Із теки «истинно-русска» галичанина

Іван Франко

Що це за якісь обскурні

Письмаки,

Всі оті Кониські, Мирні

І Франки!

Мов одна з антикультурных

[Диких] сект,

Водять штучно на котурнах

Діалект.

Мов опутав їх відьомський

Сатана, –

А в Варшаві пан Гостинський

Їх не зна.

Про письменство їх мізерне

До тепер

Ані Ляйкмер не шеберне,

Ані Шер.

Навіть Пипін, що так хукав

На їх зріст,

Їх зіпхнув за москалями

В самий хвіст.

І то має буть письменство

Прогресивне?

Краще наше вже дуреньство,

Бо пасивне.

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Літературна спадщина, т. 4, с. 111. Можна сперечатися з відчитанням окремих слів у Франковому автографі, за яким здійснювалася першопублікація, що, звичайно, слід віднести на нечіткість почерку автора.

Автограф (ф. 3, № 257) – це лист паперу із записом цього вірша та наступного («Велику неправду сказав пан Петров…»). Під текстом вірша зазначення (іншим почерком, характерним для останніх років життя автора): «Писано 1906 р.»

Твір мав бути включений у 3-й том п’ятдесятитомного Зібрання творів, про що свідчить запис на картці ознайомлення з архівною одиницею. З невідомих причин твір у складі п’ятдесятатомника не з’явився.

Вірш «Із теки «истинно-русска» галичанина» – сатиричний. Об’єктом його висміювання є москвофіли (означення «русскій», яким вони користувалися як самоназвою, звучало двозначно в контексті їхніх устремлінь; тим більше іменування себе як «истинно-русских» уже фігурувало в ролі комічно-прозивного) – консервативний табір галицької політичної і культурної інтелігенції, що почав складатися в середині XIX ст. та проіснував до початку XX ст. У політичному, громадському, релігійному житті, в питаннях культури, особливо розвитку мови, ідеали москвофілів у більшості були орієнтовані на Росію. Звідси – зневажливе ставлення найодіозніших їхніх діячів до самобутності українського культурного руху, зрештою, їх «пасивне [у першодруку, мабуть, помилково: «масивне». – Упоряд.] дуреньство», тобто небажання брати в цьому русі участь. У вірші ведеться виклад від імені такого діяча, виклад, що в підсумку стає викривальною самохарактеристикою.

Подається за вказаним автографом.

Котурни – у давньогрецькому театрі своєрідне взуття з високими підборами, яке взували актори, що грали визначних героїв, для надання образові зовнішньої величі. Вживається переважно в переносному значенні – як штучне піднесення, пафосне зображення явища, що не відповідає дійсності.

…пан Гостинський [?]. – У першодруку це ім’я відчитане як «Гостянський»; можливо, йдеться про Отакара Гостинського (1847 – 1910), визначного чеського естетика, культуролога, критика, який був професором естетики в Карловому університеті (Прага), членом Чеської академії. Серед його праць – статті про словесність, у яких він ставить загальнотеоретичні проблеми мистецтва на широкому матеріалі світової літератури.

Ляйкмер – кого мав на увазі автор під цим ім’ям, встановити не вдалося.

Шер – очевидно, мова йде про Йоганеса Шерра (1817 – 1886), німецького літературознавця, автора «Всезагальної історії літератур» (1851). Праця мала багато пізніших видань, зокрема була перекладена російською мовою за редакцією О. Пипіна. Доповненням цієї праці, в якій літературам слов’янських народів приділено малу увагу, став «Обзор истории славянских литератур» (СПб., 1865) О. Пипіна та В. Спасовича. Свого часу був відомим і німецький, австрійського походження, літературознавець Вільгельм Шерр (1841 – 1886), прибічник методу позитивізму в культурно-гуманітарних науках, спеціалізувався переважно на німецькій літературі середньовіччя, проте вивчав і явища новішого періоду, що знайшло відображення в його капітальній праці «Історія німецької літератури», створеній незадовго до смерті.

Пипін Олександр Миколайович (1833 – 1904) – російський літературознавець. На основі згаданого вже «Огляду історії слов’янських літератур» спільно з В. Спасовичем написав двотомну «Історію слов’янських літератур» (1879, 1881). Мовлячи про «самий хвіст», Франко має на увазі композиційне розміщення нарису про українську літературу в першому томі цього видання: після нарисів «Болгары» та «Юго-славяне» – третя глава під заголовком «Русское племя. Частные литературы русского языка».

Микола Бондар

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 179.