2. Наумович у духовній семінарії
Іван Франко
Наумович був сином учителя народної школи, зовсім споляченого; з рущиною в’язав його тільки обряд. Пробідувавши в гімназії, він був восени 1844 р. прийнятий до руської семінарії на «філозофію», котрої дволітній курс заступав теперішній сьомий і восьмий гімназіальний клас. Кандидати духовного стану, слухаючи філософію, жили в семінарії, одягалися так, як слухачі богословія, втягалися в те семінарське життя, що по закінченні філософії тяглося ще чотири роки. Не диво, що шестилітній пробуток у замкненій інституції під острим дозором, у виключно мужеськім товаристві і серед таких студій, яких звичайно ніхто з них не брав на серіо, накладав свою печать на характер чоловіка.
Ми знаємо, що перед Наумовичем вийшли з тої семінарії Шашкевич, Головацький, Вагилевич, Устиянович, Могильницький, і знаємо потроху, який шкідливий вплив мала на них та семінарія, як вони або боролися з її духом і падали чи то ламалися в тій боротьбі, або плили за струєю і псували свій характер.
Інтересно, що виніс із семінарії Наумович? У своїх споминах він не оповідає про се докладно. Він зазначає тільки, що семінаристи говорили між собою по-польськи, а деякі з них переймалися польськими революційними думками. Д[обродій] Мончаловський пише про се ось як:
«В руській семінарії процвітав тоді польський дух, бо власне на семінарію звернули бачну увагу польські агітатори і емігранти і пильно дбали, щоб, захопивши в свої руки пастирів, повести і «стадо», тобто руську людність Галичини воювати за Польщу. Польські емігранти, котрих тоді у Львові було дуже багато, раз, тому, що недавно було розбите повстання, а, по-друге, тому, що готувалося нове повстання, не тільки втискалися до семінарії, але й на вулиці підсували руським питомцям революційні книжки. Особливо займався руськими семінаристами Каспер Ценглевич, котрий укладав навіть руські віршики, писані латинськими буквами (фонетики ще тоді не знали), аби тільки привабити руську молодіж для польської справи» (стор. 9 – 10).
Є в тім зерно правди, та при тім багато фактичних помилок. Отже, поперед усього неправда те, що тоді (1844) не знали ще фонетики; д. Мончаловський, очевидно, не знає, що Шашкевич ще 1834 р. хотів видавати альманах «Зоря» дуже радикальною фонетикою, що фонетикою видана була 1837 р. «Русалка Дністровая», а рівночасно 1837 р. Йосиф Левицький надрукував фонетикою віршу на честь Снігурського (пор[івняй] мою брошуру «Етимологія і фонетика», стор. 19 – 20).
Далі неправда те, що 1844 – 1846 р. було багато польських емігрантів у Львові і що вони втискалися до руської семінарії. Власне від 1841 р. йшли в Галичині масові арештування польських конспіраторів і емігрантів, а 1844 був процес, у котрім 40 людей засуджено на смерть (в тім числі Смольку, Земялковського і інших), а багато на довголітню каторгу. Емігрантів ніяких у ту пору у Львові не було, тільки 1845 р. появилися Едвард Дембовський і Теофіл Вішньовський, але з руською семінарією вони не мали ніяких зв’язків – їм було не до неї.
Неправда й те, що тоді займався семінарією К. Ценглевич. Сей агітатор загалом ніколи не пробував у Львові – хіба в тюрмі. Вернувши з повстання, він пробував у Самборі, там був арештований 1838 р., але здужав утекти з львівського поліційного арешту, ховався по селах (у Золочівськім пов[іті]) до 1841 р., був знов арештований і 1844 р. засуджений на 20 літ каторжної роботи і вивезений до Шпільберга, відки вернув аж 1848 р. Може бути, що його вірші були звісні в руській семінарії, але се було тільки й усього його впливу.
В «Житі і слові» (II, 387 – 8) я вказав на основі оповідань очевидця-поляка, хто і як займався тоді руськими семінаристами. Та мені здається, що тут нема потреби приплутувати ті конспіраційні історії, бо на Наумовича, правдоподібно, вони не мали ніякого впливу. Правда, в 1848 році він являється завзятим польським патріотом, ходить у конфедератці, тягне разом з іншими віз, на котрім їдуть в’язні, увільнені із Шпільберга та Куфштайна, але се могла бути хвилева гарячка, котра тоді опанувала многих; щоб се був виплив якихось революційних поглядів, якоїсь свідомої думки, про се я дуже сумніваюся.
До такого сумніву дає підставу нам Наумович. Ми маємо деякі документи, що малюють нам його вдачу і погляди в часі його побуту в семінарії 1844 – 1848. Се три його польські гумористичні вірші, виголошені при нагодах різних товариських сходин у мурах семінарії. Наумович – як се на основі його власних признань підносить д. Мончаловський – був веселої вдачі, любив жартувати, вмів добре наслідувати жидів і для того в семінарії його називано «рабином Хаїмом», а властиво, як виходить із вірші, надрукованої мною в «Житі і слові» (III, стор. 117 – 120), його на сходинах вибрано на сю гідність, і він мусив при всяких семінарських оказіях говорити своє слово. Отже, крім тої вірші, що була немовби його інавгураційною промовою, ми маємо ще дві, з котрих одну друкуємо тут як причинок до біографії і характеристики того «великана духа, характера і патріотизма», котрий – інтересно – розпочав своє писательство по-польськи і скінчив свою політичну кар’єру в Галичині польською промовою під час процесу Ольги Грабар.
Вірші, про котрі мова, не мають дати, так, як і та, що була опублікована в «Житі і слові». Наумович ввійшов до семінарії восени 1844 р. Його вибір на «рабина» відбувся в часі пущання, значить, у лютім або марті, мабуть, зараз-таки 1845 р. і тоді ж він виголосив ту «мову жидівську», що опублікована в «Житі і слові». Друга мова о «epstleradzie» була виголошена літом, перед виїздом на вакації, а третя восени слідуючого року в часі вибору семінарських функціонерів, а властиво в часі інсталяції «інфірмарія» (що завідує відділом для хорих).
Така інсталяція і загалом усі сходини, при яких Наумович виголошував свої вірші, певно, не обходилися без слів і невеличкої пиятики, і ми дуже добре розуміємо веселий і свобідний тон, який мусив панувати в таких хвилях і якого відгомоном є й Наумовичеві вірші. Але даремно в них шукати хоч би найлегшого натяку на якісь вищі духові, політичні, наукові чи які-небудь інтереси; Наумович є тут тільки весельчаком, паяцом і нічим більше.
Для пояснення теми поданої далі вірші треба сказати, що «епстлерами» називалися ті питомці, що, не здавши екзамену, мусили через вакації лишатися в мурах семінарії і вчитися до поправки. Вони діставали в такім разі щотижня по кільканадцять центів на фрукти (по-німецьки Obst), і для того й прозивали їх з німецька Obstler, а їх сумний стан у семінарських мурах в часі літньої спеки – епстлерадою.
Mowa żydowska о Epstleradzie
miana prezez Reb Chaima (Naumowicza)
Wielu z pijaństwe mocno się dziwuje,
Dla czege kahal dziś z paradem całem,
Z czystem bekeszem, przepychem nie małem
Na tęgi arendę tak śmiało wstępuje.
Tylko Epstlery iz tęgi gromady
Znają już celów iz tęgi parady,
Dla czege żydziech dziś na swege głowę
Pozaciągali Jarmureczki nowe,
Dla czege moje rabińskie godności
I z cudzych kahałów pozaprosil gości,
I z swoich członków powołał z urlopy
I koło siebie postawił jak czopy.
Gedali, Beiresch, Szapsy i Szlomunie,
Jecheskel, Moisze, Szmil i Benjumunie!
Krótko mówić, dziś całe żydowskie parady
Ma zaprowadzić sławne Epstlerady.
Przecież nim zacznę tejże sławę głosić,
Muszę całe kahałów o natchnienie prosić,
By z jego harmonij uszów przyjętegi
Zachęcił gębów rabińskie mojegi
Opiewać chwałę Epstleradowegi.
Zabrzmijcie Majufes dzisiaj nam wspaniało,
Niech się otworzą żydowskie gardziołków!
Gedali, wycinaj twe trylery śmiało,
I ty Benjume, nie stawaj jak kołków!
I wszystkie gościów niechaj będzie sza!
Jom szabath, sza bucher! psz! sza!
Teraz co innegi! napojone dusze,
Łatwiej już ze swoim konceptem wyruszę.
Ty Epstlerado! ty przyjemna taka,
Jak kigle z kawern albo z pieprzem rybów,
Jak tabacznikim dla nosów tabaka,
Albo jak w posty zupy iz grzybów.
Chociaż rabińskie moje mądre głowy,
Dla twegi pochwały nie wystarcza mowy.
Ty uczysz mądrości twoich wielbicieli,
Starasz się, żeby krwi dużo nie mieli,
Bo krew za dużo, to bardzo szkodliwe,
Dla tęgi ty, Macochę troskliwe,
Dajesz Epstlerom pchłów i innych źwierzątki,
Co się w wakacyj wywodzi po kątki,
Aby z nieczystej krwi ich oczyszczali,
Żeby ich w nocy na luszków ruszali.
Ty dobrotliwa! nawet pchlów maleńkiegi
Zawsze nakarmisz iz krwią Alumnegi.
Bo one biedne wszystkie by zdychali,
Jeżeli by Alumny wszyscy wyjechali.
Kto za tobą idzie, Epstlerady sławne,
Ten już szczęśliwy, toto prawdy jawne.
Czemu słowików się pod listków kryje?
Aby piękny wydał głosik iz swe szyje.
Czemu kretów z dziurków wyłazić nie może?
Dla tęgi, że nie zdrowo jemu zjadać zboże.
Czemu rybów nigdy z wodów nie wychodzi,
A kurę dla czegi nie włazi do wodzi?
Dla tęgi, że kura kurem, a ryba rybem,
Cybulkie cybulkiem, a grzyby grzybem.
Albo rzodkiewki jak siedzi na grzędy,
Czemu nie zrobi do lasów zapędy?
Czemu konie nie łazi po dachów?
Ne! bo mają już od tęgi strachów.
Bo wone mają rozume, te wszystkie zwierzęta
I bo nie może zerwać natury pęta.
I tak mądry Epstlery jak owe zwierzątki,
Bo się nie lubią wluczyć po wszystkiegi kątki.
Ino siedzi jak grzybów u miejscy swojegi, –
Tak robi zawsze glowe mądregi.
Bo poco napierać się bardzo do domu?
Czy to się może przyda na co komu?
Jednemu się bardzo zachciwa do górów,
A drugi swoje wychwala podole,
I każdy jakoś boi się tych murów,
Każdegi już się sprzykrzyło siadywać w szkole.
Jeden Bugów, a drugi swegi Dniestr chwali,
Innych nad Pruta wszystkiegi przenosi,
Inny tęskni do tej wody, co się pali,
Ten się do Bystrzycy, ten do Sanu prosi.
Temu pachną lasy, a temu na błoni,
Temu góry, a temu doliny,
I tak każdy jakoś rad za swoim goni,
Każdy do examinów rachuje godziny.
A po co to tęgi? czy tu niema chleba,
Skarbówki, pistolety i wszystko co trzeba?
Wszystko jest! nawet Jabłki już pozakwitali
I orzechy maleńkie już się rozwijali.
To można jeść nawet z lepszym smakiem,
Nu, jak żydów u w piątek cybulkiem z szczupakiem.
Drugiemu znowu kąpać się zachciwuje,
A niebezpieczeństwo z utopieniem grozi.
A czemu woda Epstlerów nigdy nie zalewuje,
Co się bezpiecznie na taczkach po ogrodzi wozi?
Ja jeszcze byłem bachurem maleńkiegi,
Kiedym się kąpał w stawie głębokiegi,
I żeby mie Gedal nie byl wyratowal,
Byl by mie żabów w swe gębę wpakowal.
Co do polowania, ja bym to nie radził,
Z prochem i śrutem nie trzeba żartować.
Nie jednege strzelbów już do grobów wsadził,
Nie jeden bez zębów musi się wychować.
Raz jeden do mnie strzelbę nastawił.
Chociaż bez lufki – ale jak Pan Bóg dopuści,
To i z patyki wystrzałów wypuści –
I wtenczas mie Szlojmem od śmierci wybawił.
Najlepiej siedzić tu na miejscu sobie,
Spać, jeść i pchełków hodować,
I nie trza wiele książków do głowy pakować.
Co za nieludzkość – na całegi dobie
Spać kilka godzin, wstawać po zaranki,
Nim jeszcze zadzwoni furtyan na wstawanki!
Nie trza się natężać, wszystko z czasem przyjdzie,
A co przyjdzie, to jednak kiedyś znowu wyjdzie.
Nie ten, co się do ogrodów po jabłki wkraduje
I bez pieniędzy jabłki kupuje,
Nie ten, co jabłkami handluje
Albo co w ogrodach jabłka pilnuje,
Nie ten, co swoje własne jabłka zjaduje
Lub za własnej kieszeni jabłka kupuje, –
Jest to Halumnus z Seminarij naszegi,
Co idzie do szkoły długim szeregi
I na examinie z Babraike,
Z Inkrudubcyj lub Algebraike,
Z Slabaniki lub księgów innegi
Złapie klasy (dobrze) drugiegi,
Jak dobrze pójdzie, to i nachtraguje
I tak przez wakacyje tutaj zostawuje.
Nie jest mu nieszczęści wielkiegi,
Bo win sam to chciał z duszy calegi.
Żal mu tych jabłki czerwonegi
I orzechów po drzewach zielonegi,
Co sam w Seminarzu wyhodował
I troskliwie ziemi obkopował.
I Epstlergeldu mu się zachciwuje,
Nie durniczka to – wón to schowuje
I za to co sam chce, wszystko sobie kupuje.
No – co mi do tęgi, co win kupuje.
[Жидівська мова про епстлераду,
виголошена рабином Хаїмом (Наумовичем)
Багато хто з панства дуже дивується,
Навіщо кагал сьогодні з цілим парадом,
З чистою бекешею, з пишнотою чималою
На ту арену так сміло вступає.
Лише епстлери з цієї громади
Знають вже мету цієї паради:
Чому жиди сьогодні на свої голови
Понатягали ярмулочки нові,
Чому моя рабинська честь
І з чужих кагалів запросила гостей,
І з своїх членів покликала з канікул
І побік себе поставила, як чопів,
Гедаля, Бейреша, Шапса і Шломуня,
Єгескеля, Мойшу, Шміля й Бен’юмуня.
Коротше кажучи, сьогодні всі жидівські паради
Повинні провести славні епстлеради.
Перш ніж почну її славу голосити,
Мушу весь кагал про натхнення просити,
Щоб з його гармонії, вухами сприйнятої,
Захотіли мої губи рабинські
Оспівувати славу епстлеради.
Скажіть, Маюфесе, нині нам гарно,
Щоб отворилися жидівські горлянки!
Гедале, витинай свої трелі сміливо,
І ти, Бен’юме, не стій, як кілок!
1 всі гості хай будуть тихо!
Я починаю, ша, хлопче! Ш! Ша!
Тепер – інша річ! Напоєні душі
Вже краще зі своїм концептом рушають.
О епстлерадо! Ти така приємна,
Як коржі з кавою або риба з перцем,
Як курцеві тютюн для носа
Або як у піст суп із грибами.
Хоч і рабинська моя мудра голова,
Для твоєї слави не вистачить мови.
Ти навчаєш мудрості своїх прихильників,
Піклуєшся, щоб крові багато не мали,
Бо забагато крові – то дуже шкідливо;
Тому ти, мачухо турботлива,
Даєш епстлерам бліх та інших тваринок,
Що під час канікул виводяться по кутках,
Щоб від нечистої крові їх очищувати,
Щоб їх уночі на ліжках чіпати.
Ти добра! Навіть бліх маленьких
Завжди нагодуєш кров’ю алюмнів.
Бо вони, бідні, усі би здихали,
Якби алюмни всі виїхали.
Хто за тобою йде, епстлерадо славна,
Той вже щасливий – це суща правда.
Чому соловейко за листочком ховається?
Щоб гарний голосок подати зі своєї шиї.
Чому кріт із нірки вилізти не може?
Тому, що не добре йому їсти збіжжя.
Чому риба ніколи з води не виходить,
А курка чому не влазить у воду?
Бо курка – то курка, а риба – то риба,
Цибулька – то цибулька, а гриб – то гриб.
А редиска, коли сидить на грядці,
Чому не рветься до лісу?
Чому коні не лазять по дахах?
Ні! Бо мають до того страх.
Бо вони мають розум, усі ті звірята,
Бо не можуть порвати пута природи.
І мудрі епстлери – як оті створіння,
Бо не люблять сновигати по всіх кутках,
А сидять, як гриби, на своєму місці –
Так роблять завжди голови мудрі.
Бо нащо рватися дуже додому?
Хіба це придасться нащось комусь?
Одному дуже захотілося до гір,
А другий свої вихваляє рівнини,
І кожен щось дуже боїться цих стін,
Кожному набридло сидіти у школі.
Один – Буг, а другий свій Дністер хвалить,
Інші над Прут усі линуть,
Той сумує за водою, що горить,
Той до Бистриці, а той до Сяну проситься.
Тому пахнуть ліси, а тому – луги,
Тому гори, а тому долини,
І так кожен, радий, до свого лине,
Кожен до екзаменів рахує години.
А нащо це все? Чи тут нема хліба,
Скарбівок, пістолетів і всього, що треба?
Усе є! Навіть яблуні вже позацвітали
1 горіхи маленькі вже порозвивалися.
Це можна їсти навіть з більшим смаком,
Ніж жид у п’ятницю цибульку з щупаком.
Іншому знову купатися хочеться,
А небезпека втонути загрожує.
А чому вода епстлерів ніколи не заливає,
Котрі безпечно в саду на тачках катаються?
Я ще був хлопчиськом малим,
Коли купався в ставу глибокому,
І якби Гедаль мене не врятував,
Була б мене жаба у свій рот запхала.
Щодо полювання – я б того не радив:
З порохом і шротом не слід жартувати.
Не одного рушниця вже в могилу вклала,
Не один без зубів мусить підростати.
Якось один на мене рушницю наставив,
Хоч і без дулка – та коли Пан Біг допустить,
То і з палиці вистріл випустить –
І тут-таки мене Шлоїм від смерті врятував.
Найліпше сидіти собі тут, на місці,
Спати, їсти і блошок годувати,
Й не треба багато книжок у голову впихати.
Що за нелюдськість – на цілу добу
Спати кілька годин, вставати зарання,
Перш ніж задзвонить воротар до вставання!
Не треба напружуватися, все з часом прийде,
А що прийде – те, однак, колись знову вийде.
Не той то, що до саду по яблука крадеться
І без грошей яблука купує,
Ані не той, що яблуками торгує
Або в саду яблука пильнує,
Ні не той, що власні яблука з’їдає
Чи з власної кишені яблука купує, –
То алюмнус із семінарії нашої,
Що йде до школи довгим рядом,
І на екзамен з бабраїки,
З інкрудубції чи алгебри,
З читанки чи з інших книг,
Здобуде клас (добре) другий,
Як піде добре, то зробить і постфактум,
Все одно на всі канікули тут залишається.
Це для нього невелике нещастя,
Бо він сам того хотів з усієї душі.
Шкода йому тих яблук червоних
І горіхів на деревах зелених,
Що він сам в семінарії вирощував
І дбайливо землею обкопував.
І епстергельду йому забажається,
Не дрібничка то – він це сховає
І за це, що сам хоче, купить.
Але що мені до того, що він купує (польськ., спотв.). – Упоряд.]
Боїмося знудити читачів тими тривіалізмами, що нам сьогодні мусять видаватися і недотепними, і невеселими, і не подаємо другої вірші Наумовича, що має титул «Mowa miana przez Reb Chaima (Naumowicza) w dzień instalacji na Infarmariusza».
Можна би вважати ті вірші сатирою на тодішні семінарські порядки і на духовий стан тодішніх питомців, і, певна річ, вони є сатирою, але мимовільною. Сам сатирик ніде ані одним словом, ані натяком не зраджує, щоб він стояв хоч трохи вище над рівнем тих поглядів і інтересів, які малює в своїх віршах, щоб у нього в душі було щось своє, високе і святе, чим би він справді дорожив. Він сміється і жартує весело, як дитина, та й годі, жартує і з таких речей, що будять сумні думки (з неробства питомців, із їх байдужості до науки), і з самих предметів семінарського навчання, котрі називає перекрученими назвами.
Розуміється, те, що хтось у молодості сміявся і жартував безжурно, не є ще злий знак, не значить, щоб із нього не мали потім бути люди. Але Наумовичеві жарти стверджують нам один для його біографа важний і, здається, безсумнівний факт, що політична польська пропаганда до 1848 р. майже не доторкнулася його, що його польський патріотизм у 1848 р. був радше модною фанфаронадою, ніж випливом якихось дійсних переконань, і для того так швидко щез, – і що взагалі з семінарії перед 1848 р. Наумович не виніс ніяких переконань, ніяких вищих ідеальних змагань. Тільки в 1848 р. такі змагання почали будитися, погляди почали складатися у нього. Та се для такого внутрішнього процесу була дуже не відповідна, неспокійна пора.
Примітки
Могильницький Антін Любич (1811 – 1873) – український поет, представник консервативного романтизму.
Ценглевич Каспер (1807 – 1886) – польський революційний діяч 1848 р., писав вірші польською і українською мовами.
Снігурський Іван (1783 – 1847) – український церковний діяч в Галичині.
Смолька Франтішек (1810 – 1899) – польський ліберально-буржуазний діяч, львівський адвокат.
Земялковський Флоріан (1817 – 1900) – польський діяч угодовського напряму, депутат львівського сейму.
Конфедератка – головний убір польських повстанців; тут ознака польського патріотизму.
вірші, надрукованої мною в «Житі і слові»… – Йдеться про розділ «Іван Наумович – семінарський рабин» у статті І. Франка «Матеріали і уваги до історії австро-руського Відродження (1772 – 1848)», надрукованій у журналі «Житє і слово», 1895, т. 3, кн. 1, де було вміщено вірш І. Наумовича, написаний макаронічною мовою.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 465 – 469; Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. Покажчик купюр. – К.: Наукова думка, 2009 р., с. 169 – 177.