Перша галицько-руська часопись

Іван Франко

Із статті Головацького «Zustände der Russinen in Galizien», поміщеної в Йорданових «Slavische Jahrücher» (1846, стор. 361 – 379) звісно вже було віддавна, що Иосиф Левицький, автор цінної «Граматики язика руського в Галіції» (1834 р.), задумував ще геть-геть перед 1848 роком видавати першу руську часопись духовного змісту і починив уже був навіть в тій справі деякі вступні кроки, та тільки діло не дійшло до пуття через нехіть тодішнього митрополита, кардинала Михайла Левицького.

«Er war es ebenfalls, – писав Головацький (стор. 372) – der dem Pater J. Lewickij die Herausgabe einer geistlichen Zeitschrift verhinderte (S[iehe] Jahrb[uch] d[er] sla[wischen] Lit[eraturen] 1844, S. 210). Pater Lewickij hatte nämlich seine Sache bei der Hofstelle doch so gut durzusetzen gewusst, dass ihm die Herausgabe seiner Zeitschrift von Wien aus gestatten wurde. Indessen erklärte der Metropolit bei der Landesstelle gegen ihn, als sei er nicht der Mann, dem man die Herausgabe einer Zeitschrift anvertrauen könne, weil er seine Aufsätze nicht treu aach dem censurirten Manuscripte abdrucke und sich Veränderungen erlaube. Der Angeklagte, wie auch die Buchdruckerei und der Censor mussten sich darüber «äussern»; obgleich aber der wahre Sachverhalt den P. Lewickij von jeder Schuld frei sprach, so war doch der Verdacht auf ihn geworfen und die Erlaubnis zur Herausgabe der Zeitschrift zurückgenommen. Jetzt bleibt dem P. Lewickij nichts übrig, als seinen falschen äger bei dem Strafgerichte der Ehrenbeleidigung wegen anzuklagen».

Це він свого часу перешкодив о. Й. Левицькому у виданні релігійного часопису (див. Jahrb[uch] d[er] sla[wischen] Lit[eraturen], S.210). Бо о. Левицькому вдалося так успішно добитися залагодження своєї справи при дворі, що видання часопису було доставлене йому з Відня. Тим часом митрополит обмовив його в краєвій управі, нібито він не є тим чоловіком, якому можна довірити видання часопису, бо начебто друкує свої дописи не суто згідно з цензурованим рукописом, а дозволяє собі вносити зміни. Звинувачений, а також друкарня і цензор внаслідок цього були змушені «свідчити»; і так дійсний стан справ звільняв о. Левицького від будь-якої провини, то все ж на нього кинуто підозру, і дозвіл на видання часопису було відкладено. Тепер о. Левицькому не залишається нічого іншого, як оскаржити свого псевдозвинувачувача у кримінальному суді з приводу приниження гідності (нім.). – Упоряд.

О тій часописі доносив також Вагилевич в листі Погодінові до Москви під датою «1 (13) квитня 1845», подаючи заразом її титул «Духовное чтение». [Письма из славянских земель к М.П.Погодину, Москва, 1880, письмо Х. – Прим. І. Франка] Але що до видавання часописі не прийшло, то швидко про замір той і забуто; аж польський бібліограф Естрайхер подав про неї трохи докладнішу звістку, кажучи («Bibliografia polska» Krakow, 1874, т. II, стор. 591), що титул її мав бути «Библиотека бесѣдъ духовныхъ» і що мала вона виходити ще з 1 січня 1846-го р.

Що ся звістка вповні згідна з правдою, знайшов я доказ між паперами пок[ійного] Левицького, що находяться в бібліотеці «Народного дому» у Львові, а дістались туди з відумерщини пок[ійного] о. Лісікевича, свояка пок[ійного] Левицького. Серед досить значного числа автографів Левицького, з котрими постараюсь познайомити читателів «Руської школи», находиться там також писане його власною рукою запрошення до передплати на задуману газету. Запрошення се – досить інтересний документ літературний з того часу, і для того я подаю його в дослівнім відписі, заховуючи вповні правопись оригіналу.

[Знаку ы в словах выдавати, было, языкомъ, пытаня, цѣлый, а знаку ѣ в словах цвѣчитися, надѣюся, своѣмъ, Днѣстеръ, цѣна год друкарні віддати з наголосом; так само не має друкарня букв з gravis, тому стоїть подекуди на посліднім голосозвуку acut, як тому. В «вѣтїйства» не могли ми «ї», а в «єсли» знаку «є» означити наголосом. – Ред. «Руської школи»].

Обьявленіе подписки на журналъ духовный подь заглавіємь Бібліотека бесѣдъ духовныхъ

Духовеньство галицко-Русскоє воть часу соєдиненія королествъ Галиціи и Лодомеріи съ могущественною Імперією Австрійскою свернуло на себе особливоє вниманіє правительства. Языкъ Галицко-Русскій одобренный, книжки для школъ народныхъ правительствомъ за вызначеными нагородами зъ кассы Адміністрацїєю книгь школьныхъ при С. Аннѣ въ Вѣдни друкуются; тому ко возвысшенію и образованію тогожъ на поли (поприщи) литературномъ жадной не знаходимо перепоны. Доводомъ благоволенія правительства Австрійского ко языкови Галицко-Русскому єсть данное подписавшомуся Высочайшоє позволѣнієте выдавати журналъ духовный складающійся зо шести книжочокъ, т. е. що два мѣсяцы єдна книжочка, обьємлющія до пяти аркушовъ. Предметомъ Бібліотеки Бесѣдъ Духовныхъ суть науки Христїанскія и всё тоє, що до вѣтійства и паствы душъ христїанскіхь належить, тому и катехетика (слідує кілька слів перемазаних) своє во нѣй снайде мѣсце. Подѣленіє тоижь єсть слѣдующоє:

І. Гомїлетика

а) теоретическая вразъ съ пасторальною.

б) практическая.

II. Катехетика

а) теоретическая,

б) практическая.

III. Литература

Во вотдѣленію первомъ помѣщатися будуть що до а) правила и способы составляти всякого рода поученій (sic!), также расправы, якъ належить душъ пастыреви народа русского во розныхъ обстоятельствахъ и дѣйствованіи святыхъ Таинъ и обрядовъ заховатися, шобы (sic!) со єму повѣренными овцами высокои достигь цѣли, т. е. спасенія душъ людскихъ; що до б) друковатися будуть: Казаня, Гомїлїи, науки при дѣйствованїи С. Таинъ и иныхъ обрядовъ, различныхъ Авторовъ, а то такъ, якъ они въ своихъ парафіяхь казали; также пѣсни духовныи, єсли ще не всѣм суть знакомыи. За образецъ вѣтїйства часто приложатся бесѣды святыхъ Отецъ, особливеж С. Іоанна Златоустого, Василія Великого и иныхъ.

Понеже во теченіи курса богословского намь Русинам можно было цвѣчитися во катехетицѣ языкомъ… а найлѣпшій катехета польскій ничого несрадить съ дѣтиною русскою; тому во вотдѣленїи второмъ що до а) объяснятися мають правила якъ съ дѣтьми русскими при катехизаціи собѣ поступовати належить, и подадутся способы, якъ найскорше и найлатвѣйше таковыхъ до познанія вѣры христїанскои привести можна; що до б) покажутся практическія выведенія, якія-то пытаня (вопросы)… розных наукахъ христіанскихъ завдавати треба, шобы… оумныя силы якъ найлегше и найскорше розвынутися…. Во третомъ вотдѣленіи помѣщатися муть вѣдомости…, поученїяхь, бесѣдахъ, катехисмахъ та пѣсняхъ…, где бы они и не были печатанї, также і рецензїи о… и філологическія оуваги що до языка русского, чтобы такымъ способомъ можъ легко поняти степень образовання або оупадку въ некотрыхъ сторонахъ Галиціи та… – Литература гомілїтичная иныхъ народовъ, особливе Нѣмцовъ буде читателямъ Бібліотеки Бесѣдъ Духовныхъ до вѣдомости поданна.

Надѣюся, же просвѣщенный Галичане, маючи богато прикладовъ многихь Дїецезій Імперїи Австрійскои на литературномъ богословскомъ поприщи передъ очима, возмутся всѣми силами трудити сочиненіями гомілетичными и катехетичными, до котрои працы побудить насъ также дѣятельность другихъ народовъ словянскихъ, особливе Чеховъ. Всѣ тїи народы въ Імперїи Австрїйской не перевысшають Русиновъ числомъ, лишь Чехи вразъ съ Мораванами; але що до образованя оумного и релігійного далекосьмы за ними на задѣ.

Языкъ Галицко-Русскій єсть перемагающимъ польскій во 13 Циркулахъ, якъ то: Саноцкомъ, Перемыскомъ, Жолъковскомъ, Самборскомъ, Стрыйскомъ, Лвовскомъ, Злочовскомъ, Бережаньскомъ, Станіславскомъ, Коломыйскомъ, Чортковскомъ, Тарнопольскомъ, Буковинскомъ, для чогожъ бы мали Священники своихъ поученій не говорити языкомъ природнымъ русскимъ котрый воть польского во своѣмъ основаніи розрожняєся. – Народъ Галицко-Русскій радъ слухає поученій Христїанскихь єго нарѣчіємъ до него казаныхъ; тому прошу добре оуважати на троє нарѣчій, котрі вотъ дольного языка Галицко-Русского розрожняются, и такъ:

1°. Нарѣчіє Гуцульскоє, котре починаєся вотъ Надворнои вже во Станіславскомъ циркулѣ, тягнесь горами Коломыйскими та Буковинскими и має дуже сходства съ нарѣчіємъ, котре за границею по надъ Днѣстеръ оуживаєся.

2°. Нарѣчіє такъ называємыхъ Бойковъ въ Циркулѣ Стрыйскомъ, частію Самборскомъ и Станіславскомъ; но они сами себе называютъ ворховцями. Межи ними снаходится много архаисмовъ, т. є. Выраженій церковныхъ.

3°. Нарѣчіє оуживаємоє въ горахъ Саноцкого, Ясельского и Сандецкого Циркуловъ, котре особливе гласоудареніємь, чистою вымовою буквъ а та я [По шипящихъ и сичащихь согласныхъ. – Прим. Левицького] ведло церковного читаня и частицею -лемъ- вотъ двох першихь розрожняєся. Подписавшійся хотѣлъ бы мати означение: а та я, котрі во іє переходять, двома точками. – Грубыхъ полонізмовъ на пр. dziękuję – требась выстерѣгати.

Панове Сочинителї мають добре оуважати на слова, котрыи бо тои сторонѣ оуживаются, де они жїють, мають добре подслуховуватись народови и такъ писати, якъ народъ говорить, але не такъ, якъ они навыкши въ школахъ до польской бесѣды, думають, же кожде слово польскоє можъ на крой русскій выверили, – Русинъ такого слова (не розумѣє) не понимає; тому и зъ наукъ духовныхъ та катехизацїй не вотносить хосна, що и по молитвѣ повседневной сказати можна.

Єжели въ декотрой сторонѣ снаходятся архаисмы та їдіотисмы, тїи подкреслити належить, а на долѣ додати, же такъ а не инакше въ насъ говорять, и инымъ словомъ всѣмъ Русинамъ зрозумѣлымъ выложити. Кождый мающій охоту подати свой якій-нибудь артыкулъ пасторальный або казанє, гомілію, науку, выкладъ Евангелія для дѣтей школьныхъ катехизацію, має таковыя черезъ способную оказію (подати) переслати до Префекта друкарнѣ Єпіскопскои въ Перемышли (а во Лвовѣ на руки всечестного Отца Михаила Малиновского, проповѣдника свято-юрского). Артикулъ кожній (sic!) має быти добре подписаный, село або мѣсто та Циркулъ де поученіє было говорено, выраженноє, що во Бібліотецѣ Бесѣдъ Духовныхъ на конци додастся. – Цѣна подписки на Журналъ Бібліотека Бесѣдъ Духовныхъ складающійся зо 6-ти книжочокь за цѣлый рокъ становится 1 римскій въ срѣблѣ; тому єдна книжочка 10 крайцаровъ, а єденъ аркушъ два крайцари въ срѣблѣ коштує, и выходити має що рокъ, почавши воть року 1846.

Всечестныи оуряды деканальныи благоволять оусердно прїймити на себе трудъ собѣ подручныхъ священниковъ привести до подписки и таковыи гроші вотсилати на руки Префекта друкарнѣ Епіскопскои въ Перемышли. Доля Галицко-Русского языка, тѣсно случена єсть съ оуспѣхомъ сего Священьству русскому такъ полезного журнала.

Грушова дня 20/8 Декемврія 1845

Imprimatur Редаккторъ Іосифъ Лѣвіцкій, парохъ Грушовскій

Lemberg 27 December 1845 Kanhofer

Не думаю коментувати сього документу – він сам за себе досить виразно говорить. Кидає він цікаве світло і на язикові погляди Левицького, і на його практику язикову та правописну; приятелі нашої «історичної правописі» можуть сим документом довго втішатися. Для історика літератури він має свою вартість яко автентичний причинок до розсліду темної доби нашого письменства перед 1848-им роком.

Примітки

Вперше надруковано в журн. Руська школа, 1891 р., т. 1, вип. 2, с. 64 – 67, за підп.: Іван Франко.

Подається за першодруком,

із статті Головацького – Йдеться про полемічну статтю Я. Головацького «Становище русинів у Галичині» (німецькою мовою), видану також окремою брошурою 1846 р. у Лейпцизі.

Йордан Ян-Петр (1818 – 1891) – сербо-лужицький славіст, професор Лейпцизького університету, автор праць з мовознавства, літературознавства і фольклору.

«Slavische Jahrbücher» («Jahrbücher für slavische Literatur, Kunst und Wissenschaft») – німецький славістичний журнал, що заснував Я.-П. Йордан. Виходив у Лейпцизі в 1843 – 1848 рр.

Левицький Йосиф (Йосип) Іванович (1801 – 1860) – греко-католицький священик, професор богослів’я у Перемишлі (1847 – 1853), поет, літературний критик, публіцист і перекладач, автор граматики української мови «Grammatik der ruthenischen, oder kleinrussischen Sprache in Galicien» (німецькою мовою, приклади українською мовою, 1834) та її переробки «Граматика язика руського в Галіції, розложена на питання і відповіді» (1849, 2-ге вид. 1850).

Погодін Михайло Петрович (1800 – 1875) – російський історик і публіцист, один з натхненників москвофілів у Галичині.

Естрайхер Станіслав (1869 – 1939) – польський учений, юрист і бібліограф.

Лисикевич. – Очевидно, йдеться про Миколу Хомича Лисикевича (1835 – 1883), українського поета, співробітника газети «Слово», автора віршів і патріотичних поем «Співак з Полісся» (1861) та «Гостина на Україні» (1862), що видав у Львові Б. Дідицький, зредагувавши мову на москвофільських засадах.

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 244 – 246.