1. Сумерійці й семіти
Переклад Івана Франка
Перші початки людської культури в долинах Євфрату й Тігру губляться в сумерці передісторичної старовини. По новішим дослідам не підлягає, одначе, сумнівові, що першим племенем, яке заселило та каналізувало межиріччя Євфрату й Тігру, було не семітське, але т(ак) зв(ане) сумеро-аккадійське плем’я, що в передісторичних часах прийшло сюди правдоподібно з Турану.
Сьому племені належить по всякій правдоподібності честь винаходу, крім інших культурних здобутків, головно на полі рільництва, також найстаршого письма, що з образкового звільна переходило в значкове. Тому, що матеріалом для сього письма були плити або валки з випалюваної глини або м’якого каменю, то й форми сього письма від незугарних рисунків переходили в лінії та клинці. Відси й пішла назва «клинового письма», яким зложене було протягом довгих тисячоліть багате і різнорідне письменство літературного, історичного та наукового змісту.
В якім культурнім стані прибули сумеро-аккадійці на межиріччя Євфрату й Тігру, годі знати. З найстарших пам’яток, списаних сумерійською мовою на яких 4000 літ перед нашою ерою, можна догадуватися, що їх релігія була де в чому подібна до сучасного сибірського шаманства, с(е) зн(ачить) у головному була вірою в духи, що живуть у повітрі і наводять на людей усяке лихо. В одній такій пам’ятці сумерійської мови читаємо (Ноmmel, ор. cit., стор. 250):
1. Азад, дух-нищитель,
Що все роздирає;
Азад, дух ворожий,
Що руйнує небо;
Намтар, дух зарази,
Улюблений син
Бога Інліллі,
Потомок богині Нін-кі-галь,
В небі відрізують вони
Сильця, кидають на землі,
Вони – пекельная порода.
Більше-менше коло р. 3800 перед нашою ерою в південній Вавілонії появляється семітське плем’я, правдоподібно плем’я кочівників, які ступнево опановують оселених сумеро-аккадійців. Під їх впливом сумерійський полідаимонізм звільна перетворюється на політеїзм з визначним розділом богів світла й тьми, неба й підземелля, а в дальшій консеквенції добра й зла. Ще чистою сумерійською мовою, але вже з слідами політеїзму, уложено оповідання про те, як бог Мірі-Дугга (пізніший Мардук, біблійний Меродах) уздоровлює божевільного чоловіка.
2. Мірі-Дугга зглянувся
На його недолю,
До батька свойого Інкі
Приступив у його домі
І промовив отсії слова:
«Мій отче, помішання змислів
Найшло на нього з підземелля».
І другий раз до нього він
Промовив отсії слова:
«Що має чинити той чоловік?
Не зна він, як позбутися недуги».
Відповідає Інкі
Свойому синові Мірі-Дугга:
«Мій сину, чого ще не знаєш ти,
Чого ще маю я вчити тебе?
Що я знаю, се знаєш і ти.
Іди, мій сину Мірі-Дугга,
Візьми посудину чисту,
Зачери в неї води
В місці спливу двох рік,
Додай до тої води
Твоє чисте закляття,
Покропи тою водою
Чоловіка, божого сина,
Обвий його голову… (чим?)
І вилий воду на гостинець!»
[Сі рядки доповняю з власної комбінації:]
[Вчинив се Мірі-Дугга:
Посудину взяв чисту,
Зачер води у неї
З місця спливу двох рік;
Додав до тої води
Своє чисте закляття]
«Нехай розв’яжеться помішання
З отсеї голови людської!
Нехай хороба голови,
Що туманить її, немов мара,
Віддалиться від неї!
Нехай слово Інкі
Прожене її від нього!
Нехай богиня Дамгалнунна
Приверне тобі здоров’я!
Нехай подоба Мірі-Дугги,
Первородного сина безодні,
Буде все прихильна тобі!»
Найбільша часть вавілоно-ассірійського письменства написана, одначе, не тою прастарою сумерійською, але трохи пізнішою і основно відмінною вавілоно-ассірійською мовою, яка разом із так званими канаанськими наріччями, в тім числі фінікійським, єврейським та моавським, арамейським (сірійським, або т(ак) зв(аним) біблійно-халдейським) і пальміренським, а також з мовами арабською, ефіопською та амхарською в Абіссінії належить до тісно спорідненої групи семітських язиків, яких уживають народи семітського племені. Се плем’я від найдавніших аж до найновіших часів заховалося надзвичайно чисто, якнайменше мішаючися протягом довгих тисячоліть із іншими племенами. Сій чистоті та одноцільності їх раси відповідають також дуже схожі риси їх духовної фізіономії та характеру (Hommel, op. cit, стор. 261 – 262).
Щодо релігійних поглядів, то характерною прикметою всіх семітів можна вважати політеїзм, злучений з вірою в одного найвищого бога, більше-менше рівнозначного з уявою світла (Бааль, вавіл( онське) Baalu, єврейське Ilu, або Eli, арабське Allach). Разом із тим іде також основана на прастарій традиції віра в загробне життя душі людської і в місце пробутку таких душ, по-вавілонськи Шуалю, по-еврейськи Шеоль. Культ божества світла особливо в Вавілоні спричинив від найдавніших часів пильне звертання уваги на явища і зміни небесних світил, що дали початок астрономічним спостереженням та усталенню хронології для людських подій.
Щодо географічних сусідів, серед яких розвивалося вавілонське плем’я в найдавніших часах, то в найстарших пам’ятках вавілонського письменства їх стрічаємо чотири: Марту, т(ак) зв(аний) західний край, від долини Євфрату аж до Ліванських гір. Вавілонське плем’я перейшло поза границі сеї людності далі на захід, до границь Єгипту аж коло р. 1900 перед Хр(истом). Зі сходу від долини Тігру жило могуче плем’я еламітів, у яких із вавілонцями бували часті війни; аж коло р. 1900 перед Хр(истом) король Хаммурапі прогнав еламітів із Межиріччя і оснував столицю Вавілон. На північний схід від еламітів жило гірське плем’я коссеїв, а над горішнім Тігром жили співплеменні з вавілонцями ассірійці (Hommel, op. cit., стор. 269).
Згадаю тут іще про хронологічний порядок вавілонських царів та їх династій. Заховані до наших часів реєстри вавілонських царів обіймають час від року 2403 до р. 539, у якім панувало 128 царів із 9 династій, не числячи одного царя з еламітського племені, що панував 6 літ (Hommel, op. cit., стор. 169 – 172).
Примітки
Туран – назва, що веде свій початок від міфічної передісторії Ірану; орієнтовно країна на північному сході від Ірану, Передня Азія. Шумеоо-аккадського племені як окремої етнічної величини не існувало, але після прибуття аккадців до Месопотамії відбулася певна етнічна асиміляція захожих і тубільних племен.
Полідаймонізм – від грецького «полі» (багато) і «даймон» (демон, другорядне божество, якщо це слово протиставилося слову «теос» – бог, першорядне божество) – віра в стихійних духів. В історії релігій полідемонізм, або демонізм, вважається примітивнішою формою релігії первісного суспільства порівняно до політеїзму; тепер цей термін майже не вживається; формами, що передували політеїзму, вважається магія і шаманство (чи магізм і шаманізм).
Міррі-Дугга – одне з прочитань імені бога світла і покровителя міста Вавілона (Баб-Ілані).
Мардук – вавілонське божество, син Енкі (Еа) і богині прісних вод Апсу (Світового океану), втілення плодючої сили води, що запліднює землю і вирощує на ній корисні для людей рослини.
Пізніший бог Еа – Точніше читання – Енкі; цьому шумерському імені божества вод відповідає аккадське Еа.
Дамгалнунна (Нінкі, Дамкіна) – богиня, дружина бога Енкі (Еа). В давніх релігіях Месопотамії не відігравала значної ролі.
…Народи семітського племені – Група народів семіто-хамітської мовної родини; поділяється на чотири підгрупи (північно-периферійну, чи північно-східну, північно-центральну, південно-центральну і південно-периферійну). Аккадська, чи ассіро-вавілонська мова з її діалектами належала до північно-периферійної групи. З живих мов північно-центральної групи можна назвати мову іврит, із мов південно-центральної групи – класичну арабську мову і сучасні арабські діалекти, з мов південно-периферійної групи – сучасну ефіопську, чи амхарську (амарінья) мову.
…Політеїзм, злучений з вірою в одного найвищого бога… – Питання про сполучення політеїзму з монотеїзмом у семітів залишається спірним. В даному разі йдеться, власне, про зв’язок культів окремих племен (місцевих культів) і культів племінних союзів, а також культів, що встановлювалися в перших державних об’єднаннях племен.
Бааль, Балю – форми імені верховного бога аккадської, давньоєврейської і арабської релігії вимагають уточнення: аккадське Бел (Белу) відповідало ханаанському Баал (іврит – «владар, пан»); в мові іврит Ейл означає «сила» і «бог» (інші назви єдиного бога: Елогім, Ягве, Адонай); арабське «ілагу» – бог взагалі та «Аллагу» – Аллах – єдиний бог.
Хаммурапі (Хаммурабі) – засновник старовавілонсько-амур-рітської (аморейської) держави, царював у Вавілоні близько 1792 – 1750 рр. до н. е. Дати, наведені І. Франком, не завжди відповідають даним сучасної історичної науки.
Коссеї – назви племен касситів, які завоювали південну Месопотамію і перебували там близько 500 років. Кассити не належали до племені хетитів, тобто хеттів, але, як і хетти, розмовляли не семітською, а можливо, однією з індоєвропейських мов.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 8 – 11.