7. «Гнів – се огонь…»

Іван Франко

Гнів – се огонь. Чим більше дров кладеш,

Тим ярче полум’я лютує ясне;

А перестань докидувати дров,

Як стій загасне.

Як моряки в час бурі все з судна

У море мечуть, щоб судно влегшити,

А стихне буря, жаль їм стане страт,

Почнуть тужити, –

Так і гнівний у лютому розпалі

Не тямить, що здорове, що боляче;

А гнів мине, – згадавши, що накоїв,

Запізно плаче.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895 р., кн. 2, с. 162 – 163, під спільною назвою «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с. 22), що має незначні розходження порівняно з текстом збірки.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 192.