1
Переклад Івана Франка
Яда мовить:
Я, тату, розповів тобі про перше пекло, Раураву,
Послухай же про пекло ще, що зветься Маха-Раурава.
Там на п’ять тисяч миль вокруг земля вся з міді кована,
Внизу огонь горить і так розпалена вона огнем,
Що світить на весь світ, немов уповні місяць, сходячи.
Там Ями слуги грішних пруть, зв’язавши руки й ноги їм,
І обертають, мов снопів, на середину котять їх.
А круки, чаплі, сови рвуть, вовки їх, скорпіони жруть,
І мухи й кречети їдять, аж доведуть їх на сам плац.
Обпечені, збентежені, вони кричать раз в раз: «Ой-ой!
Ой тату! Мамо! Братику! Ой любі!» В страху своїм
Вони не мають полегші. Отак вони збуваються
Свого буття, аж поки з них не змиє всякий злоби слід.
Очистяться з гріхів своїх за тисяч раз по тисяч літ,
Та далі друге пекло є, що зветься Тамас, зимне страх,
Завдовж як Маха-Раурава, довкола вкрите пітьмою.
Там люди, зціплі стужею, в страшливій пітьмі бігають,
Шукають виходу, гнітуть, одні о других б’ються, знай,
Зчіпляються, клубляться враз, кричать із болю в холоді.
Та й інші кари ще терплять, ще й голод, спрагу лютую.
Різкі вітри, що снігом б’ють, проймають аж до кості їх,
А з голоду ссуть власний шпик, п’ють власну кров, що капле з них.
Без впину биті крутяться, взаїмно попихаються.
Такі страшенні муки там терпить людство в тім Тамасі,
Аж доки крихіточки провини їх не змажуться.
А обік інше пекло є страшне, що звуть Нікрінтіна.
Точило величезнеє там ненастанно крутиться,
На нім людей нав’язаних шматують парки шнурами,
Що йдуть із пальців Ями слуг, і тнуть від стіп до голови.
Та не вмирають через те оті стражденні грішники –
На сто шматків розсічені, вони назад зростаються.
Отак січуть там грішників, шматкують тисячі років,
Аж доки до краплиночки гріхи їм не сполощуться.
Та слухай ще, що я скажу: є пекло, Апратішта звесь,
А ті, що в пекло те ввійшли, нестерпні муки зносять там.
Колеса там, вали й шнури приладжені для лютих мук
На тих людей, що впали в гріх. Прив’язані до тих коліс,
Вони довкола крутяться невпинно сотні тисяч літ.
А другі знов прив’язані до валу, що вода вертить,
І крутяться довкола так, і кров з них капає раз в раз,
І кров’ю заплива лице, з очей кроваві сльози ллють.
Такі їх муки! Жаден твір живий не витерпів би їх.
Про інше пекло слухай ще, що Ашіпатравана звесь!
Поміст в ньому на тисяч миль огнем ярким покритий весь,
Промінням сонячним наскрізь до крихти перепалений,
Живі істоти, що живуть в тім пеклі, все поклони б’ють.
Та всередині вказуєсь прекрасний мокролистий ліс,
А листя в нім – самі мечі, о превелебний брахмане!
Ще й міріади чорних псів там гавкають, мордатих страх,
Зубатих, мов тигри, страшних. Вони пильнують в лісі тім,
Вогкім, тінистім, аж сюди живі істоти прибіжать,
Що спрагу лютую терплять, кричать: «Ой мамо! Серденько!»
В найтяжчім горі ноги їх огнем горять, що б’є з землі.
А як у ліс вони прийдуть, повіє вітер, кине їх
На землю – тут вони падуть у море яркого вогню,
Що бухає по всій землі і лиже все у інший бік.
А тут і тії пси страшні із тіла нещасливих тих
Рвуть член за членом. Отаке се пекло, батьку дорогий.
Послухай ще про пекло те страшне, що Тапта-кумбга звесь.
Куди не глянь, котли стоять розжарені, в огні яркім,
А в них олій, розтоплене залізо, олово кипить,
І бухає, і прискає понад яркеє полум’я.
Сюди-то слуги Ямині неправих мечуть стрімголов;
Вони киплять, а з членів їх розварених гнила вода
Тече, і капа з костей шпик. Страшливі кречети їм рвуть
Розламані очні кістки з розтрощеної голови.
Знов люті птахи мечуть їх у ті самі котли, і знов
їх голова розварена, їх члени, нерви, м’ясо, кість
І шкіра – все зростається в олії тім кипучому.
Живих, окріпших грішників тут слуги Ями ложками
Мішають, і вертяться там в олії тім вони кругом.
Така-то Тапта-кумбга та, як я говорю, батьку мій.
Примітки
Парки – в давніх римлян лиховісні богині людської долі. В оригіналі йдеться про слуг Ями.
Апратішта – буквально: що йому не можна чинити опору.
Ашіпатравана (Асіпаттравана) – до складу цього слова входить три лексеми: асі (меч), паттра – (листя), вана (ліс).
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 100 – 102.