Косар і жнець
Теокріт
Переклад Івана Франка
Мілон
Букаю, женче роботящий, що се
Тобі, саракові, нині, що не можеш
Загін так справно вижать, як звичайно,
Ані з сусідом так тягти косою
Не в силі, але ззаду відстаєш,
Як у отарі відстає вівця,
Що має терен у ноздрі. І як же
Дотягнеш ти до вечора, як навіть
Доробиш до полудня, коли вранці
Не здужав до борозди чистенько
Загін дожати?
Букай
Мілоне мій любий,
Косарю ти невтомний та незламний,
Мов камінь, чи тебе не насідала
Коли тоска та туга – так за кимось
Таким, якого не було при тобі?
Мілон
Ніколи. Я трудящий чоловік,
То й що мені тужити до чужого?
Букай
І не доводилось тобі всю ніч
Несупокійно провести з любові?
Мілон
Крий боже! Се велике, кажуть, лихо,
Коли пес солонини закуштує.
Букай
А я ось, Мілоне, – подумай лиш! –
Вже одинадцять день закоханий.
Мілон
Та що тобі! Ти з бочки п’єш вино,
А в мене, бач, і оцту не стає.
Букай
Еге, у мене від сівби весь засів
Стоїть не полений у хопті й досі.
Мілон
Скажи, котра-то дівка причинила
Тобі таку біду!
Букай
Полібота
Дочка, що ось недавно на фуярі
Гіппотіоновим заграла косарям.
Мілон
Ну, навідив бог грішника! Ти й маєш
Тепер того, чого давно бажав.
Тепер тебе щоночі обіймати
Буде цвіркун[морквяна] кобилиця.
Букай
Ти вже й на кпи береш мене! Та знаєш,
Сліпа не лиш фортуна, але й Ерас
Сліпий пустун. Так ти й не величайся!
Міло
Та я й не величаюсь. Ну лиш живо
Тут простели снопи два на стерні!
Так щоби щиро міг ти заспівати
Тужливу пісню про своє кохання,
То туга відійде й жвавіше потім
Піде робота. Таж до співу ти
Був досі неплохий у нашім крузі.
Оба сідають.
Букай
(співає)
Заспівайте, Пієрійські музи,
Заспівайте разом ізо мною
Про струнку дівчину молодую!
Чи ж не все те миле, о богині,
Що ви тільки рушите руками.
Бомбико моя ти прекрасна,
Всі тебе сірійкою взивають
І худою спаленою сонцем,
А для мене ти як мід солодкий.
Адже темне також писатристе
Гіацинту листя та фіалки,
А проте найперше їх зривають,
Як вінки приходиться сплітати.
Злігованцю, знай, шукають кози,
А за козами ганяє вовчик,
Журавлі за плугом радо ходять,
Я, мов хвіст, ходив би за тобою.
Якби скарби мав я незміряні,
Як були у Кройза, повідають,
То стояли б ми обоє в злоті –
Два святці на почесть Афродіті,
А в руках би мали шоломійки.
Яблучка червоні або рожі,
А на мні була б новая гунька,
На ногах же постоли з Амікли.
О моя богине преподобна,
Ніженьки у тебе, як тополі,
Голосок сладенький, як олива,
І незрівняна твоя подоба!
Мілон
От гарну, гарну пісню видумав Букай
Ненароком, як складно все у ній
Та гармонійно сходиться. А в мене,
Пожалься, боже, зовсім недаремно
Вже й борода, як (в старця) поросла.
Та ось послухай, як колись про жниво
Співав божественний жнець Літіерс.
Жнив’яна пісня
Богине в віночку з колосся,
Даровнице плодів Деметри,
Дай засів гаразд обробити
І плоди богині зібрати
Та їх в гаразді поживати!
Гей, жваво в’яжіте снопи,
В’язальники, щоб мандрівець
Не мовив: «Ото лінюхи,
Задармо лиш плату беруть».
Супроти північного вітру
В лад класти потрібно поміть.
Або гузером до заходу,
Й тоді буде колос повніший.
А ви, молотільники, гей же!
Не думайте спати в полуднє!
Тоді від колосся полову
Найлегше вам відмолотити.
Як жайворон вгору злітає,
Тоді добрий жнець починає,
А як у гніздо залетить,
А він своє діло скінчить,
То впівдень у сквар спочиває.
А жабі чудово живеться,
Панове молодці! Ніколи
Вона не турбується пійлом,
Бо скрізь води має доволі.
Пора вже, скупарю-шафарю,
Всім нам сочевицю варить,
Але ж не поріж собі руку,
Коли їм суху паляницю
Тонесенько краяти будеш!
Отак співати у літню спеку личить
Трудящим людям. А свою Хлоруню,
Про ту свою плаксивую любов,
Оповідай своїй мамуні лисій,
Що рано ще вилежується в ліжку!
Писано д(ня) 5 січня 1914.
Примітки
Косар і жнець – X ідилія Теокріта, відома в збірниках ідилій під назвою «Трударі, чи Женці». Дійові особи – селяни Мілон (чи Бат-тос) і Букай (чи Букей).
Тепер тебе щоночі обіймати буде цвіркун [морквяна] кобилиця – В оригіналі: «Тобі ніч зробить чорною ця жінка-богомолка». У Франка – гра слів у порівнянні жінки з комахою богомолом (вид коника-цвіркуна).
Якби скарби мав я незміряні, як були у Кройза, повідають… – Ідеться про легендарні скарби Креза (грецьке – Кройсос, близько 560 – 540 рр. до н. е.); останній цар Лідії, якого вважали найбагатшою людиною свого часу
Постоли з Амікли – в оригіналі «аміклійські сандалії».
Амікли – давнє місто поблизу Спарти.
Літіерс – син фрігійського царя Мідаса. Змушував іноземців, що приходили до його краю, жати з ним на полі цілий день, а ввечері відрубував їм голови, а тулуби зв’язував у снопи. Геракл убив його і кинув у річку Меандр. У Фрігії женці співали пісень на його честь як покровителя женців.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 533 – 536.