Празник Адоніса

Теокріт

Переклад Івана Франка

Особи

Горго

Праксіноя

Евноя, служниця

Зопіріон, її синок

1 | 2 | 3 | 4

Сцена 1

Горго

(входячи)

Чи Праксіноя тут іще?

Праксіноя

Горгоно!

Як пізно ти приходиш! Я ще тут.

От диво, що ти ще прийшла. Ану,

Евноє, живо подавай стілець

А подушку на нього поклади.

Горго

Гаразд, гаразд.

Праксіноя

Сідай же бо, Горгоно!

Горго

Ах, я зовсім слаба ще, Праксіноє!

Ледве жива прибула я сюди

В тім натовпі народу та возів.

А скрізь по вулицях вояків повно

В чоботях та плащах. Дорога безконечна,

А твій дім дальше ще, як перше був.

Праксіноя

От ще дивак мій муж! На краю світа

Наняв ось тут яскиню, а не хату,

Аби обі ми не жили в сусідстві –

Все лиш мені на злість! Усе той сам.

Горго

Не говори таке про свого мужа,

Кохана, про Дінона! Адже твій

Синок ось тут! Чи бачиш, як на тебе

Він витріщився, душенько! (До малого.)

Не бійся,

Зопиріонику, дитино люба!

Вона не про татуня.

Праксіноя

Справді, хлопець

Заслухався, їй-богу!

Горго

(До хлопця.)

Татко добрий.

Праксіноя

Той добрий татко ось недавнечко –

Недавнечко говоримо про все –

Пішов до склепу купувати мила

Та червонила, та вернув додому,

Купивши солі. Він такий дурний.

Як і на зріст високий.

Горго

Та не ліпший

І мій на гріш захланний Діоклейт.

Ще вчора дав він за п’ять рун сім драхм,

А в рунах песя шерсть, немов

Із ранця десь наскубана. Паскудство!

Лише роби й роби! Та ну, скоренько

Бери свій плащ і сукню зі стяжками,

Спішімо до палати Птолемея,

Препишного царя, Адоніса глядіти.

Я чула, що видовище прекрасне

Дає нам королева.

Праксіноя

Го, в багатих – усе багато.

Горго

Що побачиш там,

Сказати можеш іншому, такому,

Що того не видав. Та час уже, ходім!

Праксіноя

Лінивий знає тільки празники, Евноє!

Візьми куделю й поклади ти, сплюхо,

Мені її знов поперек дороги,

Котам на ній так любо й м’яко спати!

Ну, рушся, принеси мені води!

Адже насамперед умиться треба.

(До другої служниці.)

Ти, друга, мило принеси сюди!

Служниця принесла воду

Та знай же міру. Стій! Не лий так много!

Ото незручна, сукню всю мені

Геть облила! От я й умилася,

Так що й богам подобатися можу!

Де ключ до скрині, тої більшої?

Подай сюди!

Горго

Та й гарно ж, Праксіноє,

Тобі в фалдистій сукні до лиця!

Скажи, багато ти дала ткачеві

Й кравцеві?

Праксіноя

Цить про се, сестричко!

Там вийшло кошту більше як дві міни

Чистого срібла. Ще й намучилась

Я мало не до смерті.

Горго

Але ж бо

І сукня вийшла всім навдивовижу.

Праксіноя

Се правду кажеш. (До служниці.) Живо плащ подай!

І наложи порядно капелюх

Ширококрисий. (До хлопця.) Ні, моя дитино,

Ти не підеш зо мною. Буба там!

І кінь кусає. Плач тут, кілько хочеш,

А я не хочу, щоб ти став каліка.

Ходім, сестричко! (До другої служниці.)

А ти

Візьми його та бався з хлопчиком!

Поклич до хати пса й замкни ворота,

Подвір’я!

Горго, Праксіноя й Евноя виходять.

Сцена 2

Вулиця.

Праксіноя

Боже, що за стиск отут!

Як нам пройти? Куди втекти від того

Гармидеру! Мов мурашки без ліку

Довкола скрізь! Багато ти добра

Зробив, блаженний царю Птолемею,

Відколи твій отець переселився

Поміж безсмертних. І не чатує вже

На мандрівця злочинець, що нечутно

Та хитро, по-єгипетськи, зі сховку

На нього напав, і не гуляють

По краю дурисвіти, волоцюги,

Та ошуканці, та грабівники.

Горгоно, серденько, що нам робити?

Глянь, королівські коні, що до бою

Призначені.

(До їздця, що минає її зблизька.)

Гей мой, та же вважай

На мої ноги! Як же сей гнідий

Страшенно дуба став! А той як скаче,

Немов скажений! Гей, Евноє, дуро,

Чом не втікаєш? Ну, сей кінь їздця

Десь обезвічить. Справді, добре я

Зробила, що лишила хлопця дома.

Горго

Не біймося! Ось ми вже, Праксіноє,

Минули площу. Ті погнали в поле.

Праксіноя

Й сама я також легше відітхнула.

Ще від дитини коней і холодних

Гадюк найбільше я боялася.

Надбігають купи людей.

Біжіть! Біжіть! Ади, яка густа

Юрба там надбігає!

Назустріч їм надходить бабуся.

Горго

(до старої)

Бабонько,

Чи з царського двора?

Бабуся

Так, дівонько.

Горго

А чи вигідно там-ка доступити?

Бабуся

Терпливістю данайці доступили

До Трої, люба дівонько моя,

Терпливістю осягнем і все наше.

(Відходить.)

Горго

Ай-ай, немов вирочня провіщала,

Минаючи, пророчиця стара.

Праксіноя

Все знає жінка, навіть як Зевес

Із Герою пестився.

Горго

Праксіноє,

Глянь лиш у двері, що за галас там?

Сцена 3

У вході великий стиск народу.

Праксіноя

Ой страшно! Руку дай мені, Горгоно!

А ти, Евноє, за сю Евтихіду

Вчепися та пантруй, щоб не відбилась

Від нас. Ну, враз тепер усі попрімо!

Тиснуться в двері.

Не відставай, Евноє, притулися

До мене. Ой нещастячко ж моє!

Вже тріснула моя літняя сукня

На мні надвоє, чую се, Горгоно!

(До найближчого мужчини.)

Ой на Зевеса, любий мій, коли

Собі душі спасенія бажаєш,

Допоможи мені сей плащ урятувати.

Мужчина

Який тут вам рятунок в тій сльоті?

Але попробуєм!

(Упирається в юрбу.)

Праксіноя

О, як же страшно

Спираються і тиснуться ті люди.

Та що ви штовхаєте, наче свині!

Мужчини

(роблять їм місце)

Ану, сюди. Тут вже простовільніше.

Праксіноя

Ай порятівнику! Нехай тебе боги

Тепер і ввік дарують супокоєм,

Що ти за нас подбав! Який же чесний,

Який милий з тебе чоловік!

Та гов, Евноя в тиску ще зістала!

Ну ж, бідолашна, добувай всіх сил

Та поприся міцно от сюди!

Евноя видобувається зі стиску.

От гарно! Ну, тепер усі ми разом!

Так мовить до невісти молодий,

Замкнувшися в кімнаті з нею разом.

Входять у палату.

Сцена 4

Велика зала в палаті.

Горго

Ходи, Праксіноє, ходи! Поглянь

Поперед усього на сей коштовний

Ковер! Яка тонка, прекрасна в нім

Робота. Бачиться, хіба безсмертні

Могли зробити так величне діло.

Праксіноя

О пресвята Палладочко Афіно,

Яку штукенцію жінки робити можуть?

Який маляр спроміг би ся такі

Живії образи намалювати!

Зовсім природні, як стоять, і чисто

Сама природа в кождім русі їх.

Справді жива душа, а не тканина!

Ну, що за мудрий твір той чоловік!

І як чудово сам він ось лежить

На срібнім ліжку, в цвіті молодості,

Що під висками троха пригорів.

О тричі люблений Адонісе.

Улюблений іще й на Ахероні…

Чужинець

Та будь же тихо там ти, цокотухо!

Мов качка, ти широким своїм дзьобом

Виквакуєш без міри й без кінця.

Горго

Ого, а ти чого пустив балаки?

Яке тут квакання тобі причулось!

Наказуй своїм служницям, не нам!

Сіракузянкам взявсь повелівати!

Аби ти знав: з корінфіанками,

Походженням, як був Беллерофон,

Говори ліпше ж по-пелопоннеськи,

І, думаю, дорійської вимови

Дорійцеві ніхто не сміє зборонити.

Праксіноя

Не допускай, солодка Прозерпіно,

На нас іще одного пана! Нам досить

Одного. І не зчеркни по своїй уподобі

Непотреба, як чуб із чвертки жита!

Горго

Цить, Праксіноє, слухай! Ось вона,

Що про Адоніса співати має.

Співачка та талановита дуже,

Аргеянки поважної дочка.

Вона й торік уже побіду віднесла

Жалібним співом своїм. Гарний буде

Й сим разом спів її, се знаю.

Глянь, ось вона вперед танок виводить.

Співачка

(протанцювавши перед образом Адоніса)

Висока пані Афродіто,

Ти, що в золоті сяєш,

Що вибрала Гольги в осідок собі,

Ідалісом часом владаєш

Та на Еріксу горах сідаєш!

Як-то прийшов до тебе Адоніс

Із Ахерона вічної ріки

По дванадцяти місяцях назад

У супроводі ор лагідно йдучих.

Звільна ступають ті ори

Поперед інших блаженних богів,

Але пожадані смертним вони,

Бо кождому все щось приносять.

Кіпрідо, доню Діони,

Ти підняла, як голосить переказ,

До безсмертної радості неба

Смертельную душу Береніки,

Накапавши лагідно

Пахощів амброзії

В груди мертвої цариці.

У подяку тобі, о богине

Многоіменна, в храмах чествована,

Чтить Береніки дочка,

Красотою Гелені подібна,

Чтить Арсіноя сьогодні

Адоніса всяким добром.

Обік нього стоять осінні плоди,

Що на деревах доспіли,

Обік них пахуча зеленина

В срібних кошиках дротових,

Гарно складена, й до того

Запахущая олива

У збаночках золотих.

Печива також багато,

Що жінки у рондлях випікають

З білої муки й приправи

З різнорідного коріння

Запахущого додавши

На оливі чистій, ясній,

На солодощах медових, –

Все чи то в подобі пташків,

Чи то звірів побігущих.

Вище в альтанці тінистій

З рож і ніжних розмаринів,

Роєм літають Ероти,

Як хлопчики в юності цвіті,

Мов молоді солов’ята,

В дерева тіні укриті,

З гілки на гілку літають,

Крил молодих випробовують силу.

О, як блискоче довкола

Золото й слонова кість,

О, як гріються блиском

Божеські тії орли,

Що Ганімеда несуть до Зевеса!

Пурпуром стелиться вище

Стеля з барвистих коврів.

Місто Самійське й Мілета жильці

Сховок чудовий отсей величають

Місцем лагідного сну.

Там-то накрите розкішнеє ложе

Для Афродіти, а друге

Для Адоніса-вродливця.

Як пупінок рожі, красніє жених

В молодості першому цвіті,

Ще вус його при поиілуях не коле,

Лише що засіявся червонувато

Над верхньою губою. Тут

Може втішатися гожа Кіпріда

Милим своїм женихом.

Завтра всі ми його,

Тут зібравшися з ранньою росою,

Винесемо на хвилі бурливі,

Що край берега дико клекочуть.

Коси кожда розпустить із нас

І одежу надіне жалібну, що звисне

До самих кісток;

Кожда груди розкриє на вітер

І співатимем пісню жалоби:

«О Адонісе блаженний!

Кажуть, що ти одинокий

Півбог, що раз нам даєшся,

Раз живеш в Ахероні.

Не зазнав такої долі

Ані славний Агамемнон,

Ані Аякс Теламонів,

Гніву лютого герой.

Ані Гектор, син найстарший

Із усіх синів Гекаби,

Ні Патрокл, ні Неоптолем,

Що вернув із Трої гордо.

Ні стариннії лапіфи,

Ні Девкаліон і Пірра,

Ані Пелопові внуки,

Ані гордії пелазги.

Будь нам ласкав, Адонісе,

І тепер і на будуще!

Як прийшов сюди приязно,

Так і на рік, як повернеш,

Знов приязно приходи!

Горго

Ну, Праксіноє, чи ж буває що

Мудріше ще від жінки? Як я рада,

Що знаю все те, а радніша ще,

Що спів її такий був пречудовий.

Та час уже додому кличе нас;

Не ївши, там мій Діоклейд чекає

Сердитий він усе, а як сердитий,

То горе, хоч не приступай до нього.

Тож радуйся, Адонісе коханий!

І радісних застань нас через рік!

Писано д(ня) 3 – 4/1 1914.

Примітки

Празник Адоніса – XV ідилія Теокріта, відома під назвою «Сіракусянки, чи жінки на святі Адоніса».

Адоніс – одне з близькосхідних божеств, про яких гадали, що вони вмирали і воскресали, його зображали вродливим юнаком. Сама богиня Афродіта покохала його, але він залишався байдужим до її кохання. На полюванні його тяжко поранив вепр, і він помер, але після смергі перетворився на божество. В епоху еллінізму в Єгипті при дворі Птолемеїв справляли свята (Адонії) на честь Адоніса. На святах виставляли смерть і воскресіння цього божества.

В перекладі грецьке «Басілевс» передається як «цар», а «басілісса» – «королева»; це, звичайно, не можна вважати послідовним.

…Спішімо до палати Птолемея… – Ідеться про єгипетського владаря з македонської династії Птолемея II Філадельфа.

Міна (грецьке – мна) – вагова і грошова одиниця в давній Греції. Вона поділялася на 100 драхм, 60 мін дорівнювали одному талантові. Одна міна важила близько 436 грамів

Ахерон (сучасна форма – Ахеронт) – так у давньогрецькій міфології називалася одна з річок підземного світу тіней, або померлих.

Прозерпіна – римська форма грецького імені Персефона.

Гольги, Ідаліон – міста на острові Кіпрі, де були храми Афродіти. Еріка (чи Ерікс) – гора на острові Сіцілії з храмом цієї богині.

Береніка – дружина Птолемея І, обожествлена в Єгипті.

…Божеські тії орли, що Ганімеда несуть до Зевеса! – В оригіналі: «Орли, що несуть Кронідові юного виночерпія».

Ганімед – син дарданського царя Троя, на надзвичайну красу був узятий богами на небо і став улюбленим виночерпієм Зевса.

Не зазнав такої долі ані славний Агамемнон, ані Аякс (і далі за текстом)… – Тут перелічуються різні міфічні герої, що їх шанували після смерті, хоч вони не поверталися до життя, як Адоніс.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 537 – 547.