Панічний страх

Прокопій Кесарійський

Переклад Івана Франка

Воєнна пригода з р. 549

Там, де хорвати й серби сусідують,

Що, хоч брати, з собою все враждують,

Колись гепайди й лангобарди проживали,

Що, хоч брати, раз в раз з собою воювали.

Раз якось помирилися вони на час,

Та не зійшов із душ їх ворожнечі квас,

За щось там посварилися оп’ять, –

Давай завзято знов брат брата воювать.

І вийшли проти себе два війська,

Немов звідсіль ріка і звідтіля ріка;

Відважні, наче льви, шпаркі, мов леопарди,

Гепайди рослі й бородаті лангобарди.

А на чолі гепайдів Торізін,

У лангобардів вождь був Авдуїн;

За кождим, наче темні хмари висять,

Мужів озброєних валять десятки тисяч.

І наблизилися вони до себе так,

Що розминуться їм у тіснині ніяк;

І стали так, що хоч як зближені були,

Одні других оглянуть не могли.

Стоять, стоять… Горить південна спека,

І наче смерть на них зирнула недалека,

Немов мороз ураз по жилах їх потяг,

Усіх умент обняв панічний страх.

Без голосу, мов привиди закляті,

Бліді, хто куди міг, пустилися втікати, –

Де перед хвилею юрба ще гомоніла,

Тепер лише земля розтоптана чорніла.

Втікали, хоч ніхто не гнав їх наздогін,

Лишилися лиш вожді Тірін та Авдуїн;

Вони з прислугою в наметах, знай, сиділи,

Немов план битви ще обміркувать хотіли.

З намету вийшовши, поглянув Авдуїн:

Скрізь пусто, лиш земля, мов зораний загін,

Із армії, якою він гордився,

Ні дух людський, ні хвіст конячий не лишився.

І в нього дух упав. Ну, з ким же в бій ставати,

Коли ані душі живої не видати?

Одна лише тепер у нього думка щира

В противника мерщій просити мира.

Пішли післанці там, гепайди де стояли,

Аж бачать, і вони безслідно всі пропали;

Питають вождя їх, Тіріна: «Що чувать?

Чи ще помиримось, чи будем воювать?»

«Та воювать би то! На теє я й прийшов.

Та, бач, на військо все переполох найшов.

Розбіглось хто куди, урозтіч все пішло,

Хоч битви жадної й погоні не було».

А лангобардськії відмовили посли:

«Та з тим самим і ми до тебе ось прийшли.

І наше військо все розбіглося й пропало,

Без війська вождеві ні з ким і биться стало».

Зійшлись після того вожді оба ураз.

«Здорові живете?» – «Гаразд! А як у вас?» –

«Знать, воля божая взиває нас до згоди,

Аби не різались два братнії народи».

Отак вожді без військ незгоду закінчила

І на два роки мир тим часом заключили, –

Чи пили могорич, чи ні, про те не знаю,

А, попрощавшись, пішли усяк до свого краю».

Писано д[ня] 3 вересня 1914

Грецький оригінал отсього незвичайного в світовій історії оповідання міститься в творі Прокопія Кесарійського «Про війну з готами», кн. IV, розд. 18.

Примітки

Вперше надруковано у газеті американських українців «Українське слово» 6 жовтня 1965 р.

Друкується за автографом (№ 430, с. 1 – 3).

Гепайди і лангобарди – племена східних германців, які жили у VI ст. по середній течії р. Дунаю.

Прокопій Кесарійський (помер бл. 562 р.) – візантійський історик VI ст., автор прані «Історія воєн Юстініана з персами, вандалами і готами».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 559 – 561.