Огляд української літератури
від найдавніших часів до кінця XIX віку
Іван Франко
І. Великі літературні діячі – сума всього попереднього розвою + власна індивідуальність. От так і з Котляревським: його писання – синтез усього того духового стану, тих течій, що були в Лівобережній Україні при кінці XVIII в.
II. Характеристика того часу: а) упадок Польщі, б) зруйновання Січі, в) скасування Гетьманщини, г) закріпощення селянства, д) змосковщення дворянства, е) впливи європейських чільних ідей чи то посередньо через Московщину (російські вільнодумці, як Новиков, Радищев, мартиністи та вольтеріанці, франкмасони), чи то безпосередньо (Сковорода, кружок Леванди).
III. Котляревського «», почата без серйозного наміру, з часом, у тракті роботи, поглиблювалася. Писана без тенденції; поет потребував тільки висловити свою власну вдачу, свої спостереження та спомини – «Енеїда» не апотеоз козацтва.
IV. Чужі елементи в «Енеїді» – основа Скаррон, Осипов, Блюмауер; форма вірша і строфи Осипова – будова строфи.
V. Українські елементи в «Енеїді» – гумор – у Осипова є також гумор, але незугарний, грубий. Нарис українського гумору – від давніх «Слов» та закінчень у рукописах, літописні оповідання – промова Мелешка, Вишенський, думи, інтермедії та вірші, супліка, вірша про попа Негребецького, Пекельний Марко. Прикмети того гумору: 1) іронія і пафос (сміх крізь сльози), 2) віднаходження несподіваних подібностей в річах далеких і різнородних, 3) добір слів, якими характеризується одно й те саме явище з різних сторін. Українське життя – се життя осідлого, заможного козацтва і не зовсім іще винародовленого панства. Українська традиція – відгомони дуже слабі: Гетьманщина, гетьмани, Гайдамаччина, запорозькі пісні – народні звичаї, вірування, костюми, страви і т. і.
VI. Власні симпатії Котляревського.
VII. Пізніші писання Котляревського – так само синтеза чужих взірців і тем з українським елементом. «» – сентиментальна з гумористичними примітками. «» – тема чужа, форма і дух давніх інтермедій – пародія в тім самім дусі, ще грубше Василя Гоголя «Простак». «» – продовження традиції давніх віршів.
Значення Котляревського: натура гармонійна, високе артистичне почуття – не тільки батько нової української літератури, але перший український новочасний поет, багатство обсервації життєвої, щира симпатія до всього того, що не перестане бути святим і дорогим для пізніх поколінь – плодючі елементи в його творах. Не вичерпав, одначе, ані змісту свого часу, ані багатства української народної вдачі та традиції. Критика.
[18]40-ві роки: 1) , поява «Кобзаря», що нового вносить він в укр[аїнську] літературу:
а) пафос – безпосередній вислов чуття – не сентименталізм, не позування;
б) брак гумору, простота форми;
в) суцільність світогляду – минувшина і теперішність України зливається для нього в один живий образ – се не здобуток шкільної ерудиції, а немов жива теперішність; ліберальні і радикальні ідеї – се у нього не декорація, а вплив положення українського народу;
г) багатство фантазії та влучність вислову, ота вроджена грація, якій найтрудніше дається немов само собою, без труду;
д) його реалізм – фантазія все близька дійсності, черпає з укр[аїнського] окружения, природи, відносин;
є) любов до укр[аїнської] природи – пейзаж нерозривно зв’язаний з його малюванням України;
ж) вірш Шевченка мелодійний, простий, безпосередній вислов його думок, натуральний і граціозний, не вишуканий.
Важніші твори сеї першої доби: «Перебендя», малюнки з козацької доби: «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія»; «Гайдамаки»; Балади: «Причинна», «Тополя»; малюнки з сучасного: «Катерина». Враження Кобзаря, подорож на Україну – думка ширша, критична; переселення, Кирило-Методієве братство, Шевченкове посланіє Шафарикові і його слов’янофільство, «Посланіє живим і мертвим» – «Сон», «Кавказ».
2) Куліш, його перші виступи, «Україна». «Повесть об украинском народе», збирання етногр[афічних] матеріалів, зносини з поляками, план історичної повісті.
3) , його укр[аїнські] поезії, трагедії, історичні праці, його слов’янофільство й українофільство.
4) , змосковщений, слабий талант – «Українські приказки».
5) , його вірші, «Южный русский сборник».
6) Макаровський, «Наталя» і «Гарасько».
7) Александровський, «Вовкулака».
8) – вірші.
9) .
Погром кирило-методіянських братчиків – російські критики – цензура – антракт.
Русини під Австрією.
І. Угорщина. Угорські русини в XVI в., опіка молдавських воєвод, будували школи, видавали церковні книги. Буквар 1639. Зносини з Червоною Руссю – Карпаторуське письменство. «Богословіє» 1598. Гукливське учительне євангеліє, Данилівське учит[ельне] євангеліє. Унгварський рукопис XVII в. Скотарська літопись з 1662 р. В р. 1646 часть уг[орських] рус[инів] приняла унію – їх підчинено ягерським єпископам лат[инським], які притісняли русинів.
1690 учений грек, єпископ де Камеліс, поставлений завідувателем Мукачівської єпархії, почав дбати про русинів. 1692 року його «Казуїстика». 1698 «Катехізис» з латинського, доконаний галичанином, свящ[еником] Корницьким. Від 1744 року починається живіший духовий рух на Угорщині. 1743 року єпископом мукачівським поставлений Емануїл Ольшавський, д[окто]р філ[ософії], засновує в Мукачеві богословську школу і приготовну школу (пренар[аду]) для вчителів.
Змагання – добитися відділення Мукач[івської] єпархії від ягерських єпископів. В богосл[овській] школі, крім руської мови, заведено латинську. Монастирі й собі ж – протоігумен василіян Макарій Шугейда засновує філософську школу в , висилає здібних її учеників до шляхетського конвікту в Кошицях коштом монастиря. Священики дають дітей до гімназії, латинська мова робиться і для русинів мовою науки і навіть конверсаційною.
В році 1772 Марія-Тереза відділює Мукачівську єпархію від ягерської і засновує дух[овну] семінарію, надто генеральну семінарію в Відні. 1772 – 1809 списком Андрій Бачинський збирає довкола себе вчених мужів, організує школи, інспектор Попович Дмитро об’їхав і описав 300 шкіл. Іоаникій Базилович – «Brevis notitia fundationis» 1779. Іван Кутка, автор «Катехизіса» 1803. Іван Пастелій, чоловік вільнодумний (сатира на попа), Орлай, Таркович, перший пряшівський єпископ. Бібліотека з 6000 т.
II. Слов’яно-сербська школа в Новім Саді 1738 – 1748. Мих[айло] Козачинський та інші; драма «Цар Урош». Бачванські русини; поема про Марію на основі Мінеї Димитрія.
I. 1848 рік у Галичині. Знесення панщини. Розбудження мас. Перші газети («Зоря галицька», «Руський дневник»). Зародження театру. Руська мова в школах, кафедра в університеті. Конференція у кн[язя] Пузини. З’їзд слов’янський у Празі. Вибори і сейм уставодавчий, руські посли. – Реакція. Рік 1849. Москалі в Галичині. «Галичо-руський вісник». Повісті . Епос . «Справа» Моха. Язикові спори – церковщення і московщення. Побіда реакції – занепад Галицької Русі – азбучна війна.
II. Кримська війна. Упадок Миколи, доба реформ. Поворот кирило-методіянців. Куліш: «Записки», «Чорна рада», «Хата», друкарня. Костомаров: «Богдан Хмельницький» – монографії – лист до редакції «Колокола».
: «Народні оповідання».
Поворот Шевченка – його писання в неволі, релігійний і політичний радикалізм – «Відьма», «Неофіти», «Марія», «Царі». Тип жінки-матері – покритки – апостолки. Тип Максима – Петруся. «Петрусь» – «Москалева криниця». Шевченкова лірика.
Часи «Основи». Програма націоналістична, вужча від кир[ило]-мет[одіянської], дуалізм – моск[овсько]-укр[аїнський], історіографія і історичне мотивування – доходить до манії у Куліша. Критика з того самого погляду – ненаукова і одностороння. Брак соціальної свідомості – етнографізм. Белетристика: М. Вовчок, Шевченко, Стороженко, Куліш: «Досвітки».
На Україні знесення кріпацтва – європеїзм, справи освіти – недільні школи – українофільство – хлопоманство, елементарні книжки, доноси, арешти і зсилки – упадок і антракт. Антонович, Рильськ[ий], Драгоманов, Пирогов, Стронін.
[18]60-ті роки в Галичині. «Зоря галицька яко альбум». Засмічення руських викладів на університеті. Обрядовщина, латинщення, «Budiatyńce». Польське повстання – Левицького «Uciekiniery». Вплив поезій Шевченка. «Слово» – його дволична гра. «Слово на слово до редакції “Слова”». Кобилянський, Горбаль, : вірші, повісті.
Громади в семінарії, по гімназіях. «Вечерниці», «Нива», «Мета», «Русалка». Куліш у Галичині. Письменники: Климкович, В. Шашкевич, Т. Заревич, Н. Вахнянин. Збирання народних пісень. «Просвіта» 1868, «Правда» 1868, «Письмо до громади».
[18]70-ті роки. Київ стається центром. Європеїзація українського національного руху, правобережці й лівобережці – Київська громада. Чубинський, Антонович, Драгоманов. Досліди над укр[аїнською] народністю, над історією, язиком. Формула гуманістична в протиставленні до історичної. Укр[аїнська] мова в освіті «для домашнего обихода».
Література для інтелігенції. , , , , , .
З’їзд 1874 р. Тріумф праці українців. Книги і статті Ральстона, Рамбо й інших. Соціалістична пропаганда, ходження в народ – українське гайдамацтво, пісні Свидницького та Антоновича. Перші соціалістичні брошури. Указ 1876 року. Драгоманов за границею: його публіцистика, його формула: Україна під одним дахом з Московщиною на грунті ліберальних ідей. Др[агоманов] виносить укр[аїнське] питання перед форум Європи.
[18]70-ті роки в Галичині.
«Правда» безпрограмова – розрив з Кулішем із-за Гайдамаччини – розрив з українцями. Заснування Товариства ім. Шевченка. Навроцький, Верхратський, Желехівський, Огоновський Ом[елян]. Три листи Драгом[анова] до редакції «Друга», «Дністрянка». Соціалістичні процеси. Видання Павлика. «Батьківщина» 1879 р.
[18]80-ті роки. «Громада». «Світ». «Вольное слово». Процес Ольги Грабар. Спроба Куліша: «Краш[анка]», «Хут[орна] поезія», В. Барвінський і «Діло». О. Партицький і «Зоря». «Бібліот[ека] найзн[аменитших] повістей». Віча. Наумович. На Україні. «Луна» Кониського. «Рада» Старицького. «Киевская старина». Книги Петрова і Дашкевича про нову українську літературу.
Примітки
Вперше надруковано у вид.: Українсько-руські наукові курси вакаційні 1904 р., уряджені у Львові Товариством прихильників української літератури, науки і штуки. – Львів, 1904. – С. 8 – 11, без підп.
У відділі рукописів ІЛШ (Ф. З – № 576) зберігається автограф цієї праці під назвою: «План викладів історії літератури руської». Автограф, очевидно, збережений не повністю: у ньому бракує огляду української літератури від Котляревського до Шевченка, є пропуск між тезами: «Поема про Марію на основі Мінеї Димитрія» і «І. 1848 рік у Галичині». Цей «Огляд» І. Франко готував для українських наукових вакаційних курсів, на яких прочитав 18-годинний цикл лекцій 23, 24, 25, 28, 30 червня і 2, 5, 6, 8, 13, 15, 19 липня 1904 р.
Подається за першодруком.
Новиков Микола Іванович (1744 – 1818) – діяч російського Просвітництва.
Радищев Олександр Миколайович (1749 – 1802) – російський мислитель, письменник. Основний твір – «Подорож із Петербурга в Москву» (1790).
Мартиністи – члени містичної секти, що її заснував XVIII ст. Мартінес Паскаліс. У Росії стала однією з течій у масонстві.
Вольтеріанці – послідовники ідей Вольтера, популярного в Росії другої половини XVIII ст.
Фран-масони (франкмасони) – прихильники масонства – релігійно-філософської течії, що виникла переважно в аристократичних колах Англії на початку XVIII ст. Прихильники масонства створювали таємні ложі. Вони оголосили своєю метою об’єднання людей «на засадах братньої любові, взаємодопомоги і вірності». Масонські ложі побудовано на взірець середньовічних цехових об’єднань каменярів (звідси назва), у них же масонство запозичило складну атрибутику і специфічну обрядовість. Масонство спочатку було проявом вільнодумства, поступово в ньому посилювався містицизм. Діяльність масонів засуджувалася і заборонялася церквою. Тепер масонство поширене у багатьох країнах, зокрема в США, Італії, Франції, Великій Британії. Інша назва – франкмасонство.
Скаррон Поль (1610 – 1660) – французький письменник, автор травестійних поем «Тифон» (1664), «Перелицьований Вергілій» (1648 – 1652), які утвердили його як творця нових жанрів у європейських літературах – бурлеску й поем-травестій.
Промова Мелешка – апокрифічна промова смоленського каштеляна Івана Мелешка, нібито виголошена на Варшавському сеймі 1589 р. у присутності короля Зигмунта III.
Александровський – С. В. Александров.
Камеліс Йосиф де (1641 – 1706) – релігійно-церковний діяч грецько-італійського походження; єпископ у Закарпатті. Видав «Катехизис для науки угро-руським людям» (1698), «Буквар язика словенська» (1699).
Ольшавський Емануїл (Михайло-Мануїл; ? – ?) – церковний діяч у Закарпатті, мукачівський греко-католицький єпископ упродовж 1743 – 1767 рр.
Шугейда (Шугайда) Макарій (бл. 1690 – 1778) – український церковний діяч і педагог.
Бачинський Андрій (1732 – 1809) – український церковний діяч у Закарпатті; мукачівський єпископ.
Дмитро Попович – І. Франко, очевидно, мав на увазі Василя Поповича (1796 – 1864) – закарпатського церковного діяча, педагога.
Базилович Іоаникій (1742 – 1821) – український церковний діяч, перший історик Закарпатської України.
Пастелій Іван (світське ім’я – Іван Ковач; 1741 – 1799) – український письменник, церковний і освітній діяч; священик. Автор сатиричних віршів, зокрема «Пастирю душевний», що його мав на увазі І. Франко.
Орлай Іван (1770 – 1829) – український освітній діяч, педагог, лікар родом із Закарпаття. Був директором гімназії кн. Безбородька в Ніжині, Рішельєвського ліцею в Одесі.
Таркович Григорій (1754 – 1841) – український закарпатський церковний і культурний діяч, з 1818 р. – єпископ новоствореної Пряшівської єпархії.
Новий Сад – місто у Сербії.
Козачинський Михайло (Мануїл) Олександрович (1699 – 1755) – український письменник, педагог і філософ. Після закінчення Київської академії виїхав у Сербію, де викладав у Слов’яно-латинській школі поблизу Нового Саду. Автор драм, панегіриків, філософських трактатів.
Бачванські русини – українські переселенці в Бачці – низовині між Дунаєм і Тисою, більша частина якої міститься на території Сербії. Українці («русини», «руснаки») з’явилися тут у середині XVIII ст. Осередок – місто Руський Керестур.
«Руський дневник» – мається на увазі «Ruskyj Dnewnyk» («Dnewnyk Ruskyj») – тижневик, що виходив у Львові 1848 р. за редакцією І. Вагилевича.
«Галичо-руський вісник» – українська газета, що виходила у Львові впродовж 1849 – 1850 рр. за редакцією М. Устияновича.
Епос Могильницького… – Йдеться, очевидно, про незавершену епічну поему А. Могильницького «Скит Манявський».
«Справа» Моха – драма Р. Моха «Справа в селі Клекотині» (1848).
Азбучна війна – боротьба українців Галичини у 1830 – 1850 рр. проти намагання австрійської влади запровадити латинський шрифт для української абетки. Виступи діячів «Руської трійці» (зокрема, «Азбука і abecadło» М. Шашкевича), підтримка П.-Й. Шафарика та Ф. Міклошича змусили уряд відступити.
Куліш: «Записки»… – Йдеться про «Записки о Южной Руси» – фольклорно-історичний збірник у двох томах, що його упорядкував і видав у 1856 – 1857 рр. у Петербурзі П. Куліш.
«Хата» – літературний альманах, виданий у Петербурзі 1860 р. за редакцією П. Куліша.
Друкарня… – Йдеться про українське видавництво в Петербурзі, що його заснував 1857 р. П. Куліш («Друкарня П. О. Куліша»).
…лист до редакції «Колокола». – Йдеться про працю М.Костомарова «Україна» (1860), опубліковану в газеті «Колокол».
Стороженко Олекса (Олексій) Петрович (1805 – 1874) – український письменник, етнограф, художник. Твори писав спочатку російською, а згодом українською мовою. Автор «Українських оповідань» (т. 1 – 2, 1863).
Пирогов Микола Іванович (1810 – 1881) – російський і український хірург, анатом, педагог та освітній діяч.
Стронін Олександр Іванович (1826 – 1889) – український історик, педагог і громадський діяч; був заарештований за антиурядову діяльність.
«Зоря галицька яко альбум» – літературний, історико-етнографічний альманах, що його видав Б. Дідицький 1860 р.
Польське повстання – національно-визвольне повстання поляків проти Росії у 1863 – 1865 рр.
Горбаль Кость Гаврилович (1836 – 1909) – український галицький педагог і журналіст, редактор газет «Нива» (1865), «Русь» (1867).
«Вечерниці» – літературно-громадський тижневик народовського спрямування, виходив у Львові упродовж 1862 – 1863 рр.
«Нива» – літературно-публіцистичний журнал, що виходив у Львові 1865 р.
«Мета» – літературно-політичний журнал, що виходив у Львові протягом 1863 – 1865 рр.
«Русалка» – літературно-наукова газета народовської студентської громади Львова, що виходила 1866 р. за редакцією С. Шеховича замість «Мети».
Климкович Ксенофонт Григорович (1835 – 1881) – український письменник, перекладач і редактор журналу «Мета». Був також співробітником «Слова», «Вечерниць», «Славянской зари».
Шашкевич Володимир Маркіянович (1839 – 1885) – український галицький письменник, автор поетичної збірки «Зільник» (1863), драми «Сила любові» (1864).
Заревич Теодор (Федір) (1835 – 1879) – український галицький письменник, видавець. Автор повісті «Хлопська дитина» (1862), драми «Бондарівна» (1872), інших творів.
Вахнянин Анатоль (Наталь) Климентович (1841 – 1908) – український композитор, письменник і педагог, журналіст, громадський діяч, один із керівників партії народовців.
«Просвіта» 1868… – Мається на увазі рік заснування «Просвіти» у Львові заходами народовців на чолі з А. Вахнянином.
Київська громада – один із осередків (поруч із петербурзьким, харківським, полтавським, чернігівським) української інтелігенції, що проводив національно-культурну, громадсько-політичну роботу; виник 1861 р. в Києві. До нього входили П. Чубинський, П. Житецький, В. Антонович, Т. Рильський, М. Старицький та інші (так звана Стара громада).
Ральстон Вільям (1829 – 1889) – англійський письменник, історик, етнограф. Досліджував історію та культуру народів Російської імперії, зокрема й українського. Автор праць «Russian folk tales» (1873), «Early russian History» (1874) та ін.
«Друг» – літературно-науковий журнал, що виходив у Львові в 1874 – 1877 рр. Спершу мав москвофільське спрямування, а з приходом до його редакції І. Франка (1876) став органом демократичної молоді,
«Дністрянка» – літературний альманах, що видав у Львові 1876 р. «Академический кружок». Організаторами були І. Франко, І. Белей, В. Лукич та ін.
Видання Павлика. – Йдеться про журнал «Громадський друг» (1878), збірники «Дзвін» (1878) і «Молот» (1878), що їх М. Павлик видавав разом з І. Франком.
«Батьківщина» 1879 р. – Йдеться про газету народовського спрямування, яка виходила у Львові впродовж 1879 – 1896 рр.
«Вольное слово» – російська газета конституційно-демократичного спрямування, що виходила у Женеві впродовж 1881 – 1883 рр. за участю, а згодом за редакцією М. Драгоманова.
«Бібліот[ека] найзн[аменитших] повістей» – літературний додаток до газети «Діло», виходив у Львові протягом 1881 – 1906 рр. за редакцією А. Горбачевського, а з 1884 р. – І. Белея. Вийшло 74 томи.
«Рада» Старицького. – «Український альманах» у двох випусках (1883 і 1884), його впорядкував М. Старицький.
Книги Петрова і Дашкевича про нову українську літературу. – Маються на увазі праця М. Петрова «Очерки по истории украинской литературы XIX века» (1884) і рецензія на неї М. Дашкевича «Отзыв о сочинении г. Петрова “Очерки по истории украинской литературы XIX века”» (1888).
Микола Легкий
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 906 – 911.