Притча про сліпця і хромця

Іван Франко

Багатий пан, господар домовитий,

На довший час мав дім свій полишити

Та виноград – та як би се зробити?

«Як виноград полишу на сторожу,

На неї я спуститися не можу –

Все об’їдять, змарнують ласку божу.

Одно, чи взять старця, чи молодця…

А ось візьму сліпця собі й хромця,

Чей, так дійду до ліпшого кінця.

Чого не вздрить сліпець, те вздрить хромець;

Де не дійде хромець, дійде сліпець;

Їх спілка ділу добрий дасть кінець!

Оба мій допильнують виноград:

Сліпець не бачить, хоч ввійде у сад,

Хромець же не дійде туди, де взять би рад».

Поїхав пан за своїми ділами,

Обох калік лишивши біля брами, –

Сей дуж очима, а другий ногами.

Сиділи сторожі в саду ні в сих ні в тих.

Хто б їх не знав, приняв би за святих

Аж восени, як виноград достиг,

Нудьгуючи, порік сліпець раз до хромця:

«Чи справді, чи лиш так мені ввижається,

Що чую пахощі від свіжого винця?»

«А ба, ввижається, – хромець сказав. –

Я часто вже крізь тин очима попасав,

Який чудовий плід там скрізь понависав».

«Чому ж ти скорше не сказав мені? –

Відрік сліпець. – А то ми, мов дурні,

Тут служимо при панському вині.

А за той час могли б не дармувати

І виноградом порозкошувати,

Щоб пан на нас не міг би кривдувати».

«Як ти се думаєш?» – хромець пита.

Сліпець

Берися скрива, як не йде спроста!

Не мож від голови, то зачинай з хвоста.

Хромець

Та по-якому ж се?

Сліпець

Бач, я сліпий, а ти

Хромий, ні вгору лізти, ані йти,

Але тебе я можу понести.

Двигну тебе, ти влізеш на паркан,

Пересадиш мене, ми в сад, і там ти пан:

Наріжеш винограду повен збан.

Отак вони день поза день чинили,

Що їли, а що продавать носили,

Но більшу часть саду опорожнили.

Ось осінь до кінця вже стала добігать,

І почали в дворі всі пана дожидать,

Почав хромець вночі не спать і сумувать.

І раз, сумуючи, сказав сліпцю хромець:

«Спустошили ми сад! А пан наш строгий грець!

Боюся, що лихий чекає нас кінець».

«Обдумав я се все, – сліпець рік без жури, –

Лиш мудрий будь, мене й себе не одури,

Як пан питатиме, ось як ти говори:

«Були грабівники в саду, я часто бачив їх, –

Та що ж, за ними я ні разу не побіг,

Сліпець хоч би й побіг, то б не побачив їх».

Вернув з дороги пан, свойому ділу рад,

І, дім оглянувши, пішов у виноград

І зараз розпізнав, який у ньому лад.

Побачив на грядках криві сліди хромця,

Під парканом сліди великих стіп сліпця

І знав, якого мав до своїх грон купця.

Побачив і хромець, що пан їх у саду,

І зараз зміркував: «Попали ми в біду».

Але сліпцеві він про сеє ні-дуду.

І пан велів у двір покликати сліпця

І, мов ніде ніщо, питає молодця:

«Ну, як же стерегли ви мойого винця?»

На се запитання сліпець, мабуть, не ждав

І рік: «На місці я при вході все сідав,

Нічого не чував, нікого не видав». –

«Се правда, – мовив пан. – При вході все гаразд.

Але ж із пробока була якась напасть».

Сліпець

Не знаю. Най про се видющий звіт вам дасть.

Пан

А від видющого нічого ти не чув?

Сліпець

Та чув. Щоніч в трубу сторожову він дув,

А вдень при мні на варті рідко був.

Пан

Значить, не обходив саду з тобою він?

Сліпець

Та як? Таж він хромий, я теж не вітрогін,

Хіба б напомацки ступав довкола стін.

Тоді пан повелів приберегти сліпця

І перед себе в двір покликати хромця,

Аби все вивідать в нього, як у видця.

Сей перед паном став, запитання не ждав,

Як стій на землю впав і тяжко заридав.

Пан, усміхаючись, на нього поглядав.

Пан

Я так і знав. Ну-ну, вставай і сльози втри,

І як і що було, по правді говори!

В тім мусило вас буть не два, але хоч три.

Хромець

Ні, лиш два нас було. А як на нас зайшло,

То най би з тим часом поганим прогуло.

Я знаю лиш, що я зробив найбільше зло.

Я різав виноград. Сліпець би був не вдав.

Я різав виноград і до збанка складав,

А що не з’їли ми, купцеві я продав.

«Ну, що се ти верзеш, – ніби озлився пан, –

Адже хромий ти, то як переліз паркан?

І нічого про те не знає твій кумпан.

Хромець

А пан питали, що він знає?

Пан

Не питав.

Але при допиті він без вини зістав.

Бо все, що він сказав, я справді так застав.

Хромець

Се пану ліпше знать. Я чоловік убогий.

Безсильні в мене, а здорові в нього ноги,

Не переліз би в сад я без його підмоги.

Пан

Ну, ще що вигадай. Се ж просто сміх!

Безсильний в сильного ти запотребив ніг;

То й як же ти його присилувати міг?

Хромець

Там, панцю, й силування не було,

А трафилося нам такеє зло,

Що не від мене, а від нього се пішло.

Пан

Ну, справді, ти не лиш хромий, але й дурний,

А той хоча сліпий, але умом міцний,

І заслужили ви оба на суд страшний.

І пан сліпця покликати велів,

І на судейський свій престіл засів,

І так обом оповістив свій гнів:

«Тому, що ти, сліпий, розумним показався,

Хоч винен, до провини не признався,

Ти нагороди в мене гідним стався.

В дворі тут дівка є, що носить воду;

Давно вже ласиться вона на твою вроду,

Її за жінку ти візьмеш у надгороду.

Вона тобі дасть раду і розраду,

А ти, не бачачи її ні спереду, ні ззаду,

Стерегтимеш її, як мого винограду.

А ти, хромий, що так мене тяженько укривдив,

Свій зиск над панську користь полюбив, –

Чи много ти на моїм винограді заробив?»

Хромець

Шість гривен, пане. мій.

Пан

За сю тяжку провину

Сліпцеві дай із того половину.

Хромець

За поміч взяв її він в ту ж годину.

Пан

А, так? То ти з ним зразу и поділився?

Хромець

Та ні, се сам він із купцем згодився,

Мені ж три гривни дав за те, що я трудився.

Пан

А, так? Се збільшує іще твою провину.

Де ті три гривни?

Хромець

(кладе на стіл)

Ось вони.

Пан

У сю ж годину

Віддай сліпцеві й другу половину!

Тебе ж за те, що ти у своїй злобі

Так провинивсь, по своїй уподобі

Довіку я задержую при собі.

А виклад сеї притчі? Вибачайте!

До власних діл і змагань прикладайте

І як вам випаде, так викладайте.

Розпочато (перших 8 строф) у Криворівні д[ня] 11 – 12 вересня 1913, решту дописано у д[ні] 8 – 9 січня 1914.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 376 – 381. Подається за автографом (ф. 3, № 233).

Вірш є переробкою давньоруського оповідання XII ст. «Притча о тѣле человъцьствѣ, и о души, и о въскресении мертвых». Про це оповідання І. Франко написав широку наукову розвідку «Притча про сліпця і хромця» («Причинок до історії літературних взаємин старої Русі») і надрукував її в «Сборнике по славяноведению» (1905). Меншу розвідку «Притча про Сліпця і Хромця». Пам’ятка староруського письменства» І. Франко вмістив у журн. «Неділя», 1912, № 37, с. 3 – 5.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 369 – 374.