5. Норманська теорія

Іван Франко

Т[ак] зв[аній] норманській теорії про походження Русі присвячує проф. Гр[ушевський] і окремий екскурс у своїм курсі (І, 340 – 347 і 579 – 602). Він уважає сю теорію опрокиненою і погребаною, на мою думку, передчасно. Не вдаючися тут у подрібну дискусію деталей, зазначу лише, що т[ак] зв[ані] руські назви Дніпрових порогів, наведені у Константина Порфирородного, всі без виємка пояснюються норманською мовою; що назви майже всіх 25 намісників, підписаних під договором Ігоря з р. 941, і майже всі назви там же підписаних купців, без сумніву, норманські; а нарешті, що найважніше і на що досі не звернено належної уваги, що пануюча династія Південної Русі була норманського походження та що вся початкова часть найстаршого літопису аж до оповідання про хрещення Володимира, оскільки вона говорить про руських князів, являється династичною сагою норманського походження.

До того треба додати, що найстарші відомості з початку IX в., наведені проф. Грушевським, про Русь та русинів, характеризують далеко більше варягів, ніж слов’ян. І так відомість арабського письменника IX в., яку наводить проф. Гр[ушевський] на ст.59 «Іл[юстрованої] історії» як характеристику київських «вояків і купців», виглядає ось як:

«Русь не має ні земель, ні сіл, ні поля; вона промишляє тільки продажжю соболячих та інших шкурок. Вона нападає на землі слов’ян і забирає там людей у неволю, а потім продає їх в Ітилі або в Болгарі. Коли в русина родиться син, батько дитини кладе перед нею голий меч і каже: «Я не лишу тобі ніякого маєтку; матимеш тільки те, що здобудеш сим мечем».

Коли ся характеристика правдива, тоне можна не завважити, що перше її речення відноситься до мисливців, може, в’ятичів, що жили в сусідстві болгар, друге – до розбійників, а трете – до рицарів, а ані одно до купців.

Те саме треба сказати про інші посторонні свідоцтва з першої половини IX в. Найважніше з них свідоцтво в церковно-слов’янській мові захованого житія Степана Сурожського, в якім оповідається про чудо, зроблене тим святим, зглядно про спустошення, вчинені «руською ратією» під проводом князя Бравліна на південнім березі Криму. Проф. Гр[ушевський] згадує про се в своїй «І[сторії] У[країни]-Р[усі]», І, , і в окремій примітці, ч. 50, ст. 535 – 536. В досить багатій літературі, яку викликала ся історична відомість, ніхто, здається, не звернув уваги на те, що Бравлін відповідає германському Braunhild, герой у шоломі.

Проф. Гр[ушевський] стоїть на тім, що назва Русь не могла бути принесена із Швеції («Ілюстр[ована] іст[орія]», ст. 59); на се треба завважити, «що батько датської історії» Саксон Граматик, який жив у XII в., а вмер 1102 р. і свою «Historia Daniae» опер на множестві давніх норманських саг та пісень, у своїх оповіданнях часто згадує норманське плем’я Rutheni та його країну Ruscia; вони живуть десь над Балтійським морем і не мають нічого спільного з Київською Руссю. Згадуючи про покликання варягів новгородцями, проф. Гр[ушевський] проти норманізму підносить «неймовірність такого покликання до управи чужого народу, та ще й ворожого», і додає, що «паралелі до сього факту в історії не можна вказати» («І[стіорія] Укр[аїни]-Русі», І, ст. 344). Дивно, що вчений-історик не згадав хоч би про відому старогерманську сагу про покликання Генгіста й Горси з їх саксонцями до володіння Шотландією.

Без критики приймає пр. Гр[ушевський] також свідоцтво Константина Порфирородного про те, як руські князі вибирали дань від своїх підданих. На ст. 59 «Ілюстр[ованої] історії» читаємо:

«Як настає місяць ноемврій (падолист), зараз князі руські з усєю руссю виходять із Києва і йдуть на «полюддя» (збирання дані) в волості слов’ян, деревлян, дреговичів, кривичів, сіверян й інших слов’ян, підвласних Русі. Там перегодовуються вони цілу зиму, а в місяці апрілі, як розтає лід на Дніпрі-ріці, вертаються до Києва. Тут вони споряджають свої човни і їдуть до Візантії, як уже було розказано».

Проф. Гр[ушевський], так скорий уважати звістки київського літописця книжними комбінаціями, мабуть, не подумав про те, що таке вибирання дані восени та зимою, коли в українських землях оселені місця задля боліт або снігів робляться зовсім недоступними, треба признати комбінацією візантійця, привиклого до іншого клімату, а не історичним свідоцтвом, яке могло би пояснити адміністрацію великої держави.

Примітки

Константин Порфирородний (Константин VII Багрянородний, Порфирогенет; 905 – 959) – візантійський імператор (913 – 959) з Македонської династії, письменник, автор праці «Про управління імперією», в якій є відомості про слов’ян і печенігів.

…під договором Ігоря з р. 941… – Договір укладений між великим князем київським Ігорем (роки правління 912 – 945) і Візантією, що забезпечував інтереси Русі на Чорному морі.

Саксон Граматик (бл. 1140 – бл. 1208) – датський хроніст-літописець, автор «Історії Данії».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 434 – 436.