Гомерові епіграми

Переклад Івана Франка

З затраченої праці Геродота «Про життя Гомера»

1. До горожан міста Кіми

Запоможіть [чоловіка] без захисту й [власного] дому

Ви, що замешкуєте се високеє місто, Кімеї

Великоокої доні у стіп високоголової Сайдени,

П’ючи погожую воду з ріки божественної Герма

Крутоберегого, що його сплодив Зевес несмертельний.

2. На поворот до Кіми

Швидко несіть мене, ноги, до міста мужів тих шановних!

Душі розумнії в них і найкраща [моральная] сила.

3. На могилі Мідаса

Дівчина з бронзи, я ось лежу на Мідасовій могилі,

Доки вода ся пливе й дерева зеленіють високі,

Доки [на небі] сія сонце й місяць освічує ночі,

Доки потоки журчать і реве, береги б’ючи, море;

Тут лежачи, я слізьми ненастанно сю рошу могилу,

Щоб знав прохожий усяк, що ось тут похоронений Мідас.

4. До горожан Кіми про свою сліпоту

Якої долі отець Зевес дав мені жертвою бути,

Як на колінах іще мене мати шановна кормила

Ще немовлям [в немалім, але здавна прославленім місті],

Що збудували колись з волі Зевса-егідодержавця

Люди Фрікона, що вміли гаразд уїжджувать коні.

Іх-то потомки пізніш, загорівши огнями Ареса,

Сильними [вийшли відтіль і взяли в свої руки підбоєм]

Смірну айольську, надморську, яку потряса морська хвиля

І в якій славне тече джерело пресвятого Мелета.

Відтіля вирушивши, доні Зевса, преславнії діти,

Божую землю прославить хотіли і місто мужів тих.

Ті ж згордували святим голосом та святими піснями

По нерозвазі; один з них зазнав незабаром нещастя,

Що для моєї недолі [в душі своїй мав лиш] наругу.

Долю ж, яку мені бог присудив, [мабуть-таки, вже] зроду,

Хоч і як прикра вона, неминуче знести й стерпіть мушу.

Довше не хочуть уже мої любії ноги ходити

По святих Кіми лугах, бо великий велить мені дух мій

Відійти між люд чужий, хоч який він малий [та безславний].

5. До Тесторенка

О Тесторенку, багато дечого невідомо смертним,

Але ніщо не трудніше пізнать людям, як [чужу] думку.

6. До Посейдона

Вислухай, Посейдаоне, землі потрясителю, сило велика,

Ти, що пануєш над широкополим, святим Геліконом,

Вітер попутний даруй і щасливо вернуться [додому]

Всім морякам, що в судні роблять службу та повелівають.

Дай і мені, як прийду на підгір’я стрімкого Міманту,

Поміж святих там людей знайти почесть собі та пошану,

І знайти пімсту на тім мужі, що, духа мого здуривши,

Зевса гостинного позневажав і гостинну трапезу.

7. До міста Ерітреї

Земле свята, многоплодна, подателько втіхи та щастя.

Як ти приязна мужам, що живуть [собі] згідно й свобідно,

Так будь неплідна й тверда тим, на котрих гнів твій упаде.

8. До моряків

О моряки, мореходці подібні до долі ворожої й злої,

Що нещасливе життя ведете на боязливих хвилях,

Будь вам прихильний Зевес, бог гостинності високомудрий!

Страшно-бо мститься Зевес на тих, що нарушають гостинність.

9. До тих самих

Вас, чужинці, принесла тут, [мабуть], супротивная хвиля;

Але коли вже ви тут, хай плавба ваша буде щаслива!

10. До пінії

Інші, [мабуть, дерева] мають плоди ліпшійші від твоїх,

Пініє, ти, що ростеш на верхах вітруватої Іди,

Але залізо зате тут найліпше для всіх людей земних,

І добувають його тут кебренці, мужі [запопадні].

11. До Главка, пастуха кіз

Главку, що зілля шукать ідеш, ось тобі дам осторогу:

Перш усього їсти дай псам, що входу в кошару пильнують.

Се найважніше, бо пес, [своїм звичаєм], перший почуб

Чи то злодіїв прихід, чи як звір увійде в огорожу.

12. До жриці на Самосі

Вислухай просьбу мою, дів патронко, і дай отій панні

Мужа знайти в цвіті літ, щоб любив її й взяв у подружжя,

Щоб мала втіху вона аж до старості з сивим волоссям,

І хоч не стане вже сил, аби дух її бодрим лишився.

13. На дім Фраторів

Як вінець мужа – сини, так і вежі – оздобою міста,

Коні – оздоба лугів, кораблі теж так – моря окраса.

Як дім достаток красить, так старі [королі й воєводи]

На вічовій площині посідавши – окраса зібрання.

І приємніш бачить дім у освітленні, аніж пожежу

Серед бурливого дня, коли ще й снігом сипле Кроненко.

14. До гончарів

Якщо лиш плату дасте, можу вам, гончарі, заспівати,

Ти ж, Атенає, прибудь і держи понад комином руку,

Щоб почорніли гаразд і горшки, і миски, [і збаночки],

Випалились до ладу й принесли [майстрам] почесть і зиски,

Щоб продавалося їх на торзі много й на роздоріжжях,

Щоб у них зиски росли, а в нас те, що всім нам на потребу.

А як безстидом годовані станете брехні зводити,

То на всі комини я [вам] накличу руйнівників [лютих],

Сінтріба, та Змарага з ним, та ще й Азбета, і Сабактея,

Та Омодамона, що тою самою штукою творить

Лиха багато. Паліть всі огнища й доми, аби з ними

Й комини падали всі й гончарі аби гірко ридали.

Як хрустить кінська щока, так нехай і у вас хрустить комин

І все череп’я, що в нім, на дрібні черепки хай подробить!

Гелія доню, прибудь і ти теж, чародійнице Кірке,

Чари погані накинь, зпаскудь їх самих та діла їх!

Хейроне, ти приведи сюди своїх рухливих кентаврів,

Тих, що Гераклових рук уникнули, і тих, що погибли,

Хай порозтоптують їх те череп’я та комини звалять,

Щоб [з переляком] майстри на свою задивлялися шкоду, –

Я ж би втішавсь, глядячи на їх штуки злощасну руїну.

А хто би зблизька почав придивляться, щоб тому лице все

Раптом огонь обпалив, аби знали всі чесно трудиться.

15. На дім багатого чоловіка

Нуте, вступімо у дім чоловіка маючого дуже,

Що має силу, і вплив, і значіння і все жиє в щасті,

Двері, втворіться самі, бо великеє входить багатство,

А з тим багатством [також іде] мудрість та духа погода

Та благодатний спокій. Вся посуда нехай буде повна,

З нецок нехай витіка, [на печі жваво киснучи], тісто!

А ось тепер киселю покуштуймо, привабного з виду,

Що має сезаму смак!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

А мати того синка підійде до вас зі свого крісла.

Мули заїздять отсе міцноногі [в гумно] того дому,

А вона тче полотно, човничок, знай, шмига бурштиновий.

Буду витати у вас, наче ластівка, кождого року,

Босими стану ногами при вашім порозі. «Ану там,

Швидко неси та каліці подай ради-для Аполлона!»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Чи що дасте – [воля ваша], а як не дасте, ми стояти

[Довго] не будем, бо ж ми не на теє прийшли, аби з вами

[В вашому домі на все] поселитися й жити жильцями.

16. До рибаків

Гомєр

Гей аркадійці, мужі-риболови, як же вам ведеться?

Риболови

Що вловимо, те кидаємо, а що не вловимо, теє

Таки з собою несем.

Гомер

Отаких-то ви родичів діти,

З крові такої пішли, що ні по глибині побродити,

Ані худобу гонить, окрім тої, що в вас невимовна.

Писано д(ня) 13 – 15 марта 1915.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Літературна спадщина. Т. 2. Іван Франко», с. 61 – 65. Подається за автографом № 400, с. 53 – 56.

Гомерові епіграми. І – XVI. Після гомерівських гімнів у найдавніших рукописних збірках до тексту «Одіссеї» додавалися також «Епіграми Гомера», нібито переписані з «Життя Гомяра», автором якого безпідставно вважали Геродота. Час складання цих дрібних поетичних творів неможливо точно встановити. Давньогрецький філософ Платон (у творі «Федр») вважав, наприклад, напис на могилі фрігійського царя Мідаса за анонімний, а згодом цей текст було включено до складу «Епіграм Гомера». Явно фольклорний твір «Ейресіону» (свого роду давньогрецьку колядку) також було приписано Гомерові (див. «На дім багатого чоловіка»). І. Франко переклав майже всі епіграми названої збірки.

1. До горожан міста Кіми. Ця епіграма адресована мешканцям міста Неон Тейхос, заснованого у Малій Азії вихідцями з еолійського міста Кіми.

Сайдена – гора в Малій Азії над Кімою.

3. На могилі Мідаса.

Мідас – син Гордія, цар Фрігії в Малій Азії, історична особа, навколо якої нащадками було створено міфи.

4. До горожан Кіми про свою сліпоту. Назва в оригіналі – «Кімеянам».

Фрікон – очевидно, засновник еолійської Кіми, що називалася також Фріконідою.

Мелет – річка в Кімі.

5. До Тесторенка.

О, Тесторенко, багато дечого невідомо смертним. – В оригіналі: «Фесторіде, смертним багато є зовсім не зрозумілого, але нема нічого незрозумілішого від самого розуму для людей».

Тесторід, або Фесторід – син Фестора, відомий з «Іліади» ахейський жрець і віщун Калхант.

6. До Посейдона.

Мімант – гора на Ерітрейському півострові Малої Азії. Далі в цій епіграмі – уривок міфічного життєпису Гомера.

7. До міста Ерітреї. – йдеться про іонійське місто Ерітри, чи Еріфри (грецьке- – Ерютрай) на малоазійському узбережжі.

10. До Пінії.

І добувають його тут кебренці… – В оригіналі висловлюється думка, що «там [тобто на верховинах гори Іди. – Ред.] для смертних людей буде залізо Арея, коли її матимуть кебренії».

Кебрен – річка і місто в Троаді; кебренії, чи кебренці, очевидно, тамтешнє фракійське плем’я.

13. На дім фраторів.

Фратори – члени фратрії (братства), тобто союзу родів, що виник при розкладі докласового суспільства. Із зміцненням державної організації фратрії втратили своє політичне значення і зберегли за собою лише культові функції.

14. До гончарів.

Ти ж, Атенае, прибудь… – Ідеться про богиню Афіну. В гомерівському діалекті її ім’я має форми «Атене» і «Атенає». Афіна, як Гефест і Прометей, була покровителькою ремісників.

Сінтріб, Змараг, Азбет, Сабактей, Омодамон – імена демонів, ворожих гончарям. Сінтріб – той, що розбиває; Змараг – той, що грюкає; Азбет – той, що гасить; Сабакт – імовірно, той, що трощить; Омодамон – шкідник або той, що залишає глину сирою.

Xейрон, чи Хірон – у грецьких міфах – син Кроноса і Філіри, мудрий кентавр (напівлюдина, напівкінь), вихователь міфічних героїв – Ахіллеса, Діоскурів – Кастора і Полідевка, Амфіарая та інших. Перебуваючи на горі Пеліоні, він навчав їх музики, гімнастики, лікування, пророкування. Згадується тут як проводир кентаврів.

15. На дім багатого чоловіка. В оригіналі цей твір називається «Ейресіоне». Він пов’язаний із старовинним обрядом, що трохи нагадує наше колядування. Ейресіона, чи Іресіона – це маслична або лаврова гілка, обвита вовною і обвішана плодами та маленькими глечиками з олією, медом і вином. Цю гілку несли в урочистій процесії до храму Аполлона на його свято. Іресіони виставлялися також перед дверима приватних будинків. Крім офіційних святкових обрядів, твір засвідчує ще й існування народного звичаю: співання пісень і збирання за це подаяния.

…Швидко неси та каліці подай… – Тут вільна інтерпретація оригіналу: «Я стою в передпокої босоніж, отже, дай якнайшвидше».

16. До рибаків. Ця епіграма належить до гомерівського фольклору. Сліпий Гомер вітає рибалок і питає їх, що вони несуть із собою. Рибалки повертаються після купання в морі. На запитання Гомера вони відповідають загадкою: «Те, що ми спіймали, ми кинули, а те, чого не спіймали, несемо з собою» (ідеться про вошей). За пізнішим оповіданням, Гомер помер нібито від засмучення, що не спромігся розгадати цієї загадки.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 274 – 278.