«Посварилась сойка з дубом…»

Іван Франко

Посварилась сойка з дубом,

А за що – бог знає;

Грозить кігтями і дзюбом,

Верещить і лає.

«Ти сякий-такий, і всякий,

І такого роду,

Не хочу тебе я знати

І твойого плоду.

Думаєш, в тім твоїм плоді

Страх які пожитки?

Досі їла, тепер годі,

Не хочу на збитки!

Я то здавна помічаю,

Що та жолудь підла

Притупля у сойок мозок,

Наближа до бидла.

О, ти їх навмисно плодиш,

Най, мов, сойка лига

І від того отупіє!

Чортівська інтрига!

Ні, не на таку наскочив!

Годі нас морочить –

Відтепер хай плід твій клятий

Хробак в землі точить.

Швидко весь свій рід покличу

І сю жолудь глупу

Позриваємо дочиста

На велику купу,

Порозносимо по лісі,

Не матимем серця,

Позакопуємо в землю,

Щоб і слід затерся!»

Так зробила люта сойка,

Дуб лише хитався,

Шелестів палькатим листям,

Стиха мов сміявся.

А прийшла весна, по лісі

Кільці землю вкрили,

Наче кожда жолудина

Устала з могили.

А за пару літ круг дуба,

Мов діти, здорова

Рвалась весело до сонця

Молода діброва.

Є такі сойки й між нами,

Що люто, раптово

Раді б вбити, закопати

Плодотворне слово.

Грозять, лають, обкидають

Болотом і густо,

Мов живцем у гріб пакують,

Та все дурно-пусто.

Не вмира живая думка,

Що душами править,

Ні кропило, ні крутило

Її не задавить.

Із тюрми, із нор підземних

Вирине здорова,

Як із жолудів заритих

Вироста діброва.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 327 – 328. Подається за автографом (ф. 3, № 292). Датується умовно 1906 р. Цей вірш має ранішу редакцію 1878 р. (автограф ф. 3, № 216).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 363 – 365.