3. «Жіночий альманах»

Іван Франко

Щороку на початку березня львівські народовці святкують річницю смерті найбільшого поета України Тараса Шевченка. Це їхнє національне свято, яке вони відзначають, між іншим, дуже старанно організовуваним музично-декламаційним вечором. Протягом більш як двадцяти років стало звичаєм, що цей вечір починається промовою одного з визначніших народовців, у якій, крім біографічних і літературних відомостей про поета, викладаються також їхні погляди чи то на його твори, чи на самі народні і суспільні справи, порушувані поетом.

Минулого березня [1886 р.] написання такої промови доручено було панові Цеглинському, теперішньому редакторові «Зорі» й авторові комедій, які я рецензував в одній з попередніх моїх статей цьогорічної «Prawdy». Пан Цеглинський немало нас здивував, бо, згадавши в загальних рисах про ідеали Шевченка і зазначивши, що галицькі народовці працюють над їхнім здійсненням, він накреслив перед численними зборами картину 26-літньої громадської діяльності, її досягнень і майбутніх цілей. Отже, це була в повному розумінні програмна промова. Як же схарактеризував пан Цеглинський цю програму?

«Ми є народово-консервативна народовська партія. Ми вважаємо віру основою нашої національності й основою дальшого національного розвитку. Ми проголошуємо це відверто як перед духівництвом і його владою, яка безпідставно запідозрює нас у релігійній байдужості, так і перед тими радикальними елементами, які, працюючи в галузі народної освіти, хотіли б віру залишити осторонь. Крім того, ми є партією народною, яка, йдучи за проводом Шевченка, за останніх 26 років здійснила в Галичині справжню суспільну революцію, бо усунула перегородку між народом і інтелігенцією.»

Далі він намагався докладно показати, як ці думки втілюються в творах української белетристики, науки і мистецтва. Правда, при цьому він був змушений досить часто притягати до консервативно-народовського табору людей і твори, які з ним не мають нічого спільного, починаючи від самого Шевченка і закінчуючи автором цих рядків. Характерною була одна частина промови (цитую з пам’яті, бо вона не була надрукована, мабуть, з побоювань конфіскації цісарсько-королівською прокуратурою):

«Дуже втішним явищем є зростання свідомості наших жінок, які тепер приступили до видання «Жіночого альманаху», який, можна сподіватися, буде редагуватися в дусі тих ідей, що проголошені у моїй промові».

Вже тоді, знаючи докладно історію цього альманаху, пан Цеглинський не міг би цього сказати, коли б він ставився уважно до своїх слів і коли б мав намір викласти ці речі так, як вони виглядають насправді, а не просто сипнути своїм слухачам піском в очі. Історія його виникнення як характерна риса культурних течій, що киплять в українському суспільстві, буде, сподіваюсь, досить цікава для всіх, і тому я хотів би хоча б коротко розповісти про неї читачам «Prawdy».

Кілька років тому в Станіславі з ініціативи і під керівництвом пані Наталі Кобринської (дочка депутата Озаркевича) було засновано «Товариство руських женщин». Метою цього товариства мала бути пропаганда жіночого питання з допомогою літератури, тобто, з одного боку, висвітлення українській громадськості шляхом лекцій та відповідних видань українською мовою сучасного становища і сучасної боротьби жіноцтва, з другого ж – піднесення свідомості українок у цьому напрямі і пробудження серед них руху, аналогічного рухові жінок в інших освічених країнах Це товариство спочатку розбудило великий ентузіазм, придбало близько сотні учасниць, але незабаром у самому керівництві почали виникати непорозуміння. Деякі люди доброї волі, але обмежених поглядів, стали підкопуватися під програму товариства, бажаючи повернути його діяльність на улюблену стежку української інтелігенції – на притулки, на постачання вбогим спідничок та панчішок, словом, бажаючи з освітнього товариства, заснованого для культурної праці, зробити товариство філантропічне.

Проте, поки головою товариства була пані Кобринська, їй вдавалося, хоч і з труднощами, протидіяти цій підривній діяльності. Дотримуючись початкової програми, керівництво вирішило видати альманах, створений виключно на основі оригінальних літературних і наукових праць самих українок, і розіслало відозву до авторок, доручивши його організацію пані Кобринській. І справді, на відозву симпатичного товариства, довіряючи імені редакторки, яка набула собі доброї слави на літературному полі своєю невеликою, але глибоко продуманою і опрацьованою новелою «Задля кусника хліба», а також кількома доповідями в товаристві про сучасне жіноче питання в Галичині і за кордоном, відгукнулися майже всі авторки, а, крім них, зразу приєднався чималий гурт молодших, початкуючих сил, захоплених тим самим духом і вірних тим самим ідеям. Однак ще до того, як розпочалася робота над впорядкуванням матеріалу, що надходив, відбулися події, які зробили неможливим дальше перебування пані Кобринської в товаристві.

В Станіславі утворено було єпископську столицю й призначено єпископом ксьондза Пелеша; серед львівських народовців розпочався пам’ятний поворот направо, до тих церковно-урядово-галицьких ідеалів, що їх пан Цеглинський досить влучно охрестив ім’ям консервативно-народовські. Під впливом цієї течії «Жіноче товариство» теж вирішило, що і йому необхідно здобути собі ласку нового владики та заперечити поголоски, що вбачали в цьому товаристві нібито щось радикальне, неприхильне до уніатської церкви. Тому ухвалено закупити з членських внесків срібну тацю і подарувати її єпископові. Довідавшись про це рішення, що зовсім розходилося з програмою товариства, пані Кобринська і ще декілька вільнодумніших його членів вийшли з товариства, а пані Кобринська вирішила видати розпочатий альманах власним коштом. Правда, правління товариства тягалося з нею деякий час, домагаючись повернення надісланих творів, але, коли самі авторки заявили, що свої праці довірили тільки пані Кобринській, зовсім замовкло. Тим часом Кобринська залучила сильну помічницю в особі відомої української письменниці Олени Пчілки, і оце заходом, а також коштом обох цих жінок пощастило видати першу цього роду в українській літературі книжку, що є явищем надзвичайно важливим і симпатичним.

Я повторюю те, що сказав вище: вже знаючи історію постання жіночого альманаху, пан Цеглинський повинен би був утриматися від того, щоб підтягати цю колективну працю під народово-консервативний стяг уже хоч би тому, що щодо руху, який нібито виявляється в цьому виданні, ми бачимо в ньому лише глузування і цинічні дотепи. Питання освіти, праці і прав жінки галицькі народовці досі зовсім не порушували в теоретичному плані (крім лише Барвінського, який ці питання вирішував у ультраконсервативному дусі), натомість у своїх белетристичних творах вони завжди визначали і визначають жінці нужденне і другорядне місце і щонайбільше вкладають їй в уста кілька патріотичних фраз. Тому й не дивно, що жіночий рух відразу ж при своїй появі в українській галицькій літературі повинен був вийти з рамок консервативного народовства і шукати собі власної дороги, тим більше, що і в цьому альманасі, так само як і в стрийському, ми зустрічаємо певну кількість праць, відкинутих редакторами-народовцями як неестетичні, тривіальні або надто радикальні; більша частина з них, безперечно, теж зазнала б тієї самої долі, коли б їхні авторки наважилися видрукувати свої твори в «Зорі» або у фейлетоні «Діла».

Оглядом змісту цього альманаху, що незабаром має вже з’явитися, ми займемося в наступній статті. Тут лише зауважимо, що це велика книжка, яка має близько 30 друкованих аркушів. У ній взяло участь 17 авторок-українок з Галичини й України, що дали разом понад 45 праць більших або менших, у віршах або прозою, белетристичних, а також наукових і публіцистичних.

Примітки

Озаркевич Іван Григорович (1826 – 1903) – український культурно-громадський діяч і письменник, був депутатом галицького сейму і австрійського парламенту.

Товариство руських женщин у Станіславі і Товариство руських жінок, або Жіноче товариство – культурно-освітня організація в Галичині, заснована Н. Кобринською у 1884 р. Ідеї жіночої емансипації обговорювались товариством в альманасі «Перший вінок» (1887), у трьох випусках альманаху «Наша доля» (1894, 1895, 1896), у двох випусках альманаху «Жіноча бібліотека» (1912).

Оглядом змісту цього альманаху… займемося в наступній статті. – Про альманах «Перший вінок» І. Франко протягом першої половини 1887 р. писав ще тричі (див.: Ruskie album kobiece, Ruch, Lwów, 1887, № 6; Perszyj winok, Kraj, Петербург, 1887, № 26; у скороченому варіанті ця рецензія була надрукована у газеті Kurjer Lwowski, 23 czerwca 1887 г.).