Геракл у колисці
Теокріт
Переклад Івана Франка
Десятимісячним раз узяла мідеянка Геракла,
Також Іфікла, що лиш одну ніч по нім з неї родився,
Їх обох мати Алкмена взяла, накормила й скупала
Й ситих поклала на щит Птеролая великий, спижевий,
Що його Амфітріон здобув, вбитого зброю препишну.
Злегка погладивши хлопців обох головки, рекла мати:
«Спіть, мої дітоньки, спіть! І нехай сон солодкий вам буде!
Спіть, мої душеньки, враз, такі дужі оба й веселенькі!
Най супокійна вам ніч буде й раннє світання спокійне!»
Мовила сеє, колишучи щит величезний, і хлопці поснули.
Та як опівночі Віз повернувся до заходу дишлом
До Оріона, що там собі плечі здіймає над море, –
Глянь, дві потвори страшні надігнала спокусниця Гера:
Дві величезні змії темно-синіми звоями в’ються
Аж на широкий поріг, де порожні одвірки при вході
В залу загули, грозячи у колисці пожерти Геракла.
Совгаючися в покій на своїх кровожадних черевах,
Ось по долівці повзуть. Якісь огники несамовиті
Блискають їм із очей, а з пащек тече люта отрута.
А як зблизили вони язикаті пащеки до хлопців,
Раптом всезнавець Зевес побудив їх; Алкменині діти
Попрокидались зі сну, і кімнату осяяло світло.
Зверещав тут Іфікл, як побачив потвори страшливі
Понад окрайцем щита та їхні наставлені зуби,
Скрикнув і копати став ноженятами вовняну джергу,
Тріплючись, мов би втікати хотів. Та Геракл простер руки
Сміло до змій і схватив їх відразу, неначе кліщами,
Міцно за шиї якраз там, де сили страшної отрути
Містяться в лютих гадюк, яких навіть богове бояться.
Ті обкрутили як стій величезними звоями хлопця,
Ще цицькового, запізнений плід, що до няньки не
плакав ніколи…
Знов розкрутились вони, знемагаючи в кості хребтовій,
Тільки вилися чимдуж, аби вирваться з тисків дитячих.
Вчула Алкмена той крик дітський і пробудилася перша:
«Встань, Амфітріоне, встань! Мені чулося тут щось страшенне!
Встань лише й не надівай ті нічнії сандалі на ноги!
Чи ти не чуєш дітей, як молодший кричав проразливо?
І чи не бачиш, як тут у темряві нічній усі стіни
В ясному блиску горять, мов у сяєві раннього світла?
Вір мені, в домі твоїм, любий, коїться щось незвичайне».
Так вона [мовила]; й скочив ураз чоловік, слова тії почувши,
Зараз же вхопив і меч той коштовний, що раз у раз висів
Край узголов’я його на гвіздку при постелі кедровій,
Другою піхву узяв, із слонової зроблену кості.
В ту мить темрява густа залягла знов простору домівку,
Він тоді слугам гукнув, що будилися важко спросоння:
«Швидко огню принесіть та світіть! Добувайте з огнища!
Люди, агей! Відчиніть також засуви в дверях негайно!»
«Слуги, вставайте, агей! Сам пан кличе.
Вставайте! Вставайте!» –
Так закричала стара фінікійка, що спала при жорнах.
Скоро ввійшли парубки зі скіпками горючими тлумно
І зароїлася вся зала від збіговища прудкого.
Та як Геракла вони вздріли, що ще ссав цицьку, й потвори
Лютії дві в рученятах держав, постискавши їх міцно,
Скрикнули з жаху всі враз. Але хлопчик, піднявши потвори
Вгору, вітцю показав Амфітріону й в радості дітськіи
Вискочив і засміявсь і вітцю перед ноги покинув
Змії обі велетенські, що їх позадушував насмерть.
Мати ж Алкмена як стій до грудей материнських Іфікла
Тут приложила, що весь був поблід і в нестямі зі страху.
Другого ж Амфітріон сам поклав під покров із тонкої
Вовни ягнячої, й аж тоді сам на спочинок удався.
Тричі когут проспівав вже шаріюче раннє світання,
А вже Алкмена як стій велить кликати віщого знавця,
Того Тейрезія, щоб сповістити йому нове чудо
І зажадать, щоб відкрив, яка доля чекає дитину.
«Не закривай, хоч би що й найсумніше боги нам судили,
Передо мною з ляку! Адже людям зовсім неможливо
Те обминути, що їм напрядає судьбова богиня.
Що ж сина мойого жде, се я рада дізнаться від тебе».
Так прорекла королева, а той відмовляє їй ось що:
«Радуйся, жінко, героєва мати, насіння Персея!
Радуйся й твердо вповай, що будуще добра дасть багато.
Світлом тим любим клянусь, що давно в очах моїх погасло.
Буде колись не одна ахаянка звивать на колінах
Пряжу м’якую під ніч і співать ім’я й славу Алкмені.
З подивом чтитимуть теж тебе Аргоса пишнії доні,
Бо такий муж буде син твій, герой, широчезний у грудях,
Що підійметься колись аж у звіздами встелене небо,
Л його силі ні звір, ні з людей ніхто не дорівняє.
Він доконає дванадцять робіт трудових і осяде
В Замку Зевеса, коли його тіло згорить у трахінських
Полум’ях. Зятем тоді стане він у безсмертних, що нині
Змії послали оті, аби згладить його ще в колисці.
Прийде колись іще день, що й оленя в логві свойому
Вовк острозубий глядіть буде без пажирливої згаги.
Але ти, жінко, вели наготовити в попелі жару,
Дров наносити сухих або з глогу, або ж із тернини,
Также з ожин та навіяних вітром бадиль будякових,
І обі змії спали на огні з тих ломак охаблених
В самую північ, коли твого сина заїсти хотіли.
Вранці служачим дівкам вели попіл із них позбирати,
Винеси геть за ріку та розвій його понад границю
З скелі стрімкої, потім ані раз назад не обертайся
Та повертай у свій дім. Потім треба взять чистої сірки,
Двір обкурити увесь і солоною потім водою
Весь окропить по звичаю й мітлою з берези
Скрізь обмести. А тоді принесіть Зевесові в жертву
Ви кабана; аби все вам щастив ворогів побіджати».
Так сказав і, відвернувшися, з крісла з слонової кості
Вийшов Тейрезій в свій дім, під вагою старих літ похилий.
А Геракл ріс, наче та буйна парість в саду під очима
Матері й звався вже він сином Амфітріона Аргейця.
Знати письмо вчив його старий Лін, син Аполлона,
З роду геройського, що доглядав його днями й ночами,
Потім летючії стріли пускать із нап’ятого лука –
Еврит, від батька властитель левад і вигонів широких.
Але співати навчав і до гри на кіфарі буковій
Руки обидві вправляв Еумолп, син Філаммона бравий.
Але як у боротьбі, підставляючи ногу, валити
Штучно аргівських борців і як биться в кулачному бою
У перев’язках ремінних і як інші, враз валячися на землю,
Штучно вдарять кулаком і борецькі виконувать рухи,
Все те взнав він від Гарпаліка із Фанота, що сином
Гермеса був непоборним; ніхто вже, здалека від нього
Глянувши, зміряться з ним не поважився в грищі борецькім –
Так грізний був його зір і понурі, наморщені брови.
Та кінський супряг гонить і довкола мети без похибу
Вмить обігнать, зберігаючи осі й колеса від злому,
Сього сам Амфітріон учив сина по-батьківськи й дружно,
Бо він багато й не раз надгород за шпаркі перегони
В Аргосі кіньми багатому, брав, не поносячи шкоди
В упряжі, що все ціла була, аж як зогнило реміння.
Але як спис наставлять і, на плечі закинувши щит свій,
Вдарить противника й ран бойових уникати, ватагу
Порядкувать, зміркувать під час нападу засідку вражу
І як у бою справлять та командувать кінних і піших,
Сього вчив Кастор його Гіпполенко, що з Аргоса вийшов,
Як ту країну забрав через спадок Тидей з винницями,
Що полишив їх Адраст і всю в’їжджену ту Арголіду.
Жаден із полубогів, скільки їх було, Кастору тому
Не дорівняв у битвах, поки старість його не здоліла.
Так Амфітріонів син виростав при коханій мамі.
Спав усе син біля боку вітця, а простерта під ними
Шкіра львина була їм пожадана й улюблена постіль.
Їв він печеню в обід і з’їдав годний бохонець хліба,
Печений робом дорійським, що був виноградарю вистав
На цілий день, але в день їв немного холодної страви.
Проста й одежа була, що лише до колін досягала.
Писано 7 – 8 січня 1914.
Примітки
Геракл у колисці – XXIV ідилія Теокріта. її назва в оригіналі – «Геракленя» (грецьке «Геракліскос»).
Мідеянка – мати Геракла Алкмена, дочка Електріона, що царював у місті Мідеї в країні Арголіді на Пелопоннесі.
Птеролай, чи Птерелай, Птерелас – син Тафія, царя острова Тафоса. РІого шит став воєнною здобиччю Амфітріона завдяки тому, що дочка Птерелая викрала в нього з голови золотий волос як «джерело» безсмертя. Амфітріон після здобутої перемоги подарував острів Тафос своїм помічникам Кефалові та Гелеєві.
Та як опівночі Віз повернувся до заходу дишлем… – Ідеться про сузір’я Великої Ведмедиці.
Він доконає дванадцять робіт трудових і осяде в замку Зевеса, коли його тіло згорить у трахінських полум’ях… – тобто Геракл виконає дванадцять подвигів, а коли помре, його тіло буде спалене в містечку Трахіні, після чого Зевс візьме героя на Олімп як безсмертного (пор. трагедію Софокла «Трахінянки»).
Еумолп – сучасна форма – Евмолп, учитель Геракла.
…Від Гарпаліка із Фанот а… – Ідеться про сина Гермеса, родом із Фанота, чи Фанотеї – міста в Фокіді в середній Греції.
Кастор – один із діоскурів-вершників, що в давньогрецькій міфології вважалися божествами-покровителями спорту і мореплавства.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 529 – 533.