Нове видання Шевченка
Іван Франко
(Poesies de T. Chevtchenko. Поезії Т. Гр. Шевченка, заборонені в Росії. Geneve. H. Georg. Librairie Prag, Eduard Valečka. 1890, 16-тка, стор. VII + 258)
Не швидко, мабуть, ми дождемося повного критичного видання Шевченка. Комітет, вибраний перед роком для сеї цілі (про нього дивись «Народ», 1890, ч. 6), досі ще й не розпочав роботи над критичним обробленням тексту. Не розпочав з причин, котрі легко зрозуміти: у нього нема під рукою ані важніших видань Шевченка, ані рукописів, ані навіть певних звісток про те, які рукописи взагалі існують і де їх треба шукати. А поки ще комітет розпочав свою роботу, наскочила звісна «угода» і, говорячи словами проф. Огоновського, «повіяла холодним вітром на молоду вдачу» нашого комітету.
Як згори можна було догадуватись, Шевченко така риба, що не влазиться ні з хвостом, ні з головою в сак австро-рутенської угодовщини. Значить, повне та ще й критичне видання всіх українських творів Кобзаря явилось відразу ділом неполітичним. Ми маємо певну звістку про те, що на інтимній нараді «народовців», при котрій не було деяких членів Шевченківського комітету редакційного, ухвалено змінити первісний намір і видати Шевченка обкроєного. Повне ж критичне видання готовлять українці в Росії. Очевидна річ, що коли се правда, то я прилюдно зрікаюся засідання в тім комітеті і до обкроювання Шевченка руки не приложу. Надіюсь, що справа ся швидко виясниться, і пишу сі слова вмисно для того, щоб викликати виразну заяву інших членів комітету редакційного, котрі взяли на себе прилюдний обов’язок і повинні за його сповнення прилюдно відповідати.
А поки що щира подяка належиться українській друкарні в Женеві, що випустила в світ хоч невеличку, та многоцінну книжечку – твори Шевченка, заборонені в Росії. Вони, як сказано в передмові, передруковані з другого тому празького Кобзаря з деякими додатками і відмінами, про котрі зараз скажемо. Поміщено тут загалом 50 оригінальних п’єс Шевченкових і 10 переробок псалмів Давидових. Між оригінальними п’єсами є 13 довших поем («», «», «», «», «», «», «», «» (перший варіант опублікований перший раз в празькім виданні), «», «», «», «» і «»). «Тарасова ніч» не є вправді заборонена в Росії, але поміщена тут для того, що видавцям удалось по рукопису Шевченковому доповнити сю поемку уступом в 36 віршів, котрі йдуть після «Козак ляха знайде» і котрі подаємо тут (тільки своїм правописом, бо до радикального наше письмо не приспособлене):
«А поки що одпочиньмо.
Чи багато наших?»
«Трохи, пане-отамане,
Та й ті щось ледачі».
«Зледащіли, – побачимо.
Нема чого ждати!
Бенкетуйте ж, вражі ляхи, –
Прийду помагати.
Прийду, ляхи, почастую
Не медом-ситою, –
Ні, прокляті католики,
Кров’ю червоною
Почастую за Павлову
Праведную душу,
А коли ні, боже милий,
Сам випити мушу.
Боже, нехай пропадає
Голова Тараса!
Дай-то тільки, щоб та шляхта
Кров’ю упилася,
Тоді й мою головоньку
Нехай ворон будить:
Не прокинусь! Товариші!
Що буде, те й буде:
Сю ніч ляхів-католиків
Ходім частувати!
Чи так брати-отамани?»
«Що маєм казати?
Роби, пане-отамане,
Як сам добре знаєш,
А ми будем помагати,
Поки силу маєм».
«Добре, хлопці!» Пішов нишком,
Люлечку смакує.
Дума думку, поглядає…
Доля ж бенкетує.
Значить, п’єса вийшла хоч і в часті новою. По рукописах Шевченкових поправлено також поеми «Великий льох» і «Відьма», котрі тепер маємо в чистих і повних текстах. Новою, бодай для тих, що не мають малесенького «Кобзаря» женевського з р. 1877, є невеличкий фрагмент:
Було так любо, було тихо;
Ми заходились розкувать
Своїм невольникам кайдани…
Аж гульк!.. І знову потекла
Мужицька кров! і т. д.
Ся п’єска без сумніву Шевченкова, – кажуть справедливо видавці, – та тільки не знати, коли написана. Мені здається, що текст говорить про се досить виразно. Шевченко згадує про свої заходи коло «розкування невольників», т. є. про роботу Кирило-Мефодіївського братства, перервану звісною катастрофою 1847 р. А слова «потекла мужицька кров» і ті, що далі за ними, відносяться, очевидно, до Кримської війни 1854 – 1856 р. Час теперішній «гризуться» вказує, що віршик писаний був Шевченком у неволі, під час Кримської війни, в 1855 або 1856 році.
Як бачите, се нове, часткове видання, хоч і як скромно воно виступає, все-таки являється хоч невеличким новим причинком для пізнання музи Шевченкової. А що воно пожадане для широкої української громади, особливо тепер, коли празьке видання стало рідкістю бібліографічною і коли на нашу країну налягає душний та непрозорий туман реакції, сього й говорити не треба. Читаєш свобідні, огняні слова старого Кобзаря, писані перед 40 або 30 роками під гнітом царських чиновників-самодурів, і «серце одпочиває», душа якось ширшає, і сльози на очі набігають. А при тім і дивуєшся, як же се у нас, в свобідній Галичині, не то що ніхто не відважиться написати щось подібного, але навіть перепечатати, навіть прочитати сі рядки, ту красу і гордощі нашої літератури люди бояться! «О люди, люди, небораки!» – повторяєш мимоволі Кобзареві слова.
Та вернімось іще до видання; все ж воно безпечніше шпортатись у книжках, чим у людських душах. Хоч як пожадане і як симпатичне являється видання сих творів Шевченкових, то все ж таки нам приходиться піднести деякі його хиби хоч би для вжитку будущих видавців. Поперед усього і се видання не обійшлось без додатків не шевченкового пера. «Через недогляд», як кажуть видавці, попав сюди з празького видання вірш Афанасьєва-Чужбинського «Гарно твоя кобза грає», попалась і друга п’єса – «В альбом» (стор. 76), котра, по моїй думці, не може бути Шевченковою. Се якесь недоладне віршування, в котрім нема, як каже поляк, ні каденції, ні есенції, щось таке мляве та вимучене, якого Шевченко ніколи не писав. Відки і яким способом попав сей вірш в празьке видання? Звертаємо на се увагу будущих співробітників критичного видання Шевченка.
До хиб отсього видання женевського зачислили б ми ще недостаток хронологічного впорядкування віршів, не зовсім консеквентний, а декуди хибний правопис (раз «Рим», а раз знов «Рім», «з Виблої могили» замість «Віблої» – польське «obły», по-нашому – «віблий», подовгастий і т. і.) і не всюди добру інтерпункцію. Ну, та се хиби, як бачите, дрібні супроти загальної вартості сеї книжечки.
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Народ», 1891, № 7, с. 116 – 117.
Подається за першодруком.
«Поезії Т. Гр. Шевченка, заборонені в Росії» – збірник творів Шевченка, рецензований Франком, вийшов з друку в українській друкарні в Женеві 1891 р. До нього ввійшли поезії «До Основ’яненка», «Сон», «Великий льох», «Кавказ», «Заповіт», «Марія» та інші твори.
…наскочила звісна «угода»… – Йдеться про політичну угоду, укладену на початку 1890-х років групою галицьких народовців з австрійським намісником у Галичині графом Бадені.
…видати Шевченка обкроєного. – Франко, якого народовці після публікації даної статті звинуватили у поширенні неперевіреної, компрометуючої інформації, відповідаючи їм, підтвердив цю чутку у своїй статті «В справі нового видання Шевченка» («Народ», 1891, № 9, с. 160), вказавши, як випливає зі змісту, і конкретну особу, якій належала згадана пропозиція, – народовця К. Левицького (1859 – 1941).
…віршик писаний був Шевченком… під час Кримської війни… – Існує ще одне припущення щодо часу створення цього вірша, а саме, що його написано під враженням війни 1859 р. між Австрією та Францією й Італією, яка могла перекинутись і на Росію і тим затримати заходи щодо скасування кріпацтва. Тому в сучасному шевченкознавстві цей вірш датується умовно 1853 – 1859 рр.
Афанасьєв Олександр Степанович (літературний псевдонім – Чужбинський, 1817 – 1875) – український і російський письменник, етнограф.
…п’єса «В альбом»… по моїй думці, не може бути Шевченковою. – У рецензованому Франком виданні творів Т. Шевченка помилково надруковано вірш «В альбом» («Ти якось так собі, що й вимовить не вмію…») невідомого автора, якого видавці передрукували з празького видання.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 123 – 126.