Притча про колесо

Іван Франко

В Єгипті в давнину – не вадить теє знати –

Жив цар преславний, сильний і багатий, –

Сезострісом його я буду називати.

Той цар так загордів могутністю своєю,

Що їздить на коні, ані ходить землею

Не захотів, пиха ж його оповила змією.

Велів собі віз золотий зробити,

Камінням дорогим його приоздобити,

Та в упряж коней він не захотів гнобити.

Царів і королів, що мав в полоні много,

Він по черзі велів впрягать до воза свого,

Коли мав їхати до місця де святого.

А був він на язик проречистий, вимовний,

І часто, їдучи, пихи та злості повний,

Він пік царів-рабів, хто чим йому виновний.

Раз якось, їдучи в храм бога Сонця – Ра,

Завважив він, що віз набік все допира,

Немов при молодій йде в парі кляч стара.

І бачить, з тих один, що віз його тягли,

Понуривсь, мов чогось шукає на земли,

А потім озирнувсь, куди колеса йшли.

«Се що таке? – його Сезостріс запитав. –

Чи думаєш, що вже рабом буть перестав?

Чи, може, б з нагоди до втеки скористав?»

«Ні, царю, – мовив той, – свій стан я добре знаю,

Пільги не надіюсь і втеки не бажаю,

А ось на колесо уважно поглядаю.

Як правильно воно змайстроване! Дивись!

Кождіська часть його, що на вершку колись

Була, незмінно йде за нашим рухом вниз».

«Та се звичайна річ, не першина мені», –

Сезостріс відповів. – «А нам же хіба ні?

Тепер ось ми внизу, а ти на вершині».

Ще раз на колесо уважно глянув цар,

І був йому немов якийсь від бога дар:

Царів-рабів звільнив, взяв у свої палати,

А в віз свій повелів лиш мулів запрягати.

Писано д[ня] 17 вересня 1914.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 382 – 383. Подається за автографом (ф. 3, № 233). В автографі І. Франко зазначив джерело твору: «За Теофілактом Сімокаттою «Історія цісаря Маврикія», кн. VI, розд. 11».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 374 – 375.