4. Конструкція староруської суспільності

Іван Франко

Перша часть популярної «Ілюстрованої історії України» кінчиться загальними увагами про торгівлю, князів і дружину в дохристиянській Русі. На мою думку, характеристика староруського купецтва, яку дає проф. Грушевський (ст. 51), не може вважатися вірною.

«Купці, – читаємо там, – були воєнні люди, що продавали зібрану здобич, а при кождій нагоді самі були готові пуститися на здобич, ударити і пограбити, наловити невільника на продаж або іншого добра добути».

На мою думку, таких купців скрізь і завсіди вважають розбійниками, яким ніхто нічого не продасть. Автор, очевидно, не порозумів оповідань давніх джерел, які говорять про воєнні конвої, що супроводили купецькі каравани через небезпечні місця. Проф. Гр[ушевсько]му потрібна була така конструкція для тої самої мети, задля якої він на ст. 53 вбачає зв’язок між войовничими антами та войовничим настроєм найдавнішої Київської Русі, щоб тільки не допустити впливу варягів.

Задля сеї самої причини друга частина «Ілюстрованої історії України» (стор. 55 – 152) вийшла значно слабша і виявляє, особливо в перших параграфах, значні недостатки в використанні не тільки посторонніx свідоцтв, але поперед усього свідоцтв найстаршого київського літопису. Проф. Груш[евський] ані в своїм просторім курсі, ані в отсій популярній історії не цитує найстаршої, очевидно, письменно захованої, а не усно переказаної літописної записки з р. 859, яка виглядає ось як:

„В лѣто 6367 имаху дань Варязи, приходяше изъ за моря, на Чюди и на Словѣнехъ и на Меряхъ и на всѣхъ Кривичахъ, а Козаре имахуть на Полянехъ и на Северехъ и на Вятичихъ, имаху по бѣлѣй вѣвереци тако от дыма" [Полное собрание русских летописей, ч. II, изд. 2. Спб., 1908, ст. 13 – 14].

Стилізація сеї відомості з імперативним «имаху» свідчить аж надто виразно, що вже три роки перед приходом Рюрика до Новгорода була в північній Русі варягами, а в південній хазарами утворена свого роду податкова організація, яку не можна назвати з року на рік повторюваними рабунками, але треба вважати початками тривкішого державного життя.

Так само не звернув уваги проф. Груш[евський] на літописне оповідання про похід Кия на Царгород, про який читаємо в літописі по «Ипатскому списку» фотолітографічного видання 1871 р. стор. 7 – 8:

„И быша 3 брата, единому имя Кии, а другому Щекъ, а третьему Хоривъ, и сестра ихъ Лыбѣдь. и сѣдяшє Кий на горѣ, кдѣ нынѣ оувозъ Боричевъ, а Щекъ сѣдаше на горѣ, кдѣ нынѣ зовет ся Щековица, а Хоривъ на третьей горѣ, отнюду же прозва ся Хоривіца. створиша городокъ во имя брата ихъ старѣйшего и наркоша и Києвъ. и бяше около города лѣсъ и боръ великъ, и бяху ловяще звѣрьє, бяхуть бо мудры и смислєни и нарицаху ся Поляне, от нихъ же суть Поляне Кияне и до сего дни. инии же невѣдуще ркоша, яко Кии єсть перевозникъ быст, оу Києва ко перевозъ бяше тогда съ оноя страны Днепра; тѣмь глаху: "на перевозъ на Києвъ". аще бо [бы] былъ перевозникъ Кый, то не бы ходилъ къ Церюграду. но сый Кий княжаше в роду своєм, и приходившю єму къ церю не свѣмы, но токмо о семъ вѣмы, яко же сказають. яко велику честь примлъ єсть в церя, которого не вѣмъ, и при котором приходи цесари".

Очевидно, мова тут про воєнний похід Кия до Царгорода, давніший від переходу обрів попри Київ, що був коло р. 640. Се позволяє віднести початок державної організації в околицях Києва на початок сьомого віку. Не зайвим уважаю завважити, що на сей похід Кия до Царгорода звернув увагу вже Рігельман у своїм «Летописном повествовании о Малой России» (вид. Бодянського, Москва, 1847, ст. 4). Проф. Груш[евський] наводить се оповідання і в (I, ст. 339) і в «Ілюстрованій історії» (ст. 55 – 56), оба рази не дослівно з літопису, з пропуском епізоду про похід на Царгород, і оба рази з апріорним твердженням, що се оповідання не має історичної підстави, а було зложене тільки для пояснення назв місцевостей. Відки, одначе, взялися назви місцевостей, сього автор не пробує пояснити.

На мою думку, «етимологічне» толкування оповідання про Кия, Щека та Хорива не вірне й не потрібне, тим більше що про напад Кия на Царгород у початку VII в. знайдеться, мабуть, сучасне візантійське свідоцтво, заховане коли не в грецькім тексті, то бодай у старих перекладах на церковно-слов’янську мову; маю тут на думці оповідання про напад якоїсь ворожої сили на Царгород не з моря, але сухопутною дорогою, приточене до візантійської легенди про положення ризи богородиці в храмі у Влахернах, якого текст по двом рукописам із львівських збірок буде надрукований у найближчім томі «Пам’яток». На жаль, у обох рукописах текст значно попсований; видно, хтось мав інтерес у тім, аби затерти сліди сього нападу.

Примітки

Рюрик (? – 879) – за літописною легендою, варязький князь, якого покликали 862 р. новгородці князювати на Русі.

Рігельман Олександр Іванович (1720 – 1789) – російський історик, військовий інженер, топограф, генерал-майор. Автор компіляційної праці з історії України, в якій, незважаючи на тенденційно вороже ставлення до трудящих мас, містяться цінні документальні відомості.

…про напад Кия на Царгород у початку VII в. знайдеться, мабуть, сучасне візантійське свідоцтво… – За останніми даними радянської історичної науки, нема джерел, які б свідчили, що Кий нападав на Константинополь, навпаки, він був з великою пошаною прийнятий імператором Візантії, заснував на Дунаї місто Києвець.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 432 – 434.