6. Аскетична теорія Толстого

Іван Франко

Завданням цієї праці було насамперед дослідити літературну і поетичну діяльність цього геніального письменника, дослідити те, що зробило Толстого «великим письменником російської землі», як його незадовго до смерті назвав Тургенєв. Завдання це в міру сил ми виконали. Натомість не будемо вдаватися до детального розгляду його теоретичних творів чи входити в дискусію з висловленими в них ідеями.

Таких творів Толстой написав цілу низку, але існує загальна і слушна думка всіх критиків, що не в них слід вбачати право автора на безсмертність, хоча в них знаходимо уривки прекрасні й високохудожні. Щонайбільше ці твори дають багатий і цікавий матеріал для характеристики Толстого як людини, і ми не сумніваємося, що його біографи повинні їх з цього боку старанно використовувати. Ми присвятимо цим творам лише кілька загальних зауважень, щоб не поминути їх при характеристиці духовного обличчя цього великого письменника й незвичайної людини.

Теоретичні твори Толстого поділяються і хронологічно, і за змістом на дві групи: твори педагогічні (1862 – 1875) і суспільно-релігійні (з 1881 р. до останніх років). Педагогічні твори Толстого були наслідком практичної роботи його народної школи в Ясній Поляні й видання протягом короткого часу педагогічного журналу «Ясная Поляна», де вони переважно друкувалися. Тільки остання стаття, що належить до цієї категорії, – «Про народну освіту», була надрукована 1875 р. в радикальному журналі «Отечественные записки», хоча зміст її докорінно розходився з усім духом і напрямом цього журналу.

Педагогічна діяльність Толстого була не дуже щасливою, і легко зрозуміти чому. Педагогом він зробився з аматорства, під впливом теорії народництва, що була поширена в Росії, але без жодної наукової і педагогічної підготовки. Вніс він до школи лише свій незрівнянний талант оповідати про те, що він сам бачив і що він добре знав (наприклад, історію Наполеона і війни 1812 р., яку відобразив у своєму романі), і це вмів він дуже добре викласти сільській дітворі. Коли ж дійшло до реальних елементарних відомостей з фізики, географії, історії тощо, то його знання були дуже недостатні, пояснення неповні й нечіткі, отож – і жодних наслідків навчання.

Але замість того, щоб побачити причину невдач у своїй власній непідготовленості до такої діяльності, Толстой з властивою для нього швидкістю у формуванні думки, але недокладністю в деталях і неточністю логічного мислення накинувся на всю сучасну педагогіку, визнав усі реальні дисципліни за речі непотрібні для селян, заперечив можливість існування будь-якої педагогічної науки і намагався створити якусь специфічно російську, скоріше специфічно власну систему емпіричної педагогіки, що полягає в інтуїтивному орієнтуванні, в постійному експериментуванні. Зрештою, сам він звів цю систему до мінімуму, твердячи, що для російського селянина власне й непотрібно жодної іншої науки, крім читання Біблії, вміння писати й рахувати.

Така мінімальна програма не здивує того, хто знає, що в поглядах Толстого того часу наступив рішучий злам, про який ми згадували, аналізуючи «Анну Кареніну». Був це поворот не стільки до релігії, скільки до якогось, аскетизму, не так до чистого первісного християнства, як твердив сам Толстой, а швидше до своєрідної форми буддизму, який, зрештою, навіть виявив вплив на його світогляд, як про те свідчать переробки кількох індуських, в основному буддійських, невеличких оповідань, що їх знаходимо у зібранні творів Толстого.

Під впливом цього напряму Толстой вбачав у школі не освітню установу, що дає молодому поколінню деякий запас відомостей, більш-менш потрібних для пізнішого практичного життя, які поглиблюють і розширюють його погляд на світ і життя, а установу насамперед виховавчу, отже, таку, що готує людей морально досконалих, свого роду виправний будинок. А підхопивши давно відомий і заяложений парадокс Бокля (Buckle’a), що з розвитком цивілізації знання розвиваються і набирають щораз більшої сили, а мораль залишається незмінною, зробив з нього висновок, що, власне кажучи, знання взагалі не потрібні для піднесення моральних основ, тобто для вдосконалення і ощасливлення людей.

Раз дійшовши до такого висновку, він легко міг мотивувати його, вказуючи на страждання і горе, що їх несе з собою сучасна цивілізація, дійти до заперечення цієї цивілізації, тих знань як не потрібних для російського селянина, який сам у своїй первісній дикості стоїть набагато ближче до джерела морального добра, а тому й до щастя, ніж ті, що мають освіту.

Озброєний такими поглядами й величезною дозою наївності, яку можна дарувати тільки геніям і дітям, Толстой у 1881 році переїхав до Москви. Він прибув до столиці під час перепису населення і сам взяв участь у цій справі. Це дало йому можливість заглянути до брудних і темних завулків, до льохів і на піддашшя, до будинків розпусти і злиднів великого міста. Тут він пізнав новий, досі невідомий йому світ міського пролетаріату. Він намагався наблизитися до нього, бути філантропом, допомагати нещасним, намагався заохотити й інших знайомих до цього, але, на своє здивування, пересвідчився, що багато хто з отих «нещасних» зовсім не прагнув дати себе «витягнути з болота», а знайомі на його філантропічні і фантастичні плани усунути одним махом злидні шляхом «викупу з них» усіх їхніх жертв лише знизували плечима.

І повторилося знову те саме, що й зі школою. Замість того, щоб замислитися над тим, чи був він сам підготовлений до того, щоб зрозуміти й лікувати такі суспільні явища, як столичний пролетаріат, Толстой відразу виступив з заявою про безглуздість усіх суспільних теорій, проголосив знамениту теорію «непротивлення злу» і заглибився в релігійні твори, щоб дійти до основ загадки життя, отримати до рук ту полярну зірку, навколо якої обертаються найвищі інтереси, найпотаємніші прагнення людства.

І потягнувся довгий ряд широких, на перший погляд, глибоко філософських, а по суті туманних, науково безвартісних етично-релігійних трактатів: «Ото ж, що маємо робити?», «У що я вірю», «Виклад Євангелія», «Про зміст життя», «Чому люди розпиваються», «Про життя» і т. ін. Російська цензура майже жодної з цих статей не дозволила друкувати в Росії; незважаючи на це, вони, однак, поширювалися тисячами літографованих, гектографованих і переписуваних від руки примірників, а за кордоном друкувалися в перекладах на іноземні мови.

Як викладач святого письма, Толстой не пішов шляхом сучасної європейської егзегетичної науки; для такої праці не вистачало йому багатьох умов. Він ступив на шлях, з давен-давен уже протоптаний російськими сектантами: не викладання, пояснення дійсного, первісного й історично ствердженого значення Євангелія, а під ставлення під традиційний текст своїх власних ідей, прагнень, поглядів. Таким чином, провісник з Ясної Поляни хоч і не створив школи, зате створив секту так званих толстовців.

Свою пропаганду розпочав Толстой за традицією усіх проповідників, глибоко переконаних у правдивості своїх ідей, з «радикальної» переміни способу свого власного життя. А передусім – геть розкіш, вигоду й комфорт! І Толстой поселився у тісній хатинці тут же біля графського будинку, де жили його дружина й діти, одягнув червону сорочку й селянську свитку, перестав розчісувати волосся й бороду, почав рубати дрова, носити тягарі, шити чоботи, ходити за плугом, як це мав робити Христос відповідно до одного з апокрифічних оповідань.

Щоправда, чоботи, пошиті ним, нічого не були варті, і дружина Толстого роздавала їх селянам задарма. Правда, тоді, коли він вправлявся в аскетизмі селянського життя, його дружина гребла і гребе великі гроші за щораз нові видання його творів, які вона видавала власним коштом і які розходилися в тисячах примірників. Слід додати, що раніше, друкуючи свої твори в періодичних виданнях, Толстой брав зовсім не аскетичні гонорари, а за «Анну Кареніну» Катков заплатив йому більше 20 тис. карбованців і то тільки за право першого надрукування її у своєму «Русском вестнике».

Відомий критик Брандес у статті про Толстого дуже влучно і делікатно висміяв цей його аскетизм, далекий, як небо від землі, від аскетизму перших християн або індійських «святих» і навіть від невимушеного аскетизму російського селянина. Толстой іде за плугом і дає себе фотографувати в цій ситуації; фізичну працю він переплітає розмовою з високоосвіченими людьми з свого краю, із-за кордону, а також писанням своїх творів – все це речі для селянина недоступні.

Незважаючи на це, зовнішня форма його аскетичного життя й тон глибокої щирості, що звучить у його творах, заборонених цензурою, привели до нього багато молоді, що жадала «нового слова», нової праці для загального добра. Те, що індивідуальність Толстого повинна була справити велике враження на молоді уми, схильні до ентузіазму й самопожертви, річ очевидна, і його ім’я було відоме кожному майже з дитинства. Але чим відповів Толстой на гарячі пориви і прагнення молоді? Зрозуміло, – своїм принципом непротивлення злу, тобто радою припинити всяку активну політичну боротьбу, пропагандою необхідності віри в бога і морального самовдосконалення, теорією про необхідність жити селянським аскетичним життям, далеким від зіпсутої цивілізації, в блаженнім єднанні з природою і в єдності з народом.

І пішла молодь, грунтуючись на цих основах, створювати сільськогосподарські колонії. Про їх долю досі мало що відомо. Те, що ми чули з усних оповідань, тільки підтверджує припущення, які можна було зробити заздалегідь. Більш палкі учасники колоній зазнають розчарування й залишають їх, менш сильні переживають моральний занепад, спиваються і гинуть, але значна кількість більш твердих духом поступово, силою самих обставин повертається до давніх ідеалів – до активної боротьби з політичним і суспільним злом.

Сам Толстой під впливом величезної катастрофи голоду, що спіткала його батьківщину, дав своїм прихильникам добрий приклад відмови від давніх принципів, вирушивши особисто на боротьбу з лихом і закликаючи до цієї боротьби усю людськість, що здібна відчувати й мислити. На цьому шляху ми побажаємо йому якнайбільших успіхів і не сумніваємося, що, раз ставши на цей шлях – свідомої суспільної праці і свідомої боротьби з лихом, він зможе швидко вилікуватися від свого містичного буддизму і віднайде знову свою творчу силу художника, твори якого вже сьогодні завоювали йому таке визначне місце серед геніїв усього світу.

Примітки

Бокль Генрі-Томас (1821 – 1862) – англійський буржуазний історик і соціолог.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 245 – 250.