Podanie o przybyciu Eneasza do Italii
Іван Франко
1
Stań, o stań przed moje oczy,
Jak przeszłości cień uroczy,
Bohaterze dawnych czasów,
Śród walk, nieszczęść i zapasów,
Przekonaj nas swym przykładem,
Że my idąc twoim śladem
Mimo przeszkód, mimo nędzy,
Przeciwności, losu zmiany,
Czy to później, czy to prędzej
Cel osiągniem pożądany!
Stań przede mną, wielki duchu,
Niechaj serce się rozżarzy,
Niechaj pieśń ta, co brzmi w uchu,
Niech to, o czem dusza marzy,
Tu wypłynie i głoskami
Rzędem stanie na papierze,
Niech marzenie me nabierze
Ciała, ciebie pieśń niech sławi!
2
O szczęśliwy! Tyś za życia,
Wydobywszy się z powicia
Niebezpieczeństw, przeciwności,
Niepokoju, co wżdy gości
W sercach ludzi tu na ziemi,
Ty zrodziłeś wielkie plemię,
Ty znalazłeś po swym zgonie
Piewcę sławy swej w Maronie!
Choć niegodne me śpiewanie
Głośnej pieśni Maronowej,
Ale niech się radość stanie
Tym uczuciom, co tu płoną
W piersi mojej!..
3
Cóż to znaczy?
Co za kraj się to roztacza
Niby marzeń cicha ziemia
Przed oczyma zdziwionemi?
Cicha ziemia?.. Czyż nie baczę
Gruzów, ruin, urwi, rozpaczy?
Czyż nie słyszę tego dźwięku
Zgłuszonego… ludzi jęku?
Dym i ogień niby morze
Całą przestrzeń zalewają,
A gdzie-niegdzie [piorun] porze
Ciemność… Co to są za kraje?
Czy to Tartar straszny, srogi?
Czy to rozgniewane bogi
Piekłem kraj ten ukarały?
Nie, to Troi gród wspaniały
Od Achajów zapalony, –
Ród Pryama wygybiony!
Ha, co widzę! Z śród powicia
Ognia, dymu, śmierci gruzów
Ktoś ostrożnie cicho, skrycie
Postępuje!..
Krocz, krocz śmiało,
Bohaterze wielki, zacny,
Z wszystkich nieszczęść wyjdziesz cało,
Los wszechwładny cię przeznaczył
Do wielkiego bardzo dzieła, –
A losowi żadna siła
Się nie oprze, bo bogowie
Przed nią chylą też swe głowy!
Ojcze ludu ty wielkiego,
Żadne losu przeciwności
Niech odwagi z serca twego
Nie wydalą, a przykrości
Stale znoś, a na ostatek
W porcie szczęścia, spokojności
Przecież stanie raz twój statek!
4
O, o patrzcie, z sercem krwawem,
Z smutkiem w duszy, z okiem łzawem
Już opuszcza swą ojczyznę
Nasz bohater i w obczyznę
Płynie szukać tego kraju,
Co mu losy przeznaczają.
Na szerokie wpłynął morze,
Flota szybko falę porze,
Po powierzchni wód zielonej
W dal się sunie, jak Trytony.
Ale w niebie wrogie bogi
Przedłużają mu tę drogę:
Burza flotę w lot porwała,
W różne strony nią miotała
I tysiączne złe przygody
I od lądu i od wody
Musiał przebyć mąż ów wielki,
Przeciwności znosić wszelkie.
I upadać już zaczyna
Duch mu v sercu, już się wszczyna
Burza w piersi, straszne bole –
Gdy wtem upragnione pole, –
Te cudowne włoskie niwy
Wzrokiem miłym i życzliwym
Uśmiechają się od brzegów,
Wabiąc к sobie biednych zbiegów.
Ale jeszcze nie skończona
Ta wędrówka uprzykrzona;
Burza lotem ich porwała, –
Niby widmo, niby mara
Znikły z oczu brzegi cudne,
Niby czary te ułudne,
Tylko morskie ryczą wały…
Znów nadzieja upadała, –
Kraj Cyklopów tuż przed nimi
Zdziwionymi, zlęknionymi.
Więc jak mogą, unikają
Cyklopskiego tego kraju
I opodal przybijają.
Choć Eneasz się nie spotknął
Z Cyklopami, lecz ból dotknął
Inny, sroższy serce jego:
Tam na sycylijskim brzegu
Umarł tam Anchizes stary
I dopełnił nieszczęść miary.
5
Walcz i wytrwaj aż do końca!
Bo nim błyśnie światło słońca,
Musi przestać mrok ponury,
I przejść muszą czarne chmury!
Przeto cierpmy udręczenia,
Bo co chwila los się zmienia, –
Wśród strasznego udręczenia
Bliską chwila jest zbawienia.
Więc Eneasz znów usiada
Na okręty, ale biada,
Biada mu! Juno, bogini,
Ze zazdrości zło mu czyni,
By Rzym nie wzrósł (jak wiedziała,
Bo z przeznaczeń ksiąg czytała).
Więc znów burzę napuściła,
Eneasza zapędziła
Tam, gdzie Afrów kraj piaszczysty
I skąd wieje wiatr siarczysty.
Tam królowa Dydo młoda
Budowała nowe grody,
W Kartagińskiem mieście była
Swą stolicę założyła.
Tam zrządzenie zapędziło
Eneasza z jego siłą,
I tam zostać przymuszony
Wciąż w północne patrzy strony,
Łzę ociera navet z cicha,
Do ojczyzny nowej wzdycha…
6
Wreszcie, wreszcie pożądany
Dzień nastąpił losu zmiany!
Z Kartaginy uwolniony
Zwraca żagle swe w te strony,
Gdzie daleko, na północy
Ziemia włoska się roztoczy.
Niby ziemski raj się z dala
Ona zdaje, – modra fala
Lekko pędzi nurty swoje,
Iżbyś myślał, że oboje:
Brzeg i fala zjednoczeni
Od słonecznych lśnią promieni.
Witaj, witaj ziemio miła, –
W nocy śmi się nieraz śniła,
Witaj nowe me mieszkanie, –
Już skończyło się wygnanie!
Obiecały mi cię bogi, –
W tobie znajdę spokój błogi!
7
Lecz nie koniec, o nie jeszcze!
Nowe trudy i boleści, –
Dla naszego bohatera
Hades wrota swe otwiera.
Kraj podziemny rozpatruje,
Cienie ojców wywołuje
I o radę duchów pyta
Nasz Eneasz, bo duch czyta
Na przeznaczeń księdze wielkiej,
Zna przypadek przyszły wszelki.
Tu dopiero serce jego
Oczyściło się od złego,
Tu dopiero zdolnem stało
Wielkie swe dokonać dzieło.
I stał czystym, bo w podziemie
Żadnych grzechów straszne brzemię
Wejść nie zdoła i nie zdoła
Widzieć elizejskie pola.
I tam widzi duchów wielkich,
Bohaterów czasów wszelkich,
Widzi przyszłe pokolenia, –
W radość mu się smutek zmienia,
Kiedy widzi, jako jego
Potomkowie dzielnie biega
Drogą prostą, drogą cnoty,
Jak dla cnoty gardzą złotem;
Kiedy widzi, jako jego
Potomkowie dla swojego
Męstwa w bitwach zwyciężają,
Jak świat cały zdobywają.
8
«Witaj, witaj kraju drogi,
Witaj celu mojej drogi,
Witaj ziemio obiecana,
Na ojczyznę mi wskazana!» –
Rzekł Eneasz i wstępuje
W kraj Latyna i dziękuje
Wszystkim bogom, że mu przecież
Dozwolili po tak długiej,
Pełnej znojów, niebezpieczeństw
Drodze znaleść ziemię drugą,
Co mu za ojczyznę stanie,
W której weźmie panowanie
Ród Dardanów, który w czasie
Cały świat podbije dla się.
Łzami rosi on tę ziemię,
Gdzie wzróść miało jego plemię,
Nowe modły, nowe dzięki
Nieśmiertelnym rządzcom świata
Lecą w niebo, gdzie jutrzenki
Woz, księżyca, słońca lata.
Usłuchali go bogowie
I wieść dają Łatynowi,
Król Latynus dobrotliwy
Rado część mu oddał niwy,
Własną córkę swą za żonę
I przymierze dokończone.
Примітки
Наявність у спадщині І. Франка творів польською мовою, виконаних як шкільні завдання під час його навчання у Дрогобицькій гімназії (1867 – 1875), зауважували дослідники (див.: Деркач М. Серед блокнотів і записок Івана Франка // Література і мистецтво. – 1941. – № 5. – С. 38 – 42; Щурат C.В. Рання творчість Івана Франка. – К., 1956. – С. 21 – 22; Басс І.І., Каспрук А. А. Іван Франко: Життєвий і творчий шлях. – К., 1983. – С. 29 – 30). Зазначені твори містяться у зошиті № 208, озаглавленому «Zadania polskie. Część druga. Jan Franko. VI klasy», вгорі напис олівцем невідомою рукою: «1873 р.» Завдання, виконані тут, пронумеровані як третє – сьоме, з них третє становить другу й третю дії драми «Jugurta» (опублікована у вид.: Українське літературознавство. – Вип. 14. – Львів, 1971), четверте – написаний прозою роздум «Jak należy korzystać z młodości», відповідно п’яте – сьоме – віршові твори «Podanie o przybyciu Eneasza do Italii», «Życie jest tylko podróżą» та «Per aspera ad astra».
Жодних Франкових згадок про ці його ранні поезії не виявлено (у своїй передмові до другого видання «Петріїв і Довбущуків» (1910) письменник згадує лише віршовану драму «Югурта»).
Вірш «Podanie o przybyciu Eneasza do Italii» («Переказ про прибуття Енея до Італії») виконаний як «zadanie domowe» та записаний на с. 53 – 56 зазначеного рукопису. Основу змісту твору становить ліричний виклад провідних сюжетних епізодів «Енеїди» Вергілія (у творі – Марон).
У кінці «завдання» оцінка вчителя польської мови Петра Париляка «Pięknie» («Гарно») і трохи нижче дописка: «Jeszcze byłoby piękniej, gdyby była bibuła!» («Було б іще краще, якщо був би промокальний папір!»). У тексті поезії наявні незначні виправлення, зроблені рукою вчителя.
Тексти названих поезій публікуються з максимальним збереженням фонетичних, морфологічних, лексичних і синтаксичних особливостей мови І. Франка. Виправлено лише дрібні орфографічні похибки та адаптовано пунктуацію відповідно до сучасних норм польської мови. Так, зроблені зміни у таких словах: «śładem» («śladem»), «rożne»(«różne»), «bół» («ból»), «myslal» («myślał»), «kościół» («kościół»), «modl («módl»), «mowią» («mówią»), «swiat» («świat»), «mysli» («myśli»). Оскільки «похибки» піддаються певній систематизації (палаталізація, диспалаталізація, обниження) і паралельно із ними трапляються нормативні форми («różne», «świat»), можемо припустити, що вони відбивають особливості тогочасної місцевої вимови (див. також про це: Parylak P. Prowincjonalizmy mowy polskiej w Drohobyczu i jego okolicach // Zbiór Wiadomości do Antropologii Krajowej. – Kraków, 1877. – Tom I. – S. 57 – 79).
Сполучення слів «przedemną», «przednimi», «zdała» подано роздільно написаними («przede mną», «przed nimi», «z dala»).
У текстах поезій збережено характерні словоформи «rządzcom» («rządcom») i «władzca» («władca»); закінчення -ет(і) у формах орудного і місцевого відмінків займенників і прикметників: «(о) czerm, «(w) tern», «(w) swem», «(o) tern», «swojemi», «Twemi»; «krwawem», «łzawem», «zdolnem», «strasznem».
Публікується вперше, за вказаним автографом.
Eneasz (Еней) – син Анхіса й Афродіти, троянськи X герой, легендарний родоначальник римлян, головний герой «Енеїди» Вергілія. Після падіння Трої довго мандрував різними країнами, нарешті зупинившись в Італії.
Maron (Публій Вергілій Марон; 70 – 19 до н. е.) – давньоримський поет, автор «Буколік», «Георгік», незакінченої епічної поеми «Енеїда» (у 12 книгах). І. Франко переклав одну з поезій Вергілія «Грамотика, або мужицька приправа», помістивши її разом зі своєю передмовою до «Пісні про хліборобство» у виданні творів одного з перших перекладачів римського поета українською мовою («Переводи і наслідування Осипа Шухевича», Львів, 1883). У цій передмові, що мала назву «Про життя і твори Вергілія», помітно критичну переоцінку Франком Вергілієвої «Енеїди», наголошення на наслідувальному характерові твору.
Tartar (Тартар) – у грецькій міфології темна безодня, що знаходиться нижче від Гадесу («нижнє небо»), місце ув’язнення переможених Зевсом титанів. За пізнішими уявленнями, місце вічних тортур і найтяжчих покарань у країні померлих.
Troja (Троя; Іліон) – стародавнє місто на північно-західному узбережжі Малої Азії (нинішня територія Туреччини), яке було зруйноване греками під час Троянської війни у XII ст. до н. е. Міфи про Троянську війну лягли в основу «Іліади» та «Одіссеї» Гомера (XII – VII ст. до н. е.), які, своєю чергою, справили вплив на «Енеїду» Вергілія.
Achaji (ахейці; ахеї) – давньогрецьке плем’я, яке заселяло Пелопоннес і Крит у II тис. до н. е. Вживається у значенні «греки» взагалі.
Pryam (Пріам) – останній володар Трої, патріарх численної родини. Став свідком загибелі улюбленого сина Гектора, сам загинув від руки Неоптолема після падіння Трої.
Tryton (Тритон) – морське божество, син Посейдона й Амфітрити. Із часом втратило індивідуальні риси, перетворившись на родове поняття (тритони).
Cyklopy (циклопи; кіклопи) – за античними уявленнями, одноокі велетні, що мали жорстокий характер, відзначалися фізичною силою і спритністю. Через це боги тримали їх під землею, згодом зробили помічниками Вулкана (Гефеста). Вважали також, що живуть вони в печерах на далекому Заході.
Anchiz (Анхіс; Анхіз) – батько Енея, володар міста Дардана в Малій Азії. Під час падіння Трої Еней на своїх плечах виніс батька з охопленого полум’ям міста. Анхіс помер у Сицилії під час мандрів Енея.
…Więc Eneasz znów usiada… – Початкове написання «znówu».
Juno (Юнона) – римська богиня, дружина Юпітера, покровителька жінок, шлюбів і породіль. За міфом, була на боці греків під час греко-троянської війни і переслідувала троянців надалі.
…z przeznaczeń ksiąg czytała… – За уявленнями стародавніх греків, доля людини була визначена ще до її народження. За цим пильнували мойри (парки), богині долі й людського призначення. їх нерідко зображали із сувоєм папірусу, на якому накреслено літери долі.
…Afrów kraj piaszczysty… – Йдеться про Африку (афри – мешканці Африки).
Dydo (Дідона) – міфічна фінікійська цариця, дружина Сіхея. Коли її брат Пігмаліон підступно вбив Сіхея, втекла з Фінікії до Африки, заснувала там місто Карфаген і стала його царицею. Через те, що Еней її покинув, покінчила життя самогубством.
Kartagina (Карфаген) – місто-держава у Північній Африці, засноване 825 р. до н. е. колоністами з Фінікії. У 146 р. до н. е. Було зруйноване римським військом, у І ст. до н. е. відбудоване як римська колонія. Згодом утратило своє економічне і культурне значення.
Hades (Гадес; Аїд, Плутон) – володар підземного царства і саме підземне царство, місце перебування душ (тіней) померлих.
Latyn (Латин) – міфічний син Фавна і німфи Маріки, володар латинів.
Dardany (дарданці) – троянці.
…Własną córkę swą za żonę… – Йдеться про Лавінію, дочку царя Латина й Амати.
Париляк Петро – вчитель у Дрогобицькій гімназії з 1870 до 1874 рр. Навчав І. Франка в шостому класі польської (три години на тиждень) і грецької (п’ять годин на тиждень) мов.
Лариса Каневська
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 309 – 315.