Війна жаб із мишами
Переклад Івана Франка
1. Заспів
Розпочинаючи вперве хор, муз я прошу з Гелікона
В серце моє завітать задля [любоприємного] співу,
Що собі на табличках я недавно поклав на колінах
Про безконечну сварню, войовничеє діло Ареса.
Вас я благаю, вложіть усім обдарованим мовою в слухи,
Як, геройствуючи, йшов проти жаб мишачий рід війною,
Подвиги наслідувать хотячи землеродних гігантів,
Як про се повість іде між людьми; початок ось який був.
2. Стріча миші з жабою
Миш раз, що пить захотіла, від кігтів убігши котячих,
Ніжне встромила рильце в недалекеє озеро [скраю]
І любувалась водою солодкою. Тут її вбачив
Лімнохарес голосний і слова ось якії промовив:
«Гостю, ти хто? Відки йдеш на сей берег? І хто тебе вродив?
Всю мені правду скажи, щоб не міг брехуном тебе звати.
Бо як пізнаю, що ти гідний приязні, в дім свій впроваджу
Й дари дарую тобі по гостинності многі й хороші.
Я тобі цар Фізігнат, що по всім отім озері маю
Почесть, і жабам усім провідник, і володар по всі дні.
А мій отець був Пелей, що, побачивши Гідромедузу
На берегах Ерідана, як стій у любві спарувався там з нею.
Але-бо бачу, що й ти гарний та сильний над усіх інших;
Думаю, що ти король-скіптроносець і славний войовник.
Ну-бо, мерщій говори, нехай рід твій [і ймення] пізнаю».
3. Мишачі розкоші й вороги
На те Псіхарпакс йому відповів і сказав таке слово:
«Чом так питаєш про мій рід? Він відомий [з давнього давна]
Людям усім, і богам, і птахам, що під небом літають.
Звуся Псіхарпакс, а син я Троксарта, що великодушним
Був мені батьком. Була мені матір’ю Леіхоміла,
Доч Птернотрокта-царя. А, породивши в своїй колибі,
Вигодувала мене кров’ю спеклою, фігами, зерном
Різних горіхів та ще й окрушинами страв різнородних.
Як же ти другом мене собі робиш, коли від природи
Спільне між нами ніщо? Ти живеш у воді, але в мене
Звичай живитися тим, що їдять люди; не заховать їм
Хліба від мене, що мов грубий дискос на круглім тарелі,
Ні паляниці плоскі, що мигдалем натикані густо,
Ані обрізки шинок, ні утроба в сорочці білавій,
Ні свіжотиснений сир з молока, що гаразд уквасніло,
Ні запашний медяник, якого і блаженні бажають,
Ані ніщо з тих потрав, що на празники люди готують,
В кождий горнець [для смаку] даючи різнородні приправи.
Досі ніколи війни не цурався, гвалту лихого,
Але йдучи просто в бій, я в передні ряди все мішався.
Я чоловіка ні раз не боюсь, хоч великий він тілом,
Але у ліжко вбіжу й, на тобі, вкушу в палець великий
Або п’яту погризу, а він болю не чує від того,
І хоч і як я гризу, його з любого сну се не будить.
Двох лише страшно мені на цілому окрузі земному –
Яструба та й і кота, що велику біду мені роблять, –
Й пастки злозгубної, де лиха смерть дожидає [звичайно].
Але найбільше кота я боюся, хоч він і найліпший,
Бо хоч у дірку шмигну, він при дірці на мене чатує.
Але я редьки не їм, ні капусти, ані гарбузиння,
Ні на зеленій траві не пасуся, ні хопти не вкушу, –
Все те для вас лиш їда, що в воді живете [та в баюрах]».
4. Жаб’ячі приємності
На се всміхаючися, Фізігнат ось яку відповідь дав:
«Гостю, багато своїм ти хвалишся їством, бо немало
Й нам у воді й на землі попадається бачити дива.
Бо земноводне життя дарував [з ласки] жабам Кроненко,
Удвох окремих живлах [дарував] домівки свої мати:
Можем скакать по землі та в воді своє тіло сховати,
А коли хочеш і се сам пізнати, то річ дуже легка:
Сядь лише на мій хребет та тримайся і не попускайся,
І буде радість тобі, що в домівку мою завітаєш».
5. Миш на жабі в воді
Так сказав і свій хребет дав йому, а той вскочив щодуху,
Шию м’якую лапками обняв у легенькому скоці.
Зразу він радувався, бачачи пристановки сусідні
Та з Фізігната плавби тішачись; та як змочили
Хвилі його пурпурові, на плач йому дуже зібралось,
Пізній обняв його жаль, почав рвати на собі волосся,
До живота тис лапки, а серце у нього [в тривозі]
Билося дуже, й бажав чимборжій повернути на землю,
Тяжко зітхав і стогнав під загрозою смертного страху.
Зразу простяг у воді хвостик свій, мов стерно [при дарабі],
Пливучи та молячи всіх богів, щоб на землю дістався.
Як полоскала його пурпурова вода, кричав дуже
І таке слово сказав, промовляючи [сквапно] устами:
«Чи не так само носив на хребті [своїм] тяжість любовну
Бик, що по хвилях морських ніс Європу у напрямі Кріту,
Як ось мене, пливучи на хребті своїм, понесла жаба,
Тіло білаве своє зносячи понад воду пінисту?»
6. Мишача смерть
Аж нараз вуж водяний появився, страшний для обох них
Вид, понад воду простяг напростовану шию [тонкую].
Того побачивши, [вмиг] затонув Фізігнат, не згадавши,
Що полишає на смерть [неминучу] товариша свого.
Внурився у глиб води й уникнув [отак] чорної смерті.
Миш же, полишена ним, зараз тут же зовсім впала в воду
І підтулила лапки й, тонучи, тільки пчихала живо.
Часто тонула в воді, потім знов, треплючись, виринала,
Але не змога була їй уйти [неминучої] згуби;
Мокре волосся найбільш їй тяжило і в воду тягнуло.
Гинучи так [у воді], ось які ще слова проказала:
«Не утаїшся ніде, Фізігнате, за хитру сю штуку,
Що, везучи по воді, мене скинув ти, наче зі скелі.
Не був би ти мене зміг на землі, та, здуривши,
В воду закинув. Та бог бачить се й покарає;
Помста досягне тебе від мишачого війська нехибно».
7. Мишачі збори
Мовивши теє, втонув у воді, [його згубу] побачив
Лейхопінакс, що сидів на розкішному березі [скритий].
Голосно він запищав і побіг мишам [всім] сповістити;
Тії ж, почувши про смерть, усі гнівом страшним запалали.
Зараз окличники їх поскликали, аби до схід сонця
Збір ішов на вічеву площу перед домівку Троксарта,
Батька нещасного Псіхарпага, що його мертве тіло
Плавало в озері; він до берега [ніяк] не здужав
Доплисти, бідненький, та плавав посередині безодні.
Сквапно зібралися всі рівночасно з зорею, а перший
Виступив [батько] Троскарт, гнівен за сина, і сказав ось що:
«Друзі, чи тільки я сам потерпів таке лихо тяжкеє
Від отих жаб? Чи не всім нам великая сталася напасть?
Ось я тепер сирота, бо втеряв трьох синів [в однім році]!
Першому смерть ізробив, уловивши його в свої кігті,
Превражий кіт, що [півдня] чатував біля дірки на нього.
Другому смерть задали невдовзі анахтемськії люди
Новою штукою, бач, дерев’яну придумавши зраду,
Що її пасткою звуть, що мишам у ній смерть настояща.
Третій любимець був мій і шановної матері також,
Сього втопив Фізігнат, запровадивши в воду глибоку.
Але давайте берім зброю та проти них вирушаймо!
Тіло своє оздобляй всякий у все можливе оружжя!»
8. Мишаче узброєння
Сеє сказавши, усіх заохотив хапаться за зброю,
А узброїв їх Арес, свідомий усіх штук войовничих,
Перш наголінники всяк собі злагодив, спілого бобу
Струк розколовши надвоє й ніжки лушпайками окривши,
Що, не сплячи усю ніч, сам собі приготовлював кождий,
Панцирі мали зі шкір, понастромлюваних тростиною,
Що їх, обдерши кота, по-своєму премудро зробили.
Щитом дощинка була довжини на півпальця, а списом
Шпичка тернова, немов те спижевеє шило, преостра,
Каск же, нарешті, бував на їх головах – лушпа з горіха.
9. Жаб’ячі збори
Так-то воружилися миші всі; а коли про се жаби
Взнали, полізли з води й, на одну всі зібравшись долину,
Ну ж раду радить, як їм до війни завзятущої стати.
А як питалися всі, відки зачіпка й відки завзяття,
В коло вістун увійшов, у руках своїх маючи берло,
Син Тирогліфа з душею великою, що в горшки лазив,
Щоб сповістить про причину війни, й отсе сказав слово:
«Жаби, сердиті на вас, посилають сказати вам миші,
Що вони зброю взяли, до війни вже готові та бою.
Бачили тіло в воді Псіхарпага, которого вбив ваш
Цар Фізігнат, отому виходіть до війни, в кого тільки
В жаб’ячім роді бува богатирська відвага й завзяття!».
Сеє сказавши, замовк, а слова бездоганні, ввійшовши
В слух, заворушили [гнів] у серцях жаб високодостойних;
Всі закурчали вони, аж устав Фізігнат і промовив:
«Друзі, не вбив я ту миш, ані навіть [на очі] не бачив,
Як вона згибла. Мабуть, утонула край озера й гравши,
Наслідувать хотячи жаб плавання. Вони ж, препогані,
Ось винуватять мене, неповинного. Нумо ж шукати
Ради, яким робом нам знівечить оті миші зрадливі,
Я ж вам від себе скажу, що мені видається найліпшим.
Приоздобивши тіла свої, станьмо всі разом у зброї
На крутім березі тут, де земля стрімко в воду спадає.
А як нападуть нас [полки мишачі] гуртом і штурмом,
Обтяжені шоломами, ми всіх, хто лиш близько підступить,
Із шоломами [і всім їх оружжям] укинемо в воду.
Там їх потопимо всіх – адже плавати миші не вміють, –
Жваво поставимо тут по пораженні мишей трофеї».
10. Жаб’яче узброєння
Так кажучи, заохотив усіх за оружжя хапаться.
Листям мальвовим вони свої голені поокривали,
Панцирі мали з [твердих] та зелених, хороших магнолій,
З листя капусти собі прерозумно щити змайстрували;
Кождому острий шувар служив замість довжезного списа.
А шкаралущі мушель невеликих їм голови крили.
Так, узброївши себе, на високому березі стали,
Списами [грізно] трясли, кождий повен рицарського духу.
11. Нарада богів
Та ось покликав Зевес богів до звіздяного неба
І, показавши юрбу войовничу й войовників бравих,
Многих, великих, які в руках двигали списи довжезні,
Наче ось військо кентаврів іде або [небосяжних] гігантів,
Злегка всміхнувся й спитав, хто з безсмертних до помочі стане
Мишам, хто жабам? І перш до Афіни звернув своє слово:
«Доню, а може, підеш [до війни сеї] мишам на поміч?
Адже по храмі твоїм вони завсігди весело скачуть,
Запахом тішачися та окрушками страв ріжораких».
12. Нарікання Афіни на мишей
Мовив Кроненко отсе, а йому відповіла Афіна:
«Отченьку, та нізащо мишам, що в халепі опинились,
Я б на підмогу не йшла, бо мені много лиха зробили.
[Часто] псують ліхтарі та лампи [й випивають] оливу,
А вже найгірше мене заболіла нечувана пакість:
Плащ мій погризли, який я сама ткала та вишивала
З тонких рожевих ниток та коронку ще виплела ніжну;
Скрізь наробили дірок, мусила дать кравцеві полатать,
А тепер він править кошт – та ж скандал се для всякого бога!
А ще я ткала на борг і нічим [за нитки] заплатити.
Але ж і жабам іти на підмогу не маю охоти,
Бо ж і самі вони не без вини, а мені ось недавно,
Як я вернула з війни і була нею втомлена дуже
Й потребувала заснуть, своїм галасом ані на хвилю
Очі стулить не дали, і я так пролежала безсонна
З болем [тяжким] голови, поки півень не закукурікав.
Та заховаймо, боги, нейтральність! Нікому підмоги!
Щоб іще з нас хто не був ранений яким пострілом острим.
Бо завзятущі вони, хоч [би] бог який з ними йшов биться.
А ми всі з неба отут втіху матимем, на бій глядячи».
13. Нейтральність богів
Сеє рекла, і її всі боги були слову послушні.
І всі доразу гуртом вийшли на одно місце [й гляділи].
Зразу окличники два вийшли, знак подаючи до бою,
За ними вслід комарі з предовжезними трубами вийшли,
Граючи марш бойовий страховинний; з [високого ж] неба
Громом загуркав Зевес, наче гасло смертельного бою.
14. Перші бої
Перший Гіпсібоас був, що Лейкенора списом улучив,
Що став у першім ряді, в сам живіт в середину печінки;
Впав сей лицем до землі й поваляв у пилюці волосся
А, падучи, задуднів, бо на нім забряжчало оружжя.
Після нього Троглодіт поразив списом Пелеіона,
В груди всадивиш йому дужий спис; сей упав, і забрала
Чорна смерть душу його, що крізь рот зараз вийшла із тіла.
Вбив [тут же зараз] Севтляй Ембазіхітра в серце стрілою,
А Артофаг прошпигнув [списом] у сам живіт Поліфона, –
Сей теж упав горілиць, і душа улетіла з суставів.
Але, побачивши, як погибав Поліфон, Лімнохаріс
На Троглодіта напав, млиновим йому каменем [зразу]
Надвоє карк розламав, і тут тьма йому очі покрила.
Окіміду стало жаль, і підняв острий спис він угору,
Але противник мечем замахнувся, й той зараз дав драла,
В того Лейхенор за се вознамірився списом блискучим
t прошиб, не похибив у печінку, а скоро побачив,
Як утікав Костофаг, його вкинув у воду глибоку;
Але й на тім не досить, бо ще вдарив його [булавою],
І той погиб, не воскрес, і червоною кров’ю вкрасилось
Озеро, але сам він став на березі жертвою смерті,
Бо проколов йому хтось і кишки, й тельбухи всі товстії.
15. Дальші бої
На Тирофага отсе на самім узбережжі наскочив
[Зух Каламінтій і пхнув його в зброї тяженькій у воду –
Там і кінець тому був, хоч і довго ще дригав лапками].
Та Птерногліфа коли угледів Каламінтій, злякався,
В озеро скочив, аби утекти, й щит відкинув від себе.
Забив Фільтрая отсе [юнак] Ембазіхитр бездоганний,
А Гідрохаріс убив Птернофага, царя між мишами,
Каменем гримнувши в карк, і потік йому мозок із носа,
А [пурпуровая] кров поплямила всю землю [довкола].
А Лейхопінака вбив Борборокойт, [юнак] бездоганний,
Списом шпигнувши; йому ж [зараз] пітьмою вкрилися очі.
Бачивши теє, Прассай протягнув його трупа за ногу,
В озеро вкинув його, [широко] розмахнувши рукою.
Але Псіхарпакс, аби смерть товаришів мертвих помстити,
Вдарив Прассая, коли той землі не достиг ще [зі скоку],
І вбив на місці його, а душа його в Ад полетіла.
Бачачи се, Крамбобат йому глиною кинув у око,
Трафив у саме чоло й мало не осліпив його зразу.
Дуже розсердився той і, могутньою взявши рукою
Камінь великий, що там на долині лежав, тягар ниви,
Кинув Крамбобатові на коліна й розбив увесь голінь
Правий, і впав горілиць той у порох [і дригав ногами].
Метиться на нім Кравгасід і як стій виступа проти нього,
Штурнув його у живіт у саму середину; в нутро весь
Спис шуваровий погруз, і усі тельбухи виступали
Назверх, коли той потяг спис до себе міцною рукою.
Бачачи се, Сітофаг, що на березі річки сховався,
З бою втікати почав, шкутильгаючи, болями пертий;
Скочив у рів із водою і так уйшов смерті гіркої.
16. Ще дальші бої
Але Троксарт поразив Фізігната у заднюю ногу;
Сей уостанне з води винурився й мучився страшно,
Бачачи теє, Прассай, що [їх цар] упав напівубитий,
Скочив по перших рядах і шпигав своїм острим ратищем,
Шолома ж не проломив, бо ступилось на нім вістря списа;
Та його шолом твердий, з чотирьох черепків зложен хитро,
Розчерепив божеський Оріганіон, зразок Ареса,
Що сам один, мов герой, юрбу жаб гонив наперед себе.
Вдарив і на Прассая, та сей, його вздрівши, не встояв на місці
Перед героєм міцним і гулькнув у глибокую воду.
17. Мишачий герой
Був між мишами один Мерідарпакс, знатний серед інших,
Майстер мечем биться, син безподібного Артепібула,
Князь, який видом своїм трохи міг нагадати Ареса;
Він між усіми мишами був вояка найзапаленіший.
Став він над озером сам оддалік від усіх і хвалився,
Що увесь жаб’ячий рід уоружений зіб’є й погубить.
Він із горіха лушпину як стій розламав на дві часті
І на обоє плечей прикріпив, [як щити два незламні].
Був би зла много вчинив, бо була в нього сила велика,
Тільки що жаби всі враз зі страху в озеро поскакали.
18. Зевес хоче слати поміч жабам
Швидко побачив отсе всіх отець, і богів і смертельних;
Жаль йому стало, що всім жабам грозить така страшна згуба,
І, головою кивнувши, таке він промовив великеє слово:
«Горе! Направду страшне діло бачу своїми очима.
Не на дрібницю загнув Мерідарпакс; отсе незабаром
В озері він розпочне жаб усіх престрашну різанину.
Швидко Палладу пошлім, запалену до бою, або теж
Силу Ареса, аби його здержав, хоч і як він дужий».
19. Жартлива промова Гери
Мовив Кроненко отсе, та на теє озвалася Гера:
«Ані Афіну не шли, мій Кроненку, ні силу Ареса,
Бо не потрафлять вони здержати жаб загибель страшливу.
Але на поміч ідім геть усі! І нехай твоя зброя
В рух піде, що нею ти поразив рід титанів чудесно,
Що й Капанея ти вбив нею, дуже хороброго мужа,
І Енкелада зв’язав величезного, й рід весь гігантів
Лютий – бо так лиш хіба побідить можна сього героя».
Так рекла, й, [не гаючись], вдарив громом огнистим Кроненко,
Перш загриміло, й увесь стрепенувся Олімп величезний;
Блискавка потім ясна, найстрашніше оружжя Зевеса,
Крута шарнула й з руки небес владника вниз полетіла.
Всіх би злякав, на кого був би грім той страшний верг із неба,
Та не злякалось ні руш військо мишаче, але ще дужче
Рвалось понівечити весь рід жаб войовничий до лаби.
Але з Олімпу вершин милосердя до жаб мав Кроненко
Вислав теж жабам як стій він помічників непоборних.
20. Побіда раків
Ось ізненацька найшли опанцирені та кривоногі,
Скісно повзучі, [кліщами узброєні] та шилороті,
Черепошкірі, костисті та широкоплечі, з хребтами
Гарно блискучими, що взад плисти можуть тільки хвостами,
Мають кліщі замість рук, але очі [рухливі] на грудях,
Вісім ніг та два ріжки, незнищимі, що звуться [звичайно]
Раки. Ті мишам хвости стали щипцями [сильно] щипати,
Також передні лапки й задні, а за те мишачі списи
Панцирів їх проколоть ані руш не могли. Впав переляк
На миші всі, не могли [сим противникам] місця додержать
І вдались навтікача. Заходило вже [яснеє] сонце,
І закінчилася так [пам’ятна] ся війна одноднева.
Писано в днях 15 – 18 марта 1915.
Примітки
Вперше надруковано у виданні: «Літературна спадщина. Т. 2, Іван Франко», с. 66 – 73. Подається за автографом № 400, с. 136 – 148.
«Війна жаб із мишами» («Батрахоміомахія») – пародійний малий епос (епілліон), який важко точно датувати. За часом свого складання він досить далекий від появи власне гомерівського епосу. «Батрахоміомахія» є прямою пародією на «Іліаду». Замість ахейців і троянців у ній виступають жаби і миші.
Всі вони мають значущі імена: у жаб, напр., Фюсігнатос – що випинає щоки; Гюпсібоас – що голосно кричить; Пелейон – що живе в болоті; Пелобатес – що ходить болотом; Кравгасідес – крикун; Полюфонос – багатоголосий; Лімнохаріс – що йому миле озеро; Борборокойтес – що йому багно є ліжком.
У мишей: Псіхарпакс – що хапає крихти; Троксартес – що гризе хліб; Ембасіхютрос – шо залізає в горщики; Артофагос – хлібоїд; Крамбофагос – капустоїд; Тюрофагос – сироїд; Лейхенор – лизун; Троглодютес – що ховається в норі, тощо.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с.279 – 288.