Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Геракл і Евандер

Тит Лівій

Переклад Івана Франка

Убивши Геріона, упровадив

Геракл його воли чудово гарні

І гнав, говорять, понад Тібр-ріку.

Перед собою гонячи те стадо,

Він переплив ріку в тісному місці.

Де Палатін-гора тепер у Римі.

Там на цвітистім лузі пустив пасти

Воли, щоб відпочили й поживились,

І сам, утомлений дорогою, приляг.

Отам спожите м’ясо та вино

Його так обтяжило, що заснув

Він сном твердим, спав довго й непробудно.

Побачивши його, пастух на ім’я Какус,

Жилець тих місць, муж сильний і жорстокий,

Приваблений волів тих красотою,

Враз забажав усі забрать як здобич

І скрити у яскині недалекій,

Та всього стада там не міг вмістити.

Та, гонячи частину до яскині,

Щоб від властивця їх сліди запрятать,

Аби, шукаючи, їх не знайшов,

Він, щонайкращі вибравши, пообертав

Хвостами наперед і до яскині

Одного за одним втяг за хвости.

Зі сну прокинувшися вранці-рано,

Геракл, як лиш окинув оком стадо,

Пізнав, що декількох волів хибує.

За їх слідами він подався зараз

До близької яскині, зміркувавши,

Що лиш до неї їх сліди ведуть.

Та, ближче придивившися, побачив,

Що всі сліди провадять від яскині,

А жаден не веде у інший бік.

Сим він змішався та, непевний духом,

Із того місця нещасливого

Принявся далі своє стадо гнати.

Коли попри яскиню проходило

Те стадо, замкнені воли з природної

Потреби, як буває, заричали.

Почувши голос замкнених волів

З яскині, завернув туди Геракл,

Та став йому в дорозі сильний Какус.

Недовго з ним Геракл і панькався,

А вбив його ударом булави,

Поки той кликнув пастухів на поміч.

Та збіглося тут пастухів багато

Й, прохожого з волами обступивши,

На велетенську стать його гляділи.

Всі бачили, що їх хазяїна

Вбив він, та вид його проймав їх дрожжю

І жаден приступить до нього не посмів.

Післали по Евандра, що тоді,

Втікач з Пелопоннесу, в тих місцях,

Де оселився вже досить давно,

Більш панував повагою своєю,

Ніж властю. Сю повагу надавала

Йому письма чудесная знайомість,

Чудесна серед неписьменних, а ще

Більш слава матері його Карменти,

Що славою віщунки тішилась.

Почувши, що зробив отут чужинець,

А від самого вчувши про причину

Та божеську побачивши поставу,

Евандер запитав, хто він такий.

Ім’я почувши, вітчину й вітця,

З пошаною такеє мовив слово:

«Зевесів сину, радуйся, Геракле!

Про тебе віще слово полишила

Мати моя, віщунка правдомовна,

Що будеш богом ти і побільшиш

Число богів, і тут присвячений

Тобі жертовник буде величавий.

Тут із найменшого колись повстане

Найбільше й найбагатше місто в світі

Й найбільший рід ме чтить ім’я твоє».

Почувши се, Геракл Евандрові

Подав правицю й ласкаво сказав,

Що, вислухавши, ворожбу приймає.

«А як збудований жертовник буде

Й моєму імені присвячений,

То сповнить інше все непереможне Фатум».

Тут пастухи усі на радощах

Вола найкращого взяли зі свого,

Гераклу пир почесний урядили,

На честь його багато їли й пили.

Написано дня 22 вересня 1915 р. на основі Лівія «Ab urbe condita», lib. I, cap. 7. Аналогічне оповідання Діонісія Галікаркаського, кн. І, розд. 31, робить Евандра провідником грецької колонії, а розд. 39 і 40 роблять Какуса розбійником, отже, обі часті можна віднести до пізнішої культурної доби, ніж Лівієве оповідання.


Примітки

Друкується вперше за автографом (№ 431, с 17).

Евандер – грек, син Гермеса і німфи Карменти. Згідно з римською міфологією, нін заснував на березі Тібру грецьку колонію Паллантей (пізніша назва Палатин) і навчив місцевих жителів письма.

Убивши Геріона… – один із подвигів Геракла. Старогрецький міф розповідає, що Геракл убив триголового велетня Геріона і забрав його худобу.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 565 – 568.