6. Новітні гайдамаки

Іван Франко

Співаєся на нуту «Ой Морозе, Морозенку», а де тої нути не знають, то можна й на «Панщиноньку», але все-таки ліпше би скрізь навчитися старої козацької нути. – Іван Франко.

Чи чули ви, люди добрі, що то за признаки,

Що приходять в наші села якісь гайдамаки?

Та не тії гайдамаки, що по лісі ходять,

Але тії гайдамаки, що правду говорять.

Та й не тії гайдамаки, що б’ють і рубають,

Але тії гайдамаки, що за бідних дбають.

Ой вдарили гайдамаки в голоснії дзвони:

«Збирайтеся, бідні люди, всі до оборони!

Бо то на нас наступають великі навали,

Ой бо то ж ми нашим панам на заваді стали.

Іде на нас тая сила, що все нас місила,

Від Богдана до Івана різала й дусила.

Хотіла нас тая сила взяти в свої руки,

І сякої і такої добирала штуки.

Зразу мовить: «Дай, русінє, остатню рубатку,

За те тобі на головку дам конфедератку».

Русин того не принявся, вона як не крикне:

«Хоч загину, не спочину, аж Русь з світа зникне».

А щоби нам швидше було три чверти до смерти,

То хоче нам тіло й душу на порох розтерти.

«Заберу вам вашу землю, і ліси, і ріки,

Будете ви в своїм краю жебрати навіки.

Та ще того мені мало! Де будуть зарібки,

Дам мазурам, дам хорватам, а вам – ані дрібки.

Та ще й того мені мало! Мусять ваші діти,

Ваші внуки без просвіти в темноті сидіти.

Та ще й того мені мало! Втопчу вас в калюжу,

На весь світ вас, як «dzicz» руську обплюю й спаплюжу.

Та ще й того мені мало! Я ще й вашу душу

Зломлю, спідлю, опоганю, до покори змушу.

Заберу вам вашу гідність і почуття чести,

І будете з рабським сміхом мої сліди мести.

Наставлю вам депутатів з хрунівської ласки,

Відберу вам усі права, лишу обов’язки.

Отак своє пановання утверджу, як камінь,

Та від моржа аж до моржа на вік віков амінь».

Ударили гайдамаки в голоснії дзвони:

«Чи чуєте, люди добрі, тії відгомони?

А як, може, хто не чує, тверду шкіру має,

Бо не словом, але ділом ворог нам діймає.

А хто чує, най працює рук не покладавши,

Бо що нині занедбаєм, пропало назавше.

І ніхто най не говорить: «Своїм Богом піду».

Як вояки на коменду, ставайте до гліду!

Бо слабого, ще й самого, заклює й ворона;

Лиш громада, товариство його оборона.

І ніхто най не говорить: «Обійдесь без мене».

Як у брата горить хата, й на твою пожене.

І ніхто най не говорить: «Що мені наука!»

Бо наука – мудра штука, міцнійша від бука.

Вона тобі в пітьмі світить і гріє у студінь,

Вона тобі в смутку втіха і празник у будень.

Вона – сила і багатство і бита дорога,

В ній покривджених опора, слабих перемога.

І ніхто най не говорить: «Я собі багатий».

Ану ж колись прийде в бідних ще й хліба благати,

Ніхто не мов: «Не боюся! Що там по тривозі!»

Бо й небоя вовки з’їдять на битій дорозі.

Тримайтеся, люди добрі, одної присяги:

Най відважний боязливим додає відваги!

Най розумний нерозумних на розум наводить!

Най багатий немаючим поможе, не шкодить!

Тілько зрадник, запроданець, підлиза, п’яниця

Най не сміє на порозі вашому явиться!

Най не має в вас привіту, ні слова пошани,

Поки щиро не покаєсь, від зла не відстане.

А хто каяться не хоче і в злім дальше пацька,

То най того побиває погорда громадська».

От такі-то гайдамаки скрізь по краю ходять,

От таке-то вірне слово всім людям говорять.

А хто теє вірне слово добре в тямці має,

Той за себе й за всю рідну Україну дбає.

Бо те слово, як пшениця, що ділами зійде,

А з тих діл нам і Вкраїні краща доля прийде.

Примітки

Вперше надруковано в журн. Поступ, 1903 р., № 42, 17 (30) жовтня, с. 1 – 2, під назвою «Народна пісня під нинішню гарячу днину». У збірку «Давнє й нове» твір увійшов як останній, 6-й номер циклу «Гімни й пародії», уміщений на с. 261 – 263.

Написання цієї поезії продиктоване загостренням українсько-польських відносин у багатьох сферах громадсько-політичного й економічного життя, навіть у культурній та освітній (наприклад, маніфестація студентів Львівського університету 1901 р. проти необмеженого домінування польського елемента в навчальному процесі).

Мазури – велика етнічна група поляків, що живе на північному сході Польщі. У часи Франка (особливо за окупаційного польського режиму в міжвоєнне двадцятиліття) використовувалася для колонізації українських земель у Галичині.

Є. М. Баран, М. О. Зубрицька

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 78 – 80.