2. Написи вавілонських царів

Переклад Івана Франка

Перед заснуванням Вавілона і усталенням у ньому столиці вавілонського царства вавілонці жили довгі віки під самостійними царями, що панували в різних містах. Найстарші пам’ятки таких царів дійшли до нас із міст Сіргулля, Агаді та Ур. Найстарший відомий досі цар Сіргуллі, Ур Ганна, панував коло р. 4500 перед Хр(истом). Його отець, відомий із напису під назвою Гальгінна, правдоподібно не був царем, так що Ур Ганну можна вважати основателем династії. Пам’ять про нього заховав Овідій у своїх «Метаморфозах» IV, 112, де читаємо:

Rexit Achaemenias urbes pater Orchamus isque

Septimus a prisci numeratur origine Beli

З його підписом заховалися в більш або менше значних обломках два стовпи з написами про доконані ним будівлі. Із його потомків відомі імена декількох, а один із них Намуруні присвятив богині Бау діорітовий поріг ось із яким написом:

3. Богині Бау, доньці неба,

Володарці величного дому,

Пані своїй – я, Нам-кінні,

Цар Сіргуллі, слуга твій могучий,

Для дверей помешкання твойого,

Спровадив сей камінь коштовний [Hommel, ор. cit, 286 – 298]

Із володарів Агаді, яких панування припадає на час коло 3800 літ перед Хр(истом), найважнішим був Шаркунні, більше відомий під грецькою назвою Саргон, від якого дійшов до нас глиняний валок з фігурами і просторим написом, що містить у собі повну і дуже цікаву автобіографію сього царя. Нема сумніву, що вона не зовсім те саме, що ми розуміємо під автобіографією, але в значній мірі легенда, зложена самим царем для додання собі поваги. Ось її текст:

4. Саргон я, могучий цар Агади.

Богу відданою була мати,

Мій отець лишився невідомим,

Брат вітця мойого жив у горах.

Місце вродження мого – Азуріпану,

Що лежить на березі Євфрату.

Як віддана богу моя мати

Почала мене й родила тайно,

Положила в скриньку тростинову,

Облила смолою її віко

І поклала скриньку над рікою

Так, аби вода її не вкрила.

Занесла ріка мене до Аккі,

Що зоветься «Вилив вод великих».

Аккі, званий «Вилив вод великих»,

Виховав мене й приняв за сина

И огородником своїм поставив.

Як я порався в тім огороді,

Полюбивсь Іштарі я богині,

І вона царем мене зробила.

І я царював літ сорок п’ять

Над людей чорноголових родом.

Перед їх численними рядами

Виїздив я на спижевім возі,

Їздив я дорогами тяжкими;

Панував над краєм гір горішніх,

Позаймав верхів’я гір долішніх,

Тричі доходив [я] аж до моря.

Місто Нітуккі опанував я,

І піддавсь мені Дур-Іль великий.

Інші збурив я й зрівняв з землею.

Як по мні такий же цар настане

Над чорноголовим сим народом,

Запанує у такій повазі,

Їздитиме на спижевім возі

Тими же дорогами тяжкими,

Запанує на горішніх горах,

Зігне голови царів долішніх,

Тричі добереться аж до моря

І покорить Дур-Ілю високий, –

Коли в місті мойому Агаді

Він на царському стільці засяде,

Хай згадає, що я перед ним був,

Перед ним і довершив все теє

[Hommel, ор. cit., стор. 302 – 303, пop.: Weber, op. cit., стор. 206, де, одначе, брак закінчення, т(о) є(сть) останніх 22 рядків]

Саргонів син Нарам-Сін, що панував по його смерті, не полишив по собі таких літературних пам’яток, як його батько, а його ім’я, заховане в трьох сучасних йому написах і в далеко пізнішім ассірійськім літописі, свідчить про зріст культу бога місяця Сін. Протягом дальших століть центр державної сили переходить із Агаді на південь до міста Ур, у якому протягом століть 3300 – 3100 стрічаємо трьох визначніших царів – Ур-Бау, Гудію і його сина Ур-Нінгірсу. Всі три вони, а очевидно й уся династія, до якої вони належали, титулують себе намісниками Сіргуллі, хоча місцем їх постійного пробутку був Ур. Ур-Бау зазначив себе просторим написом на діоритовій статуї бога Нінгірсу (сумерійська назва Мардука), якої початок виглядає ось як:

5. Богові Нінгірсу,

Могутньому героєві бога Інліллі,

Ур-Бау, намісник Сіргуллі,

Син, уроджений богом Нін-Агалем

Покликаний щирим серцем

Богині Іганни,

Якому Нінгірсу власть надає;

Який возвіщає ім’я богині Бау;

Якому бог Інкі силу дає,

Покірний, низько підданий

Жрець богині Нінні

Улюблений слуга бога Люгаллі,

Любимець богині Ур-Бауі,

Я, а бог Нінгірсу – се мій цар.

Далі напис перечисляє множество будівель храмів, доконаних сим царем на честь різних богів і богинь [Hommel, op. cit., стор. 312 – 314].

Далеко визначнішим володарем був Гудеа, який полишив по собі багато різьблених пам’яток з написами про свої воєнні походи, а також про торговельні зносини з різними сусідніми краями. Коли судити з одного уривкового напису, він походив із низького роду. В тім уривку читаємо:

6. Своєї матері я не знав,

Моя мати була глибінь водяна;

Свойого батька я не знав,

Мій батько був глибінь водяна;

Дун-Цідда, муж провидіння,

Звернув своє око на мене

І продовжив життя моє [Ibidem, стор. 320].

До найдавніших царських написів, що мають форму молитов, належить напис на глиняному валку Гудеї, намісника Сіргуллі (коло р. 2800 пер(ед) Хр(истом), звернений до бога Нініба, по-сумерійськи Нінгірсу. Ось його текст:

7. Войовниче, драконе дикий,

Що жадного супірника не маєш!

О Нінгірсу, що в глибині живеш.

Що в місті Ніппурі князюєш!

Войовниче, які твої веління

Повинен вірно я сповняти?

О Нінгірсу, тобі я храм збудую,

Твої всі сповню постанови.

Твоя сестра й дочка, яку ти

У місті Еріду породив,

Та, що жінкам нараджує приличне.

Богам будущину віщує,

Моя богиня Ніна і сестра

Сірара-Сурітта героя

Нехай у човен сей святий

Своєю виступить ногою!

О пані, владнице судьби,

Що небу й землям долю судиш,

О Нінту, мати всіх богів,

Даруй цареві Гудеї,

Що храм сей збудував,

Щасливі, довгії літа!

Остання строфа повторюється часто на інших написах царя Гудеї. Із пізніших потомків царя Гудеї зазначу тут лише Дунгу, який полишив по собі також немало написів про своє панування. Ось, при(міром), напис на одному валку, що служив за печатку:

8. Богові Нуску,

Величному послові бога Інліллі,

Своєму цареві

Присвячує отсе цар Дунгі

Для продовження свого життя.

Присвячує могутній герой,

Цар Ура, цар Суміра й Аккада,

Намісник Ніппура [Hommel, op. cit., стор. 354].

Ще кілька століть пізніше бачимо, як осередок власті з Ура переходить до Нізіна в середній Вавілонії. Тут панують королі семітського походження, по яких лишилися три назви: Гаміль-Ніндар, Лібід-Удар та Ішмі-Даган. Вони панували в часі між 2700 і 2500 рр. Заховані з часу їх панування уривки гімнів величають бога Ніндара.

9. О Ніндаре, пане, сину Інліллі!

Камінь, який я кинув у битві,

Піднявся, наче дим важкий;

Ти не підняв до нього свою руку.

Між царицями сам ти пануєш.

О Ніндаре, пане, сину Інліллі,

Хто може стати на прю з тобою?

З гори високої хай уступа твій ворог,

З гори Маган хай щезне супостат!

Зброю спижеву твердую

Гнеш ти, як шкіру м’якую.

Я цар, що при твоєму боці

Сили й хоробрості набрався.

Я цар, що для життя далеких днів

Кладе ім’я своє,

Поставив собі сю царську статую

На вічні часи [Hommel, op. cit., стор. 339 – 340].

Незвичайно гарний також гімн-напис, що містить благословенство для вавілонського царя Агумкакріме, що належав до Кассітської династії і панував коло р. 1600 перед нашою ерою. Сей напис не звертається просто до богів, тільки говорить про них і про царя у третій особі:

10. Ану і Антум у небі

Нехай благословлять його!

Бель і Беліта в Екурі

Хай долю присудять йому!

Еа й Дамкіна, що проживають

У Океані великім,

Хай благоволять йому

Життя довгоденство подати!

Беліта, пані великих країв,

Хай щастя його зробить повним!

Сін, те небесне світило,

Хай дасть йому царськеє сім’я довіку!

Шамаш, небесний герой,

Всеї землі побідитель,

Хай укріпить його трону основи

На довгії-довгії дні!

Еа, володар глибин водяних,

Хай мудрість його повною зробить!

Мардук, що любить правління його,

Хай достатки його всі повними зробить!

Гарну молитву-напис полишив по собі також Набуполассар, перший цар нововавілонської держави, що панував у рр. 625 – 605, уложену з нагоди перебудови храмової вежі Етеменанкі при храмі Есагіля у Вавілоні:

11. Мардуче, господе мій,

Ласкаво глянь на се діло побожне!

По твоїм високім, незміннім велінню

Нехай отсе діло, рук моїх творіння,

Довіку стоїть!

Як ся будова Етеменанкі,

Грунтована сильно в землі,

Так хай основа мого трону

Триває довгі дні!

О Етеменанкі, будівле висока,

Благослови царя,

Що відновив тебе!

Коли Мардук у здвизі празничнім

Засяде в твоїй середині,

Сповісти мені, доме високий,

Ласку Мардука, мойого пана!

А ось на закінчення ще коротка молитва Ассурбаніпала, царя ассірійського, який, вибираючися в дорогу до Вавілона, аби відбудувати те місто, зруйноване його дідом Сеннахерібом, просить на се благословенства у вавілонського бога Мардука:

12. Згадай про Вавілон, о боже,

Який у гніві серця твого

Ти зруйнувати допустив!

На Есагіль, твій царський дім,

Ти голову свою направ,

Зверни лице своє!

На місто те поглянь,

Яке покинув ти,

Аби замешкати у іншім місці,

Яке тобі припало до вподоби!

Дай, пане всіх богів,

Дай, Мардуче, мені

Наказ до подорожі в Вавілон!

На твій наказ високий,

На твій наказ незмінний

Най вийде мій похід у Есагіль! [О. Webber, op. cit., стор. 127 – 128]

На переході від третьої до другої тисячі літ перед нашою ерою вавілонські царства, що більш або менше самостійно існували досі в Сергаллі, Урі та Вавілоні, підпали під зверхність еламітів. їх столицею зробилося місто Ларса, де коло р. 2150 панував Нур-Рамман, від якого між іншим лишився напис на глиняній табличці, захований у руїнах міста Ур:

13. Богу Уру-кі, свому царю,

Присвячує отсе Нур-Рамман,

Могутній герой, пастир города Ура,

Цар Ларси, що в городі Урі

Побудував храми величні

Богу Уру-кі й богині Нінгаль [Hommel, op. cit., стор. 350].

Бог Уру-кі й богиня Нінгаль були обоє божества місяця.

При кінці третього тисячоліття перед нашою ерою стрічаємо уперве в Вавілоні, що первісно, мабуть, по-сумерійськи називався Тінтір, семітську династію царів, із яких Сумуля-Ілю панував від р. 2020 – 1985. Одним із його намісників у східній часті краю на границі Елама був визначний воєвода Мутабіль, який лишив по собі напис:

14. Мутабіль, хоробрий воєвода,

Любимець бога Інкі (Еа),

Любимець богині Іштари,

Намісник краю Бад-Аннакі,

Що розтрощив голови

Народу анисанкі,

Покорив город їх Машкім,

Викоренив плем’я барахсім [Hommel, op. cit., стор. 354].

Рівночасно з ним панували в Урі еламітський цар Кудус-Мабуг і його син Ірі-Аку, і оба спільно вони панували в рр. 1960 – 1920. В ту пору припадає пам’ятний похід еламітів на Палестину, про який оповідає XIV розділ єврейської книги Битія, що починається ось якими реченнями:

«І сталося в днях Амар-Пала (по-єврейськи Амрафель), царя Сенаару (Вавілона), що Аріок, цар Елласара (Ларси) і Кедор-Лягомер, цар Елама і Тідгаль, цар Гоя (краю Гу), вирушили війною проти царя Содоми, і проти царя Гоморри, і проти царя Адми, і проти царя Цебоїм, і проти царя Зоара. Усі вони прийшли як союзники на долину Сіддім (тепер Мертве море). Дванадцять літ вони служили царю Кедор-Лагомерові, а тринадцятого року збунтувалися».

Далі оповідається, як ті царі побили ханаанських царів і між іншими жильцями Содоми забрали в неволю також Лота, братанича Авраамового. Довідавшися про се, Авраам уоружив 318 своїх домівників, напав із ними ніччю на еламітський табір, розігнав еламітське військо, освободив Лота, його родину та інших бранців і вернув додому з великою здобиччю. Новіші дослідники бачать у вавілонськім царі Амрафелі (по-вавілонськи Амур-Паль) того самого воєводу Мутабіля, якого напис наведено вище. З біблійного оповідання виходило би в такім разі, що той Мутабіль із воєводи зробився вавілонським царем і був сучасником єврейського патріарха Авраама [Hommel, op. cit., стор. 364].

Мутабіль, по-вавілонськи Сін-Мубалліт, панував, мабуть, до своєї смерті як удільний цар Вавілона, під зверхністю еламітів. Тільки його син, що вступив на царський столець 1923 р.(до н. е.), здужав незабаром по одержанні правління зламати перевагу еламітів. Про се говорить ось який напис:

15. У третьому році царя Хаммурапі,

Що мав запомогу богів Ану й Еа,

У яких здобув він великую ласку,

Він вирік свій присуд над батьком і сином,

Над паном країни Ямут-Балюм

І над його сином Рі-Агу [Hommel, op. cit., стор. 361 – 2].

Під паном країни Ямут-Балюм треба розуміти дуже вже старого тоді Кудур-Мабуга, а назва Рі-Агу значить те саме, що біблійний Аріок; оба вони, син і батько, були царями Ларси протягом 68 літ і оба дожили упадку свого царства.

В XIX ст. перед нашою ерою виступає на історичне видовище велична постать царя Хаммурапі, який розпочав нову династію і був основателем її столиці в Вавілоні, хоча місто Вавілон існувало вже давніше. Панування сього царя (1923 – 1868 рр. до н.е.) було добою великого розвою в організації вавілонської держави та суспільного життя, а найвизначнішою пам’яткою його панування лишилася книга законів, певно, не сотворених ним самим, але усталених і списаних за його володіння на великім діоритовім камені, який при кінці XIX в. Французька наукова експедиція віднайшла в руїнах Сузи. Для нас важніші його написи про будову каналів та храмів, що мають, без сумніву, також літературну вартість. Ось напис на великому каналі Євфрату:

16. Хаммурапі, великий цар,

Цар Вавілона, якому служать

Чотири сторони світу;

Я здобуваю побіди

Для Мардука-бога,

Для пастиря мого,

Що серцю мойому дав радість.

В часі, коли боги Ану та Бель

Дали мені власть над народом

Суміра й Аккада

І скіпетр над ними дали мені в руку,

Я викопав канал

«Благословенство Хаммурапі»,

Добродіяння для народу.

Ним допливають води достатку

Для народів Суміра й Аккада.

Його береги з обох боків

Я призначив на збіжжевії ниви,

Много корців зерна велів сіять на них.

Тривкий доплив вод сотворив я

Для народу Суміра й Аккада.

Людей Суміра й Аккада,

Їх множества незліченні

Я звіз ураз і оселив,

Достарчив їм страви й напою,

Обдарував їх достатком і благом,

Дав їм жити в вигідних домах.

Відтепер я для вас Хаммурапі,

Могутній цар і любимець

Великих небесних богів.

Величезними силами,

Які дарував мені Мардук,

Я збудував високий замок

З широченними брамами;

Його вежі високі, як гори,

І він стоїть при вході

Великого каналу

«Благословенство Хаммурапі».

Сей замок назвав я Сін-Мубалліт.

По імені вітця мойого,

Що виплодив мене на світ.

Статую Сій-Мубалліта,

Вітця й родителя мойого,

Поставив я чотирма кутами

До чотирьох сторін світу [Hommel, op. cit., стор. 408].

Наведу ще з одного напису, з якого заховалися тільки відламки, закінчення, в якім автор напису, зложеного, очевидно, ще за життя царя, благословить ім’я того царя:

17. У всіх чотирьох частях світу

Хай величається ім’я твоє!

Широко розселені народи

Хай повинуються вірно тобі,

На лиця падають перед тобою!

Твоя величність хай велична буде.

Твої піддані хай будуть віддані

Тобі на вічний час! [Hommel, op. cit., стор. 409]

Династія Хаммурапі панувала до р. 1731, по чім до року більше-менше 1500 настало панування коссеїв із племені хеттинів, які й потому ще звиш 400 літ панували під зверхністю ассірійців. Аж у р. 1154 постає нова вавілонська династія з роду Паші, якої найвизначнішим представником був цар Набукудурріуссур, біблійний Навуходоносор, або ще коротше Небукаднецар, що панував від р. 1137 – 1131 [до н.е.], отже, навіть у порівнянні до свого вітця Мардука, який панував 17 літ, дуже коротко. Небукаднецар полишив по собі славу великого завойовника, яку потверджує також вавілонський напис, захований із деякими ушкодженнями. Читаємо в нім ось що:

18. В часі, коли Набукудурріуссур,

Величний князь, могучий син Тінтіра,

Вождь королів, хоробрий цар і жрець,

Намісник Ірді, сонце свого краю,

Ущасливитель свойого народу,

Сторож границь, синів всіх забезпека,

Закону цар, у суді правосудний,

Герой хоробрий, що війська шле в бій,

Держитель лука превеликого,

Що не боїться ні війни, ні бою,

Що зброєю зламав міць люллюбеїв,

Що поневолив, сплюндрував коссеїв,

Що королів по своїй волі ставить,

Сам цар над ними, Мардукові милий,

Коли позвав його богів цар Мардук

Помстити поневолення Аккада,

Він вирушив зі своїм збройним людом.

Від Діра, від твердині бога Ану

На тридцять миль розсіяв він руїну.

У липні розпочався похід той;

Немов огонь, людей палила спека,

А пил гарячий пік, як полум’я,

І не було води ніде довкола,

Бо позасипувано всі криниці.

Пропала сила коней величезних,

Мужів хоробрих теж хиталася відвага.

Тоді надтяг у пору цар могутній,

Немов боги самі несли його;

У похід вдавсь Набукудурріуссур,

Який супірника собі не має.

Він не злякався трудностей дороги,

Всі перешкоди усував зі шляху,

Він поспішав наперед без упину,

Аж поки цар могутній не дійшов

До берега ріки Улай в Еламі.

Зібралися царі довкола нього,

Щоб видать ворогам рішучу битву.

Огнів між ними запалало много,

Аж дим від них затьмив обличчя сонця.

Тоді зірвалася страшна негода,

Розлютувалася велика буря;

У вихрі битви ніякий візник

Не міг товариша свого пізнати.

Та цар нічого того не злякався

І сам у тую люту битву вдався,

На ворога він рушив без вагання,

На ворога богів завзято вдарив.

Сповняючи накази божественні

Іштари й Раммана, богів війни,

Він кинув горе на царя Еламу,

Упокорив усю його країну

І переможцем став Небукаднецар,

Еламську всю країну звоювавши,

Жильців її усе добро забравши.

Коли ж з побідою й веселим серцем

Вернув до краю свойого Аккада,

Тоді, щоб ласку показать хоробрим,

Які йому в тім бої помагали,

Усі міста в великім краї Нама,

Які колись під давніми царями

Були свобідні, потім беззаконно

Свобід позбавлені лихими ворогами,

Великий цар і князь Небукаднецар

Освободив указом торжественним,

Як цар, рішаючи усі рішинці,

Вернув їм стародавнюю свободу [Hommel, op. cit., стор. 451–499].

Недовге панування сього царя скінчилося нещасливо для нього, бо його побили ассірійці, які коло р. 1000 перед Хр(истом) на довгий час запанували над Вавілоном. Ще раз між рр. 625 – 538 [до н.е.] підіймається Вавілон на ступінь самостійного царства, головно під володінням Набополассара та Небукаднецара II, щоб нарешті улягти перському завоюванню царя Kipa та його сина Камбіза.

Примітки

Сіргулля – очевидно, Шірпурла, в сучасній історіографії давнього Сходу – Лагаш. Місто відкопане археологами у 1870-х роках. Дата 4500 років до н. е. вимагає уточнення, бо найдавніші відомі нам імена шумерських владарів належать до періоду від 2900 до 2500 до н. е.

Шаркунні – аккадський владар Шаррукін І, або Саргон І, жив у XXV сторіччі до н. е.

Ассурбаніпал – сучасне Ашшурбаніпал, ассірійський цар, дату правління якого уточняємо згідно з прийнятою тепер хронологією (668 – 626 до н. е.). Сучасні форми Імен згаданих тут інших ассірійських царів: Саргон II, або Шаррукін; Сінахеріб; Ассархадон.

Іштар – богиня ранкової і вечірньої зорі, тобто планети Венери.

Навуходоносор, Небукаднецар – ім’я нововавілонського царя в клинописних текстах читається Набукудурріуссур (604 – 561 до н. е.), в Біблії – Невухадреццар, в грецьких текстах – Новокодросорос або Навуходоносарос. У сучасній літературі відомий під еллінізованим іменем Навухдоносор. В перекладі І. Франка він виступає як під своїм аккадським іменем Набукудурріуссур, так і під біблейським Небукаднецар (Невухадреццар).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 12 – 24.