[З Книги пророка Єремії]

Іван Франко

1

Я Єремія, син жерця Гількії.

У Анатоті молодість моя

Пройшла, немов рожеві, тихі мрії, –

Незвісний світу, був щасливий я.

Хлопчиною гуляв я по долині,

А потім пас батьківськії стада,

А потім – наче сонний привид, нині

Той час мені короткий вигляда.

Я полюбив святу красу дівочу,

Що винниць батька свого стерегла,

І вже єднав дружину парубочу,

Щоб нас до шлюбу в парі провела.

В душі моїй щось грало і світало,

Було в ній щось дорожче над алмаз.

Ще лиш три дні, три дні лише не стало,

І шлюб святий мав нас злучити враз.

О, як тремтіло серце молодеє!

О, як горіли спраглії уста!

Де ти тепер, моя хистка лілеє?

Чий дім тебе держить? Чий сад віта?

Нагадую ті дні, немов було се

Із кимсь чужим, а не зо мною, ні!

Те щастя тихе, мозолясте, босе,

Ох, чом же не судилося мені?

3

По краю йду. Сади та виногради,

Плідні лани, пасовиська кругом,

І гори, мов рожеві колонади,

Чіпляються довжезним ланцюгом.

Край шляху смокви листям тихо мають,

І тамариски любі пахи ллють,

В пекучім сонці цвіркуни співають,

Йордан шумить, і скелі воду п’ють.

О краю мій, перлино в божій скрині,

Що вибрав бог над всі краї землі

І найулюбленій своїй дитині

Як віно дав, як кріпость на скалі!

Як я люблю тебе, мій рідний краю,

Як я люблю красу твою, твій люд,

Як гаряче молюся і бажаю

Для твого щастя свій віддати труд!

Як радо я життя свого зречуся,

І щастя, і вдоволення, й житла,

Прийму все горе, в муках і скінчуся,

Щоб тільки ти не знав руїни й зла!

Що я? Черв’як, марная порошина.

Життя моє – листок, що ріс і зв’яв.

Коб лиш цвіла й пишалась деревина,

Листок собою дорожити б мав?

Написано р. 1906.

Примітки

1-й розділ вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, 1954, с 322 – 323.

3-й розділ вперше надруковано в журн. «Світ», 1925, № 5, с. З, під заголовком «3 книги пророка Єремії».

«Світ» – двотижневий, а потім щомісячний ілюстрований журнал. Виходив у Львові 1925 – 1929 рр.

Зберігся автограф циклу (ф. 3, № 248), в якому останній вірш має ще такі рядки:

І вчув я голос: «Глянь на прут безлистий.

Що бачиш ти на ньому?» Мовив я:

«Один при однім пуп’янок сріблистий

З лущинок, наче очко, вигляда».

І мовив голос: «Глянь по всьому краю

Прутків подібних міріади скрізь:

А з кожного се сам я виглядаю

Очима власними…»

В кінці життя І. Франко відкинув ці строфи і під шостою строфою вірша «По краю йду. Сади та виногради» поставив дату «Написано р. 1906». Цикл подається за автографом (ф. 3, № 248). Назву дано за назвою останнього вірша циклу, дописаною рукою І. Франка в останні роки життя.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 361 – 362.