2. Пісня руських хлопів-радикалів
Іван Франко
Який-то вітер шумно грає
Від Сяну, Прута до Карпат?
Яке-то диво визирає
Із тих нужденних хлопських хат?
Гей же враз, гей же враз гукнемо,
Аби й сліпі нас пізнали:
Ми є ті, що вас всіх кормимо,
За всіх вас терпимо, –
Ми руські хлопи-радикали,
Що звергли темноти ярмо!
Ми ті, що гнулися, як лози,
Були покірні, як вівця,
Котрим неволя, кров і сльози
Ще не доїхали кінця.
Гей же враз і т. д.
Ми ті оферми, ті рекрути,
Гарматне м’ясо на війну,
Ті, що їх кривда й голод лютий
Жене за море в чужину.
Гей же враз і т. д.
Ми ті, що платимо податки,
Собі ж лишаєм труд і плач,
Котрим державні всі порядки
Є тільки кривда, тільки драч.
Гей же враз і т. д.
Ми ті, котрим заперті двері,
Запертий до свободи шлях.
Ми маєм права на папері,
А обов’язки на плечах.
Гей же враз і т. д.
Та вже не довго тої муки!
Нам час не датися на глум.
Здіймуться дружні хлопські руки,
І просвітліє хлопський ум!
Гей же враз і т. д.
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Радикал», 1895 р., № 4, с. 40 – 41. 1897 р. Франко зроби» спробу надрукувати вірш у збірнику «Хлопські пісні». Проте спроба ця призвела до конфіскації усього збірника. Передруковуючи пісню у збірці «Давнє й нове», І. Франко опустив дві останні строфи:
Ми хочем вчитись, поступати,
Бо кривда є сестрою тьми.
Для себе хочем працювати
І бути люди між людьми.
Гей же враз…
І всіх, хто явно або тайно
Нам ладить пута і ярем,
Всіх дармоїдів радикально
Ми з свого краю виметем.
Гей же враз…
Зберігся чорновий автограф твору (ф. 3, № 198).
У збірці «Давнє і нове» до цієї пісні додане таке післяслово (с. 256 – 257; його немає у 3-у тому видання 1976 р., в нашому е-перевиданні ми подаємо її за збіркою 1911 р.):
Друковано уперве в «Громадськім голосі» 1896 і потім у збірці «Хлопські пісні», 1897, с. 3 – 4. Зараз по появі сеї пісні в польських часописах подано було її зміст, а в однім піднесено її різницю від польського ніби соціалістичного «Czerwonego sztandaru», що замість соціалізму подає робітникам одинокий вихід – кровавий день відплати і суд робітницької маси на гнобителями.
Дивно супроти того, що такий загалом тямучий критик моїх літературних творів як Антін Крушельницький у своїй книжці «Іван Франко. Поезія. Написав Антін Крушельницький. Коломия 1909», с. 141 – 144, висловив дуже некорисний суд про сю пісню добачивши в ній занадто мало радикалізму, а замість там «плач, нарікання, жалі на кривди та недолю, словом плаксивий тон», знайшовши в ній тільки «хотіння», від якого ще далеко до успіху, і нарешті добачивши в ній у порівнянні з «Каменярами» та «Вічним революціонером» затісняння і звуження становища «від Сяну, Пруту до Карпат», він відчув, що се один із «гимнів диктованих розумом, далеких від правдивої поезії, що пливе з серця», і на тій основі зачислив сю пісню до «багатьох неудачних гимнів народів і різних періодів, а в поетичній творчості Франка до найменше удачних його творів».
На жаль Крушельницький, цитуючи рефрен пісні, в якому лежить уся її сила і ключ до її властивого зрозуміння, навмисно чи несвідомо не звернув уваги на кінцеві рядки:
Ми руські хлопи радикали,
Що звергли темноти ярмо.
Розуміється само собою, що така пісня, бувши виразом великого і добротворного руху в одній часті України, в східній Галичині, який тоді і ще й тепер неможливий прим. у російській Україні, мусили містити в собі характеристику соціального та національного тла того кутка України, на якім повстав сей рух, а надто містили в собі в дусі виробленої тим рухом програми оклики не кровавої відплати і насильного суспільного перевороту та масового самосуду, але оклики національної самостійності і вирівняння суспільних різниць організацією народних мас і культурою та просвітною працею.
Зрозуміло тепер, чому в комуністичному виданні це післяслово пропущене?
Елементарно, Ватсон! Антона Крушельницького московські «визволителі» розстріляли на Соловках, і згадки про нього були заборонені.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 275 – 276.