«Велику неправду сказав пан Петров…»

Іван Франко

Велику неправду сказав пан Петров,

Що Русь-Україна вже зроду

У своїм письменсько-духовім житю

Неоригінальна до споду.

А в неї на дні є етнічний склад,

Що голосно знай заявляє:

В нас мови, письменства, історії в нас

І духа свойого немає.

Примітки

Уперше надруковано у вид.: Літературна спадщина, т. 4, с. 112.

Зберігся автограф твору (ф. 3, № 257). Твір записано нижче попереднього («З теки «истинно-русска» галичанина», див. вище), проте обидві строфи закреслено. Датування відсутнє. Першопублікатори датували вірш 1906 р. (мабуть, за аналогією з попереднім).

У вірші йдеться, цілком очевидно, про М. Петрова (1840 – 1921), українського літературознавця, автора книг «Киевская искусственная литература XVIII в., преимущественно драматическая» (1880), «Очерки истории украинской литературы 19 ст.» (1884), низки інших праць, переважно давнього періоду української літератури.

Франко заперечує певні висловлювання цього вченого, які йому могли видаватися несправедливими, швидше за все, певні застережні чи критичні міркування із названих книг, розвідки «К биографии украинского философа Григория Саввича Сковороды» (1903) тощо. Зрозуміло, М. Петров не мав тієї переконаності у духовних потенціях етносу, бачення оригінальності національної культури, яке було притаманне Франкові» проте загалом учений, поза сумнівом, займав позицію схвалення та підтримки українського письменства. Рецензент його «Очерков истории… М. Дашкевич, зокрема, підсумовував:

«…Все-таки надо принести благодарность г. Петрову за то, что он попытался соблюсти беспристрастие и научную объективность, возвысившись над предрассудком, по которому украинская литература не заслуживает серьезного внимания» («Отчет о 29-м присуждении наград графа Уварова». – СПб., 1889. – С. 300).

Важко встановити, що саме мав на увазі автор вірша під «великою неправдою», нібито сказаною Петровим. Вірш видається незавершеним. Можливо, після констатування і деталізації «великої неправди» опонента мало йти полемічне заперечення відповідних тез із боку автора вірша.

Подається за зазначеним автографом.

Останнє слово 5-го рядка, відчитуване нами (а також у першодрукові) як «склад», записане нечітко, має подібність до слова «осад».

Микола Бондар

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 180.