3. Молитви й заклинання

Переклад Івана Франка

Те, що було досі, були пам’ятки списані на кам’яних або глиняних предметах, сучасні самим царям. Найбільша часть літературних пам’яток, одначе, походить із одного, значно пізнішого джерела, а власне з бібліотеки ассірійського царя Ассурбаніпала, що панував у роках 667 – 626 [до н.е.], відкопаної літом 1850 р. при розкопах палати царя Сеннахеріба, в теперішнім селі Куюнджику. В двох кімнатах сеї палати знайдено кілька тисяч глиняних табличок, записаних клиновим письмом. Другу збірку подібних табличок знайдено в рр. 1852 – 4 в т(ак) зв(аній) Львиній залі тої самої палати. Таблички були з одного боку покриті дуже дрібним письмом і понумеровані таким же письмом перед випаленням, що значило, що первісно були уложені в певнім порядку. На одній із таких табличок знайдено ось який напис, який не лишає ніякого сумніву про те, що се була дійсна королівська бібліотека, зложена після широкого і добре обдуманого плану для збереження пам’яток старинного національного письменства:

19. Палата Ассурбаніпала,

Царя Ассірії, сина Ассаргадона,

Царя усього загалу,

Володаря Ассірії та Вавілона,

Царя Суміра та Аккада,

Царя над царями Ефіопії й Єгипту,

Царя чотирьох сторін світу,

Сина Сеннахеріба, пана над всім і всіми,

Царя Ассірії, що надію свою

Покладає на бога Ассура,

На богиню Нантіль, і Небо, й Ташміту.

Твоїм провідником при читанні сих таблиць

Хай буде бог Небо! [Hommel, op. cit., стор. 88]

Деякі таблички мають під текстом посвідчення згідності з оригіналом: «Як його первопис, так се написано й вирито». Деякі таблички мають натомість ось який, значно просторіший напис:

20. Палата Ассурбаніпала,

Царя всіх усюдів,

Царя Ассірії,

Якому Небо й Ташміта

Уділили отворені уші,

Який одержав ясні очі

Для приготування відписів таблиць.

За інших царів, моїх предків

Не бувало нічого такого.

Мудрощі бога Небо,

Багатство всякої краси

Списав я, зложив я докупи

І вирив на табличках;

Щоб бачили се і читали,

Я виставив се в своїй палаті [Hommel, op. cit., стор. 88].

Зміст бібліотеки Ассурбаніпала був дуже різнорідний. Він обіймав писані пам’ятки від найдавніших сумерійських заклинань та чародійських текстів, далі трохи пізніші сумерійські гімни та молитви до різних богів, семітські легенди та поеми, астрологічні та астрономічні писання, історичні написи та хронологічні реєстри царів і намісників а навіть приватні контракти храмів та купців. Значна часть бібліотеки складалася з філологічних праць, призначених для вивчення старих язиків; се були, так сказати, букварі, або, властиво, так звані силлабарі, де значення клинових складів та ідеограм одної мови передавалося відповідними знаками другої й третьої. До того треба додати, що майже всі старинні сумерійські та вавілонські тексти мають на тих самих табличках міжлінійні переклади на ассірійську мову. В якім намірі була зроблена вся та справді велична робота і як глибоко пройняті були її працівники думкою дати пізнішим поколінням у руки засоби до пізнання старовини, свідчить напис, який стрічається на многих табличках на вільних місцях:

21. Твоїм провідником хай буде

Цар богів Ассур.

Хто своє ім’я впише

Обік мойого імені,

Того хай скинуть Ассур і Нінтіль

І хай змажуть ім’я його

І його сім’я у краї! [Hommel, op. cit., стор. 89]

Се, очевидно, пересторога не псувати і не фальшувати старих записів.

Коли подані дотепер пам’ятки майже всі хронологічно досить докладно датовані, то про гімни й молитви не можна сього сказати; щонайбільше можна розрізнити їх більшу або меншу давність після того, чи вони зложені сумерійським, чи вавілонським язиком. Приблизно можна означити дату кількох гімнів, означених іменами царів Небукаднецара І і Небукаднецара II, з яких один жив у початку т(ак) зв(аної) середньої вавілонської держави, а другий при кінці нової вавілонської держави. Перший із тих гімнів заховався не в повнім тексті, бракує йому кінця. Йому можна дати титул:

22. Небукаднецар у біді

Великий цар Небукаднецар

Сидить у Вавілоні,

Реве, неначе бурі бог,

Лютує, наче лев.

На вибранців своїх великих,

Мов лев, сердито грима,

До Мардука, до пана Вавілона

Іде його благання:

«Чи довго ще мені зітхати

І в поросі валяться?

Чи довго ще у моїм краї

Простоїть плач і смуток?

Чи довго, пане Вавілона,

Забавиш ще в чужому краї?

Згадай, о пане Вавілона,

Усю його пишноту,

На храм твій любий Есагіль

Зверни лице своє!»

Небукаднецара благання

Почув пан Вавілона,

І боже слово радісне

Почулося цареві [Zimmern, op. cit., стор. 7 – 8].

Із хронологічного порядку можна після сього гімну помістити гімн ассірійського царя Саргона II, що панував у Нініві від р. 722 – 705 [до н.е.], який величає богиню Нану.

23. Гімн царя Саргона ІІ до богині Нани

Саргона благослови, богине,

Що цілує край твоєї шати;

Пастиря Ассірії помилуй,

Що все йде за твоїми слідами!

Призначи йому благую долю,

Довгі дні живому коротати;

Укріпи стола його основи,

Дай до старості йому щасливо панувати.

Дай здоров’я його коням бистрим

І волам, запряженим до плуга,

Дай, щоб обминала його тіло

Всяка слабість і всяка недуга! [Zimmern, op. cit., стор. 8]

До найпізніших хронологічно належать три гімни царя Небукаднецара II.

24. Подяка царя Небукаднецара II Мардукові

Величатиму твоє божество,

Возвіщатиму владу твою,

Восхвалю твою силу, мій боже,

І потузі твоїй мій поклін.

Милосердний бог Мардук великий,

І поблизу прихильність його,

Прихилює царю своє вухо,

Свою ласку показує він.

Заспокоїв він серце цареве,

Милосердям сповнився увесь,

І приняв він цареве благання,

Похилив свою шию униз.

Уляглося його пересердя,

І прихильність у нім залягла.

Еламіт, що його не боявся

І для божества честі не мав,

На його божественну величність

Богохульні наруги здіймав,

Той почув божу зброю на собі,

Що гординю його підтяла.

Вавілона володар великий

Розігнав його військо у прах

І зламав Еламітову силу

І під ноги свої постелив [Там же, стор. 7. Weber, ор. cit., стор. 126].

25. Похвала Мардукові від царя Небукаднецара II

Царську постать для смертних людей

Сяєвом він наповнив,

Одягнув її страхом людським.

Світлом осяяв ясним.

Возвисив він царя панування

Над усі царства сеї землі;

Підклонив він під ноги цареві

Много люду і многі краї.

Дав йому свою божую владу

Паном буть чорноглавим усім.

Мардук, владика великий,

Так полюбив володіння його.

Через те, що володар надумав

Украсить Есагіль і Есіду,

Обновити будівлі великі

Вавілона, столиці його.

Отому-то Небукаднецару

Дав він царськую власть осягнуть,

Як своєму коханому сину,

Як князю, що боявся його.

Глянув він на діла його праві

І покликав його по ім’ю

Царську власть над людьми справувати,

Як созданию своєї руки.

В його руку дав берло правдиве,

Що примножує землі царів,

В його руки дав зброю могутню,

Що додолу валить ворогів.

Божественне оружжя нещадне

Уділив він цареві на те,

Щоб противників царських і божих

Покоряти під іго святе [Там же, стор. 7. Weber, ор. cit., стор. 126].

26. Молитва Небукаднецара ІІ до бога Небо

Небо, православний сину Мардука,

Високий повновласниче,

Доброподібний і улюблений,

Глянь ласкаво на діло рук моїх!

Даруй мені багато літ прожити,

Потомства много полишити,

Дай твердість мойому престолові царському,

Мені ж на ньому довго жити!

Дай силу побідити ворогів,

Краї ворожі здобувати!

На твоїй таблиці незмінній,

Що встановля землі та неба межі,

Впиши днів моїх довжину,

Впиши потомності на пам’ять!

І перед Мардуком, царем землі й небес,

Перед вітцем, що породив тебе,

Зроби приємними мої діла,

Промов за мною слово:

«Небукаднецар справді цар всещедрий», –

Отак промов за мене [Там же, стор. 9].

До обрядових молитов, що співалися в часі празників при різних храмах, належить отся стародавня молитва на честь Мардука й Іштари, коли їх статуї обношено по вулицях Вавілона.

27. Двигнися в дорогу, о Белю,

Наш цар дожидає тебе!

Двигнися й ти, наша Беліто,

Наш цар дожидає тебе!

Двигнувся наш Бель з Вавілона,

Клоняться краї перед ним;

І двигнулася з ним Серпоаніта –

З пахущих кадил в’ється дим.

Подвигнувся наш Бель з Вавілона,

З кипарисів кадило пала перед ним;

Бік о бік вавілонська Іштара,

А жерці Лесіну і жерці Кургару

На флоярах ураз виграють [Там же стор.9].

До сеї самої категорії належить також молитва жерців храму Урігаллю, співана в день Нового року, по вавілонському календарю 2-го нізана.

28. О Белю, що в гніві своїм

Рівні собі не маєш,

О Белю, царю ласкавий,

Що землями владаєш,

Що запровадив згоду й лад

Поміж великими богами,

Белю, що поглядом своїм

Вниз повалив могучих!

Володарю царів і світло всіх людей,

Що розділя достатки,

О Белю, Вавілон – помешкання твоє,

Престольний терем твій – Борзіппа!

Широке небо й все те, що під ним,

Ти своїми очима проглядаєш

І своїм розумом ясним

Будущини признаки проникаєш.

Ти своїм поглядом даєш

Природі вічнії закони,

І людям ласку свою шлеш,

І світло бачить їм даєш,

Аби твою проповідали силу.

О пане всіх країв, богів небесне світло,

Заповідателю всіх добрих діл,

Хто ж не захоче величати власть твою,

Звіщати висоту твою,

Твою державу вихваляти?

Володарю країв, що в Еудулі проживаєш,

Що впавшого за руку підіймаєш,

Своєму місту Вавілону

Свою ти ласку покажи;

До свого дому Есагілю

Своє обличчя приверни.

І Вавілону всім жильцям

Твоїм улюбленим борцям

Дай забезпеку на життя дні! [Zimmern, op.cit., стор. 10]

До обрядових пісень належать також жалібні гімни на смерть Таммуза, що відповідає грецькому Адонісові, якого празник обходжено при наставанні зими. Ось уривок одного з таких гімнів:

29. Пастирю, пане Таммузе,

Муже Іштари,

Пане держави померших,

Опікуне шатрів пастирських!

Ти тамариск, що в борозні

Води не нассався;

Ти цвітка, що в степу сухім

Не розцвілася пишно;

Ти деревце, якого не посаджено

Над водяним струмочком;

Ти деревце, якому люта буря

Коріння повривала [Там же, стор. 10-11].

Як уже було згадано вище, культ місяця розпочався в Вавілоні досить давно, хоч і значно пізніше від культу інших семітських богів. Тому й не диво, що до того культу прилучено співання гімну правдоподібно значно старшого і основаного на дуже давній монотеїстичній традиції.

30. Гімн до найвищого бога

Господи, володарю поміж богами,

Один Всевишній на землі і в небі,

Отче, світило, господи, боже Аншаре,

Володарю поміж богами!

Отче, світило, великий боже Ану,

Володарю поміж богами!

Отче, світило, пане міста Ура,

Володарю поміж богами!

Отче, світило, пане Егіш-Шіргала,

Володарю поміж богами!

Отче, світило, блискучий пане діадеми,

Володарю поміж богами!

Отче, світило, царю над царями,

Володарю поміж богами!

Отче, світило, що в поважній ризі ходиш,

Володарю поміж богами!

Бугаю сильний, молодий з потужними рогами,

Прекрасної будови, ти розкішний, повновидий,

Із лазуревою твоєю бородою.

Ти овоч, що родився сам від себе,

Високий ростом і на вид прегарний,

Якого бачити ніколи нам не досить.

Ти матірній живіт, що родить все,

В живих істотах поміщає

Осідок свій блискучий!

Ти, отче милосердний і ласкавий,

Що краю нашого ціле життя

В руці своїй держиш,

О пане, божество твоє немов далеке небо,

Як море те широкеє, що жахом нас сповняє.

Ти землю сотворив, і храми оснував,

І іменами їх пойменував.

Отче, родителю богів і нас, людей,

Що нас навчив оселі будувати

І жертви у храмах складати.

На королівство ти покликаєш,

Скіптри царям уділяєш

І на далекі будущії дні

Долю усім призначаєш.

Ти воєводо могутній, якого нутро

Жаден з богів не прогляне!

Ти побігущий, прудкий,

Якого коліна не знають утоми!

Шлях отвираєш богам, твоїм дітям,

Шлях, що з основи небес

Аж до вершини небес,

Повних блиску, провадить.

Ти відчиняєш небеснії двері,

Світло всім людям даєш,

Отче і творче всіх творів,

Що на живучеє все призираєш

І про його теж удержання дбаєш.

Пане наш, ти, що рішаєш про небо і землю,

Наказів твоїх не змінить ніхто.

Ти держиш воду і огонь

І провадиш усі животвори.

Хто між богами рівнятися може з тобою?

Хто в небі найвищий?

Ти, милостивий, Всевишній!

А на землі хто найвищий?

Ти лиш один, ти всевишній!

Твоє слово, коли пронесеться у небі воно,

Всі небесні боги упадають на лиця;

Твоє слово, коли на землі пронесеться воно,

Усі земні боги упадають на землю;

Твоє слово, коли пронесеться, мов буря вгорі,

Дає людям плоди на поживу й напій;

Твоє слово, коли ізіллється на землю дощем,

Викликає всю зелень на ній,

Твоє слово дає товщ отарам, стайням,

Дає розплід усім животворам.

Твоє слово породжує правду,

Правосуддя держить між людьми,

Аби люди по правді жили.

Твоє слово се те ж, що далекеє небо,

Підземелля закрите, якого

Дослідити не може ніхто.

Твоє слово, хто може збагнути його

І рівнею зробиться тобі?

О господи, в небі пануєш без рівні

І на землі між царями й богами,

Твоїми дітьми та братами

Не найдеться супірник тобі!

Царю царів превисокий,

Проти волі твоєї не стане ніхто,

Ані божеством жаден бог

Не зрівняється з тобою.

Куди ласкаво поглянеш оком,

Вислухана там бува молитва;

І де ласкаво простягаєш руку,

Там упавшого ти підіймаєш.

Господи, божі й людськії діла

На землі і на небі ведеш до добра.

Поглянь же ласкою своєю на свій храм

І ласкаво поглянь на город твій!

На город Ур ти ласкаво поглянь

І Егіш-Шіргаль ласкою своєю вкрий! [Zimmern, op. cit., стор. 11 – 12; Weber, op. cit, стор. 129 – 131]

Вже давніші дослідники підносили віру в одного бога як основну ідею сього гімну та подивляли його гарну мову та багатство поетичних образів [Weber, op. cit, стор. 129]. Варто зазначити тут особливо ті рядки, в яких величається сила слова божого і які мимовільно насувають думку про схожість сих рядків із початком Євангелія св. Івана, яке починається словами: «На початку було слово, і слово було в бога, і бог був слово».

До значно давніх часів належить також і отсей уривок гімну богові бурі Адад-Раммананові.

31. Господь коли сердитий,

Здригає небо перед ним;

Як гнівається Адад,

Земля трясеться перед ним.

Високі гори розсипає гнів його

А від сердитості його

І від завзятості його,

Від його реву страшного,

Від його грому грізного

Божества в небі лякаються,

В небо найвище ховаються;

Божества земні лякаються,

В земних безоднях ховаються;

Сонце ховається в неба глибінь,

Місяць щезає в небес височінь [Zimmern, op. cit., стор. 11].

До культових пісень та гімнів належать також такі, при яких виразно згадується про жертви, приношені богам людьми. Ось, прим(іром), присвята газелі двом богам:

32. Шамаше, пане правосуддя,

Ададе, пане ворожби,

Вам приношу, вам присвячаю

Дитя газелі сивоокої.

В степу її родила мати.

Степ розіслав над ними

Свою привітну тінь;

Степ годував її, як батько,

Кормило поле, наче мати.

Коли побачив її Адад хоробрий,

Спустив на неї дощ з кінця землі;

Від нього стала виростати зелень.

Почали кільчиться насіння

Всім звірям на поживу.

Зілля спасала вона на степу,

Пила воду з пречистих джерел.

Шамаше й Ададе, згляньте, блаженнії,

Жертву прийміте мою!

На моїм благанні, рук підійманні

У всьому, що чиню, про що запитаю,

У всьому, що богам присвячаю,

Хай буде правота! [Там же, стор. 13]

Спеціальний відділ вавілонських молитов творять благання до богів зняти з чоловіка закляття, нещастя або недугу, нанесену чарами. До сеї групи наложать отсі дві коротенькі молитви до Шамаша, бога сонця.

33. Шамаше, пане неба й землі,

Впоряднику того, що внизу і вгорі,

Шамаше, ти, що в руці маєш силу

Мертвого оживити.

Зв’язаного увільнити!

Судіє непідкупний,

Творче порядку між людьми,

Високий нащадку

Пана блискучого сходу,

Могутній величний сину,

Світло країв і землі,

Творче всього на землі і на небі,

Шамаше, боже святий,

Здійми з мене окови закляття,

Увільни з духовної >неволі! [Там же, стор 14]

34. Шамаше, боже, коли ти виходиш

Із-за високої гори,

Із-за гори, з якої течуть джерела,

Із Дуль-Азага, де доля кується,

Де небо сходиться з землею, –

Коли виходиш з глибини небес,

То всі боги великі

Виходять на суд перед тебе.

Всі люди й народи чекають на тебе,

Всі звірі, всі четвероногі,

Що бігають по землі,

Чекають твойого великого світла,

До нього звертають всі очі свої.

Шамаше мудрий, високий,

Ти сам собі у всьому порадник,

Сам собі рішитель найвищий,

Сам суддя неба й землі.

Здійми з мене окови закляття,

Увільни з духовної неволі! [Там же, стор 14]

Можливо, що уривок молитви сліпого о привернення зору маємо в отсьому неповному гімні до Шамаша:

35. Пане, просвітителю тьми,

Що темне лице відкриваєш,

О боже милосердний,

Що простуєш похилих,

Що хорониш слабих!

На твоє світло ждуть боги великі,

Ануннаки всі враз

Вдивляються в лице твоє.

Ти звів докупи всі народи

В один язик, мов живину одну.

Піднесеним лицем глядять вони

На сонячнеє світло;

Коли ти станеш перед ними,

Панує радість, оклики веселі чути скрізь.

Ти світло світу,

Найдальших неба окраїн,

Ти стяг широкої землі!

На тебе з радістю глядять

Людей незлічені громади [Zimmern, op. cit., стор. 15].

А ось молитва до Шамаша, говорена або співана жерцем при заході сонця, коли кінчилися обрядові відправи, якими прощалося день:

36. Шамаше, коли в нутро неба вступаєш,

Нехай здоровлять тебе

Засуви блискучого неба;

Нехай благословлять тебе

Вереї небесних дверей!

Нехай справедливість, твій любий посол,

Веде тебе стежкою правою;

Над Ебаррою, твоєю столицею,

Хай ясніє високість твоя!

Нехай Ая, твоя люба дружина,

Весело зустрічає тебе,

Заспокоює серце твоє!

Нехай поставлять перед тебе

Твою божественну вечерю;

Нехай усі величають тебе,

Шамаше, незрівнянний герою!

Пане Ебарри, ходи, ходи!

Твій шлях усе простий і правий,

Направляй і наш шлях життєвий

На міцному, на твойому грунті!

Шамаше. судіє нашого краю,

Ти його долю завсігди рішай! [Zimmern, op. cit, стор. 15]

До сеї самої групи заклинань належить також отся молитва до Мардука:

37. Могутній, величний Еріди володарю,

Блаженний, всевишній,

Первородний сину Нудісімуда!

Мардуче премудрий,

Яким утішається храм Егурра!

Пане Есагіля, помічниче Вавілона,

Що любиш храм Есіди,

Що держиш життя без ушкоджень!

Княже Емахтілі,

Що держиш у цілості здоров’я;

Охороно нашого краю,

Що даєш захист людям незліченним!

Пане храмів святих,

Ім’я твоє всюди

Людям щастя приносить.

Мардуче, пане великий,

З твого святого веління

Дай, щоб я був здоров і веселий,

Божество твоє чтив!

Дай, щоб осягнув я, чого бажаю,

Правду вложи в уста мої,

Добрі помисли в серці моїм зрости!

Слуги й післанці твої

Нехай скрізь ізвіщають добро!

Мій бог нехай стане праворуч мене,

Моя богиня хай стане поруч мене,

Бог охоронець усе най стоїть

При мойому боці!

Дай послух моїм молитвам,

Молитвам і благанням!

Слово, яким я закличу тебе,

Нехай почується тобі!

Мардуче, пане великий,

Даруй мені життя спокійне!

Даруй життя душі моїй!

Ходить перед тобою весело

Хай буде ситістю її!

Бель нехай тішиться тобою,

Еа нехай відгукнеться тобі!

Всі боги світу хай клоняться тобі,

Всі великії боги нехай

Радують серце твоє! [Zimmern, op. cit., стор. 15 – 16, Weber, op. cit., стор. 132–3]

Подібний характер має також отся молитва до Іштари.

38. Добре благати тебе,

Бо слух твій прихильний,

Твій погляд – вислухання просьби.

Твій вислів – просвітління.

Змилуйся наді мною, Іштаро,

Звісти мені добрії дні!

Поглянь на мене довірливо,

Прийми всі благання мої!

Коли піду за твоїми слідами,

Хай буде безпечний мій хід;

Коли вчеплюся за твій пояс,

Хай веселиться душа моя!

Коли носитиму твоє ярмо.

Зроби, щоб легке було воно;

Коли дожидатиму голови твоєї,

Схили її до мене!

Коли на блиск твій зверну увагу,

Хай знайду послух і ласку твою;

Коли зирну на світло, що сяє від тебе,

Нехай просвітліє лице моє!

Коли шукатиму власті твоєї,

Нехай життя моє буде спасенне!

Зішли мені духа свого, охоронця,

Щоб передо мною стояв!

Нехай він ходить слід у слід за мною.

Хай генієм буде моїм!

Поводження з твоєї правої руки

Бажаю я дістати;

Добро з твоєї лівої руки,

Нехай зійде до мене!

Промов до мене, що мою ти мову чула!

Слова, якими я тебе благала,

Нехай знайдуть у тебе послух!

В здоров’ї й радості води мене день в день,

Даруй мені багато днів прожити,

Даруй життя щасливе й довге!

Дай, щоб була я здорова й весела,

Щоб твоє божество чтила;

Дай, щоб усе мені сталося

По моєму благанню!

Небо нехай веселиться тобою,

Радісно хай грає тобі глибінь водяна!

Всесвітні боги хай тобі честь віддають,

Великі боги нехай серце твоє веселять! [Там же, стор. 16]

Невідомо, до якої групи зачислити поданий далі гімн до Мардука, якого захована перша часть містить тільки похвалу сього бога.

39. Великий пане всіх богів,

Мардуче, боже могутній,

Дорадниче, любимче бога Еа,

Якого присуду ніхто не змінить,

Якого вироків величних

Ждуть ігіги, небесні духи,

Перед яким ануннаки

Клоняться ненастанно!

Володарю всього живого милосердний,

Ти, що даєш збіжжю плодючість,

Ти, що бережеш жертви богів,

Піддержуєш міста з королями,

Ти, що провадиш джерела до рік,

Ти, що відкриваєш криниці,

Пане земель, царю неба й землі,

Що скрізь розсипаєш достаток!

Ти бог, без якого у водах глибоких

Не рішається доля людська!

Ти глядиш на всі життя людські,

Негайно караєш лихих!

Котрий бог на небі чи то на землі

Рівнятися може з тобою?

Вищий ти понад богів усіх,

І рада твоя над усіми старшує,

Навіть батька Еа, що сплодив тебе,

Ти мудрістю перевищаєш [Там же, стор. 17].

Значна група вавілонських молитов містить у собі жалі й нарікання на життєве горе та терпіння, яких дізнає чоловік, коли якийсь бог розсердиться на нього або відверне від нього свою ласку. В таких випадках люди звичайно вдавалися до жерців, які їх іменем предкладали богу їх недолю. Ось у такім роді молитва до Мардука:

40. Могутній Мардуче, якого гнів – потопа,

Якого з’єднання мов батько милосердний!

Я кликав, послуху ні в кого не знаходив,

І се пригнобило мене;

Кричав я, й відповіді не було мені,

І тисла скорб мене;

І кріпості в моїм нутрі не стало,

І я зігнувся, мов старець.

Великий Мардуче, ти милосердний боже!

Всі люди, скільки їх імення носить,

Хто з них пізна щось сам із себе?

Хто з них не допустився зла якогось,

Лихим учинком не сплямив себе?

Хто з них пізнав господнюю дорогу?

Я хочу бути богобоязливим,

Не мати злості анітрохи в собі,

Шукати місць, які життя дають.

Перед тобою я провини допустився,

Переступив господнюю границю;

Мої провини від молодості моєї,

Відомі чи не відомі мені, забудь!

Хай не вагається серце твоє!

Розв’яжи ти гріхи мої,

Розламай переступки мої!

Проясни заблуждения мої,

Освіти все те, що в мене темне!

Гріх мойого батька, чи мойого діда,

Чи моєї мами, чи моєї баби,

Чи рідні моєї, чи свояцтва й роду,

Хай мене минає, сторонить від мене,

Як тільки бог до мене проговорить,

Мене пречистим зробить, наче канкаль-зілля.

Рукам вселаскавим мойого бога

Я поручаю все добро своє.

В молитві і сердечному благанні

Я стану повсякчас перед тобою.

Незліченні люди, що жиють в тім краю,

Нехай тобі почесть повсякчас складають!

Розв’яжи мій гріх, зламай мою провину!

Могутній Мардуче, ти розв’яжи мій гріх,

Зламай мою провину!

Велика пані Еруо, о розв’яжи мій гріх!

Добройменитий душе Набу, о розв’яжи мій гріх!

Велика пані Ташмет, о розв’яжи мій гріх,

Могутній Нергалю, о розв’яжи мій гріх!

Боги, що в небі живете, о розв’яжіть мій гріх.

Великий гріх, що я сповняв відмалку,

О розламайте, семикратно розв’яжіть!

Хай твоє серце знайде спокій,

Як батько, що сплодив мене,

Як мати, що мене породила на світ!

Могутній Мардуче, твоїм підданим

Бажаю зістати навіки [Там же, стор. 17-18].

Подібна також і отся молитва до Нергала:

41. Вислухай, сильний, Всевишній,

Первородний сину Нунамніра,

Найвищий із ануннаків,

Зверхниче богів, потомку Кутушари,

Великої цариці,

О Нергалю, поміж богами всемогущий,

Любимче світлої Нінмени!

Ти світиш у променистому небі,

Становище твоє високе дуже,

Великий ти також у царстві мертвих,

Немає рівного тобі між ними.

Обік Еа у божому зборі

Твоя рада всіх перемагає;

Враз із Сіном на ясному небі

Оглядаєш ти весь світ звисока.

Бель, отець твій, дав тобі в опіку

Всіх чорноголових, всі створіння;

Звірів польових, воздушне птаство

Він тобі зложив у власні руки.

Я слуга твій, син вітця такого, –

Гнів тяжить на мні богині й бога;

Отому панує в моїм домі

І нужда, й нещастя, й люте горе.

Кличу – послуху мені немає,

Тим-то й скорб на душу налягає.

Та що поблажливий ти, мій боже,

Я до твого божества припаду;

І що милостивий ти, мій боже,

Я слідів твоїх іду шукати.

І що ласкаво глядиш на мене,

Я гляджу в лице твое святеє –

І що ти помилування повний,

Я стою отсе перед тобою.

Глянь на мене поглядом довір’я,

Вислухай сей поклик мій благальний,

Заспокой своє гнівливе серце!

Розв’яжи мій гріх, змажй мою провину,

А сердитість в твоїм божім серці

Хай загасне, як в попелі іскраї

Бог і богиня, що сердяться й зляться,

Нехай обернуться до мене!

Велич твою сповіщатиму завжди,

Тобі служитиму покірно [Там же, стор. 18-19].

Для характеристики побожності вавілонців цікаві молитви, так сказати, шаблони, без означення імені божества, до якого вони звернені, де в чому подібні до пізніших християнських служб і молитов «якому-будь святому», «якому-будь мученикові», «якому-будь апостолові» або «якій-будь святій». Ось зразок такої вавілонської молитви, – треба признати, зовсім не шаблонової і декуди навіть високопоетичної.

42. Боже мій, пане,

Що сотворив ім’я моє,

Ти, що держиш життя моє,

Що дав постати сімені моєму,

Мій боже сердитий,

Заспокой своє серце!

Моя богине сердита,

Привернися до мене!

Хто знає, о боже, житло твоє?

Твоєї блискучої оселі,

Житла твойого не бачив я ніколи.

Як поле пустеє

Огорнений я сумом,

Коли ти, боже, не глядиш на мене.

Оберни до мене карк свій,

Ти, що сердишся на мене!

Прихили лице своє

До препишної божественної страви,

Оливи й звірячого товщу!

Нехай уста твої

Смакують що найліпше!

Розкажи лише, і станеться;

Повели святими своїми устами,

І діла мої прийдуть до ладу!

Відсторони від мене всі лихі познаки,

Щоб знайшов я охорону в тобі!

Призначи мені в житті моєму долю,

Щоб я довго жив, даруй мені життя! [Там же, стор. 19]

Архітвором між вавілонськими молитвами можна назвати отсю мужеську молитву до Іштари, яка на подобу афінської Мінерви була також богинею війни.

43. Тебе благаю, пані над панями,

Богине над богинями, Іштаро,

Царице всіх храмів святих,

Провіднице людей!

Ірніні, величаю я тебе,

Між духами небесними найбільша!

Ти всесильна, ти володарка!

Превисоке нам ім’я твоє!

Ти світло неба і землі,

Могутня Сінова дочка;

Ти носиш зброю, проводиш у бою,

Ти накази всі видаєш.

Ти ходиш у царській короні,

О пані препишна в величності твоїй;

Вельможна між всіма богами.

Ти зоре нарікань,

Що до бою доводить і згідних братів

І роз’єднання вносить між щирих друзів.

О пані бойовища,

Що розвалює гори,

Гушеа, воружена до бою,

Одягнена страхом.

Ти твориш суди і розправи,

Закони на небі й землі;

Каплиці, храми, і доми, і комори

Чекають на тебе усі.

Де не голосне твоє ім’я,

Де не важні закони твої?

Де не виставляють твоїх ікон,

Не будують для тебе кімнат?

Де не знають величі твоєї

І твоєї висоти не чтять?

Ану, Бель і Еа піднесли тебе,

Звеличили власть твою поміж богами,

Поставили тебе над ігігів усіх,

Дали тобі становище всевишнє.

При згадці імені твойого

Трясеться небо і земля,

Трясуться всі боги небесні

І ануннаки всі дрижать.

Я кричу до тебе похилий, зітхаючи,

Слуга твій, знесилений болем,

Глянь на мене, о пані моя!

Прийми те зітхання моє!

Глянь на мене з довір’ям і ласкою,

Не згордуй на благання моє!

«Доки ж того?» – скажи таке слово!

І хай серце зм’якшиться твоє!

Доки буде те тіло нужденне моє

У негодах і тривозі гнуться?

Доки ж серце болюче моє

Обтяжать будуть сльози й зітхання’

Доки тая стражденна утроба моя

Ме терпіти у скруті й знесиллі?

Доки сей напастований дім мій

Ме лунати жалями й риданням?

Доки душа моя мусить кормитися

Сльозами й зітханням?

Ірніні, богине, скаженая львице

Заспокой же ти серце своє!

Ти, дикий воле сердитий,

Ум’якши пересердя своє!

Хай твої добротливії очі

На мене звернуться хоч раз!

Своїм ясним лицем благосклонно

Глянь на мене хоч раз, хоч раз!

Прогони чари, лихеє наслання

Із мойого тіла тепер!

Дай, щоб преяснеє світло твоє

Я бачив і в тьмі не помер!

Доки, володарко моя,

Гонитимуть мене противники мої,

Клеветами та неправдами

Куватимуть на мене зло?

Доки ворог, гонитель мій,

Чатуватиме на мене, о пані?

Доки нужденний каліка той

Знущатиметься наді мною?

Недужі поздоровіли, а я занедужав!

Слабі поміцніли, а я ослаб;

Хвилююся, мов повінь злим вітром бита,

Моє серце тріплеться, як пташка небесна!

Я воркую, як голуб, день і ніч,

Я пригноблений і плачу в муках;

Моя душа наболіла терпінням.

Що ж я вчинив, мій боже й богине моя?

Чи я вас не боявся, й за те мені се?

Найшла на мене неміч та хороба,

Найшла руїна та тяжка утрата,

Найшла нужда, відвернення лиця

І гніву повна міра.

Завзяття, стеклість, гнів

Від людей і богів,

Понурії дні проживав я, о пані моя,

І темні місяці й роки нещастя.

Надо мною пройшов, о богине моя,

Тяжкий засуд насилля і скрути;

Страшний заколот так затуманив мене,

Що волів би й живим я не бути.

Мій спустошено дім, мій зруйновано храм.

Понад моїм житлом, на розвалинах брам

І над полем моїм сіра пустка лягла;

А мій бог, знать, на іншеє місце якесь

Обличчя своє обернув.

Розв’язався мій рід, а мурований пліт

Біля мого двора розвалився, рухнув.

Мої очі до тебе звертаються, пані,

Мої уші напружені – чути тебе.

Я до тебе підношу благання свої:

Здійми з мене закляття важке!

Прости мені вину мою,

Мій злочин, проступок, і гріх пусти в непам’ять!

Змажи провинності мої,

Прийми моє зітхання,

Облегши мої груди, богине,

Дай підпору в недолі мені;

Поведи мої кроки на праву дорогу,

Щоб весело й свобідно я йшов між живими.

Розкажи, й нехай на розказ твій

Сердитий бог обернеться до мене,

А богиню, що гнів свій на мене поклала,

Приверни ти до мене назад!

Моя чорна кадильниця, димом закурена,

Хай заясніє від жару нового;

Мій смолоскип, що згас у недолі,

Нехай запалає наново!

Мій розсипаний рід хай збереться назад,

Хай поширшає знов і подвір’я моє!

І стайні мої хай оживляться наново,

Нехай верне добро все моє!

Прийми сей мій доземний поклін

І молитву мою ти зуваж!

Глянь на мене прихильно, богине моя,

Не знехтуй се благання моє!

Доки ж, пані моя, будеш сердиться ти,

Відвертати від мене обличчя своє?

Доки ж, пані моя, мені двигать твій гнів?

Доки злиться на мене твій дух?

Оберни знов лице, що колись відвернула,

Слово ласки до мене промов!

Наче лід на воді, що розтає весною,

Хай розтає завзяття твоє!

Бо ти велика, превисока,

Всі животвори, всі чорноголові,

Всі люди коряться власті твоїй.

Справи мужів у судах і правах

Розсуджуєш ти, лише ти!

На побитих та зневажених

Ізглядаєшся ти, лише ти,

І даєш їм відзиськати право.

Як довга ти, пані небес і землі,

Пастирко людей недоумних;

Як довга ти, пані Еанни святої,

Препишної скарбівні божих ласк!

Як довга ти, пані, з ногами невтомними,

Якої коліна утоми не знають;

Як довга ти, пані всіх богів кривавих,

Володарко війн і борні!

Велична, скажена поміж ігігами,

Ти, що усмиряєш сердитих богів,

Могутня також над князями,

Відбираєш кормила в царів.

Відмикаєш запори невільних жінок,

Підносиш одних, а скидаєш других;

О Іштаро, богине могуча,

Як велика могучість твоя!

Ти світило блискуче небес і землі,

Ти огнище всіх людських осель,

У непоборнім нападі сердита,

У бою страшенно міцна.

На ворогів запалюєш головню

І знищення наносиш воякам!

О бунтівнице велика, Іштаро,

Що до бою громадиш ряди!

Дай мені ворогів моїх всіх потоптать

Так, як землю сю топчу ось тут;

І ненависних моїх усіх повали,

Щоб упали під ноги мої!

Хай молитва моя і благання моє

Донесеться до тебе, богине!

Нехай ласка твоя й милосердя твоє

Знов до мене прилине!

Ті, що стрінуть мене на шляху,

Хай ім’я твоє возвеличають!

Я ж між чорноголовими всіми твою

Власть і божеську міць восхвалю.

Так, велична Іштара!

Так, Іштара цариця!

Моя пані велична над всіх,

Моя пані – цариця над всіх!

Ірніні, могутня Сінова дочка,

Не має [Там же, стор. 19-22].

Немов відповідь на сю молитву і немов гордий маніфест божеської сили являється отся високопоетична промова богині Іштари:

44. Іштара мовить

Виступаю, щоб віщі знаки вам давать,

Виступаю в моїм совершенстві до вас.

Серед радісних окликів – се слава моя, –

Я, богиня, приходжу до вас.

Я Іштара, богиня вечора.

Я Іштара, богиня ранку раннього.

Іштара, що неба блискучого

Заклепи відмикає – се слава моя.

Небо гасне, коли я повелю,

І земля дрижить – се слава моя.

Небесная тьма загорається світлом;

По всіх краях ім’я моє ясніє –

Се слава моя.

Царицю небес хай голосять

Вгорі і внизу – се слава моя.

Гори високі я звалюю вниз –

Се слава моя.

Я мур високий тих гір,

Я їх запора велика –

Се слава моя [Там же, стор.22].

Примітки

В цьому розділі нумерація перекладених фрагментів у Франка збилася і знову починається з 15. В нашому е-виданні ми її виправляємо, продовжуючи нумерацію попереднього розділу з 19.

Небо – одне з другорядних божеств аккадського пантеону – бог планети Меркурія – називалося Небу. Тут у перекладі його ім’я передано як Небо. Ім’я «Небу» входить як перший складник до імені царя Набукудурріуссура (Навухдоносора).

Двигнися в дорогу, о Белю! – Аккадський бог Бел (ханаанський Баал) відповідав шумерському богові Енлілю.

Серпоаніта (сучасне – Сарпаніт) – дружина бога Мардука. У Вавілоні Бел (Енліль) і Мардук були ототожнені (Бел-Мардук). Дружина Бела мала імена Беліт, Нінліль, Нін-Харсаг.

Есагіл – храм Мардука у Вавілоні.

Таммуз (Думузі) – первісно бог-дерево, син бога Нін-Гішзіда (Пана дерева життя), головне месопотамське божество рослинності, плодів і збіжжя, його покохала богиня Іштар, але не могла врятувати від передчасної смерті. Бажаючи повернути Таммуза собі, Іштар спустилася в царство мертвих, де царювала її сестра Ерешкігаль – богиня смерті. З великими труднощами вона домоглася того, що Таммуз та його батько Нін-Гішзіда повернулися до небесних богів і стали вартовими при брамі бога Ану (Неба). Свято Таммуза – бога, що вмирає і воскресає, було одним із найурочистіших свят у Вавілоні.

Адад-Рамманан – в цьому імені поєднано два імені – шумерське і аккадське.

Шамаш (Шамшу) – аккадський бог сонця і справедливості, син бога місяця Сіна.

Ануннаки – прадавні боги землі і підземного світу на відміну від ігігі – прадавніх небесних богів.

Нергал (Іркалла, Ерагал, Еннугі) – бог-владар підземного світу, царства мертвих, чоловік богині Ерешкігаль.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 24 – 52.