2. «Коли почуєш, як в тиші нічній…»

Іван Франко

Коли почуєш, як в тиші нічній

Залізним шляхом стугонять вагони,

А в них гуде, шумить, пищить, мов рій,

Дитячий плач, жіночі скорбні стони,

Важке зітхання і гіркий проклін,

Тужливий спів, дівочії дисканти,

То не питай: Сей поїзд – відки він?

Кого везе? Куди? Кому вздогін?

Се – емігранти.

Коли побачиш – на пероні десь

Людей, мов оселедців тих, набито,

Жінок, худих, блідих, аж серце рвесь,

Зів’ялих, мов побите градом жито,

Мужчин понурих і дітей дрібних

І купою брудні, старії фанти,

Навалені під ними і при них,

На лицях слід терпінь, надій марних,

Се – емігранти.

Коли побачиш, як отих людей

Держать, і лають, і в реєстри пишуть,

Як матері у виходках дітей

Зацитькують, годують і колишуть,

Як їх жандарми штовхають від кас,

Аж поїзд відійде, – тоді припадок!

Весь люд на шини кидається враз:

«Бери нас або переїдь по нас!»

Се в нас порядок.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1896 р., кн. 1, с. 12 – 13, під спільним заголовком «Сучасні образки».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 265 – 266.