1. Альманахи 1876 – 1883 рр.

Іван Франко

Я вичитав десь думку, може, більш дотепну, ніж обгрунтовану, але все ж досить вдалу, що кожна література, яка тільки зароджується або відроджується, починається з періоду метеликів і принагідних брошур, після чого проходить період альбомів та альманахів, поки, врешті, не дійде до журналів і періодичних видань. Українська література в Галичині, за всіма ознаками, досі перебуває в фазі альманаховій. Тільки політика зуміла створити собі постійні періодичні журнали. Літературні ж видання до 1880 р. усі хиріли і підтримувалися штучно; заснована в 1880 р. паном Партицьким і видавана тепер Товариством імені Шевченка «Зоря» є, мабуть, першим літературним журналом, що тримається на власних ногах. Правда, фінансові мотиви тут іноді зумовлюють відмову від усього, що нагадувало б якийсь свідомий літературний напрям; і в результаті – еклектизм, внаслідок якого твори слабкі або посередні, але такі, що не виходять поза рамки рутини, постійно ставляться вище від праць хоча б трохи визначніших, ближчих до життя, таких, що не підходять під мірила шкільної естетики.

Тому й не дивно, що особливо молодші сили, які хотіли б промовити до громадськості незалежно від цих естетичних і моральних формул наших гімназій, обирають собі тип видання збірного, що з різних причин є вигіднішим. Передусім йдеться тут про фінансовий бік справи. Одну книжку на зібрані гроші значно легше випустити в світ, ніж цілий ряд періодичних видань. Та хто знає, чи не важливішим є тут питання цензури. За австрійським законом про пресу кожне періодичне видання після виходу з друку підлягає подвійній цензурі: поліції і прокуратури; натомість книжка неперіодична, коли вона має розмір понад п’ять аркушів, цензурі не підлягає. Отже, при надмірному ригоризмі цих властей, що поєднується з неуцтвом у літературних і наукових справах, можливо, тільки книжка може мати надію донести до суспільства дещо вільніше слово.

В українській літературі в Галичині ця доба альманахів почалася в основному з половини сьомого десятиліття [1870-х рр.]. Поряд з фалангою старших народовців, згуртованих навколо видання «Правда», виступає на сцену група молоді, що теж проголошує національні ідеали, але не поділяє ні естетичні, ні етичні, ні суспільно-економічні погляди старшого покоління так, як вони ним сформульовані (найчастіше тільки в формі заперечення: цього ми не хочемо, бо це дарвінізм! Цього не хочемо, бо реалізм! Цього не хочемо, бо неестетичне і т. д.). І ось у 1876 р., як перша ластівка, з’являється виданий цією молоддю альманах (разом з календарем) під назвою «Дністрянка». Правда, цей альманах ще різнорідний; у ньому згуртувалися під одним дахом люди, які через десять років розійшлися в протилежних напрямах: до табору так званої старої партії, до клерикального табору, до теперішніх народовців і до молодої, або радикальної, групи. Та як-не-як, ця остання група в альманасі переважає, дає до нього кілька оригінальних творів з життя українського народу, вперше знайомить українську громадськість з прізвищем і творчою манерою Еміля Золя, подаючи в перекладі його новелу «Повінь».

Майже одночасно з «Дністрянкою», немов для того щоб підкреслити свою відрубність, старші народовці, зокрема, брати Барвінські, видають і собі альманах «Руська хата», значно більший за розмірами. Тут менше еклектизму, зате значно більше сірої безпрограмності. Найбільше місця займають тут твори двох буковинських поетів: дві довгі і позбавлені будь-якої вартості поеми Данила Млаки з доби воєн Хмельницького, цікава з багатьох поглядів драма Федьковича «Довбуш», кілька праць пана Куліша і Ганни Барвінок (пані Кулішевої), вірші Федьковича, Млаки, Шрама, Устияновича і декілька статей меншої вартості. Незважаючи на такі поважні імена, як Федькович, Куліш і Барвінок, громадськість сприйняла цей альманах надзвичайно холодно, і тоді, як «Дністрянка», видана людьми, досі майже невідомими, того ж самого року розійшлася у кількості понад 1000 примірників, «Руська хата» й понині [1887 р.] повністю ще не розпродана.

Так звані соціалістичні процеси, що в 1877 – 1878 рр. зовсім несподівано і з абсолютно випадкових причин впали на галицьку українську молодь і в яких під виглядом соціалізму уряд та суспільство намагалися задушити будь-які, навіть найскромніші прояви критики і вільної думки, викликали наслідки зовсім протилежні задуманому, бо покликали до життя видання незрівнянно гостріше за тоном і радикальніше щодо критики суспільних відносин, ніж усі попередні й пізніші українські видання. Був це видаваний М. Павликом та І. Франком «Громадський друг», який після виходу двох місячних номерів з цензурних причин перейшов на форму альманаху, тобто збірного видання, під заголовком «Дзвін», а згодом «Молот».

Ці два альманахи, що разом з двома номерами «Громадського друга» становлять одну цілість, незважаючи на поліційні конфіскації, справили велике враження на українську громадськість усіх таборів. Читали їх з обуренням, але читали і передавали з рук у руки. Висловивши вголос своє обурення та жаль з приводу того, що «такі речі вже й у нас друкуються», кожний у душі визнавав усе ж їхню слушність, а українські журналісти, що не знаходили слів для висловлення свого обурення й осуду в адресу видавців і сушили свій мозок, вигадуючи що раз огидніші байки про них, пізніше, незважаючи на це, передруковували статті з заклятого джерела.

Незважаючи на повну незрілість ідей і методів цього видання, треба визнати, що воно посіяло більше здорового зерна, дало більше імпульсів до корисної праці для народу, ніж будь-яке інше з українських видань у Галичині. Ті, що найбільше з ним полемізували, як, наприклад, покійний Володимир Барвінський, найбільше ним і користувалися; ті ж, що спочатку обурювалися і закидали насмішками твердження ентузіастів, через кілька років самі гордо їх проголошували як свої власні, як аксіоми.

З цього часу тривала боротьба між старшим і молодшим поколінням народовців, боротьба нерівна, що й провадилась нерівномірно, хоч би тому, що старші, люди зрілі, переважно залишаючись на посадах, були організовані, і хоч були небагатими, та все ж не позбавленими життєвих засобів, тоді як молоді, внаслідок процесів вибиті з нормальних життєвих умов, маючи погану репутацію в уряду і серед громадськості, рідко могли підняти незалежний голос на захист своїх поглядів. У 1879 і 1880 рр. вони видають «Дрібну бібліотеку», переклади популярних праць іноземних авторів та деяких белетристичних творів (усього вийшло 14 номерів, у яких вперше з’явилися українською мовою переклади з Геккеля, Гекслі, Лавеле, Добролюбова, Писарева, а також «Каїн» Байрона і кілька розділів з «L’Assommoir» Золя).

Того ж 1880 – 1881 р. Іван Белей та І. Франко видають журнал «Світ», в тоні вже значно стриманішому, і пробують у ньому з своїх позицій розглядати загальнонародні справи. Ці видання, засновані невеличким гуртком молодих, змусили старших народовців реорганізувати свою роботу. Десь у той час починається жвавіший рух серед старших, що частково переймають ідеї молодих. Пан Романчук засновує в 1879 р. часопис для народу під заголовком «Батьківщина», на якому, особливо в перші роки, дуже виразно позначилися запозичення з «Громадського друга»; пан Партицький засновує літературний журнал «Зоря», а пан Барвінський – політичну газету «Діло», що мала бути органом цілої партії народовців.

Барвінський поставив першим пунктом своєї програми угоду, і то не тільки зі старою партією «Слова», але і з молодцю. Але його тактика на два боки була зовсім неоднакова. Бо коли зі старими він намагався порозумітися з допомогою підлещувань, замовчування їхніх помилок і ціною далекосяжних поступок, навіть програмного характеру, то до всіх нових поглядів серед молоді (крім тих, які сам собі він від неї засвоїв) виявляв велику нетерпимість і не гребував потай агітувати проти декого з цієї групи, аби привернути їх на свій бік. Зрозуміло, що його спроби поширити серед молоді старонародницький напрям не мали бажаного успіху вже хоча б через те, що на питання, на які молодь звертала головну увагу, а саме на суспільні та економічні справи, Барвінський не мав жодної відповіді, крім хіба стереотипної: на це у нас ще не час. А коли, врешті, у 1881 р. на першому народному вічі у Львові він сам наважився грунтовніше розглянути ці справи і дати на них відповідь, то лише довів, що був у цій галузі цілковитим профаном; навіть зародки програмних суспільно-економічних ідей він утопив у повені фраз.

Але ще за життя Барвінського народовці мали можливість переконатися у тому, що політика угоди, яку він розпочав, провадилася не у тому напрямі, в якому її треба було вести. Молодь до політики «Діла» не пристала, натомість партія «Слова», незважаючи на ангельську щодо неї терплячість, поблажливість і потурання Барвінського, обдарувала наш край такими зозулячими яйцями, як ганебний з усякого погляду процес Ольги Грабар і товаришів. Тому й не дивно, що по смерті Барвінського настає поворот у протилежний бік; до складу редакції «Діла» входять деякі представники молодшого табору, які одночасно також підтримують своїми працями «Зорю», «Батьківщину» та інші видання народовців. Однак цей союз тривав недовго, і тепер ми переживаємо добу роздвоєння між старшими і молодшими, роздвоєння значно глибшого, хоч і менш гострого за формою, ніж у 1877 – 1882 рр. Те, що могло деякий час здаватися здобутком політики Барвінського, розпливається й розлазиться саме в міру того, як виявляються глибші суперечності. Тому й не дивно, що література альманахів знову зростає. На початку цього року з’явився у Стрию альманах «Ватра» (вогнище), виданий паном Василем Лукичем, одним з найбільш гарячих прихильників Барвінського, на кошти місцевого українського клубу. Незабаром з’явиться також «Жіночий альманах», видаваний Наталею Кобринською та Оленою Пчілкою, а віденське товариство «Січ» приступає до видання альманаху в пам’ять 20-ї річниці свого існування і прибутки призначає на пам’ятник Т. Шевченкові.

Оглядові змісту і провідних думок цих альманахів ми присвятимо дальші нариси.

Примітки

Партицький Омелян (1840 – 1895) – український філолог, історик і педагог. Видавець і редактор журналу «Зоря» (1880 – 1885).

Товариство імені Шевченка – Літературне товариство ім. Т. Шевченка, засноване 1873 р., на основі якого 1893 р. виникло Наукове товариство імені Шевченка у Львові.

Правда – літературно-науковий і політичний журнал народовців, що виходив у Львові у 1867 – 1898 рр.

Дністрянка – літературний альманах, виданий Академічним гуртком у Львові 1876 р.

…брати Барвінські… – йдеться про Володимира Григоровича Барвінського (літературні псевдоніми – Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.; 1850 – 1883) – українського письменника, критика і публіциста, редактора народовських органів: журналу «Правда» (1876 – 1880) і газети «Діло» (1880 – 1883), та про його брата – Олександра Григоровича Барвінського (1847 – 1926) – українського політичного діяча та історика літератури.

Барвінок Ганна – літературний псевдонім Олександри Михайлівни Білозерської-Куліш (1828 – 1911), української письменниці.

Шрам Наум – літературний псевдонім Григорія Івановича Воробкевича (1838 – 1884), поета, автора стилізованих під народну поезію історичних дум та ліричних віршів.

Устиянович Корнило Миколайович (1839 – 1903) – український художник і письменник.

Так звані соціалістичні процеси… – Йдеться про суд 14 січня 1878 р. над заарештованими в січні – червні 1877 р. І. Франком, М. Павликом, О. Терлецьким, на якому Франко був засуджений до ув’язнення на шість тижнів та штрафу за поширення забороненої літератури.

Громадський друг – літературний і політичний журнал революційно-демократичного напряму, який видавали у Львові 1878 р. І. Франко та М. Павлик.

Дзвін – збірник революційно-демократичного напряму, виданий І. Франком та М. Павликом після закриття Громадського друга в 1878 р. як його продовження.

Молот – літературно-громадський збірник революційно-демократичного напряму. Видали у 1878 р. у Львові М. Павлик та І. Франко як продовження журналу Громадський друг та збірника Дзвін.

Дрібна бібліотека – видання перекладних творів художньої і наукової літератури, що його здійснювали І. Франко, М. Павлик, І. Белей у 1878 – 1880 рр. Вийшло 14 випусків.

Геккель Ернест (1834 – 1919) – німецький біолог-еволюціоніст, пропагандист дарвінізму, був стихійним матеріалістом. У «Дрібній бібліотеці» в перекладі І. Франка у 1879 р. була видана праця Геккеля «Звідки і як взялася людина на Землі».

Гекслі Томас Генрі (1825 – 1895) – англійський біолог, представник природничо-наукового матеріалізму, один з перших популяризаторів дарвінізму. У «Дрібній бібліотеці» у перекладі І. Франка була видана його праця «Білковина» (Львів, 1879).

Лавльє (Лавеле) Еміль Луї Віктор де (1822 – 1892) – бельгійський буржуазний економіст, історик, публіцист. У «Дрібній бібліотеці» у перекладі І. Франка була видана його праця «Власність грунтова і її історія» (Львів, 1879).

Романчук Юліан (1842 – 1932) – український діяч, один із лідерів народовців.

Батьківщина – громадсько-політична газета, виходила у Львові у 1879 – 1896 рр., призначалася переважно для селян. Спочатку мала ліберально-буржуазне, а в 1889 р., коли в ній співробітничав М. Павлик, демократичне спрямування. Пізніше, коли редактором її був Ю. Романчук, набрала виразного буржуазно-націоналістичного характеру.

…зі старою партією Слова… – Йдеться про москвофілів, органом яких була газета «Слово».

«Слово» – громадсько-політична і літературна газета монархічно-клерикального напряму, орган москвофілів. Виходила у Львові 1861 – 1887 рр.

процес Ольги Грабар і товаришів. – Йдеться про політичний процес групи українських громадських діячів-москвофілів (1882), звинувачених у державній зраді, але виправданих судом.

Ватра – літературно-науковий збірник, виданий 1887 р. у Стриї Василем Лукичем (В. Левицьким) і присвячений пам’яті Т. Г. Шевченка та 25-річчю літературної діяльності Ю. Федьковича.

Лукич Василь – літературний псевдонім Володимира Лукича Левицького (1856 – 1938), українського літературно-громадського діяча і видавця в Галичині.

Жіночий альманах – альманах вийшов під назвою «Перший вінок» у Львові в 1887 р. Видали його Наталя Кобринська й Олена Пчілка з допомогою І. Франка.

Кобринська Наталя Іванівна (1855 – 1920) – українська письменниця і громадська діячка, один з організаторів жіночого освітнього і громадського руху в Галичині. Альманах «Перший вінок», проаналізований І. Франком у цій статті, містив її перший літературний твір «Шумінська» (названий у наступних редакціях «Дух часу»), оповідання «Судія» й статті з жіночого питання в Галичині.

Пчілка Олена (Ольга Петрівна Косач, 1849 – 1930) – українська письменниця, мати Лесі Українки, сестра М. Драгоманова, член-кореспондент УАН (з 1927 р.).

Січ – організація студентів-українців Віденського університету, що виникла в кінці 1860-х років. В різні часи до неї входили демократично настроєні представники студентства (О. Терлецький, Марко Черемшина та ін.).

…до видання альманаху в пам’ять 20-ї річниці свого існування… – Цей альманах не вийшов.