Рибаки

Теокріт

Переклад Івана Франка

(Посланіє до Діофонта)

Бідність лише, Діофонте, розбуджує промисл і штуки,

Вчителька всяких робіт. Чоловіку трудящому навіть

В сон набиваєсь понура грижа. Коли хто з них у нічку

Трохи солодкого сну запопаде, аж зараз зненацька

Знов проганяє його невсипущая тітка-турбота.

Два сідоглаві діди-риболови лежали бік о бік

В плотяній хижі на підстілці трав морських сушених

Біля стіни з хворосту, коло себе поклали довкола

Снасть та знаряддя своє. Тут коші із вербового пруття,

Довгі вудлища й гачки, в твань укрита для риби принада,

Верші та шнури вудок, в’ятері та ліски шуварові,

Весла та линви з вітрил, та старий на кобильницях човен.

Під головами у них вбоге шмаття, та лахами вкриті, –

Ось все рибацьке майно одиноке і все їх багатство.

Замка нема, ні дверей, ані пса. Все те їм непотрібне.

Сторож у них лиш один найвірніший, се голая бідність,

Ані сусіда вблизу не було; одиноке сусідство –

Тут ж коло хижі живе та безсонне, хвилююче море.

Ще половини шляху не проїхав вгорі віз Селени,

А вже обох рибаків ремесло їх збудило. Оба враз

Сон собі здерли з повік і, проснувшись, отак розмовляли.

Перший рибак

Се не по правді, мабуть, повідають, що ночі літнії

Скорше минають, коли довші дні нам Зевес уділяє.

Всячина снилась мені сеї ночі, а дня [ще] немає.

А може, я переспав? Може, справді ніч повною стала?

Другий рибак

Чи нарікаєш на те святе літо ти, Асфаліоие?

Адже не йде час як-будь по своїй уподобі, а сон наш

Гонить важкая жура та безсонними робить нам ночі.

Перший рибак

Може, зумів би ти сон відгадати? А мені снилось диво!

Радо поділюся я із тобою тим сонним видінням;

Як наш улов, так нехай і мій сон буде по половині.

Легко ти своїм умом відгадаєш, бо справді найліпше

Вгадує той, кого дух його власний на теє навчає.

А при тім маємо час, бо що ж чоловіку робити,

Що лежить у шалаші ось над морем і спати не може,

Як той осел у тернах або лампа та у пританеї,

Що, кажуть, так день і ніч безхосенно сама собі світить?

Другий рибак

Ну, говори, що за сон тобі ніччю, товаришу, снився?

Перший рибак

Скоро я вечір заснув, натомившися працею в морі,

Не дуже й ситий притім, бо вечеряли ми дуже вчасно,

Та й живота, як і сам знаєш, не наповнили занадто, –

Бачу себе на скалі при ловлі, знай, чатую на риби

Сидячи й по тростині вниз спускаю зрадливу принаду

Одну за одною. Таж і [у] сні, кажуть, псу сниться хлібець,

А рибакові рибки. Ось одна сильно торкнула вудку;

З неї, знать, бризнула кров, а вудлище зігнулося в мене

Від її сіпання. Тут я простяг руку рівно, всім тілом

Вигнувся геть наперед, бо се ж не будь-яка тобі штука –

Рибу велику до рук на маленькім гачку дотягнути.

Знаючи, що вона вже заклюнула, я шарпнув вудлище,

Щоб увійшов глибше гак. Риба тут перестала тріпаться,

І вудку я потягнув. Глянь, сповнилося діло і витяг

Рибоньку я золоту, всю в лусці, бач, із щирого злота.

Витяг і страх я почув; ану ж риба якаясь святая?

Чи то улюблений твір Посейдона, чи, може, пестійка

Владарки хвиль Амфітрити? й легенько з гачка я

Зняв її, щоб на гачку не лишилося золото з рота,

Потім безпечно поклав, аби знов не зтріпалася в воду,

І сам собі присяг: «Відтепер уже в море ні кроком!

Але на суші собі проживу увесь вік за те злото».

В радості тій я й проснувсь. А тепер заспокой мене, друже!

Що, значить сон мій? Бо страх мене та тривожить присяга.

Другий рибак

Жадного страху нема! Не присяг ти. Адже й золотую

Рибу спіймав лиш у сні. Сон – мара, кажуть люди.

Та як наяві знайдеш теє місце, що в сні ти побачив,

Надійсь там доброго влову. Вставай і м’ясних риб шукаймо.

А то при снах золотих таки з голоду можна померти.

Писано 6 – 7 січня 1914.

Примітки

Рибаки – XXI ідилія Теокріта (чи Феокріта).

Віз Селени – тобто колісниця Селени, богині місяця. Давні греки уявляли небесні світила – Сонце і Місяць – як колісниці богів (відповідно Гедіоса і Селени), що проїздять небосхилом зі сходу на захід – одна вдень, а друга вночі.

…Як той осел у тернах або лампа та у пританеї… – натяк на те, що осел у колючому чагарнику не може спати, а світильник у пританеї (точніше – пританейоні) в Афінах мусив не згасати цілу ніч. Пританейонами називалися спеціальні урядовці числом 50, представники адміністративних округів Аттіки (філ). Адміністративний будинок, де влаштовувалися прийоми послів іноземних держав та інші офіційні церемонії, називався пританейон. Він буз розташований на північному схилі афінського акрополя.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 527– 529.