Переднє слово
Іван Франко
Хв[альний] Виділ товариства «Руська бесіда» у Львові, бажаючи вшанувати 30-ті роковини існування русько-народного театру в Галичині, а притім користуючись нагодою крайової вистави у Львові, щоб показати розвій русько-українського театру, поручив мені зладити якомога докладний образ сього розвою. Завалений різнорідними роботами, я нерадо взявся за се діло, знаючи добре, що щоб виконати його як слід, треба би довгого часу і великої праці.
Та коли остаточно я таки мусив узятися й за сю роботу, котру приходилося кінчити в дуже короткім часі, вважаю потрібним згори заявити, що книжці моїй дуже далеко до того, щоб могла видержати строго наукову критику. Я навіть не силувався написати вповні наукову історію нашого театру, будь-що-будь історію мало що не 300-літню. Я даю тільки загальний нарис, скелет такої історії, а в тій часті, що відноситься до новішого русько-українського театру від 1864 року, особливо в Галичині, даю переважно тільки звід сирих матеріалів, узятих почасти із архіву галицького Виділу крайового та з протоколів «Руської бесіди», а почасти з сучасних руських і польських газет.
Сказати по правді, поручения хв[ального] Виділу «Руської бесіди» відносилося тільки до сього нового і то тільки до галицько-руського театру. Та я вважав не лишнім бодай побіжно оглянути також історію нашого давнішого театру, котрий, хоча, без сумніву, занесений до нас із Заходу, з Польщі, Чех і Німеччини, все-таки в XVII – XVIII віках розвивався у нас гарно і становить, по думці многих компетентних критиків, одну з головних окрас нашої тодішньої літератури.
Без сумніву, найслабше оброблена у мене середня доба нашої театральної історії, від кінця XVIII в. до початку 1860-х років. Хто знає, як мало у нас зроблено для прояснення сеї доби нашого театру – в російській Україні його можна би назвати «кріпосним театром» – і як тяжко доступне в Галичині навіть не одне таке, що вже на тім полі зроблене в Росії, той, певно, не подивується неповноті звісток у моїм начерку. Може, власне ті люки спонукають більше тямучих патріотів таких, що мають під рукою багатші матеріали, до поновлення моїх звісток.
Так само – знаю се добре – недостаточна буде й глава про сучасний русько-український театр у Росії, бо й тут я міг користуватися тільки тими уриваними звістками, що проскакували з Росії до галицьких часописів.
Та при всіх тих хибах, котрих годі було устерегтися при такій роботі, я надіюсь, що мій звід матеріалів буде де в чому навчаючий і пожиточний, хоч би як основа для дальших, спеціальніших праць. За те, що в нім є найцінніше – архівні матеріали, котрі уможливили мені розказати майже цілу історію галицько-руського театру за остатніх 25 літ, нехай мені вільно буде висказати прилюдну подяку послові советнику д[октору] Савчаку, що дав мені можність поробити виписки з актів Виділу крайового, відносних до руського театру, а також хв[альному] Виділові «Руської бесіди».
Львів, 20 апр[еля] 1894
Примітки
Савчак Дам’ян (1847 – 1912) – діяч народовської партії, депутат галицького крайового сейму.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 293 – 294.