, доконаних на нашім національнім грунті під різнородними впливами культурно-історичними.
3) Новелу, т. є. оповідання без примішки чудесного елементу, основане на тлі побутовім, часто перейняте тенденцією соціальною, рідше національно-політичною або церковно-конфесійною. І ті оповідання в переважній часті – міжнародне добро, що разом з певними культурними течіями переходить від народу до народу і буває більш або менше докладно приноровлене до обичаїв, обставин і поглядів даного народу.
4) Фацецію (анекдот), т. є. коротеньке, звичайно гумористичне оповідання, суть якого становить звичайно якесь одно спостереження, часто гра слів, незвичайний оборот мови, прозвище і т. і. По свойому характеру і тенденціям сі твори близько підходять до новел, і хоча й між ними багато елементу міжнародного, вандрівного, то все-таки локальний колорит в них далеко сильніший, ніж у новелах, і, певно, між ними найдеться далеко більше виплодів нашого рідного поля, ніж між новелами.
5) Оповідання мітичні, в яких говориться про явища і постаті фантастичні, та такі, що становили або й досі становлять предмет живого вірування люду (чари і чарівники, злі духи і т. п.). Звісно, називаючи ті оповідання мітичними, ми мусимо згори звернути увагу на те, що для питомої, праслов’янської чи праруської, дохристиянської мітології в них найдеться дуже небагато матеріялу; може бути, що якесь зерно такої мітології в них і є, та не треба забувати, що воно виросло на буйній ниві міжнародної середньовічної, варварсько-християнсько-сектярської мітології, і вилущити наше питомо-національне зерно з тих чужих шкаралущ дуже часто буває майже зовсім неможливо.
6) Оповідання про особи, події та місцевості історичні, німецьким терміном звані сагами (Sagen). Їх вартість історична звичайно невелика або й зовсім ніяка. Натомість часто до звісних історичних осіб або подій причіпляються мотиви казкові, легендові, новелістичні та фацеційні (щодо остатнього, пригадаю популярні у нас оповідання про пана Каньовського). Та інколи в тих оповіданнях кристалізуються в белетристичній формі погляди і осуди люду про певні історичні особи і явища, і в такім разі ті оповідання мають дійсну вартість як причинки до характеристики впливу даних подій і осіб на народ (гляди, н[а]пр[иклад], оповідання про цісаря Йосифа II або про копець Люблінської унії у Львові в «Житю і слові», IIІ, 228, 235).
7) Байки звірячі, притчі і апологи, т. є. короткі оповідання, звичайно морального або загалом дидактичного змісту, в яких героями являються звірі або інші неодушевлені речі. Се твори також переважно чужого, книжного походження.
Коли до сього додамо ще такі твори, як приповідки та образові обороти мови, і такі твори, що стоять на границі між поезією і прозою, як різні апокрифічні молитви, примови та формули, то будемо мати вичерпаний увесь скарб усної прозової словесности людової.
Примітки
Збірник «Галицькі народні казки в Берлині пов[іту] Бродського із уст народу списав Осип Роздольський, впорядкував і порівняння додав д-р Іван Франко» уперше надруковано у виданні: Етнографічний збірник / Видає Наукове товариство імені Шевченка; За редакцією М. Грушевського. – Львів, 1895, т. 1, с. 1 – 120. Передмову без назви (с. 1 – 3) підписано: др. Іван Франко. Крім цього вступу, І. Франкові належать: паралелі й бібліографічні вказівки після кожної казки (їх підписано: І. Ф.), «Покажчик казочних і інших мотивів, ужитих в казках №№ 1 – 25» (с. 97 – 120, за підп.: Зладив др. Іван Франко).
Передмова і покажчик подаються за першодруком.
Берлин – зараз с. Хмільове Бродівського району Львівської області.
Дещо з тої збірки було вже напечатано в «Житю і слові»… – Йдеться про казки «Премудрий младенец», «Кіт і граф Попельовський», «Чудесний хлопець» та ін., а також пісні, легенди, перекази, анекдоти, надруковані в журналі «Житє і слово» під рубрикою «Із уст народа» (протягом 1894 – 1895 рр.).
Надіємось, що матимемо змогу в недовгім часі опублікувати й решту сеї збірки… – Матеріали Осипа Роздольського було опубліковано в «Етнографічному збірнику» 1899 р. (Т. 7).
Йосиф II (1741 – 1790) – цісар з габсбурзько-лотаринзької династії, римсько-німецький імператор (з 1765 р.), співрегент матері Марії-Терези (до 1780 р.), учасник першого поділу Польщі, представник освіченого абсолютизму.
Олена Луцишин
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 489 – 493.